Постанова від 26.09.2023 по справі 910/13671/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2023 р. Справа№ 910/13671/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

За участю представників сторін:

від позивача: Лютікова Н.О.;

від відповідача: Єремійчук О.Д.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Чернівецької обласної ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 року (повний текст складено 29.05.2023)

у справі №910/13671/22 ( суддя Баранов Д.О.)

за позовом Чернівецької Торгово-промислової палати

до Чернівецької обласної ради

про витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва звернулась Чернівецька Торгово-промислова палата з позовом до Чернівецької обласної ради, в якому просить суд витребувати з незаконного володіння Чернівецької обласної ради належний Чернівецькій Торгово-промисловій палаті на праві власності об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою вул. Небесної Сотні (колишня вул. Стасюка), 20 в м. Чернівці, що складається з будівлі торгово-виставкового центру Торгово-промислової палати літ. А, загальною площею 2 394, 0 кв.м господарської будівлі літ. Б, загальною площею 209, 20 кв.м, ворот №1.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що постановою Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2006 у справі № 9/34 було визнано нечинним Рішення Чернівецької обласної ради XVI сесії XXII скликання від 30.01.1998 "Про реєстр об`єктів комунальної власності обласної ради" в частині включення до додатку № 1 "Реєстр об`єктів права комунальної власності обласної ради" приміщення Торгово-промислової палати "Буковина" (вул. Стасюка, 20 в м. Чернівці), як об`єкту комунальної власності обласної ради. Визнано не чинним п. 6 додатку № 1 до рішення № 45-2/98 2-й сесії Чернівецької обласної ради XXIII скликання "Про порядок управління об`єктами спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" щодо оформлення права власності Чернівецької обласної ради на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою м. Чернівці, вул. Стасюка, 20.

29.12.2021 позивач звернувся в Центр надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на об`єкт нерухомого майна - будинок № 20, що розташований за адресою вул. Небесної Сотні (колишня вул. Стасюка) в м. Чернівці.

Втім, 05.01.2022 державним реєстратором за наслідками розгляду даної заяви було відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 62756245, в якості підстави для відмови в проведенні реєстрації права позивача на нерухоме майно державний реєстратор зазначив, що "подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують". За змістом рішення "жодний з наданих заявником документів не дає змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на об`єкт нерухомого майна за Чернівецькою Торгово-промисловою палатою. Наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, що полягають у вже зареєстрованому праві власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за іншим суб`єктом на підставі документа, який судами не скасований".

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Витребувано з незаконного володіння Чернівецької обласної ради належний Чернівецькій Торгово-промисловій палаті на праві власності об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою вул. Небесної Сотні (колишня вул. Стасюка), 20 в м. Чернівці, що складаються з будівля торгово-виставкового центру Торгово-промислової палати літ. А, загальною площею 2 394, 0 кв.м, господарської будівлі літ. Б, загальною площею 209, 20 кв.м, ворот № 1.

Стягнуто з Чернівецької обласної ради на користь Чернівецької Торгово-промислової палати судовий збір в сумі 14 148 грн 58 коп.

В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивачем визнано право власності на спірне майно судовими рішеннями, які набрали законної сили, проте в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було внесено запис за відповідачем як власника спірного майна ( до прийняття вказаних судових рішень), якій міститься і досі, а також враховуючи відмову реєстратора, суд дійшов до висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту свого порушеного права через витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Чернівецька обласна рада звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 року у справі №910/13671/22 та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- позивач у липні 2005 достеменно знав з відповіді Чернівецького міського комунального бюро технічної інвентаризації про порушення своїх прав, а саме реєстрацію права власності на своє майно за іншим власником - Чернівецькою обласною радою;

- враховуючи, що відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли позивачу стало відомо або могло бути відомо про порушення його прав, суд зобов`язаний був застосувати до спірних правовідносин у цій справі положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки спливу позовної давності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/13671/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

Ухвалою суду від 06.07.2023 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 05.09.2023.

Ухвалою суду від 04.09.2023 задоволено клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 05.09.2023 відкладено розгляд справи на 26.09.2023.

Позиції учасників справи

14.07.2023 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти доводів та вимог останньої, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

02.03.1993 між засновниками Торгово-промислової палати був підписаний договір про створення і діяльність Асоціації Торгово-промислова палата "Буковини". Від імені Чернівецької обласної державної адміністрації договір підписано Управлінням приватизації та комунальної власності в особі начальника управління Стецевича О.І., відповідно до п. 8 якого Управлінням приватизації та комунальної власності, в якості вступного внеску Чернівецької обласної державної адміністрації до Асоціації Торгово-промислова палата "Буковини" передано споруду по вул. Стасюка, 20 в м. Чернівці.

Розпорядженням представника Президента України № 207 від 30.03.1993 "Про дольову участь в ТПП "Буковина" в якості вступного внеску у Статутний фонд Торгово-промислової палати "Буковина" було внесено майно обласного державного торгового підприємства "Рута", в тому числі споруди, що розташовані за адресою вул. Стасюка (зараз вул. Небесної Сотні), 20 в м. Чернівці, яке ліквідується.

18.08.1993 нерухоме майно, що розташоване за адресою вул. Стасюка, 20 в м. Чернівці, за актом приймання-передачі основних засобів передано у власність Асоціації Торгово-промислова палата Буковини на підставі Розпорядження представника Президента України № 207 від 30.03.1993 "Про дольову участь в ТПП "Буковина" в якості вступного внеску.

08.12.1993 Ленінським РВК м. Чернівці був зареєстрований Статут асоціації "Чернівецька торгово-промислова палата Буковини", згідно п. 1.3. якого серед засновників ТПП "Буковини" є Чернівецька обласна державна адміністрація від імені якої діє Управління приватизації та комунальної власності в особі начальника управління Стецевича О.І.

Відповідно до п. 6.2. та 6.3. Статуту порядок формування статутного фонду визначений договором від 02.03.1993, який є невід`ємною частиною Статуту. Джерелами формування майна палати є вступні внески засновників.

Рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 160/5 від 05.10.1994 Чернівецькій Торгово-промисловій палаті Буковини, що розташована за адресою м. Чернівці, вул. Стасюка, 20 передано в постійне користування земельну ділянку площею 0,3516 га, для виробничих потреб, що знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Стасюка, 20.

20.05.1998 протоколом № 1 загальних зборів засновників Чернівецької Торгово-промислової палати у зв`язку із прийняттям Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" вирішено привести Статут Торгово-промислової палати Буковини у відповідність до вимог закону та затверджено нову редакцію Статуту Чернівецької торгово-промислової палати, який був зареєстрований 10.07.1998 Управлінням юстиції в Чернівецькій області.

Відповідно до п. 8.4. Статуту Палата є юридичним, майновим та фінансовим правонаступником Асоціації "Чернівецька торгово-промислова палата "Буковини".

Протоколом № 1 від 01.03.2018 засновників Чернівецької торгово-промислової палати до Статуту внесені зміни та затверджено його в новій редакції, згідно п. 8.4. якого Палата є юридичним, майновим та фінансовим правонаступником Асоціації "Чернівецька Торгово-промислова палата".

Отже, на підставі Розпорядження представника Президента України № 207 від 30.03.1993 "Про дольову участь в ТПП "Буковина" та належним чином зареєстрованого Статуту Асоціація "Чернівецька торгово-промислова палата Буковини", правонаступником якої є позивач, набула право власності на спірне майно, яке було передано їй власником - Чернівецькою обласною радою у якості вступного внеску.

В 2005 році позивач дізнався, що належне йому нерухоме майно, за рішенням Чернівецької обласної ради було внесено до переліку об`єктів права комунальної власності Чернівецької обласної ради.

Відповідно до Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно № 4537795 від 25.08.2004 належний позивачу об`єкт нерухомого майна обліковується за Чернівецькою обласною радою, як об`єкт права комунальної. Запис був зроблений на підставі рішення Чернівецької обласної ради XVI сесії XXII скликання від 30.01.1998 "Про реєстр об`єктів комунальної власності обласної ради" та п. 6 Додатку № 1 Рішення №45-2/98 2-й сесії Чернівецької обласної ради XXIII скликання "Про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області".

Задля захисту своїх прав в лютому 2006 року Чернівецька Торгово-промислова палата звернулась в Господарський суд Чернівецької області з позовом до Чернівецької обласної ради про визнання:

- недійсним рішення Чернівецької обласної ради ХVІ сесії XXII скликання від 30.01.1998 "Про реєстр об`єктів комунальної власності обласної ради" в частині включення до додатку № 1 приміщення Торгово-промислової палати "Буковина" (вул. Стасюка, 20 в м. Чернівці ), як об`єкту права комунальної власності обласної ради;

- рішення Чернівецької обласної ради № 45-2/98 "Про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області" в частині пункту 6 додатку № 1;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі обласної ради на об`єкт нерухомого майна домоволодіння по вул. Стасюка, 20 в м. Чернівці, видане 16.10.2002.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2006 у справі № 9/34 позов Чернівецької торгово-промислової палати до Чернівецької обласної ради був задоволений в повному обсязі.

Визнано нечинним рішення Чернівецької обласної ради XVI сесії XXII скликання від 30.01.1998 "Про реєстр об`єктів комунальної власності обласної ради" в частині включення до додатку № 1 "Реєстр об`єктів права комунальної власності обласної ради" приміщення Торгово-промислової палати "Буковина" (вул. Стасюка, 20 в м. Чернівці), як об`єкту комунальної власності обласної ради.

Визнано нечинним п. 6 Додатку № 1 до рішення № 45-2/98 2-й сесії Чернівецької обласної ради XXIII скликання "Про порядок управління об`єктами спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" щодо оформлення права власності Чернівецької обласної ради на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою м. Чернівці, вул. Стасюка, 20.

Визнано нечинним свідоцтво про право власності на будівлі за № 20 по вул. Стасюка в м. Чернівці від 16.10.2002.

Наведене вище рішення суду в частині визнання нечинними рішень Чернівецької обласної ради набуло законної сили на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 № 9/34.

Законність рішень суду першої та апеляційної інстанції було підтверджено Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.02.2009 № К-35493/06.

Згідно Виписки з Єдиного державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно (станом на дату звернення з даним позовом) зареєстрованим власником нерухомого майна, що належить позивачу, зазначено Територіальні громади міст селищ та сіл Чернівецької області в особі Чернівецької обласної ради; підставою для внесення даних відомостей слугували рішення Чернівецької обласної ради XVI сесії XXII скликання від 30.01.1998 та рішення № 45-2/98 2-й сесії Чернівецької обласної ради XXIII скликання від 09.07.1998.

29.12.2021 позивач звернувся в Центр надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на об`єкт нерухомого майна - будинок № 20, що розташований за адресою вул. Небесної Сотні (колишня Стасюка) в м. Чернівці.

Разом із заявою державному реєстратору було надано документи, на підставі яких позивач набув право власності на наведений вище об`єкт нерухомого майна, що був переданий у власність позивача в якості вступного майнового внеску, а також рішення суду, що набрали законної сили, якими встановлений факт належності вказаного нерухомого майна на праві власності позивачу та протиправність дій Чернівецької обласної ради щодо реєстрації за собою права власності на вказане майно в Єдиному державному реєстрі речових прав.

Втім, 05.01.2022 державним реєстратором прав на нерухоме майно відділу Державної реєстрації прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради за наслідками розгляду поданих документів було відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 62756245.

В якості підстави для відмови в проведенні реєстрації права позивача на нерухоме майно, державний реєстратор зазначив, що "подані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують". За змістом рішення "жодний з наданих заявником документів не дає змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на об`єкт нерухомого майна за Чернівецькою Торгово-промисловою палатою. Наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, що полягають у вже зареєстрованому праві власності на вказаний об`єкт нерухомого майна за іншим суб`єктом на підставі документа, який судами не скасований".

Спір у даній справі виник у зв`язку з тим, що з моменту отримання наведеної вище відмови у вчиненні реєстраційної дії, Чернівецька Торгово-промислова палата дізналася, що обмежена у своєму законному праві володіння належним їй майном, та задля захисту свого порушеного права й звернулася до суду з позовом про витребування належного їй майна з чужого незаконного володіння.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з частиною першою статті 317 та частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Приписами ст. 328 ЦК України закріплено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Виходячи з цієї норми, фактичне володіння передбачає фактичне панування особи над річчю.

Під незаконним володінням слід розуміти фактичне володіння річчю, яке не має правової підстави (передбаченої законом, договором чи адміністративним актом) або правова підстава якого відпала чи визнана недійсною.

Аналіз вказаної норми та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Колегія суддів зазначає, що віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно. Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 914/106/22, від 27.06.2023 у справі № 916/2851/17.

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналіз ст. 387 Цивільного кодексу України свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у незаконному володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Крім того, при розгляді віндикаційного позову позивач повинний підтвердити право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. На підтвердження наявності у позивача суб`єктивного права на витребуване майно позивач повинен надати суду відповідні докази.

Отже, умовами задоволення такого позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

Згідно ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Таким чином, майном у розумінні Цивільного кодексу є речі та майнові права і обов`язки.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в постанові Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2006 у справі № 9/34 встановлено, що з моменту передачі майна та приміщення за актом від 18.08.1993 в якості вступного внеску Чернівецької обласної ради до Асоціації "Чернівецька торгово-промислова палата Буковини", остання набула право власності на передане їй майно та приміщення, а отже і позивач, як правонаступник Асоціації. Віднесення належного позивачу на праві власності приміщення до об`єктів права комунальної власності за рішенням 16 сесії обласної ради 22 скликання від 30.01.1998 та реєстрація права власності на нього за рішенням 2 сесії обласної ради 23 скликання від 09.07.1998 за відповідачем відбулось із перевищенням повноважень обласної ради, оскільки на момент прийняття зазначених рішень спірне приміщення за адресою м. Чернівці, вул. Стасюка, 20 не було власністю Чернівецької обласної ради.

Судом в межах справи № 9/34 встановлено, що позивач набув право власності на спірне нерухоме майно, яке у встановленому законом порядку було передано до його статутного фонду.

Законність наведених вище висновків було підтверджено постановою Львівського апеляційного суду від 17.10.2006 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.02.2009 № К-35493/06.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів зазначає, що преюдиційність - це обов`язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені обставини не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив у законну силу. Cуть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)).

Отже, з огляну на викладене вище, слідує, що реєстрація права власності відповідача була проведена із порушенням законодавства, що діяло на момент її проведення, що відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" позбавляє наявні в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи щодо права власності відповідача на спірне майно ознак дійсності.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень" унормовано, що державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості.

Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (див. ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 372/1684/14-ц).

Натомість, відповідно до висновків викладених в постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 за змістом ст. 2 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70)).

З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Зокрема, права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може.

Відповідні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц.

У наведеній вище постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц звернуто увагу на те, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц).

А тому, оскільки позивач є власником об`єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень, що розташовані за адресою м. Чернівці, вул. Небесної Сотні (колишня вул. Стасюка), 20, загальною площею 2 394,0 кв.м, господарської будівлі літ. Б, загальною площею 209, 20 кв.м, ворот № 1, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, враховуючи скасування в судовому порядку рішень Чернівецької обласної ради, які стали підставою для внесення відомостей до Єдиного державного реєстру речових прав власності щодо власника такого майна, а також враховуючи відмову реєстратора, суд першої інстанції правомірно дійшов до висновку, що позивачем обрано належний спосіб захисту свого порушеного права через витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідача.

Апелянт даних обставин в апеляційній скарзі не заперечує.

Водночас, відповідачем у суді першої інстанції було подано заяву про застосування строку позовної давності.

Апелянт зазначає, що про порушення свого права позивачу стало відомо ще у 2005 році з відповіді Чернівецього міського комунального бюро технічної інвентаризації, у зв`язку з чим, за твердженням відповідача, строк позовної давності для пред`явлення віндикаційного позову Чернівецькою Торгово-промисловою палатою давно сплив.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Це ж стосується й особи, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за змістом яких особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

Як було встановлено судом вище, в 2005 році позивач дізнався, що належне йому нерухоме майне, рішенням Чернівецької обласної ради було внесено до переліку об`єктів права комунальної власності Чернівецької обласної ради.

