Рішення

від 19.10.2023 по справі 910/10446/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2023Справа № 910/10446/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом ОСОБА_1

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОФФ УКРАЇНА"

2. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

про визнання трудових відносин припиненими

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОФФ УКРАЇНА" (далі-відповідач 1) та 2. Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (далі-відповідач 2) про визнання трудових відносин припиненими.

Ухвалою Господарського суду м. Києва №910/10446/23 від 05.07.2023 позовну заяву залишено без руху.

20.07.2023 від позивача надійшли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 05.07.2023.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 17.07.2023 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/10446/23 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення повернуто до суду з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/10446/23 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» є юридичною особою, створеною 02.12.2020 за законодавством України та діє на підставі статуту затвердженого рішенням № 1 засновника ТОВ «ЗЕРНОФФ Україна » від 02.12.2020.

Одноосібним власником частки в статутному капіталі ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» є Компанія «Спільне підприємство «ЗЕРНОФФ» ТОВ», державний ідентифікаційний номер: 1003600014223, що знаходиться за адресою: MD - 2075, проспект Мірча чел Бетрин 13/1, оф 1F, мун. Кишинів, Республіка Молдова.

02.12.2020 Позивача призначено директором ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» згідно із Рішенням №1 Власника ТОВ «ЗЕРНОФФ Україна».

Відтак, з 2020 року Позивач здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу Товариства.

Звертаючись до суду із позовом Позивач вказує, що має бажання звільнитись із займаної посади та не має змоги належним чином реалізувати своє право.

За умовами Статуту Товариства, виконавчим одноособовим органом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА», є Директор Товариства (пункт 6.1 Статуту ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА»),

10.03.2023 Позивач направив одноособовому власнику Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» компанії «Спільне підприємство «ЗЕРНОФФ» ТОВ» заяву про звільнення за власним бажанням та повідомлення про скликання загальних зборів Товариства на 15.04.2023.

Також 10.03.2023 року Позивач направив на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» (м. Київ, вул. Зоологічна, будинок 4-А, офіс 13) відповідну заяву про звільнення за власним бажанням (докази відправки містяться в додатках).

Як стверджує Позивач, відповіді на такі заяви про звільнення за власним бажанням та повідомлення про скликання загальних зборів Позивачу не надходило. Згідно з відомостями з ЄДР Позивач залишається директором Товариства та його представником.

Заплановані загальні збори учасників не відбулися у зв`язку із відсутністю учасника ( що підтверджується Актом). Пропозицій щодо скликання загальних зборів Товариства на іншу дату Позивачу не надходило.

Таким чином, звертаючись до суду, Позивач вказує, що зважаючи на те, що Загальні збори учасників ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» не відбулися, вирішити питання про припинення трудових відносин між ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» та ОСОБА_1 не вбачається за можливе, а тому просить вирішити питання щодо припинення трудових правовідносин між ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» та ОСОБА_1 у судовому порядку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.05.2020 по справі № 910/7164/19, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка на її думку порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Згідно зі статтею 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим, особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства. Вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.12.2019 у справі № 758/1861/18.

Частиною першою статті 29 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальні збори учасників є вищим органом товариства.

Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства (ч. 1 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").

Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Відповідно до частин 2, 3 статті 32 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства.

Як було встановлено судом, 10.03.2023 Позивач звернувся до Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» із заявою про звільнення з посади директора ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» з 27.03.2023 року за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України.

З матеріалів справи судом встановлено, що повідомлення про скликання позачергових Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» від 10.03.2023 було направлено рекомендованим листом.

За твердженням позивача, засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» - «Спільне підприємство «ЗЕРНОФФ» ТОВ» належним чином повідомлене про дату, час, місце та порядок денний Загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА».

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що у зв`язку із неявкою представника учасника на Загальні збори 15.04.2023, Позивачем було зафіксовано, що позачергові Загальні збори учасників ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» не відбулися. Даний факт засвідчено Актом від 15.04.2023, що підписаний директором ТОВ «ЗЕРНОФФ Україна».

Суд встановив, що станом на момент розгляду даної справи директором ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є позивач - ОСОБА_1 .

Конституційний Суд України у рішеннях від 07.07.2004 № 14-рп/2004, від 16.10.2007 № 8-рп/2007 та від 29.01.2008 № 2-рп/2008 зазначив, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими. Аналогічну позицію висловив Верховний Суд від 24.12.2019 у постанові по справі № 758/1861/18.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, бездіяльністю відповідача, яка виразилася у не розгляді та не вжитті заходів для прийняття рішення про звільнення позивача та невнесенні відповідних змін про директора Товариства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що вказує на те, що в межах статутної діяльності товариства відповідачем були порушені трудові права позивача, зокрема його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням, та право на вільне обрання місця для його реалізації.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені з 15.04.2023 року, однак процедура внесення відповідних змін про директора Товариства до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань новим директором не виконана, а тому, враховуючи встановлені судом обставини справи, які ніким не оспорюються та наведені норми права, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про визнання трудових відносин між ТОВ «ЗЕРНОФФ УКРАЇНА» та ОСОБА_1 припиненими з 15.04.2023 підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Київської міської ради змінити відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділі "Відомості про керівника юридичної особи", виключивши з ЄДР відомості про ОСОБА_1 як про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОФФ УКРАЇНА" додавши такі слова "трудові відносини припинено за рішенням господарського суду м. Києва", та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо, суд зазначає таке.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно із пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження", у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

За змістом пункту 3 частини 5 статті 25 "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" суб`єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 року в справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року в справі № 910/7164/19.

У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому, оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити з його ефективності. Це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

За приписами частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі N 910/6642/18).

У постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 зроблено в тому числі висновок про те, що повноваження директора як посадової особи законодавець пов`язує із моментом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ.

Отже, виходячи із вище викладеного, можна дійти висновку, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з товариством має супроводжуватись виключенням директора з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ураховуючи наведене, у зв`язку із прийняттям судом рішення щодо визнання припиненими трудових відносин, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача в частині зобов`язання Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Київської міської ради змінити відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділі "Відомості про керівника юридичної особи", виключивши з ЄДР відомості про ОСОБА_1 як про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОФФ УКРАЇНА" додавши такі слова "трудові відносини припинено за рішенням господарського суду м. Києва", та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач 1 та 2 суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

За таких обставин суд вважає, що наявні підстави для визнання припиненими трудових відносин між ОСОБА_1 та ТОВ "ЗЕРНОФФ УКРАЇНА" з 15.04.2023 у зв`язку зі звільненням позивача з посади директора за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, відтак - позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню із виключення відповідних відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина 9 статті 129 ГПК України).

Враховуючи, що звернення до суду позивача відбулося у зв`язку із неправильними діями саме відповідача-2, судовий збір покладається на ТОВ "ЗЕРНОФФ УКРАЇНА" в порядку частини 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати припиненими з 15.04.2023 трудові відносини між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_2 , виданий 06.06.2018 року) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОФФ УКРАЇНА" (Код ЄДРПОУ: 44076079, місцезнаходження: 04119, місто Київ, вул. Зоологічна, будинок 4-А, офіс 139) у зв`язку зі звільненням за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.

3. Зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Київської міської ради змінити відомості в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань в розділі "Відомості про керівника юридичної особи", виключивши з ЄДР відомості про ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , паспорт № НОМЕР_2 , виданий 06.06.2018 року) як про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОФФ УКРАЇНА" (Код ЄДРПОУ: 44076079, місцезнаходження: 04119, місто Київ, вул. Зоологічна, будинок 4-А, офіс 139), додавши такі слова "трудові відносини припинено за рішенням господарського суду м. Києва", та як особи, яка може вчиняти дії від імені товариства, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗЕРНОФФ УКРАЇНА" (Код ЄДРПОУ: 44076079, місцезнаходження: 04119, місто Київ, вул. Зоологічна, будинок 4-А, офіс 139) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) 5368,00 грн. - судового збору.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов