Ухвала

від 17.10.2023 по справі 685/547/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

17 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 685/547/23

провадження № 61-13246ск23

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 26 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 серпня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Теофіпольської селищної ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Теофіпольської селищної ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Позовна заява мотивована тим, що 31 березня 2015 року між позивачем та Теофіпольською районною державною адміністрацією було укладено договір оренди № 14 земельної ділянки, кадастровий номер 6824755100:02:005:0095, площею 42,9130 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із нерозподілених (не витребуваних) земель, які знаходяться на території Теофіпольської селищної ради за межами населеного пункту смт. Теофіполь. Прикінцевими положеннями вказаного договору визначено, що договір набуває чинності після підписання та державної реєстрації.

Право оренди було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 лютого 2016 року за номером запису № 39280208.

Додатковою угодою від 07 червня 2017 року внесено зміни в пункт 8 договору оренди землі, відповідно до якого сторони домовились, що договір укладено на термін до моменту посвідчення їх власниками права власності на земельні ділянки, але не більше як на 7 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір його продовжити. За позицією позивача, строк дії договору оренди закінчується 04 лютого 2023 року.

Згідно з абзацом 8 пункту 5 Постанови КМУ від 27 травня 2022 року №634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» якщо граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжуються на строк воєнного стану та 3 місяці після. Відповідно, позивач вважає, що оскільки, договір оренди землі закінчується 04 лютого 2023 року, а граничний строк для подання заяви про продовження цього договору оренди припадає на період воєнного стану, то, в силу абз. 8 п. 5 Постанови, цей строк продовжується на строк дії воєнного стану та 3 місяці після для звернення.

Позивач указував, що на виконання вимог статті 33 Закону України «Про оренду землі» 05 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з листом-повідомленням, в якому повідомив, що бажає скористатись своїм переважним правом на продовження дії договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6824755100:02:005:0095, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 42,9130 га, розташованої на території Теофіпольської селищної ради, договір оренди від 31 березня 2015 року.

09 грудня 2022 року проведено засідання постійних комісій відповідно до розпорядження селищного голови від 24 листопада 2022 року №317-р «Про скликання двадцять сьомої сесії Теофіпольської селищної ради восьмого скликання» на порядок денний засідання винесено 38 питань, що потребують невідкладного розгляду, серед них було питання №31: «Про укладання договору оренди землі на новий строк. На якому вирішили рекомендувати селищній раді прийняти проект рішення, як рішення ради, голосували: за - 15: проти - 0; утримався 0». Таким чином, комісія з земельних питань проголосувала за затвердження проекту щодо поновлення ОСОБА_1 договору оренди землі від 31 березня 2015 року №14 на земельну ділянку, площею 42,9130 га, кадастровий номер 6824755100:02:005:0095, яка розташована за межами населеного пункту смт. Теофіполь, встановивши розмір річної орендної плати 12% від її нормативної грошової оцінки, без зміни інших істотних умов договору строком на 7 (сім) років з дня його закінчення.

Проте, 23 грудня 2022 року проект рішення винесено на голосування Теофіпольської селищної ради та відхилено по формальним підставам, а саме через те, що 7 депутатів утримались від голосування, а 7 депутатів взагалі не були присутні, рішення не було розглянуто по суті, і як наслідок в укладенні договору оренди позивачу на новий строк не було відмовлено або задоволено.

У відповідь на адвокатський запит від 27 грудня 2022 року Теофіпольська селищна рада листом № 2083/02-40 від 28 грудня 2022 року повідомила, що питання щодо надання згоди ОСОБА_1 на продовження дії договору оренди земельної ділянки, кадастровий номер 6824755100:02:005:0095, площею 42,9130 га, для ведення товарного сільського виробництва, розташованої на території Теофіпольської селищної ради, договір оренди від 31 березня 2015 року №14, зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №39280208 від 04 лютого 2016 року було включено в порядок денний 28 сесії Теофіпольської селищної ради 23 грудня 2022 року, проте рішення по даному питанню не було прийнято, через недостатню кількість голосів депутатів.

Після прийняття відповідачем заяви позивача від 05 грудня 2022 року про укладення договору оренди на новий строк, органом місцевого самоврядування не було прийнято жодного рішення на пленарному засіданні сесії ради.

Протягом місяця, починаючи з дня звернення позивача з відповідним клопотанням 05 грудня 2022 року, на адресу ОСОБА_1 . Тефіпольською селищною радою не було відправлено листа-повідомлення про прийняте рішення щодо надання згоди або відмови в укладенні договору оренди землі на новий строк, тобто має місце «мовчазна згода» на укладення договору оренди на новий строк.

А тому, на думку позивача, договір оренди № 14 на земельну ділянку, площею 42,9130 га, кадастровий номер 6824755100:02:005:0095, для ведення товарного сільського виробництва, є поновлений на той самий строк і на тих же умовах.

Ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі. Позивач вважав, що оскільки він є добросовісним користувачем земельної ділянки, користується нею на законних підставах, будь-яким чином права держави щодо користування земельною ділянкою не порушує, а тому відсутні правові підстави для відмови ОСОБА_1 поновлювати договір оренди землі.

ОСОБА_1 просив визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди № 14 від 31 березня 2015 року.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 26 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір оренди зареєстровано 04 лютого 2016 року, відповідно, строк дії вказаного договору закінчився 04 лютого 2023 року, а тому позивач зобов`язаний був звернутися до відповідача із заявою про продовження строку дії договору оренди відразу після набрання чинності Законом України від 09 жовтня 2022 року №2698-IX, тобто 19 листопада 2022 року, а не 05 грудня 2022 року.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 21 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 26 червня 2023 року змінено та викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_1 та Теофіпольською районною державною адміністрацією діяв до 31 березня 2022 року. Разом з тим, лист-повідомлення ОСОБА_1 про свій намір скористатися переважним правом на поновлення договору оренди на новий строк надіслав орендодавцю з порушенням строку, встановленого у договорі, а саме - 05 грудня 2022 року, тоді як повідомлення повинно було бути надіслано не пізніше 31 грудня 2021 року (не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору). Таким чином, позивач у встановлений договором строк не надіслав орендодавцю повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк, тим самим не реалізував механізм поновлення договору оренди землі, що передбачений умовами укладеного між сторонами договору, а тому відсутнє порушення його переважного права на поновлення договору оренди.

Апеляційний суд врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі №357/8277/19 та зазначив, що відлік строку дії договору оренди землі №14 від 31 березня 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та Теофіпольською районною державною адміністрацією, розпочався з дати його підписання та закінчився 31 березня 2022 року. Таким чином, позивачем не доведено переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк, відповідно позовні вимоги щодо визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі №14 від 31 березня 2015 року на земельну ділянку, кадастровий номер 6824755100:02:005:0095, площею 42,9130 га, задоволенню не підлягають.

ОСОБА_1 05 вересня 2023 року засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 26 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 серпня 2023 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 25 вересня 2023 року ці недоліки було усунуто.

У касаційній скарзі, одною з підстав, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Обґрунтовуючи указану підставу касаційного оскарження судового рішення, ОСОБА_1 зазначає, що в оскарженій постанові апеляційний суд посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19. Проте, правові позиції, викладені в указаній постанові Верховного Суду не є релевантними до обставин цієї справи та відповідне рішення приймалось за іншої фактично-доказової бази.

Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 26 червня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 21 серпня 2023 року в частині підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат