Рішення

від 17.10.2023 по справі 509/1644/23

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1644/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Гордєєва В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю 3-їх осіб без самостійних вимог на предмет спору : Органу опіки та піклування виконкому Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Державної прикордонної служби України про встановлення заборони виїзду дитини закордон, -

ВСТАНОВИВ :

31 березня 2023 року, ОСОБА_2 звернувся до суду з названим позовом, в якому просив суд, встановити заборону на виїзд закордон свого малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 без його згоди як батька дитини, мотивуючи це перебуванням на сьогоднішній день, сина та його дружини (відповідачки) ОСОБА_1 в Німеччині, куди в черговий раз вони виїхали 16.11.2022 р. та не повертались до України. Також, у позові йдеться, що останнім часом у нього погіршились відносини з дружиною (відповідачкою), як не дає йому можливості спілкуватися з сином, а тому вважає, що відповідачка має намір постійно проживати у Німеччині і не повернутися до України, у зв?язку з чим побоюється, що не побачить сина, та вважає, що тимчасовий виїзд малолітнього сина за межі України повинен відбуватися виключно за погодженням з ним, як з батьком дитини, оскільки такий переїзд дитини створює йому перешкоди у спілкуванні з сином, його участі у вихованні дитини та зміну повсякденного середовища, в якому знаходиться дитина.

В судове засідання позивач не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив, надіславши до суду клопотання, в яких повністю підтримав свій позов, просив його задовольнити та слухати справу за його відсутності (а.с. 85,86,89).

Представник відповідачки, приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, категорично заперечував проти безпідставного і необґрунтованого позову з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов, зокрема, вказуючи в судовому засіданні на те, що на сьогодні в провадженні Овідіопольського райсуду Одеської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім?єю чоловіка та жінки без шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю (квартирою), який поданий до суду через два місяці після даного позову, що свідчить про напруженість і неприязність стосунків між сторонами, які спровокував саме позивач своїми позовами до суду. Крім того, представник відповідачки посилається на належному ставленні відповідачки (матері) до своєї дитини, для збереження життя та здоров?я якої, остання була вимушена виїхати за кордон, де дитина проживає без війни та бомбардувань з боку рашистської педерації по території Одеської області, що було зроблено багатьма матерями з дітьми, які знайшли притулок від війни закордоном, скориставшись спрощеною процедурою перетину Державного кордону України задля збереження життя та здоров?я дітей, що відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, з огляду на військовий стан, введений в Україні, а обраний позивачем спосіб захисту у виді заборони на виїзд за кордон малолітнього ОСОБА_5 без згоди батька ОСОБА_2 фактично спрямований на підміну рішенням суду норм п. 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України щодо порядку перетинання кордону без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, що не дає підстав для задоволення позову, в задоволенні якого просив відмовити повністю.

Представник 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Органу опіки та піклування виконкому Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області, залученого до участі у справі ухвалою суду від 23.05.2023 р. у зв?язку з реєстрацією відповідачки на території смт. Авангард, в судове засідання не з?явився, надіславши до суду письмові пояснення, в яких просив суд, виключити їх з числа учасників справи, посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачена участь органів опіки та піклування при вирішенні спору між батьками щодо виїзду закордон (а.с. 38,52-55).

Представник 3-ої особи без самостійних вимог на предмет спору : Державної прикордонної служби України судове засідання не з?явився, надіславши до суду письмові заяву, в якій пославшись на відсутність інтересу ДПСУ у даному спорі, просив суд слухати справу за його відсутності на розсуд суду (а.с. 28).

Заслухавши думку та пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи та додатково надані письмові докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Практику ЄСПЛ у сфері захисту прав дитини слід розглядати з урахуванням принципів правового статусу дитини. Виділяють принципи правового статусу дитини, які випливають з міжнародно-правових документів, перш за все, з Конвенції про права дитини 1989 р., та якими є: рівноправність дітей (ст. 2); неприпустимість будь-яких форм дискримінації (ст. 2); пріоритет інтересів дитини при вирішенні будь-якого питання, що стосується дітей, так званий принцип якнайкращого забезпечення інтересів дитини (ст. 3); принцип забезпечення захисту і турботи про благополуччя дитини (ст. 5); невід`ємність і пріоритет права на життя (на держави покладається обов`язок забезпечити їх виживання і розвиток, ст. 6); право дитини висловлювати свою думку, викладати інформацію про свої проблеми (діти мають право бути почутими, ст. 12-15); принцип збереження індивідуальності дитини (ст. 8); неприпустимість катувань та інших жорстоких, нелюдських і принижуючих гідність видів поводження і покарання (ст. 37 а); принцип відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини (ст. 18).

ЄКПЛ проголосила принцип верховенства права і зобов`язання договірних сторін дотримуватися прав людини. Комплекс прав, закріплених ЄКПЛ, можна розділити на дві підсистеми: 1) права, що належать кожній людині від народження (життя, свобода, особиста недоторканність); 2) права, набуті з настанням певного віку (справедливий судовий розгляд у кримінальній справі, вступ до шлюбу). Окремою підсистемою можна розглянути перелік заборон, виконання яких гарантує реалізацію прав, закріплених в ЄКПЛ (заборона дискримінації, катувань, жорстокого поводження, рабської праці).

У тексті ЄКПЛ практично відсутні норми, присвячені захисту прав дітей (за винятком, наприклад, положень про особливий статус неповнолітніх у статтях 5-6), однак обсяг більшості наданих нею прав такий, що ними може користуватися будь-яка людина, незалежно від вікових або інших характеристик. У зв`язку з цим ЄСПЛ, розглядаючи справи, де мало місце порушення прав дітей, посилається на норми ЄКПЛ як базовий документ.

На сьогодні наявні численні рішення ЄСПЛ щодо питань, які пов`язані із захистом прав дитини, ґрунтуються як на положеннях Європейської конвенції про захист прав людини, Загальної декларації прав людини, так і на положеннях Конвенції про права дитини.

В ході огляду практики ЄСПЛ виявлено кілька типових ситуацій, де заявники не отримали адекватного правового захисту дитини всередині своєї держави.

Відповідно до ст. 121 СК України - права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року - в усіх діях, щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 СК України - мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до приписів ст.ст. 150,180 СК України - батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Суд встановив, що до офіційно зареєстрованого шлюбу сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився малолітній син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з яким відповідачка на сьогодні перебуває у Німеччині, як стверджує позивач у позові (а.с. 8,9).

Перебування відповідачки разом з сином у Німеччині, куди вони в черговий раз вони виїхали без нотаріально посвідченої згоди позивача (батька дитини) 16.11.2022 р., що підтверджується відповіддю ГЦОСІ ДПСУ на адвокатський запит від 21.03.2023 р. (а.с. 10).

Суд звертає увагу, що внаслідок військової неспровокованої і загарбницької агресії рашистської педерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно із Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому у зв?язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією недодержави проти України неодноразово продовжувався та триває до теперішнього часу.

Відповідно до п. 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57, виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону.

Тобто, в умовах воєнного стану виїзд за кордон дітей - дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків (усиновлювачів).

Суд виходить з належного ставлення відповідачки (матері) ОСОБА_1 до своєї дитини, для збереження життя та здоров?я якої, а не з власних забаганок, остання була вимушена виїхати за кордон, до Німеччини, де дитина проживає у спокою, без війни та бомбардувань з боку рашистської педерації по території Одеської області, що було зроблено багатьма матерями з дітьми, які знайшли притулок від війни закордоном в різних державах, в тому числі ЄС, скориставшись спрощеною процедурою перетину Державного кордону України задля збереження життя та здоров?я дітей, що відповідатиме якнайкращим інтересам малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з огляду на військовий стан, введений в Україні, що було обумовлено ризиками для життя та здоров?я дитини у зв?язку з введенням воєнного стану, а тому, у разі початку активних бойових дій у регіоні проживання дитини, наявність заборони щодо її виїзду за кордон, не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини й нестиме загрозу для її благополуччя та життя.

Положення про рівність прав та обов?язків батьків у вихованні дитини - не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, оскільки батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини, а виїзд дитини за кордон на час військового стану у супроводі того з батьків, з ким дитина проживає та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею.

Благополуччя дитини є орієнтиром у відповідальності держави щодо захисту дитини згідно зі статтею 6 абз. 2 речення 2 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 р. (ратифікованої Україною 27.02.1991 р., дата набуття чинності для України 27.09.1991 р.). У разі виникнення конфлікту інтересів між батьками та дитиною, визначальним критерієм є благополуччя дитини. Конвенція (HKU) враховує благополуччя дитини шляхом забезпечення повернення дитини як за правилом, так і за винятком відповідно до статті 13 Конвенції (HKU) (Федеральний конституційний суд (BverfG), рішення від 09.03.1999 р. - 2 BvR 420-99, «Новий юридичний тижневик» (NJW) 1999, 2173, beck-online).

Положення про виняткові випадки у статті 13 Конвенції (HKU) переважно тлумачиться обмежувально. Метою повернення дитини є стабілізація її житлово-побутових умов, забезпечення фактичного вирішення питання про опіку за місцем проживання та забезпечення засобів протидії викраденню дитини в цілому. Отже, труднощі виправдовують застосування застереження про виключення не завжди; навпаки, на шляху повернення стоять дуже часто надзвичайно серйозні обставини, які негативно впливають на благополуччя дитини, та які видаються особливо значними, конкретними та актуальними (Федеральний конституційний закон (BverfG), рішення від 09.03.1999 - 2 BvR 420-99, loc.cit.). Конвенція (HKU) виходить з того, що негайне повернення дитини на попереднє місце проживання відповідає інтересам дитини, оскільки це забезпечить постійність умов життя. З вищезгаданої мети Конвенції випливає, що тягар у дитини, який неминуче є пов?язаним з кожним поверненням, не може бути врахованим (ВЗС м. Росток, рішення від 11.07.2016 р. -10 UF 78/16. BeckRS 2016, 137312 марг. № 38, beck-online).

Однак ці умови зазвичай-виконуються у випадку, коли дитина має бути поверненою у зону бойових дій (Heidel/HuBtege/Mansel/Noack, Цивільний кодекс (BGB) General Part / вводний закон до Цивільного кодексу (EGBGB), HKU стаття 13 марг. № 27, beck-online; Hausmann, U ., Міжнародний закон про сім`ю, 2-е видання 2018 р., параграф 216, beck-online; ВЗС м. Гамм, рішення від 21.08.1998 - 5 UF 300/98, «Новий юридичний тижневик» (NJWE-FER) 1999, ЗО, beck-online; Erb-KIQnemann, Сімейний юридичний радник (FamRB) 2018, 327, 331). Оскільки дитина повертається не в конкретне місце, а в державу, погіршення, спричинені війною, стосуються всієї території країни (Heidel/HuBtege/Mansel/Noack, Цивільний кодекс (BGB) General Part І Вступний закон до цивільного кодексу (EGBGB), HKU An. 13 №. 27, beck онлайн).

У випадку України - де принаймні поки триває війна - існує актуальна небезпека у сенсі статті 13 Конвенції (HKU), яку слід уникнути (див. «Мюнхенський коментар до Цивільного кодексу» (MQKoBGB/Heiderhoff) 8-е видання 2020 р., HKU ст. 13 п. 25; ВЗС м. Штутгарт, рішення від 13 січн?Г2009 р. -17 UF 234/08, «Новий юридичний тижневик-Звіт про судову KTHK»(NJW-RR) 2009, 1513, beck-online). Це стосується всієї території України (ВЗС м. Штутгарт, рішення від 13.10.2022 р. -17 UF 186/22 №41, juris).

В даному випадку, суд бере до уваги офіційну інформацію, що 24.02.2022 р. загарбницькі і терористичні рашистські війська напали на Україну. Бойові дії наразі зосереджені на сході та півдні України. По всій країні йдуть ракетно-авіаційні атаки та бомбардування цивільного населення України, у тому числі із застосуванням так званих дронів-камікадзе, не виключено обстрілів об?єктів цивільної інфраструктури та житлових будинків, в тому числі Одеської області, на території якої проживали до війни відповідачка з сином. Повітряний простір України є закритим. Виїзд можливий лише наземним шляхом.

Якщо національна влада застерігає від подорожей до України, це не означає автоматично, що дитина не може жити там у безпеці. Тим не менш, суд вбачає загальну небезпеку становища на всій території України, так як внаслідок продовження рашистами агресивної війни, гуманітарна ситуація в Україні є гнітучою, а за оцінкою ООН, у країні проживає 17,7 млн осіб, які потребують термінової допомоги. Близько третини українців були вимушені залишити рідні місця - майже сім мільйонів персон були переміщені в межах країни, ще 7,3 мільйонів знайшли притулок у сусідніх країнах Європи.

Згідно з повідомленням Мінестерства економіки України - 5 млн. вимушених переселенців втратили роботу. Майже мільйон внутрішньо переміщених осіб на сьогодні розміщено у так званих «колективних центрах».

Зруйновані лікарні, відсутність електрики, вбиті, поранені та травмовані люди, мільйони переміщених осіб, ось від чого відповідачка з дитиною знайшли притулок у Німеччині.

Суд погоджується з думкою представника відповідачки, що обраний позивачем спосіб захисту у виді заборони на виїзд за кордон малолітнього ОСОБА_5 без згоди батька ОСОБА_2 фактично спрямований на підміну рішенням суду норм п. 2-3 Правил перетинання державного кордону громадянами України щодо порядку перетинання кордону без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків, у зв?язку з чим, такий спосіб захисту не дає підстав для задоволення позову.

При чому, судова практика, на яку посилається позивач у заяві, стосується інших обставин справи та не має відношення до розгляду цієї справи.

Разом з тим, у справі № 754/7569/21, на яку посилається позивач, ВС дійшов висновку, що позивачі можуть подавати до суду клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом надання заявнику тимчасового доступу для спілкування з дитиною тощо, проте з таким клопотанням позивач чомусь не звертався.

Суд зауважує, що в порядку ст.ст. 76-83 ЦПК України, позивачем не було надано суду достатніх документальних та переконливих доказів того, що відповідачка чинить будь-які перешкоди у його спілкуванні з дитиною, а також доказів того, що позивачка має намір залишитись у Німеччині назавжди, що не дає підстави суду для задоволення позову про заборону виїзду дитині за кордон без згоди батька у даній ситуації, яка склалася в Україні з підстав, описаних вище, а заборона виїзду за кордон не є способом усунення перешкод в спілкуванні з дитиною. Натомість встановити спосіб, порядок і графік спілкування з дитиною позивач в суду не просить.

Згідно з статтями 18,27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини - є предметом їх основного піклування.

Таким чином, беручи до уваги практику ЄСПЛ та ЄКПЛ, вимоги Законів, зокрема СК України, суд дійшов висновку, що відповідачка, як матір малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 належним чином дбає про життя та здоров?я дитини, шляхом вивезення дитини за кордон без згоди батька, адже в даній конкретній ситуації, яка склалася в їхній родині з приводу напружених стосунків між батьками дитини, та враховуючи ситуацію в нашій державі, відповідачкою було прийнято єдине вірне та виважене рішення виїхати з країни без нотаріально посвідченого дозволу позивача задля збереження життя та здоров?я своєї дитини, що відповідає в першу чергу інтересам самої малолітньої дитини.

У зв?язку з вищевикладеним, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позову, в задоволенні якого слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,158,174,175,177,193,194,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 141,150,157,180 СК України, ст.ст. 3,6,13,313 ЦК України, Правилами перетину Державного кордону громадянами України, Конвенцією ООН про права дитини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, практикою ЄСПЛ, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю 3-їх осіб без самостійних вимог на предмет спору : Органу опіки та піклування виконкому Авангардівської селищної ради Одеського району Одеської області та Державної прикордонної служби України про встановлення заборони виїзду дитини закордон - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 18.10.2023 р.

Суддя Гандзій Д.М.