Рішення

від 20.09.2023 по справі 160/15921/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року Справа № 160/15921/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Метал Фурнітура Стільці» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць за 2022 рік у розмірі 32 561,84 грн,-

УСТАНОВИВ:

05.07.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Метал Фурнітура Стільці», в якій позивач просить:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Метал Фурнітура Стільці» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік у розмірі 32 561,84 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт Метал Фурнітура Стільці» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю. За 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю у 2022 році, відповідач до 15.04.2023 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 32 561,84 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.07.2023 позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю було залишено без руху, у зв`язку з невідповідністю останньої вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, 19.07.2023 позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.07.2023 відкрито провадження у справі №160/15921/23 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

11.09.2023 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю серед працівників відповідача повинна складати 1 особу. Відповідач зауважує, що ним виконується зазначений показник. На підтвердження вказаних тверджень надає до суду копію наказу про прийом на роботу та копію документу, що підтверджує факт інвалідності працівника. Зазначені документи доводять, що впродовж 2022 року у відповідача були наявні трудові відносини з особою з інвалідністю. Вищенаведене доводить той факт, що відповідачем у 2022 році було дотримано норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 1 особи, а позовні вимоги відповідача є безпідставними.

Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Арт Метал Фурнітура Стільці» перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Так, відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, відповідач мав сплатити суму адміністративно-господарських санкцій у розмірі 32561,84 грн.

Відповідач вищевказану суму адміністративно-господарських санкцій, у встановлений законом строк, не сплатив, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

В силу пункту 1 статті 27 Право на зайнятість Конвенції про права осіб з інвалідністю, яка ратифікована Законом України від 16 грудня 2009 року №1767-VI, передбачено, що держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку особа з інвалідністю вільно вибрала чи на яку вона вільно погодилась, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для осіб з інвалідністю.

Відповідно до Указу Президента України «Про активізацію роботи щодо забезпечення прав людей з інвалідністю» від 3 грудня 2015 року № 678/2015, з метою забезпечення належних умов для реалізації соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод особами з інвалідністю, впровадження кращого світового досвіду у цій сфері, недопущення дискримінації, а також виконання зобов`язань, взятих Україною за Конвенцією про права осіб з інвалідністю, Кабінету Міністрів України доручено зокрема внести до 1 квітня 2016 року в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо посилення відповідальності за порушення прав і законних інтересів осіб з інвалідністю, у тому числі стосовно унеможливлення ухилення від сплати адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.91 № 875-ХІІ.

При цьому, положеннями статті 17 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно із статтею 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Таким чином, за своєю правовою природою вказані штрафні санкції є адміністративно-господарськими санкціями, як один із видів господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч.1 ст.218 Господарського кодексу України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усі залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до ч. 1 ст. 18-1 Закону №875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

В силу частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

З аналізу норм Закону №875-XII вбачається, що обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості.

Обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування осіб з інвалідністю. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком осіб з інвалідністю для працевлаштування.

Суд зазначає, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати осіб з інвалідністю на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

Суд звертає увагу, що відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» на підприємство покладено лише обов`язок щодо подачі до державної служби зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю.

Так, відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення», роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання».

Отже, вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, та порядок її подання.

В позовній заяві позивач посилається на те, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом (1 особа).

Як вже було зазначено судом вище, частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» № 875-XII від 21.03.1991 встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановлених в статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» 1 особа.

Таким, чином оскільки середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача становить 8 осіб, а кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до 4% нормативу, становить 1.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна копія наказу щодо працевлаштування у 2022 році 1 особи ( ОСОБА_1 , 1961 р.н.), якій відповідно до законодавства встановлено інвалідність, і яка наразі працевлаштована у відповідача.

Також суд зазначає, що на підтвердження вказаних тверджень, про фактичне працевлаштування особи з інвалідністю на підприємстві, відповідачем надано докази, а саме: копію наказу про прийом на роботу та копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією.

Крім того, судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності доказів безпідставної відмови особам з інвалідністю, які самостійно зверталися до відповідача з метою працевлаштування.

Беручи до уваги встановлені у цій справі обставини, які підтверджують фактичне працевлаштування Товариством з обмеженою відповідальністю «Арт Метал Фурнітура Стільці» у 2022 році особи, якій встановлено інвалідність, відповідно до визначеного законом нормативу, а також відсутність фактів необґрунтованої відмови у працевлаштуванні особам з інвалідністю, суд приходить до висновку, що підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності у вигляді штрафних санкцій, не існує.

Відповідно до положень ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд, згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до ст. 139 КАС України, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору у справі не розподіляються.

Керуючись ст.ст. 243-246, 255, 262 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арт Метал Фурнітура Стільці» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць за 2022 рік у розмірі 32 561,84 грн відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені ст. 295 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А. Ю. Рищенко