Постанова

від 17.10.2023 по справі 420/4247/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/4247/23

Головуючий в І інстанції: Харченко Ю.В.

Дата та місце ухвалення рішення: 02.05.2023 р.

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Турецької І.О.

судді Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області форми «Ф» від 11.06.2021 року № 0742158-2405-1505 щодо визначення (нарахування) суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 69 759, 89 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області форми «Ф» від 24.06.2021 року № 0386262-2405-1505 щодо визначення (нарахування) суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 96 678, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ГУ ДПС в Одеській області безпідставно нарахована сума податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (об`єкти нежитлової нерухомості) за 2020-2021 роки, та не враховано, що ОСОБА_1 є сільськогосподарським виробником, а нежитлові приміщення, які належать їй на праві власності, відносяться до будівель (споруд) призначення яких для використання у сільськогосподарській діяльності, а тому, у силу приписів підпункту «Ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі ПК України), не є об`єктом оподаткування.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.05.2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області форми «Ф» від 11.06.2021 року № 0742158-2405-1505 щодо визначення (нарахування) суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 69 759, 89 грн., а також від 24.06.2022 року № 0386262-2405-1505 щодо визначення (нарахування) суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 96 678, 00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказував на те, що за інформаційними даними ГУ ДПС в Одеській області за ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , рахується нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 , будівлі та споруди загальною площею 1 611, 3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1737660851237. Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020-2021 роки нараховано ОСОБА_1 в автоматичному режимі на загальних підставах, заява про надання пільги на підставі пп. «Ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України до ГУ ДПС в Одеській області від ОСОБА_1 не надходила.

Крім цього, на думку апелянта, пільга визначена пп. «Ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України на ОСОБА_1 не розповсюджується, оскільки остання не є сільськогосподарським товаровиробником, в той час як законодавчо чітко визначено коло фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, а саме фізичні особи-підприємці та домогосподарства, тому вона не звільнена від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

ОСОБА_1 надала до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 на праві власності належать нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1 611, 3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 5123783000:01:001:0453, площею 3,4996 га, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, які складаються з: літ. «А» адміністративна будівля; літ. «Б» тваринний комплекс; літ. «В» фазанарій; літ. «М» вбиральня; літ. «Л» котельня; № 1-2 огорожа; № 3 водонапірна башта. Зазначене підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 169884844 від 10.06.2019 року, № 324067249 від 26.02.2023 року, № 283739938 від 09.11.2021 року, наявних в матеріалах справи (а.с. 31, 74-80, 148-149).

Відповідно до висновку інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 від 18.05.2021 року за № 213, належні на праві власності ОСОБА_1 нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 1 611, 3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та складаються з літ. «А» адміністративна будівля; літ. «Б» тваринний комплекс; літ. «В» фазанарій; літ. «М» вбиральня; літ. «Л» котельня; № 1-2 огорожа; № 3 водонапірна башта, враховуючи результати їх технічної інвентаризації, огляду та функціонального призначення, відносяться до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, до лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 (а.с. 57-58).

Водночас, з урахуванням положень п.п. 266.7.1, п. 266.7 ст.266 ПК України, ГУ ДПС в Одеській області винесено податкові повідомлення рішення форми Ф:

- № 0742158-2405-1505 від 11.06.2021 року щодо визначення (нарахування) суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 69 759, 89 грн. (а.с. 128-129);

- № 0386262-2405-1505 від 24.06.2022 року щодо визначення (нарахування) суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у розмірі 96 678, 00 грн. (а.с. 132-133).

Вважаючи податкові повідомлення-рішення про визнання суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваних податкових повідомлень рішень з огляду на те, що об`єкти нерухомості нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1 611, 3 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 5123783000:01:001:0453, площею 3, 4996 га, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, які належать ОСОБА_1 на праві власності та використовуються в господарській діяльності, фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника, а відтак не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пп. «Ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права, з огляду на наступне.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 1 статті 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Як встановлено колегією суддів, в даному випадку ключовим питанням є встановлення наявності чи відсутності у ОСОБА_1 права на пільгу, передбачену пп. «Ж» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий Кодекс України (ст.1 ПК України).

Пунктом 10.1 статті 10 ПК України передбачено, що до місцевих податків належать податок на майно та єдиний податок.

Статте 15 ПК України визначено, що платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з вказаним Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з вказаним Кодексом.

Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 261 ПК України).

Підпунктом 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України зазначено, що об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

За змістом підпункту «Ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України обумовлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Відповідно до підпунктів 266.3.1, 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Колегія суддів зазначає, що підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомого майна, які не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи із системного тлумачення вищевказаної норми ПК України необхідно вказати, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «А» до «Л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Кожен з визначених підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («Д»), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу («Е»), сільськогосподарський товаровиробник («Ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («З»), релігійні організації («И»), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («Г»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («І»), будівлі промисловості («Є») тощо.

Підпунктом «Ж» підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Аналіз змісту наведеної норми дає підстави для висновку, що правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати відповідно до пп. «Ж» пп. 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України є призначення такої будівлі для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, а також особа має бути сільськогосподарським товаровиробником.

Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» визначено підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, згідно з яким це юридична особа незалежно від організаційно правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас, у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України зазначено, що визначення сільськогосподарського товаровиробника дано виключно для цілей глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділу XIV цього Кодексу «Спеціальні податкові режими», до якої віднесено четверту групу сільськогосподарські товаровиробники.

Таким чином, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235. пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується виключно для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», що прямо визначено вказаним підпунктом.

Отже, до спірних правовідносин щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дане визначення не застосовується, оскільки вказаний податок відноситься до розділу ХІІ «Податок на майно».

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Визначення поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років», під яким мається на увазі фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Крім того, законодавцем з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції». Згідно з абзацом другим статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про застосування визначень поняття сільськогосподарського товаровиробника у наведених законодавчих актах для цілей визначення змісту статусу сільськогосподарського товаровиробника, оскільки наведені поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке має чітко обмежену сферу застосування. Тому, як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Більш того, на користь висновку, що нормою підпункту «Ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України передбачено податкову пільгу, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Законом України від 23 листопада 2018 року № 2628-VIII, підпункт «Ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. Тобто, законодавець уточнив з 1 січня 2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

Таким чином, твердження скаржника про те, що пільга, визначена пп. «Ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, не розповсюджується на ОСОБА_1 , оскільки остання не є фізичною особою-підприємцем, колегію суддів приймається критично, так як це не відповідає вище наведеним нормам.

Зазначене вище відповідає висновку Верховного Суду, викладеному, зокрема, в постановах від 26.11.2020 року по справі № 560/168/19, від 16.12.2021 року по справі №160/9061/20.

Як встановлено колегією суддів, ОСОБА_1 є орендарем земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 5123783000:01:001:0453, загальною площею 3, 4996 га, яка розташована на території Новоградівкської сільської ради Овідіопольського району Одеської області (за межами населеного пункту) (а.с. 60-70).

На вищезазначеній земельній ділянці знаходяться нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1 611, 3 кв.м., які складаються з: літ. «А» адміністративна будівля; літ. «Б» тваринний комплекс; літ. «В» фазанарій; літ. «М» вбиральня; літ. «Л» котельня; № 1-2 огорожа; № 3 водонапірна башта, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 169884844 від 10.06.2019 року, № 324067249 від 26.02.2023 року, № 283739938 від 09.11.2021 року, наявних в матеріалах справи (а.с. 31, 74-80, 148-149).

У довідці Дальницької сільської ради Новоградківського Старостинського округу від 19.07.2021 року зазначено, що будівлі та споруди, які розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 5123783000:01:001:0453, використовуються ОСОБА_1 у цілях сільськогосподарського товаровиробництва, а саме: вирощування багаторічних плодово-ягідних насаджень, винограду, розведення свійської птиці для власних потреб (а.с. 71).

Отже, з огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що в матеріалах справи достатньо доказів, які підтверджують факт безпосереднього використання ОСОБА_1 вищезазначених об`єктів нерухомості у сільськогосподарській діяльності.

Разом з тим, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є правовий статус будівлі.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018:2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018:2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 127 «Будівлі нежитлові інші» клас 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства»).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018:2000 належать до класу 1271 «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», що включає підкласи: 1271.1 «Будівлі для тваринництва»; 1271.2 «Будівлі для птахівництва»; 1271.3 «Будівлі для зберігання зерна»; 1271.4 «Будівлі силосні та сінажні»; 1271.5 «Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства»; 1271.6 «Будівлі тепличного господарства»; 1271.7 «Будівлі рибного господарства»; 1271.8 «Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва»; 1271.9 «Будівлі сільськогосподарського призначення інші».

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018:2000 до групи (код 127) «Будівлі нежитлові» належить клас (код 1271) «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства», який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, належні на праві власності ОСОБА_1 нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 1 611, 3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , та складаються з літ. «А» адміністративна будівля; літ. «Б» тваринний комплекс; літ. «В» фазанарій; літ. «М» вбиральня; літ. «Л» котельня; № 1-2 огорожа; № 3 водонапірна башта, відносяться до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, до лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018:2000 згідно висновку інженера з інвентаризації нерухомого майна ОСОБА_2 від 18.05.2021 року за № 213 (а.с. 57-58).

В той же час, норми податкового законодавства не покладають на платника податку обов`язок отримати від Державного підприємства «Державний науково-дослідний інститут автоматизованих систем у будівництві» експертний висновок щодо правильності класифікації наявних у власності особи об`єктів нерухомості за державним класифікатором ДК 018:2000, проте такі дії платника могли б спростити процес податкового адміністрування податку на нерухомість.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що об`єкти нерухомості нежитлові будівлі та споруди загальною площею 1 611, 3 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , на земельній ділянці з кадастровим номером 5123783000:01:001:0453, площею 3, 4996 га, з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства, які належать ОСОБА_1 на праві власності та використовуються в господарській діяльності, фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника.

ГУ ДПС в Одеській області, в свою чергу, в межах спірних правовідносин не довело, що будівлі нерухомості, які належать ОСОБА_1 на праві власності, не є будівлями сільськогосподарського призначення. Здійснюючи донарахування податку контролюючий орган не довів наступне: чим він керувався при визначенні ОСОБА_1 розміру податкового зобов`язання, який документ щодо класифікації будівель і споруд використав, чому на стадії податкового адміністрування (контролю) не отримав інформацію щодо класифікації будівель від компетентної установи, що вказує на не дотримання ГУ ДПС в Одеській області, як суб`єктом владних повноважень, пунктів 1, 2, 3, 5, 6, 8 частини другої статті 2 КАС України при прийнятті рішень.

В той же час, колегія суддів зауважує, що обов`язок доказування правомірності свого рішення в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень положеннями частини 2 статті 77 КАС України покладається на відповідача.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності, не є об`єктами оподаткування, відповідно до підпункту «Ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Відповідач не довів, що позивач впродовж 2020 та 2021 років використовував належні йому на праві власності об`єкти нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської діяльності спосіб.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення за № 0742158-2405-1505 від 11.06.2021 року та № 0386262-2405-1505 від 24.06.2021 року винесені ГУ ДПС в Одеській області без дотримання вимог закону, а тому є наявними правові підстави для їх скасування.

Колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 у даному випадку не зареєстрована як фізична особа-підприємець, позаяк вказане не впливає на наявність у неї пільги встановленої пп. «Ж» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, з огляду на встановлені обставини та наведені вище правові норми.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 травня 2023 року по справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 17.10.2023 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: І.О. Турецька

Суддя: О.А. Шевчук