З метою захисту свої прав в лютому 2006 року Чернівецька Торгово-промислова палата звернулась в Господарський суд Чернівецької області з позовом до Чернівецької обласної ради про визнання недійсним рішення Чернівецької обласної ради ХVІ сесії XXII скликання від 30.01.1998 року "Про реєстр об`єктів комунальної власності обласної ради" в частині включення до додатку № 1 приміщення Торгово-промислової палати "Буковина" ( вул. Стасюка, 20 в м. Чернівці ), як об`єкту права комунальної власності обласної ради; рішення Чернівецької обласної ради № 45-2/98 "Про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області" в частині пункту 6 додатку № 1; визнання недійсним свідоцтва про право власності територіальної громади сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі обласної ради на об`єкт нерухомого майна домоволодіння по вул. Стасюка, 20 в м. Чернівці, вид 16.10.2002.

Постановою Господарського суду Чернівецької області від 04.04.2006 у справі № 9/34 позов Чернівецької торгово-промислової палати до Чернівецької обласної ради був задоволений в повному обсязі.

Визнано нечинним рішення Чернівецької обласної ради XVI сесії XXII скликання від 30.01.1998 "Про реєстр об`єктів комунальної власності обласної ради" в частині включення до додатку № 1 "Реєстр об`єктів права комунальної власності обласної ради" приміщення Торгово-промислової палати "Буковина" (вул. Стасюка, 20 в м. Чернівці), як об`єкту комунальної власності обласної ради. Визнано нечинним п. 6 додатку № 1 до рішення № 45-2/98 2-й сесії Чернівецької обласної ради XXIII скликання "Про порядок управління об`єктами спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" щодо оформлення права власності Чернівецької обласної ради на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою м. Чернівці, вул. Стасюка, 20.

Наведене вище рішення суду в частині визнання нечинними рішень Чернівецької обласної ради набуло законної сили на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2006 № 9/34.

Законність рішень суду першої та апеляційної інстанції було підтверджено Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.02.2009 № К-35493/06.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52), від 23 листопада 2021 у справі № 359/3373/13-ц (Провадження № 14-2цс21))

За таких обставин, наведеними вище рішеннями суду, що набули законної сили, позивач у спосіб, що був встановлений ст. 21 ЦК України та судовою практикою що існувала на той час, захистив належне йому право власності на спірний об`єкт нерухомого майна. Рішенням суду було встановлено правомірність набуття та підтверджено існування права власності позивача на нерухоме майно, що розташоване за адресою м. Чернівці, вул. Героїв Небесної Сотні (колишня вул. Стасюка), 20, яке виникло в нього на підставі закону.

29.12.2021 позивач звернувся в Центр надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради із заявою про державну реєстрацію за ним права власності на об`єкт нерухомого майна - будинок № 20, що розташований за адресою вул. Небесної Сотні (колишня Стасюка) в м. Чернівці.

05.01.2022 державний реєстратор прав на нерухоме майно Відділу Державної реєстрації прав на нерухому майно юридичного управлінь Чернівецької міської ради ухвалив рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 62756245. Зазначив в якості підстав відмов наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовизм правами Чернівецької обласної ради на вказаний об`єкт нерухомого мани на підставі документа, який судами не скасований.

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, наведеної у постанові від 09.11.2021 у справі №466/8649/16-ц, якщо право позивача порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем (а саме ця підстава була наведена реєстратором для відмови у вчиненні реєстраційної дії), то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є самостійною підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції, з 05.01.2022 - з моменту отримання відмови у вчиненні реєстраційної дії, позивач дізнався, що він обмежений у своєму законному праві володіння належним йому майном. Відповідно з даного моменту й починає перебіг позовної давності на звернення до суду за захистом свого порушеного права шляхом витребування належного йому майна з чужого незаконного володіння.

При цьому, як вірно зазначено судом першої інстанції, чинним законодавством покладено на власника обов`язок проведення реєстрації належних йому майнових прав, втім, не встановлено в який саме строк має бути проведено таку реєстрацію.

Таким чином, звертаючись до суду з даним позовом 25.01.2023 (дата направлення позовної заяви до суду), Чернівецькою Торгово-промисловою палатою не було пропущено трирічний строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Таким чином, строк позовної давності у даній справі не пропущено, у зв`язку із чим у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності у даній справі суд першої інстанції правомірно відмовив.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 року у справі № 910/13671/22 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Чернівецької обласної ради на рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі № 910/13671/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.05.2023 у справі № 910/13671/22 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 910/13671/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 19.10.2023

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко