Рішення

від 05.10.2023 по справі 910/11611/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2023Справа № 910/11611/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Захід»

до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України»

про стягнення грошових коштів

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Горенюк Т.О.

Представники учасників справи: не з`явилися.

СУТЬ СПОРУ:

21 липня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Захід» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 20.07.2023 року до Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 44 311 659,30 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе грошових зобов`язань за договором фінансової допомоги № 1 від 05.11.2018 року, у зв`язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість за вказаним правочином у розмірі 25 500 000,00 грн., а також виникли підстави для стягнення з останнього інфляційних втрат та 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11611/23, ухвалено розгляд справи здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.09.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/11611/23 до судового розгляду по суті, судове засіданні з розгляду справи № 910/11611/23 по суті призначено на 05.10.2023 року.

Представники учасників справи в судове засідання 05.10.2023 року не з`явилися.

При цьому, 03.10.2023 року на електронну пошту Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без участі представника позивача. У поданому клопотанні позивач вказав, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Крім того, 04.10.2023 року на електронну пошту Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача. У поданому клопотанні відповідач вказав, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал-Захід» (надалі - позивач, позикодавець) та Приватним акціонерним товариством «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (надалі - відповідач, позичальник) укладено договір фінансової допомоги № 1 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого позикодавець надає позичальнику безпроцентну поворотну фінансову допомогу (грошові кошти) у національній валюті України в сумі 25 500 000,00 грн. (фінансова допомога), а позичальник зобов`язується фінансову допомогу прийняти та повернути позикодавцю в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.2.1. договору позикодавець надає позичальнику фінансову допомогу протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту укладення цього договору.

Згідно з п. 1.2.2. договору фінансова допомога надається строком до 31 січня 2019 року та у будь-якому разі має бути повернута позикодавцю не пізніше 3 (трьох) банківських днів після отримання позичальником коштів від продажу 100 (сто) відсотків корпоративних прав в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Інтеравіа».

В пункті 2.1.1. договору визначено, що позичальник зобов`язується повернути фінансову допомогу у строк, вказаний в п. 1.2.2. договору.

Строк дії даного договору встановлюється з дати його підписання і до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п. 4.1. договору).

На виконання умов договору позикодавцем 08.11.2018 року перераховано на рахунок позичальника кошти у розмірі 25 500 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2 від 08.11.2018 року.

Позивач вказує, що відповідач не виконав свої зобов`язання з повернення позики, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 410 013,70 грн. та інфляційні втрати у розмірі 15 401 645,60 грн. за період з 01.02.2019 року по 17.07.2023 року.

Відповідач у відзиві на позовну заяву зобов`язання з повернення фінансової допомоги в розмірі 25 500 000,00 грн. визнав, втім внаслідок дії форс-мажорних обставин, настання яких підтверджено листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, з 24.02.2022 року не може виконати свої зобов`язання з повернення фінансової допомоги. Проти позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат відповідач заперечив та вказав, що позивач здійснює відповідні нарахування за період часу, в якому були встановлені карантинні обмеження, що суперечить п. 8 Розділу ІХ «Прикінцеві положення» ГК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як свідчать матеріали справи, позивач на виконання своїх зобов`язань за договором перерахував на рахунок позичальника (відповідача) суму фінансової допомоги у розмірі 25 500 000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 2 від 08.11.2018 року.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

В п. 1.2.2. договору визначено, що фінансова допомога надається строком до 31 січня 2019 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, доказів укладення між сторонами угоди про продовження вказаного строку матеріали справи не містять.

Доказів повернення позивачу фінансової допомоги у розмірі 25 500 000,00 грн. у визначені договором строки відповідач не надав.

При цьому, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав наявність у нього зобов`язання з повернення фінансової допомоги в розмірі 25 500 000,00 грн., проте внаслідок дії форс-мажорних обставин не може виконати свої зобов`язання з повернення фінансової допомоги. На підтвердження наявності форс-мажорних обставин, які стали підставою для порушення виконання зобов`язань за договором, відповідач надав лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року Торгово-промислової палати України.

Так, Торгово-промислова палата України на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, який адресований Всім кого це стосується, згідно якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Тобто, в даному випадку сторона повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Проте, відповідачем не доведено належними засобами доказування не можливість здійснення оплати за договором внаслідок введення воєнного стану.

Поряд з цим суд зазначає, що введення на території України воєнного стану стосується не лише відповідача, а зазначені обставини також негативно впливають на діяльність інших суб`єктів господарювання, зокрема і на позивача у даній справі, який має право на стягнення заборгованості, що виникла внаслідок порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов`язань, які виникли ще до введення воєнного стану на території України.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором фінансової допомоги № 1 від 05.11.2018 року у розмірі 25 500 000,00 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 410 013,70 грн. та інфляційні втрати у розмірі 15 401 645,60 грн. за період з 01.02.2019 року по 17.07.2023 року.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Так, у пункті 8 розділу 9 Прикінцевих положень Господарського кодексу України визначено, що у разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Суд відмічає, що стягнення 3% річних та інфляційних витрат не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

При цьому, відповідно до пп. 2 п. 3 розділу ІІ Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15 березня 2022 року № 2120-IX, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18 наступного змісту: "У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)".

Даний закон набрав чинності 17.03.2022 року, а отже з 17.03.2022 року внесено відповідні зміни до Цивільного кодексу України.

Так, 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, воєнний стан неодноразово було продовжено, зокрема, Указом Президента України № 451/2023 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05:30 18.08.2023 року строком на 90 діб, тобто до 15.11.2023 року.

Отже, з 24.02.2022 року включно і до припинення воєнного стану в Україні, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу України в силу п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

Оскільки спір виник з договору фінансової допомоги (позики) та стосується стягнення з відповідача, як з позичальника, 3% річних та інфляційних втрат, тобто притягнення позичальника до відповідальності, передбаченої ст. 625 Цивільного кодексу України, за прострочення ним виконання зобов`язання з повернення позики в період з 01.02.2019 року по 17.07.2023 року, коли в Україні діяв воєнний стан, то за наведених обставин та правових норм, суд дійшов висновку, що нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат за період, починаючи з 24.02.2022 року, є необґрунтованим, виходячи з положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

За таких обставин, правомірним в даному випадку є нарахування 3% річних за період з 01.02.2019 року по 23.02.2022 року.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних за період з 01.02.2019 року по 23.02.2022 року, судом встановлено, що сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 2 343 205,48 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 1 066 808,22 грн. позивачу належить відмовити.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Відтак, правомірним в даному випадку є нарахування інфляційних втрат за період з 01.02.2019 року по 31.01.2022 року.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за період з 01.02.2019 року по 31.01.2022 року, судом встановлено, що сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 5 239 491,06 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 10 162 154,54 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 33 082 696,54 грн., з них: основного боргу - 25 500 000,00 грн. (двадцять п`ять мільйонів п`ятсот тисяч гривень), інфляційних втрат - 5 239 491,06 грн. (п`ять мільйонів двісті тридцять дев`ять тисяч чотириста дев`яносто одна гривня 06 копійок) та 3% річних - 2 343 205,48 грн. (два мільйони триста сорок три тисячі двісті п`ять гривень 48 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 496 240,46 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні авіалінії України» (ідентифікаційний код 14348681, адреса: 01030, м. Київ, вул. Лисенка, 4) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Захід» (ідентифікаційний код 41570560, адреса: 79017, м. Львів, вул. Водогінна, 2) грошові кошти: основного боргу - 25 500 000,00 грн. (двадцять п`ять мільйонів п`ятсот тисяч гривень), інфляційних втрат - 5 239 491,06 грн. (п`ять мільйонів двісті тридцять дев`ять тисяч чотириста дев`яносто одна гривня 06 копійок), 3% річних - 2 343 205,48 грн. (два мільйони триста сорок три тисячі двісті п`ять гривень 48 копійок) та судовий збір - 496 240,46 грн. (чотириста дев`яносто шість тисяч двісті сорок гривень 46 копійок).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.10.2023р.

Суддя О.В. Котков