Постанова

від 18.10.2023 по справі 640/14148/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/14148/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Василенка Я.М.,

за участі секретаря судового засідання Фищук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2022 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування вимоги,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до (правонаступник) Головного управління ДПС у м. Києві (відокремлений підрозділ, код ЄДР ВП 44116011), в якому просив суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-34712-17.

В обґрунтування позовних вимог позивач наголосив на протиправності оскаржуваної вимоги, оскільки, з 2018 року по день звернення до суду він офіційно працевлаштований на посаді водія-експедитора у ФОП ОСОБА_2 (код НОМЕР_1 ) та єдиний внесок за вказаний період за його, відповідно, сплачувала ФОП ОСОБА_2 . Також, з 01.07.2016 по 31.08.2018 (з перервою з 01.05.2017 по 31.08.2017) він був працевлаштований на посаді водія-експедитора у ФОП ОСОБА_3 (код НОМЕР_2 ) та єдиний внесок за вказаний період за нього сплачувала ФОП ОСОБА_3 . Крім того, з 01.05.2017 по 31.08.2017 позивач був працевлаштований на посаді керівника ТОВ «Київ Авто Транс» (код ЄДРПОУ 41205957) та єдиний внесок за вказаний період за нього сплачувало ТОВ «Київ Авто Транс», з огляду на що, відсутні підстави для нарахування та сплати єдиного внеску фактично у подвійному розмірі.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2022 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на неповне з`ясування всіх обставин справи, порушення норм матеріального права, тому, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.10.2022 відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2022 призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 06 липня 2023 року № 690/0/15-23, ОСОБА_4 було звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Рішенням зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 31 липня 2023 року, вирішено здійснити повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді ОСОБА_4.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.08.2023 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/14148/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування вимоги, поновлено провадження у справі, призначено справу до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.10.2023.

Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.

У судовому засіданні апелянт вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів зазначає таке.

За матеріалами справи, ОСОБА_1 02.09.2003 зареєстрований, як фізична особа-підприємець за № 23490170000000163.

Відомості про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 , як ФОП, матеріали справи не містять.

Так, на підставі даних інтегрованої картки 15.05.2019, податковим органом було прийнято вимогу № 34712-17 про сплату боргу (недоїмки), де недоїмка зі сплати ЄСВ складає 18829,20 грн.

Відповідно до наявних матеріалів та згідно даних інформаційної системи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ДПС у м. Києві (ДПІ у Дніпровському районі), як фізична особа-підприємець з 09.07.2015.

До цього, в період з 02.09.2003 до 09.07.2015, перебував на обліку в ГУ ДПС у Київській області (Білоцерківське управління, Тетіївська ДПІ).

У період з 01.01.2012 до 01.04.2016, перебував на спрощеній системі оподаткування, а з 01.04.2016 - на загальній

У 2015 році з ГУ ДПС у Київській області до ГУ ДПС у м. Києві передано інтегровану картку платника ФОН ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 (для фізичних осіб-підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність) з сальдо на кінець 2014 року в сумі 422,65 гри (переплата).

За період з 01.01.2015 по 07.10.2019, в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковуються автоматичні нарахування єдиного внеску на загальну суму 31256,39 грн., а саме:

як ФОП, що перебував на спрощеній системі оподаткування за:

IV квартал 2014 року від 20.01.2015всумі 1267,95 грн.,

1 квартал 2015 року від 20.04.2015 в сумі 1267,95 грн.,

2 квартал 2015 року від 20.07.2015 в сумі 1267,95 грн.,

3 квартал 2015 року від 19.10.2015в сумі 1323,47 грн.,

4 квартал 2015 року від 19.01.2015в сумі 1434.51 грн.,

1 квартал 2016 року від 19.04.2016 в сумі 909.48 грн.,

як ФОП, що перебував на загальній системі оподаткування за: січень-грудень 2017 року від 09.02.2018 в сумі 8448,00 гри;

1 квартал 2018 року від 19.04.2018 в сумі 2457,18 грн.,

2 квартал 2018 року від 19.07.2018 в сумі 2457,18 грн.,

3 квартал 2018 року від 19.10.2018 в сумі 2457,18 грн.,

4 квартал 2018 року від 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн.,

1 квартал 2019 року від 19.04.2019 в сумі 2757,18 грн.,

2 квартал 2019 року від 19.07.2019 в сумі 2757,18 грн.,

Сплата єдиного внеску протягом вищезазначеного періоду, в інтегрованій картці платника ФОП ОСОБА_1 по коду платежу 71040000 обліковується на загальну суму 9250,36 грн., а саме: у 2015 році на суму 5750,71 грн; у 2016році на суму 1387,65 грн; у 2017 році на суму 2112,00 грн.

Між тим, вважаючи вказану вимогу протиправною позивач звернувся до ДФС України із скаргою про скасування вказаної вимоги, однак рішенням ДФС України від 08.07.2019 № 31255/6/99-99-11-05-02-25, скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувану вимогу, без змін.

Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що:

- доводи позивача щодо відсутності у вимозі посилання на акт документальної перевірки та про несвоєчасне надіслання такої вимоги на адресу позивача, не утворюють підстав для визнання протиправним оспорюваного акта індивідуальної дії, оскільки не звільняють платника від обов`язку зі сплати суми недоїмки;

- по суті вимог про виникнення боргу (недоїмки), суд першої інстанції зазначив про те, що позивач не є особою яка відповідно до Закону про ЄСВ має пільги по нарахуванню та сплаті ЄСВ як фізична особа - підприємець, тобто, не звільняється від його сплати. позивач, як ФОП, є окремим зареєстрованим платником ЄСВ (у період реєстрації як ФОП);

- також, судом наголошено на тому, що окремими платниками ЄСВ є і ТОВ та вищезгадана ФОП (роботодавці), у трудових відносинах з якими перебуває позивач, який у цих відносинах є найманим працівником, що не заперечується учасниками справи. Суд не вбачає підстав для висновку про існування неоднозначності у тлумаченні, чи складності у розумінні вказаних норм під час правозастосування, які чітко та недвозначно встановлюють обов`язки позивача як платника ЄСВ, суб`єкта підприємницької діяльності, щодо сплати ЄСВ, навіть у випадку нездійснення діяльності як підприємця, нездійснення якої є власною волею позивача, як і реєстрація ФОП на власний розсуд та ризик, до яких позивача ніхто не примушував, що передбачає і усвідомлення наслідків такої реєстрації для цілей оподаткування та сплати ЄСВ;

- Закон чітко та недвозначно встановлює обов`язок ФОП сплати ЄСВ у мінімальному розмірі навіть у випадку нездійснення підприємницької діяльності та не містить норм щодо звільнення від цього обов`язку.

Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, позаяк в період, охоплений спірною вимогою, був найманим працівником, а єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець. Тож, апелянт вважає, що у нього відсутній обов`язок сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, як фізична особа-підприємець, за умови, що у цей період він був найманим працівником, з огляду на що, оскаржувана вимога податкового органу підлягає скасуванню.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Порядок обчислення і сплати єдиного внеску встановлено положеннями Закону України від 08.07.2010 № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як визначено пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини першої статті 7 Закону).

Предметом спору в цій справі є оцінка правомірності формування вимоги про нарахування ЄСВ у розмірі 18829,20 грн з огляду на наявність у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ в мінімальному розмірі, який протягом періоду за який нарахований такий борг був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ в сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд неодноразово вирішував зазначене питання.

Так, у постановах від 27.11.2019 (справа № 160/3114/19), від 04.12.2019 (справа № 440/2149/19), від 23.01.2020 (справа № 480/4656/18), висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення в передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соцстрахування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою й зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

У іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), вона є застрахованою особою, а платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, при цьому мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів висновує, що Законом № 2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні на обліку у якості фізичної особи - підприємця та здійснення ним трудових обов`язків, як найманим працівником, а із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску. Відтак, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше ж тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані, як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказане спростовує висновки суду першої інстанції щодо необхідності сплати єдиного соціального внеску незалежно від того, чи є такі особи одночасно найманими працівниками.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.05.2023 зобов`язано Головне управління ДПС у м. Києві, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, надати суду протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання цієї ухвали з доказами направлення іншій стороні:

- детальний розрахунок разом із його документальним підтвердженням щодо зазначеної у вимозі від 15.05.2019 № Ф-34712-17 суми недоїмки по сплаті ЄСВ із викладенням хронології її виникнення;

- письмову інформацію разом із її документальним підтвердженням щодо суми доходу (прибутку) ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), отриманого від його діяльності як фізичною особою-підприємцем за період, відносно якого вимогою від 15.05.2019 № Ф-34712-17 встановлено суму недоїмки по сплаті ЄСВ;

- письмову інформацію разом із її документальним підтвердженням щодо сплати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) його роботодавцем(ями) (зокрема, але не виключно: Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ); Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Авто Транс» (код ЄДРПОУ 41205957)) ЄСВ за період, відносно якого вимогою від 15.05.2019 №Ф-34712-17 встановлено суму недоїмки.

Зобов`язано ОСОБА_1 надати суду протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання цієї ухвали з доказами направлення іншій стороні копію його трудової книжки.

Також, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2023 зобов`язано Пенсійний фонд України надати суду протягом 10 (десяти) днів з моменту отримання цієї ухвали письмову інформацію разом із її документальним підтвердженням щодо сплати за ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) його роботодавцем(ями) (зокрема, але не виключно: Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ); Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Авто Транс» (код ЄДРПОУ 41205957)) ЄСВ за період 2015-2020 роки.

На виконання вимог ухвали суду, 23.05.2023 позивачем до суду подано копію трудової книжки, індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 (дані про нараховану заробітну плату і дані про страховий стаж станом на 13.05.2023) (а.с. 132-139)

З наданих позивачем копій трудової книжки вбачається, що період роботи за трудовими угодами з ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Київ Авто Транс» не внесено до неї, водночас, з наданих до апеляційної скарги трудових договорів між працівником і фізичною особою вбачається факт працевлаштування позивача у вказаних роботодавців (а.с. 80-86), водночас, вказаної інформації недостатньо для встановлення обставин сплати роботодавцями за позивача ЄСВ за спірний період.

Проте, на виконання вимог ухвали суду, від Пенсійного фонду України 08.06.2023 до суду надійшли відомості за формою ОК-5, з якої вбачається факт працевлаштування ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Київ Авто Транс», та сплату вказаними роботодавцями за позивача ЄСВ (01.07.2016 по 31.08.2018 (з перервою з 01.05.2017 по 31.08.2017) у ФОП ОСОБА_3 ( НОМЕР_2 ), з 01.05.2017 по 31.08.2017 ТОВ «Київ Авто Транс» (ЄДРПОУ 41205957), з 2018 року в ФОП ОСОБА_2 ( НОМЕР_1 ) (а.с. 141-144)

Тож, роботодавцями за нього сплачувався єдиний внесок, що виключає обов`язок позивача додатково сплачувати за себе єдиний внесок, як за ФОП. Зворотного відповідачем не доведено.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з позицією апелянта про те, що оскаржувана вимога прийнята податковим органом всупереч положенням чинного законодавства, оскільки зумовлює виникнення у позивача обов`язку з подвійної сплати єдиного внеску, тому, висновки суду першої інстанції є помилковими, а оскаржувана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Відповідачем не було у повному обсязі виконано вимог ухвали суду та не доведено з розбивкою на періоди наявності у позивача обов`язку зі сплати ЄСВ за оскаржуваною вимогою, натомість, позивачем було доведено обставини, покладені в основу апеляційної скарги та приймаються колегією суддів, як належні.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Дослідивши наявні у справі докази, а також проаналізувавши наведені вище норми, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог та про наявність правових підстав для їх задоволення. Суд першої інстанції, приймаючи рішення в даній справі, не досліджував у повному обсязі суть спірних правовідносин, прийнявши лише до уваги податкову інформацію, покладену в основу формування спірної податкової вимоги, як і не здійснював заходів по витребуванню додаткових доказів по справі задля дотримання принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції, у відповідності до ст. 317 КАС України, підлягає скасуванню, у зв`язку з порушенням норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи, з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог.

Згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України, судові витрати позивача по поданню позовної заяви та апеляційної скарги, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2022 р. - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 15.05.2019 № Ф-34712-17.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3073,60 грн (три тисячі сімдесят три гривні 60 коп)

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко

Повний текст постанови складено 18.10.2023.