Рішення

від 17.10.2023 по справі 140/23976/23

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року ЛуцькСправа № 140/23976/23

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Лозовського О.А.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Володимирської районної державної адміністрації Волинської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Управління соціального захисту населення Володимирської районної державної адміністрації Волинської області (далі УСЗН Володимирської РДА, відповідач) про визнати протиправною бездіяльності щодо не продовження статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.04.2021 та зобов`язання відповідача продовжити статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та дію відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.04.2021.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 2001 року по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, а з 07.11.2015 в Національній поліції України. Згідно наказу Головного управління Національної поліції у Волинській області №345 о/с від 29.11.2018 звільнений зі служби в поліції з 30.11.2018 відповідно до п.2 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Вислуга на день звільнення складає: загальний трудовий стаж 27 років 05 місяців 08 днів, в календарному обчисленні 19 років 01 місяць 04 дні, в тому числі зараховано служба в ОВС - 14 років 00 місяців 14 днів, служба в поліції 03 роки 00 місяців 23 дні, служба в збройних силах 01 рік 11 місяців 27 днів.

Позивач зазначає, що 11.05.2014, проходячи службу помічником начальника райвідділу - оперативним черговим чергової частини Локачинського РВ УМВС України у Волинській області, при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, цереброастенічного синдрому, забою правої китиці, забою м`яких тканин волосистої частини голови зліва, що підтверджується актом №1 про нещасний випадок (в тому числі поранення), актом розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за форми Н-5, висновком службового розслідування від 20.10.2014 та свідоцтвом про хворобу № 263 від 16.11.2018. Відповідно до довідки від 22.05.2019 серії 12 ААА №014922 ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% та встановлено III групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків та Управлянням соціального захисту населення Володимирської районної державної адміністрації Волинської області встановлено статус «особа з інвалідністю в наслідок війни» про що 29.05.2019 видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 з додатком, де зазначено, що посвідчення дійсне до 01.06.2020. В подальшому дія даного посвідчення була продовжена до 01.06.2021 про що зазначено в додатку.

14.04.2021 при повторному продовженні дії статусу «особа з інвалідністю в наслідок війни» позивачу було видано нове посвідчення серії НОМЕР_1 .

Вказує, що 19.06.2023 звернувся в УСЗН Володимирської РДА із заявою про продовження статусу «особи з інвалідністю в наслідок війни». Однак, 09.08.2023 відповідач листом №141/04/2-23 від 26.07.2023 повідомив, що статус «особи з інвалідністю в наслідок війни» не буде продовжено, оскільки суб`єктом згідно пункту другого частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» є особи рядового і начальницького складу органів: Міністерства внутрішніх справ союзу PCP, Міністерства внутрішніх справ України. Оскільки позивач був звільнений із поліції, відповідно інвалідність встановлена під час служби в поліції, а не в органах внутрішніх справ, а тому на ОСОБА_1 не поширюється положення пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

У наданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечує проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач був звільнений з органів Національної поліції, відповідно інвалідність встановлена під час служби в поліції, а не в органах внутрішніх справ, а тому на ОСОБА_1 не поширюється положення пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Також зазначає, що у відповідь на запит управління Міністерство у справах ветеранів листом від 20.07.2023 №6775/1.2/4.1-23 повідомило, що згідно з пунктом 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особами з інвалідністю внаслідок війни визнаються, зокрема, особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків. Суб`єктом пункту 2 частини другої статті 7 Закону є особи начальницького і рядового складу органів: Міністерства внутрішніх справ Союзу РСР, Комітету державної безпеки Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, інших військових формувань.

Відповідно до Трудової книжки серія НОМЕР_3 заявник був звільнений з органів внутрішніх справ 06.11.2015 та прийнятий на службу в поліцію 07.11.2015. Так, як ОСОБА_1 звільнилися з органів внутрішніх справ і перейшов на службу до поліції, а інвалідність встановлено під час проходження служби в поліції (08.05.2019), а не в органах внутрішніх справ, то законодавством не передбачено застосування до осіб, які проходять службу у поліції, узагальнюючого поняття - особи рядового і начальницького складу, отже на дану особу не поширюється чинність пункту 2 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

З наведених підстав просив відмовити в задоволенні позову.

У відповіді на відзив позивач підтримав обгрунтування заявлених позовних вимог, викладених в позовній заяві та вважає безпідставними твердження відповідача у відзиві на позовну заяву щодо заперечень відносно заявлених позовних вимог.

Зокрема, зазначає, що пунктом 2 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» визначено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Звертає увагу, що з акту № 1 про нещасний випадок (в тому числі поранення) від 20.10.2014, акту розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за формою Н-5 від 20.10.2014, висновку службового розслідування від 20.10.2014 слідує, що ОСОБА_1 , майор міліції, оперативний черговий чергової частини Локачинського РВ УМВС України у Волинській області спільно з іншими співробітниками Локачинського РВ УМВС України у Волинській області, під час несення служби в складі добового наряду припиняючи хуліганські дії громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, цереброастенічного синдрому, забою правої китиці, забою м`яких тканин волосистої частини голови зліва. Причиною нещасного випадку (в тому числі поранення) є травма, отримана внаслідок протиправних дій вчинених гр. Захаруком - застосування палиці. Комісія з розслідування визнала, що нещасний випадок з помічником начальника районного відділу - оперативним черговим чергової частини Локачинського РВ УМВС України у Волинській області майором міліції трапився в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю.

На підставі висновку комісії Локачинського районного відділу УМВС України у Волинській області за результатами розслідування нещасного випадку 16.11.2018 позивачу медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Волинській області» було видано свідоцтво про хворобу №263, де у пункті 11 (Діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання (поранення, травми, контузії, каліцтва) за результатами медичного огляду ОСОБА_1 комісія дійшла висновку: Залишкові явища перенесеної (2014 р.) закритої черепно-мозкової травми (струс головного мозку) у вигляді після травматичного церебрального арахноїдиту з лікворно-гіпертензійним синдромом, кризовий перебіг (лікворно-гіпертензійний криз 02.11.2018), зі стійкими цефалгіями, помірними статико-координаторними розладами, вираженим цереброастенічним синдромом. Післятравматична енцефалопатія І ст. Легкий когнітивний розлад - травма, ТАК, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Також звертає увагу, що ІІІ група інвалідності йому була встановлена після звільнення зі служби в Національній поліції, зокрема 08.05.2019, а тому вважає, що надані документи підтверджують те, що позивач є особою з інвалідністю з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ, який став особою з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, тобто є суб`єктом пункту 2 частини 2 статті 7 Закону №355, а поранення, яке стало наслідком інвалідності, отримав під час виконання службових обов`язків саме в ОВС, а не в Національній поліції.

Щодо посилань відповідача на роз`яснення Міністерства у справах ветеранів викладені у листі № 6775/1.2/4.1-23 від 20.07.2023 як на підставу прийняття рішення про відмову у продовженні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, ОСОБА_1 зазначає, що дане роз`яснення не є нормативно-правовим актом і не може мати юридичну силу, а відтак просить позов задовольнити.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

ОСОБА_1 з 2001 року по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 - в Національній поліції України.

Згідно наказу начальника Головного управління Національної поліції у Волинській області №345 о/с від 29.11.2018 позивач звільнений зі служби в поліції з 30.11.2018 відповідно до пункту 2 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Вислуга на день звільнення складає: загальний трудовий стаж 27 років 05 місяців 08 днів, в календарному обчисленні 19 років 01 місяць 04 дні, в тому числі зараховано служба в ОВС - 14 років 00 місяців 14 днів, служба в поліції 03 роки 00 місяців 23 дні, служба в збройних силах 01 рік 11 місяців 27 днів.

11.05.2014, під час проходження служби помічником начальника райвідділу - оперативним черговим чергової частини Локачинського РВ УМВС України у Волинській області, при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, цереброастенічного синдрому, забою правої китиці, забою м`яких тканин волосистої частини голови зліва, що підтверджується актом №1 про нещасний випадок (в тому числі поранення) від 20.10.2014 (а. с. 21-22), актом розслідування нещасного випадку (у тому числі поранення) за форми Н-5 (а. с. 23-24), висновком службового розслідування від 20.10.2014 (а. с. 25-27) та свідоцтвом про хворобу №263 від 16.11.2018 (а. с. 28-29).

Відповідно до довідки від 22.05.2019 серії 12 ААА №014922 ОСОБА_1 визначено ступінь втрати професійної працездатності у розмірі 60% та встановлено III групу інвалідності у зв`язку з травмою, пов`язаною з виконанням службових обов`язків (а. с. 30).

29.05.2019 Управлянням соціального захисту населення Володимирської районної державної адміністрації Волинської області позивачу встановлено статус «особа з інвалідністю в наслідок війни» та видано відповідне посвідчення серії НОМЕР_2 з додатком, де зазначено, що посвідчення дійсне до 01.06.2020; в подальшому дія даного посвідчення була продовжена до 01.06.2021 про що зазначено в додатку (а. с. 33).

14.04.2021 при повторному продовженні дії статусу «особа з інвалідністю в наслідок війни» позивачу було видано нове посвідчення серії НОМЕР_1 (а. с. 34).

19.06.2023 ОСОБА_1 звернувся в УСЗН Володимирської РДА із заявою про продовження статусу «особи з інвалідністю в наслідок війни».

Однак, листом від 09.08.2023 №141/04/2-23 від 26.07.2023 відповідач повідомив, що статус «особи з інвалідністю в наслідок війни» не буде продовжено, оскільки суб`єктом згідно пункту другого частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» є особи рядового і начальницького складу органів: Міністерства внутрішніх справ союзу PCP, Міністерства внутрішніх справ України. Оскільки позивач був звільнений із поліції, відповідно інвалідність встановлена під час служби в поліції, а не в органах внутрішніх справ, а тому на ОСОБА_1 не поширюється положення пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Позивач не погоджуючись з такою бездіяльністю відповідача, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Статтею 4 Закону №3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до осіб з інвалідністю внаслідок війни наведено у статті 7 Закону №3551-XII.

Так, відповідно до статті 7 цього Закону, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Надалі у цій статті Закону зазначено, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема:

1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

2) осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Тобто текстуальний аналіз статті 7 Закону №3551-XII доводить, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни прирівняні також ряд категорій осіб, які фактично не перебували у бойових діях.

Так, відповідно до пункту 2 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю, зокрема, з числа: осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов`язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач з 2001 року по 06.11.2015 проходив службу в органах внутрішніх справ України, з 07.11.2015 - в Національній поліції України та 11.05.2014, під час проходження служби помічником начальника райвідділу - оперативним черговим чергової частини Локачинського РВ УМВС України у Волинській області, при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження, які в результаті призвели до встановлення ІІІ групи інвалідності.

Питання, пов`язані з розслідуванням та веденням обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України регулюються Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 №1346 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.01.2003 за № 83/7404 (далі - Порядок №1346).

Відповідно до пункту 3.9 Порядку №1346, нещасний випадок трапився при виконанні службових обов`язків, якщо він стався в період проходження служби під час: перебування на робочому місці, на території підрозділу або в іншому місці роботи чи служби (далі - роботи) протягом робочого часу або, за дорученням керівника, в неробочий час; приведення в порядок знарядь праці, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання правил особистої гігієни; проведення навчання, тренувань, обов`язкових фізичних занять у встановлений час; використання власного транспорту в інтересах підрозділу з дозволу або за дорученням керівника; подання підрозділом шефської допомоги; провадження дій в інтересах підрозділу, у якому проходить службу (працює) потерпілий; перебування в транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку (у тому числі поранення) пов`язана з виконанням потерпілим службових (трудових) обов`язків або з дією на нього небезпечного чи шкідливого фактора чи середовища; прямування працівника до об`єкта (між об`єктами) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь- якого об`єкта за дорученням керівника; прямування до місця відрядження та в зворотному напрямку відповідно до завдання про відрядження.

За змістом пункту 3.11 Порядку №1346 нещасний випадок є таким, що трапився при виконанні службових обов`язків, пов`язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, у боротьбі зі злочинністю, якщо він трапився в період проходження служби: унаслідок безпосереднього впливу правопорушника (злочинця) на працівника (учинення опору, захват заручником, напад на працівника, який перебуває не при виконанні службових обов`язків, з метою помсти за законні дії з припинення правопорушення, затримання або викриття правопорушника в період служби тощо); при ліквідації аварій, пожеж, стихійних явищ або їх наслідків; при виконанні службового або громадського обов`язку з рятування людського життя, охорони державного, громадського або особистого майна громадян, захисту їх честі та гідності; в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та нормативно-правовими актами МВС України.

Нещасний випадок, що стався за обставин, не пов`язаних з виконанням службових обов`язків, зазначених у пунктах 3.9, 3.11 Порядку №1346 комісія з розслідування має визнавати таким, що трапився в період проходження служби і не пов`язаний з виконанням службових обов`язків.

Відтак, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що право на отримання статусу інваліда війни згідно з пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону №3551 законодавець пов`язує з тим, що інвалідність працівника з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ України сталася в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних, зокрема, з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та наявністю передбачених Порядком обставин, що призвели до травмування чи захворювання.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд України в рішенні від 08.04.2014 (реєстраційний номер в ЄДРСР 38475027).

Відповідно до абзацу два пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 «Питання медико-соціальної експертизи» (далі - постанова №1317), медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 №1112, висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Відповідно до пункту 12 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого Постановою №1317, причинний зв`язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебуванням на фронті або з виконанням ними інших обов`язків військової служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Пунктом 26 постанови № 1317 передбачено, що особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється І, II чи III група інвалідності.

Причинами інвалідності є, зокрема, поранення, контузії, каліцтва, захворювання: одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно із законодавством, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю у бойових діях у мирний час; одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди; одержані в районах бойових дій у період Другої світової війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період; від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції до і грудня 2014 р., а з і грудня 2014 р. - на території проведення антитерористичної операції, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, та в населених пунктах, розташованих на лінії зіткнення, під час проведення антитерористичної операції; під час виконання робіт, пов`язаних з розмінуванням боєприпасів, незалежно від часу їх виконання; одержані у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Другої світової воєн та в повоєнний період; пов`язані з участю у бойових діях та перебуванням на території інших держав: пов`язані з виконанням службових обов`язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; одержані внаслідок політичних репресій; пов`язані з виконанням обов`язків військової служби або службових обов`язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій; одержані під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 р. по 21 лютого 2014 р. за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (у Революції Гідності); поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержані під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення; захворювання: отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях; пов`язані з впливом радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; одержані в період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держспецзв' язку.

Як встановлено судом, 16.11.2018 ОСОБА_1 медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання МВС України по Волинській області» було видано свідоцтво про хворобу №263, у пункті 11 (Діагноз і постанова військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювання (поранення, травми, контузїї, каліцтва) якого за результатами медичного огляду ОСОБА_1 комісія дійшла висновку: Залишкові явища перенесеної (2014 р.) закритої черепно-мозкової травми (струс головного мозку) у вигляді після травматичного церебрального арахноїдиту з лікворно-гіпертензійним синдромом, кризовий перебіг (лікворно- гіпертензійний криз 02.11.2018 року), зі стійкими цефалгіями, помірними статико- координаторними розладами, вираженим цереброастенічним синдромом. Післятравматична енцефалопатія І ст. Легкий когнітивний розлад - травма, ТАК пов`язана з виконанням службових обов`язків.

Як наслідок отримання травми, пов`язаної з виконанням службових обов`язків, Волинською обласною медико-соціальною експертною комісією Волинського обласного бюро медико-соціальних експертиз 22.03.2019 ОСОБА_1 була встановлена III група інвалідності, яка була продовжена Нововолинською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією Волинського обласного бюро медико-соціальних експертиз спочатку до 15.05.2021, пізніше - до 05.05.2025, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісію серії 12 ААБ № 689073 від 22.05.2020 та довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісію серії 12 ААГ № 203616 від 05.05.2023, які видані Нововолинською міжрайонною медико-соціальною експертною комісією Волинського обласного бюро медико-соціальних експертиз.

Підставою для таких висновків є висновки комісії Локачинського районного відділу УМВС України у Волинській області за результатами розслідування нещасного випадку згідно акту розслідування нещасного випадку, що стався 11.05.2014 за формою Н-5 від 20.10.2014 та акту про нещасний випадок №1 за формою Н-1 від 20.10.2014.

Таким чином, отримана ОСОБА_1 травма, яка стала підставою для встановлення йому інвалідності III групи, була пов`язана з виконанням службових обов`язків, а саме у зв`язку з безпосередньою участю в охороні громадського порядку під час проходження служби в органах Національної поліції, що включає в себе в тому числі службу в органах внутрішніх справ, відтак посилання відповідача на ту обставину, що позивач не є суб`єктом за пунктом 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» суд вважає необґрунтованим з огляду на наступне.

Згідно положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 878 - Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями МВС є забезпечення формування державної політики у сферах: і) охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, забезпечення публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; Міністр очолює МВС, здійснює керівництво його діяльністю; призначає на посаду та звільняє з посади першого заступника та заступників керівника Національної поліції за поданням керівника Національної поліції; погоджує структуру апаратів центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, а також структуру територіальних органів Національної поліції;

У відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 №6/п «Про утворення Національної поліції України» утворено Національну поліцію України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ.

Згідно Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №877 Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Національна поліція в межах повноважень, передбачених законом, на основі та на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України, наказів МВС видає накази організаційно-розпорядчого характеру, організовує та контролює їх виконання.

Національну поліцію очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра внутрішніх справ.

Голова Національної поліції має першого заступника та заступників, яких призначає на посаду та звільняє з посади Міністр внутрішніх справ за поданням Голови Національної поліції.

Голова Національної поліції очолює Національну поліцію та здійснює керівництво її діяльністю, представляє Національну поліцію у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами; вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ пропозиції щодо забезпечення формування державної політики у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також поліцейських послуг; розроблені Національною поліцією проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, а також визначає позицію щодо проектів, розробниками яких є інші міністерства; вносить на розгляд Міністра внутрішніх справ проекти нормативно-правових актів МВС з питань, що належать до компетенції Національної поліції; подає на затвердження Міністрові внутрішніх справ плани роботи Національної поліції; звітує перед Міністром внутрішніх справ про виконання планів роботи Національної поліції та покладених на неї завдань, про усунення порушень і недоліків, виявлених під час проведення перевірок діяльності Національної поліції, її територіальних органів, а також про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у допущених порушеннях; забезпечує виконання Національною поліцією та її територіальними органами наказів МВС та доручень Міністра внутрішніх справ з питань, що належать до компетенції Національної поліції; вносить Міністрові внутрішніх справ подання щодо кандидатур на посади своїх першого заступника та заступників; призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням з Міністром внутрішніх справ керівників і заступників керівників структурних підрозділів центрального органу управління Національної поліції; призначає на посаду та звільняє з посади державних службовців та інших працівників центрального органу управління Національної поліції; призначає на посаду та звільняє з посади керівників територіальних (у тому числі міжрегіональних) органів Національної поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ; вносить Міністру внутрішніх справ пропозиції щодо утворення територіальних (у тому числі межрегіональних) органів Національної поліції, які є юридичними особами публічного права, у межах граничної чисельності поліцейських, державних службовців та працівників Національної поліції і коштів, передбачених на її утримання, а також щодо їх ліквідації', реорганізації Кабінетом Міністрів України; структура центрального органу управління та територіальних органів Національної поліції, кошторис Національної поліції затверджуються Головою Національної поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.

Таким чином Національна поліція є структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ України, наділена тими же функціями, що і міліція з її територіальними органами УМВС в областях, та, фактично, є правонаступником міліції, а територіальні органи поліції ГУ НП є правонаступниками територіальних органів УМВС.

В своїй діяльності Національна поліція керується наказами та розпорядженнями в тому числі МВС України. Зокрема розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах внутрішніх справ України здійснюється Порядком розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що сталися в органах і підрозділах системи МВС України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.12.2002 №1346.

З огляду на викладене, суд вважає, що поняття «особи начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ» і «поліцейських» є тотожними відносяться до підрозділів системи МВС України.

Суд також зауважує, що травму, яка стала підставою встановлення позивачу інвалідності, ОСОБА_1 отримав під час проходження служби в Локачинському районному відділі УМВС України у Волинській області, тобто на той момент позивач був особою начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ. Документи, що доводять отримання травми під час виконання службових обов`язків складені також посадовими особами начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ.

Відтак, вищезазначене підтверджує, що позивач є суб`єктом пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту».

Крім того, вказане підтверджує і те, що Управлінням соціального захисту населення Володимирської районної державної адміністрації Волинської області 14.04.2021 було видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 набув статусу особи з інвалідністю III групи внаслідок війни; посвідчення є безтерміновим та дійсним на всій території України.

Отже, наявні всі підстави, передбачені пунктом 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII для продовження позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни.

Також суд звертає увагу, що статус особи з інвалідністю внаслідок війни позивачу був встановлений ще 22.05.2019 та визнавався державними органами, в тому ж числі відповідачем.

З даного приводу суд зауважує, що держава має дотримуватись принципу «належного урядування», зміст якого, зокрема визначений у рішенні ЄСПЛ у Справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), прийняте 20.10.2011. Так, одним із критеріїв принципу «належного урядування» є, що потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Пунктами 3, 4 частини другої статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Оцінюючи встановлені факти, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовивши у продовженні статусу особи з інвалідністю діяв протиправно.

Враховуючи вищевикладене, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не продовження ОСОБА_1 статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.04.2021 та зобов`язання відповідача продовжити статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та дію відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.04.2021.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач, просив стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Виходячи з аналізу вказаних правових норм, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому такі послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

На підтвердження витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, позивачем надано суду договір про надання правової допомоги від 07.08.2023 №07/08-2023, акт прийняття-передачі наданих послуг від 22.08.2023, квитанцію від 08.08.2023.

Так згідно з актом прийняття-передачі наданих послуг від 22.08.2023 розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу становить 4000,00 грн за такі надані адвокатом послуги: вивчення наданих документів та надання консультації 500,00 грн; складання позовної заяви 3000,00 грн; формування додатків до позовної заяви 500,00 грн.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Відповідно до положень статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись зазначеними вище критеріями, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

На думку суду, заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу є явно завищеною, а тому вважає, що на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. При цьому суд зазначає, що розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін. Також така категорія адміністративних справ не вимагає від адвоката опрацювання значної кількості нормативних актів при підготовці позову.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 1073,60 грн, сплачений згідно з квитанцією від 22.08.2023 та витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Управління соціального захисту населення Володимирської районної державної адміністрації Волинської області (44701, Волинська область, місто Володимир, вулиця Ковельська, 173, код ЄДРПОУ 03191992) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення Володимирської районної державної адміністрації Волинської області щодо не продовження ОСОБА_1 статусу «особи з інвалідністю внаслідок війни» та відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.04.2021.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Володимирської районної державної адміністрації Волинської області продовжити ОСОБА_1 статус «особи з інвалідністю внаслідок війни» та дію відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.04.2021.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Володимирської районної державної адміністрації Волинської області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок та витрати на правову допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя О.А. Лозовський