Постанова

від 10.10.2023 по справі 907/969/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 907/969/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

представники сторін в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2023

у справі № 907/969/22

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМАНТ"

про звільнення займаних приміщень шляхом виселення,

В С Т А Н О В И В:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІАМАНТ" про його виселення з орендованого майна, розміщеного за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, пл. Кошута, 1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідача 19.09.2022 повідомлено про оголошення аукціону на продовження договору оренди державного нерухомого майна та його проведення 27.09.2022. Повідомлено також про те, що чинний орендар має переважне право на продовження договору оренди , яке реалізується шляхом участі чинного орендаря у аукціоні на продовження договору оренди. Однак, ТОВ "ДІАМАНТ" 27.09.2022 не взято участь в електронному аукціоні на продовження договору оренди. Також не надано заперечень до проведення аукціону. Позивач вважає, що оскільки чинний орендар не взяв участь в аукціоні, він втратив своє переважне право на продовження договору оренди. За результатами проведеного електронного аукціону про передачу в оренду нерухомого майна: вбудоване приміщення площею 50.4 кв. м. першого поверху нежитлової будівлі літ. А, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, пл. Кошута, 1, щодо якого прийнято рішення про продовження терміну дії чинного договору оренди на аукціоні, який відбувся 27.09.2022, за результатами якого переможцем став інший учасник аукціону з орендною платою на місяць 61 100,00 грн. Водночас з 06.10.2020 по січень 2023 року ТОВ "ДІАМАНТ" займає приміщення, яке є державною власністю, без належно оформлених договірних відносин. Зокрема, встановлено, що на першому поверсі цієї нежитлової будівлі здійснює комерційну діяльність магазин ювелірних виробів "АДАМАС" без належно оформлених договірних відносин на площі 50,4 кв.м.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2023 (суддя Пригуза П.Д.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 (колегія суддів у складі: Желік М.Б. - головуючий, Оришин Г.В., Галушко Н.А.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судами обох інстанцій встановлено, що 07.10.2005 між Регіональним відділенням ФДМ по Закарпатській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамант" (орендар) укладено договір оренди №304, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування: вбудовані приміщення площею 111.3 кв.м., розміщені за адресою: м. Берегово, пл. Кошута, 1, що знаходяться на балансі Відділення Державного казначейства у Берегівському районі. Метою використання зазначено: здійснення торгівлі непродовольчими товарами.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Берегівського районного нотаріального округу Секереш Н.В. та зареєстрований у реєстрі за № 6128. Витягом з державного реєстру правочинів підтверджується укладення та державна реєстрація зазначеного вище договору оренди. Факт передачі відповідачу вбудованих приміщень площею 111.3 кв.м, розміщених за адресою: м. Берегово, пл. Кошута, 1 підтверджується актом приймання-передачі майна в оренду від 07.10.2005.

Відповідно до умов п. 9.1. договору, цей договір укладено строком на 3 роки, що діє з 07.10.2005 до 07.10.2008.

Зміни та доповнення до даного договору можливі за взаємною згодою сторін, укладаються відповідно до чинного законодавства та підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.

Також п. 9.4. договору оренди передбачено, що зміни про продовження терміну дії договору повинні бути нотаріально посвідчені та зареєстровані не пізніше 1 місяця після закінчення терміну дії договору оренди. Згідно з п. 9.12 договору оренди, усі зміни та доповнення до цього договору оформлюються в письмовій формі додатковою угодою і вступають в силу після їх підписання сторонами.

Протягом строку дії договору оренди сторони уклали до нього низку додаткових договорів.

Так, додатковими договорами від 01.02.2007, 26.10.2011, від 02.03.2012, від 01.10.2014, від 04.10.2017 сторони вносили зміни до п. 3.1. договору щодо порядку визначення орендної плати за договором та п. 1.1. договору щодо предмета оренди, його вартості та найменування балансоутримувача.

Додатковою угодою від 01.02.2007 сторони передбачили, що цільове використання об`єкта оренди розміщення торгівельного об`єкта з продажу ювелірних виробів, виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння (п.1.2 договору).

Пунктом 5 додаткового договору від 26.10.2011 доповнено п. 9.4. договору оренди наступним абзацом:

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк, який був передбачений цим договором, з врахуванням нормативного законодавства на момент продовження договору. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору.

Додатковою угодою від 04.10.2017 сторони внесли зміни до п. 1.1. договору оренди та виклали його в наступній редакції:

Орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно: вбудоване приміщення (поз. 1 за планом) площею 49,4 кв.м першого поверху нежитлової будівлі літ. А, розміщеної за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, пл. Кошута, 1, що перебуває на балансі Управління Державної казначейської служби України у Берегівському районі Закарпатської області, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31.07.2017 і становить за незалежною оцінкою 312 983,00 грн (без урахування ПДВ).

Додатковими договорами від 04.11.2008, від 26.10.2011, від 01.10.2014, від 04.10.2017 строк дії договору оренди сторони неодноразово продовжували, востаннє по 06.10.2020. Право оренди відповідача на орендоване майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з строком дії речового права 06.10.2020 з правом пролонгації, про що свідчить витяг з даного реєстру №99270758 від 04.10.2017.

Додатковим договором від 04.10.2017 про внесення змін до договору оренди №304 від 07.10.2005, зокрема п. 7 визначено, що інші умови договору оренди № 304 посвідченого приватним нотаріусом Берегівського нотаріального округу Секереш Н.В. 07.10.2015 за № 6128 (зі змінами) не змінені цим додатковим договором, залишаються чинними у тій редакції, в якій вони викладені сторонами раніше, і сторони підтверджують їх обов`язковість для себе.

Згідно з п. 6.2. договору оренди орендодавець має не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору.

Пунктом 9.9. договору оренди передбачено, що чинність цього договору припиняється внаслідок також закінчення строку, на який його було укладено.

Підставою для звернення позивача до суду з вимогами виселити орендаря було те, що відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ від 03.10.2019 та "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 483 від 03.06.2020, на підставі Наказів Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального відділення ФДМ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 05.10.2020 №00228, від 29.10.2020 № 00274 та від 08.09.2022 № 00218 оголошено аукціон про продовження договору оренди з існуючим орендарем.

Наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального відділення ФДМ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 18.11.2020 №00310 відмовлено в продовженні терміну дії вказаного вище договору оренди у зв`язку з неможливістю використання об`єкта за цільовим призначенням, за яким орендар ТОВ "Діамант" використовував об`єкт оренди. Пунктом 3 скасовано накази від 05.10.2020 і від 29.10.2020.

08.09.2022 Наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального відділення ФДМ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях №00213 скасовано наказ Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області від 18.11.2020 "Про прийняття рішення про відмову у продовженні терміну дії Договору оренди №304 від 07.10.2005 та скасування наказів від 05.10.2020 та від 29.10.2020".

19.09.2022 позивач своїм листом інформував відповідача про оприлюднення оголошення про передачу в оренду нерухомого майна вказаного вище. Дата аукціону - 27.09.2022.

Наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального відділення ФДМ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 10.10.2022 №00250 затверджено протокол електронного аукціону про передачу в оренду нерухомого майна: вбудоване приміщення площею 50.4 кв.м першого поверху нежитлової будівлі літ. А, розміщене за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, пл. Коштута, 1.

Даним вказаним протоколом електронного аукціону підтверджується, що переможцем електронного аукціону є ТОВ "Фармація Карпат", код ЄДРПОУ - 43699871. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається відсутність сплати обов`язкових платежів (авансового внеску та забезпечувального депозиту) та не підписання договору оренди у встановлені строки ТОВ "Фармація Карпат"; засвідчення факту відмови від підписання протоколу електронного аукціону LLP001-UA-20220919-4963 ТОВ "АРТСКЕЛЯ" (Акти начальника Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального відділення ФДМ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 28.10.2022 та 14.11.2022).

Наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Закарпатській області Регіонального відділення ФДМ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 10.10.2022 №00251 припинено договір оренди №304 від 07.10.2005 у зв`язку з проведенням електронного аукціону про передачу в оренду нерухомого майна, щодо якого прийнято рішення про продовження терміну дії чинного договору оренди на аукціоні, за результатами якого переможцем став інший учасник аукціону.

11.10.2022, 15.11.2022 та 12.12.2022 позивач інформував відповідача про необхідність повернення і звільнення орендованого державного майна і щодо необхідності підписання акта приймання-передач, а також 25.10.2022 про результати проведеного електронного аукціону та про необхідність звільнення займаного орендованого приміщення, оскільки він не взяв участі в аукціоні на продовження терміну дії договору оренди і втратив першочергове право на продовження договору оренди на новий термін.

З долученого до матеріалів справи Звіту про результати проведення оглядового контролю за використанням державного майна, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Берегове, пл. Кошута, 1 від 24.11.2022 встановлено фактичне використання вказаних приміщень ТОВ "Діамант" (магазин ювелірних виробів "АДАМАС").

В свою чергу, за результатами розгляду господарським судом справи №907/854/21 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант" про виселення орендаря з займаних приміщень, постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 апеляційну скаргу ТОВ "Діамант" - задоволено, рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2021 - скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 27.07.2022 касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських областях залишено без задоволення. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі №907/584/21 залишено без змін.

В межах розгляду господарським судом справи №907/584/21 встановлено, що:

"Пунктом 9.4 договору в редакції додаткового договору від 26.10.2011 передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк, який був передбачений цим договором, з урахуванням законодавства на момент продовження договору. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору; пунктом 9.5 договору визначено, що умови договору зберігають силу протягом всього терміну договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення, законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди позивач не ініціював припинення договору оренди, а навпаки, 05.10.2020 прийняв рішення про оголошення аукціону на право продовження договору, в тому числі з існуючим Орендарем.

При цьому, строк дії договору закінчився 06.10.2020, проте рішення про відмову в продовженні терміну дії договору прийнято Позивачем лише 18.11.2020. Тобто, рішення про відмову в продовженні дії договору №304 прийнято Позивачем після закінчення строку дії договору та поза межами строків, визначених ч. 4 ст. 284 ГК України, про що встановлено апеляційним господарським судом та підтверджено представником Позивача в засіданні суду касаційної інстанції 27.07.2022."

Також судами у справі № 907/969/22 встановлено факт того, що "ТОВ "Діамант" звернулось до РВ ФДМ з листом №30/0620 від 30.06.2020, в якому повідомило про необхідність продовження строку дії договору оренди №304 від 07.10.2005 на новий термін.

Посилаючись на відсутність права відповідача на автоматичну пролонгацію договору оренди з огляду на те, що до спірних орендних відносин підлягають застосуванню положення ст.ст. 18,19 Закону України №157-IX, а не ст.ст. 17, 26, 27 Закону України №2269-ХІІ, який не передбачає в такому випадку автоматичної пролонгації, натомість попередній орендар майна має право отримати орендоване майно в оренду знову лише за результатами конкурсу (аукціону), за умови, що він прийме в ньому участь та зробить або запропонує найвищу цінову пропозицію, однак відповідач участі в аукціоні не прийняв, позивач звернувся до суду з позовом у даній справі.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно з ч. 1 ст. 18 Закону №157-ІХ продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Частиною 3 зазначеної статті передбачено, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Судами встановлено, що орендар звернувся до орендодавця 30.06.2020 щодо продовження договору оренди, він дотримався встановленого 3-місячного строку для відповідного звернення. Натомість, позивач - орендодавець протягом визначеного п. 144 Порядку 10-денного строку не розглянув поданої відповідачем заяви про продовження терміну дії договору оренди і лише 05.10.2020 видав наказ №00228, відповідно до якого РВ ФДМ оголосило аукціон на право продовження договору оренди №304, за результатами якого такий договір може бути продовженим, в тому числі - з існуючим орендарем. Враховуючи зазначене, позивач в межах встановленого строку не ініціював припинення або зміну умов договору оренди, а відповідач навпаки завчасно, в межах строків встановлених Законом України "Про орендну державного та комунального майна" та Порядку, подав заяву на продовження дії спірного договору оренди. Таким чином, до 06.10.2023 чинним орендарем вбудованого приміщення площею 49,4 кв.м першого поверху нежитлової будівлі літ. А, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Берегово, пл. Кошута, 1, залишається ТОВ "Діамант" та жодних правових підстав у відповідача повертати орендоване нерухоме майно на даний час немає, з огляду на що позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Доводи скаржника зводяться до відсутності права відповідача на автоматичну пролонгацію договору оренди з огляду на те, що до спірних орендних відносин підлягають застосуванню положення статей 18,19 Закону України №157-IX, а не статей 17, 26, 27 Закону України №2269-ХІІ, який не передбачає в такому випадку автоматичної пролонгації, натомість попередній орендар майна має право отримати орендоване майно в оренду знову лише за результатами конкурсу (аукціону), за умови, що він прийме в ньому участь та зробить або прийме найвищу цінову пропозицію. Позивач участі у такому конкурсі не взяв, внаслідок чого, на думку скаржника, втратив право на оренду спірного майна після закінчення строку дії договору, який закінчився 06.10.2020, тобто після 01.07.2020. Щодо хибності посилання відповідача на наявність преюдиційного встановлення факту пролонгації договору, зазначає, що преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовим рішення, а не правовій оцінці таких обставин. Натомість, зазначення Західним апеляційним господарським судом в постанові у справі № 907/584/21 від 22.02.2022 "з огляду на викладене апеляційний суд погоджується із доводами скаржника, що договір оренди № 304 слід вважати продовженим на той самий строк і на тих самих умовах у зв`язку з відсутністю заяви однієї з сторін договору про його припинення протягом місяця після закінчення строку дії договору" є саме оцінкою суду, а не встановленою обставиною, що при розгляді даної справи не має преюдиційного значення.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.07.2022 у справі № 907/584/21 щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ; у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/12525 від 15.09.2022 у справі № 917/1345/17 від 03.07.2018 у справі № 359/3373/16-ц; у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 904/5429/18, від 07.09.2022 у справі № 925/1328/19, від 01.09.2022 у справі № 904/6015/20, від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16, від 27.01.2021 у справі № 911/2076/19 про те, що суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.08.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.10.2023 та надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 22.09.2023.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 13.09.2023 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Також до Верховного Суду 09.10.2023 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Так, зокрема, скаржник вказує на те, що не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.10.2021 у справі № 907/720/20, від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20, від 27.07.2022 у справі № 907/584/21 щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц щодо надання правової оцінки; у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 904/5429/18, від 07.09.2022 у справі № 925/1328/19, від 01.09.2022 у справі № 904/6015/20, від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16, від 27.01.2021 у справі № 911/2076/19 про те, що суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Так у постанові Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 908/2637/20 про спонукання відповідачів укласти договір про зміни до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності в редакції, запропонованій позивачем, з посиланням на положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-ХІІ (далі - Закон України № 2269-ХІІ) викладено висновок, що 03.10.2019 було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" № 157-ІХ. У розділі "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм).

При цьому пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (ч. 1 ст. 5 ЦК України).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України № 2269-XII (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) у силу вимог абзацу 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 157-IX має застосовуватися порядок продовження, визначений Законом України № 157-ІХ.

Таким чином, законодавець передбачив умови та порядок продовження дії договорів оренди державного та комунального майна, укладених відповідно до положень Закону України № 2269-XII.

Оскільки строк дії договору оренди від 20.07.2017 у справі № 908/2637/20 визначено його сторонами до 18.07.2020 включно, тобто вже після 01.07.2020, то до спірних орендних правовідносин підлягали застосуванню положення статей 18, 19 Закону України № 157-ІХ, а не статей 17, 26, 27 Закону України № 2269-XII.

Схожий правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.10.2021 у справі № 907/720/20 зі спору, що виник з подібних правовідносин, у зв`язку з чим Верховний Суд у постанові від 09.11.2021 вважав за необхідне застосувати положення частини 4 статті 300 ГПК України та вийти за межі доводів касаційної скарги з метою врахування зазначеного висновку, оскільки вказану постанову офіційно оприлюднено 29.10.2021, тобто після подання касаційних скарг у справі (28.07.2021 і 13.08.2021 відповідно) .

Відповідно до абзацу 2 частини 2 та частин 3, 4 статті 18 Закону України № 157-ІХ без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 19 Закону України № 157-ІХ рішення про відмову у продовженні договору оренди може бути прийнято якщо орендоване приміщення необхідне для власних потреб балансоутримувача, які обґрунтовані у письмовому зверненні балансоутримувача, поданому ним орендарю.

Аналогічні за змістом положення містяться у пунктах 135, 141 Порядку №483, затвердженого Кабінетом Міністрів України на виконання частини 2 статті 5 Закону України № 157-ІХ.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Застосовуючи наведені положення Закону України № 157-ІХ та Порядку №483, ураховуючи достеменно встановлені та не спростовані апеляційним судом обставини недоведеності звернення Товариства до орендодавця у визначений законом 3-місячний строк з пропозицією про продовження договору оренди від 20.07.2017 та необхідності використання об`єкта оренди для власних потреб Балансоутримувача, які (потреби) обґрунтовані у письмовому зверненні Училища (лист від 22.07.2020 № 409/01), поданому ним Орендарю, Верховний Суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для поновлення вказаного договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах, та, як наслідок, про наявність підстав для відмови в задоволенні первісного позову.

Верховний Суд зауважив, що помилкове посилання суду першої інстанції на норми статей 17, 26, 27 Закону України № 2269-XII не призвело до прийняття неправильного по суті судового рішення (у частині відмови в задоволенні первісного позову) та, як наслідок, не може бути достатньою підставою для його скасування у відповідній частині, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі № 907/584/21, відповідач звернувся до позивача з листом від 30.06.2020, в якому повідомив про необхідність продовження строку дії договору оренди №304 на новий термін і відповідач наказом №00228 від 05.10.2020 (з урахуванням змін, внесених наказом №00274 від 29.10.2020) прийняв рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди №304 від 07.10.2005, за результатом якого договір оренди №304 може бути продовженим з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем.

Позивач, посилаючись на положення статей 7, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 та пунктів 29, 144 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №483 від 03.06.2020, прийняв рішення (наказ від 18.11.2020) про відмову в продовженні терміну дії договору оренди №304 від 07.10.2005 та скасував накази від 05.10.2020 та від 29.10.2020.

Листом №11-03-01674 від 25.11.2020 позивач повідомив відповідача про відмову в продовженні договору оренди у зв`язку з неможливістю використання об`єкта за цільовим призначенням, враховуючи обмеження цільового використання майна, в якому розміщені органи державної влади. Також, цим листом позивач просив звільнити об`єкт оренди та повернути його балансоутримувачу за актом приймання-передачі.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 9.9 договору визначено, що однією з підстав, внаслідок чого договір може бути припинено, є закінчення строку, на який його було укладено, і пунктами 2.4, 4.6 договору передбачено обов`язок орендаря у разі припинення договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання-передачі. Оскільки договір оренди припинив свою дію 06.10.2020 у зв`язку із закінченням строку дії, на який його було укладено, але відповідачем не виконано вимоги договору щодо повернення балансоутримувачу майна, тому, враховуючи норми статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, статті 785 ЦК України, позовні вимоги підлягають задоволенню.

При цьому, суд виходив з того, що зволікання позивача в прийнятті рішення про продовження строку договору відповідачем не оскаржувалося в судовому порядку.

Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення в апеляційному порядку, виходив з того, що відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

Аналогічні за змістом положення містяться в пункті 143 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна".

Згідно з пунктом 144 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна" після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець протягом десяти робочих днів з дати отримання такої заяви, приймає одне з рішень, передбачених частиною дев`ятою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Так, згідно з частиною дев`ятою статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем 05.10.2020 прийнято рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди №304, за результатами якого такий договір може бути продовженим, в тому числі з існуючим орендарем. При цьому, судами попередніх інстанцій не встановлено, що рішення позивача від 18.11.2020 про відмову у продовженні договору оренди №304 прийнято у строки, визначені наведеним вище законодавством.

Водночас, як зазначив апеляційний господарський суд, спершу позивачем, до компетенції якого належить здійснення повноважень орендодавця державного майна за договором, 05.10.2020 прийнято рішення про продовження договору оренди №304 шляхом оголошення аукціону, однак, в подальшому 18.11.2020 прийнято рішення, яким відмовлено відповідачу в продовженні терміну дії договору оренди у зв`язку з неможливістю використання об`єкта за цільовим призначенням, враховуючи обмеження цільового використання майна, в якому розміщені органи державної влади, що визначені пунктом 29 "Порядку передачі в оренду державного та комунального майна". Також, скасовано накази від 05.10.2020 та від 29.10.2020 про оголошення аукціону на право продовження договору оренди.

Такі дії позивача (подальше скасування свого ж рішення про оголошення аукціону), як розцінив суд апеляційної інстанції, є суперечливими та такими, що порушують права відповідача як орендаря за спірним договором оренди.

З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що на підставі наказу позивача від 05.10.2020 (з урахуванням змін, внесених наказом від 29.10.2020), яким прийнято рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди №304, за результатами якого договір може бути продовжений з існуючим орендарем, у відповідача фактично виникли права та "правомірні очікування" на продовження строку дії договору, тому рішення, яким скасовано рішення про оголошення аукціону на право продовження договору оренди, було непослідовним, а вказані вище дії позивача суперечливими та такими, що зумовили порушення прав відповідача як орендаря, на які він посилається.

Відтак, як правильно зазначає скаржник, автоматичної пролонгації у разі не повідомлення протягом місяця про не продовження договору оренди з 01.07.2020 не відбулося.

Водночас, ст. 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Важливим є те, що обставини, встановлені у справі, що є преюдиційною, мають належати до предмета доказування, тобто їх встановлення має бути необхідне для вирішення тієї справи. Оскільки предмет доказування спочатку визначається підставами позову, а потім обґрунтовується нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору, то питання про те, чи належав певний факт до предмета доказування, є питанням права, а не факта.

Питання факта це питання про те, чи була наявна/відсутня певна обставина, що має значення для вирішення певного спору. Фактичні обставини встановлюються через доказування. Доказування дає змогу відтворити той чи інший фрагмент дійсності в асортименті значущості для справи (предмет доказування). Юридична ж кваліфікація фактичних обставин здійснюється через співвіднесення певної обставини з певними юридичними нормами. Отже, юридичний факт - це передбачена нормами права конкретна життєва обставина (дія, подія), котра є підставою для настання певних юридичних наслідків. Життєвий факт набуває ознак юридичного внаслідок юридичної кваліфікації, правозастосування. Таким чином, юридичний (правовий) факт - це той же самий життєвий факт, але в контексті наявності його правової регламентації.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

У постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, на яку також посилається скаржник, зазначено, що відповідно до ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В свою чергу, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин. Відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 на які посилається скаржник.

Водночас з текстів оскаржених судових рішень у справі № 907/969/22 вбачається, що з урахуванням встановлених фактичних обставин, господарським судом при розгляді справи № 907/584/21 зазначено, що договір оренди № 304 слід вважати продовженим на той самий строк і на тих самих умовах у зв`язку з відсутністю заяв однієї із сторін договору про його припинення протягом місяця після закінчення строку дії договору.

Верховний Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. В свою чергу, відмінність підстав позовів, що були заявлені раніше, від підстав позову у справі, що розглядається (як встановлено місцевим господарським судом), за однакової кваліфікації дій в частині розгляду питання про дотримання орендарем умов договору, піддає сумніву правильність та стабільність висновків судів у раніше розглядуваних справах та самих судових актів, які набрали законної сили, у зв`язку з чим відповідна протилежна оцінка обставин повинна бути тією мірою обґрунтована, в якій вона б не ставила під сумнів висновків, зроблених у інших справах, за аналогічними позовами між відповідними учасниками справи.

Разом з тим, надання іншої оцінки певним обставинам під час розгляду справи № 907/969/22, які оцінювались при розгляді справи № 907/584/21 між тими ж сторонами спору, ставить під сумнів правильність та однозначність зроблених судами висновків у відповідному попередньому судовому рішенні. Оскільки судове рішення (у іншій справі) набрало законної сили і є обов`язковим для виконання, у зв`язку з чим правильність зроблених у них висновків презюмується, суд не може надавати протилежну оцінку таким обставинам у справі, що переглядається, обмежившись лише формальним посиланням на відсутність преюдиційних обставин для розгляду конкретної справи в розумінні положень ст. 75 ГПК України, не навівши достатньо переконливих підстав для неврахування висновків, зроблених за результатами дослідження обставин, зокрема, у справі № 907/584/21.

Суди обох інстанцій, з врахуванням відсутності належних, допустимих та достовірних доказів позивача, наданих в порядку положень ст.ст. 76,77,78 ГПК України щодо спростування фактів звернення орендаря до орендодавця щодо продовження терміну дії договору оренди із дотриманням трьох місячного строку встановленого законом та відсутності заперечень орендодавця в межах встановленого місячного строку після закінчення терміну дії договору, а також враховуючи що саме ці обставини безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом при розгляді справи №907/584/21, що відображується в мотивувальній частині судового акта дійшли правильного висновку про наявність преюдиційних фактів встановлених під час розгляду справи № 907/584/21, які не підлягають повторному доведенню під час розгляду даної справи.

У пунктах 59-62 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/11273/20 вказано, що питання правової визначеності та передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. Однакове застосування закону забезпечує його загальнообов`язковість, поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відтак, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові.

Посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.11.2022 у справі № 904/5429/18, від 07.09.2022 у справі № 925/1328/19, від 01.09.2022 у справі № 904/6015/20, від 15.07.2021 у справі № 910/19256/16, від 27.01.2021 у справі № 911/2076/19 стосовно того, що суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм, Верховним Судом не приймаються, як такі, що спростовуються текстами оскаржених судових рішень.

При цьому в цій частині касаційна скарга зводиться до намагання переглянути відповідні докази та надати їм повторну оцінку, однак вказане виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, оскільки відповідно до ст. 300 ГПК України він на має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для скасування оскаржених судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова та рішення місцевого господарських судів підлягають залишенню без змін з урахуванням мотивів цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.03.2023 у справі № 907/969/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.