Постанова

від 18.10.2023 по справі 260/1658/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1658/21 пров. № А/857/12438/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року (постановлену головуючим-суддею Рейті С.І., час проголошення ухвали 11 год 52 хв у м. Ужгороді, повний текст ухвали складено 23 червня 2023 року) з питань заміни сторони виконавчого провадження за заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області про заміну сторони виконавчого провадження у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Закарпатській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Оіл Торг про стягнення податкового боргу,

в с т а н о в и в :

У травні 2021 року Головне управління ДПС у Закарпатській області (далі - ГУ ДПС, контролюючий орган, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Сервіс Оіл Торг (далі - ТзОВ Сервіс Оіл Торг, Товариство, відповідач), в якому просив стягнути з ТзОВ Сервіс Оіл Торг податковий борг в сумі 3599471,65 грн.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.07.2021 позовні вимоги були задоволені повністю.

26.08.2021 Закарпатським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист по справі №260/1658/21.

06.06.2023 до суду надійшла заява ГУ ДПС про заміну сторони виконавчого провадження, а саме : стягувача - ГУ ДПС у Закарпатській області на правонаступника - ГУ ДПС у Львівській області, яка мотивована зміною місцезнаходження Товариства та невиконаннямборжником судового рішення в добровільному порядку.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.06.2023 у задоволенні заяви було відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, контролюючий орган подав апеляційну скаргу, в якій через порушення норм процесуального права просить її скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про заміну сторони виконавчого провадження.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що наповнення бюджету через сплату податків відбувається за територіальним поділом та територіальним обліком платників податків. Тобто, адміністрування податків, а відтак і вжиття заходів примусового стягнення у випадку несплати податків відбувається також за територіальним обліком (місцезнаходженням платника податків). Враховуючи вибуття платника податків з місця знаходження у Закарпатській області, управління вважає, що у ГУ ДПС у Закарпатській області відсутні повноваження на стягнення податкового боргу, оскільки новим стягувачем повинно бути ГУ ДПС у Львівській області.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

З урахуванням положень ч.2 ст.312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви контролюючого органу про заміну сторони у виконавчому провадженні, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини вибуття стягувача ГУ ДПС у Закарпатській області судом не встановлені, що в свою чергу унеможливлює, відповідно до статті 379 КАС України, проведення судом його заміни у виконавчому листі №260/1658/21 на ГУ ДПС у Львівській області.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що підставою для заміни сторони виконавчого провадження ГУ ДПС у Закарпатській області вказало зміну місцезнаходження ТзОВ Сервіс Оіл Торг.

В контексті мотивів заяви та апеляційної скарги, які є тотожні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.41.1.1 п.41.1 ст.41 ПК України, податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи;

Згідно п.41.4 ст.41 ПК України, органами стягнення є виключно контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 цього пункту, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці в межах своїх повноважень. Стягнення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску за виконавчими написами нотаріусів не дозволяється.

Відповідно до норм ПК України та КАС України,право на стягнення податкового боргу податковий орган може реалізувати шляхом пред`явлення позову до боржника. Після стягнення такого боргу подальші дії вчиняються державним виконавцем в межах наданих йому повноважень.

Матеріалами справи підтверджується, що податковий орган отримавши 26.08.2021 виконавчий лист по справі №260/1658/21 звернув його до примусового виконання. За виконавчим провадженням стягувачем є саме ГУ ДПС у Закарпатській області.

Покликання скаржника на те, що зміна місця знаходження платника податків є підставою для заміни сторони виконавчого провадження, суд першої інстанції вважав помилковими, з огляду на те, що правовідносини у цій справі щодо стягнення податкового боргу, а також відносини щодо його примусового стягнення виникли до настання події щодо зміни місця знаходження платника податків. Подальші дії щодо стягнення самого боргу вчиняються уже безпосередньо державним виконавцем та жодним дій податкового органу не потребують, так як право на стягнення є реалізованим.

До того ж слід зазначити, що особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама собою повинна бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

При цьому, можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва, а саме : фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб`єктом, коли права та обов`язки суб`єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб`єкта владних повноважень, а також можливість суб`єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.

При визначенні процесуального адміністративного (публічного) правонаступництва суд повинен виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, і враховувати таке : якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то суд повинен залучити до участі у справі їхніх правонаступників.

У разі ж відсутності правонаступників, суд повинен залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить ухвалення рішення про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень.

Водночас, колегія суддів зазначає, що позивач у цій справі (ГУ ДПС у Закарпатській області) не перебуває в стані припинення або ліквідації, а тому немає підстав стверджувати про процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво. Не відбулось у спірному випадку і фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво, оскільки відсутні врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від ГУ ДПС у Закарпатській області до ГУ ДПС у Львівській області.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обставини вибуття стягувача ГУ ДПС у Закарпатській області не були встановлені, що в свою чергу унеможливлює відповідно достатті 379 КАС Українипроведення судом його заміни у виконавчому листі №260/2903/20 на ГУ ДПС у Львівській області.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 червня 2023 року по справі №260/1658/21 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук