Рішення

від 19.10.2023 по справі 910/11248/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2023Справа № 910/11248/23

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику справу

За позовом Фізичної особи-підприємця Мотрич Руслана Івановича

АДРЕСА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "УКРПРОФТРАНС"

вул. Богатирська 3-Є, офіс 213, м. Київ, 04212

про стягнення 147 444,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Мотрич Руслан Іванович (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "УКРПРОФТРАНС" (далі-відповідач) про стягнення 147 444,60 грн. вартості вантажу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем його зобов`язань за Договором на перевезення вантажу №19/09-1АМ від 19.09.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11248/23 постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

Означену ухвалу, направлено відповідачу на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення повернуто до суду з посиланням на відсутність адресата за вказаною адресою.

Отже відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/11248/23 однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

19.09.2022 року між ФОП Мотрин Р.І. (надалі - Замовник, Позивач) та ТОВ "Автотранспортне підприємство "УКРПРОФТРАНС" (надалі - Перевізник. Відповідач) укладено договір-заявку на перевезення вантажу автомобільним транспортом №19/09-1 AM (надалі - Договір).

У відповідності до вказаного договору, ТОВ «АП Укрпрофтранс» взяло на себе зобов`язання з перевезення ріпака в біг-богах масою до 22,5 т за маршрутом Україна, Житомирська обл., с.Рея -Польща, м. Ропчице з пунктом розмитнення Рава-Руська.

У відповідності до п.2.3. договору-заявки №19/09-1АМ від 19.09.2022 року, укладеного між ФОП Мотрин Р. І. та ТОВ «АП Укрпрофтранс», останній несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу до місця розвантаження.

Зазначений договір перевезення був укладений з метою виконання ФОП Мотрин Р. І. своїх зобов`язань надати транспортно-експедиційні послуги за договором №11/08/2022 від 11.08.2022 року ТОВ «Лисівка-агро» у відповідності до додатку №5 до нього, в якому визначені всі основні умови щодо перевезення вантажу, інформація та умови перевезення про який зазначені у договорі-заявці №19/09-1 AM.

У відповідності до договору-заявки №19/09-1АМ від 19.09.2022 року, ТОВ «АП Укрпрофтранс» надало для перевезення транспортний засіб Сканія НОМЕР_1 з причепом НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1.

Вантажовідправником - ТОВ «Лисівка-Агро» завантажено вказаний вище автомобіль ріпаком масою 17080 кг (нетто), що підтверджується відповідною товарно-транспортною накладною №Р.

Згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) 20/09-16 25.09.2022 року ріпак пройшов митне оформлення 25.09.2022 року. Як зазначено в (CMR) 20/09-16 його вага становила 17080 кг (нетто).

Проте, до пункту розвантаження вантажу після митного оформлення з незрозумілих причин доїхало лише 10360 кг ріпаку, про що свідчить підпис водія на ваговій квитанції 321/2022 від 27.09.2022 року складеній Торгівельною компанією «Рафал Карп» 27.09.2022 року.

Звертаючись до суду із позовом, Позивач вказує, що під час здійснення перевезення вантажу за договором-заявкою №19/09-1АМ ТОВ «АП Укрпрофтранс» було допущено втрату ріпаку масою 6720 кг.

Згідно наданого ТОВ Лисівка-агро» інвойсу №16/01 від 20.09.2022 року, вартість ріпака становить 600,00 доларів США за тону. Отже, загальна вартість втраченого вантажу становить суму еквівалентну 4 032 долара США.

У зв`язку із наведеними обставинами 15.03.2023 року на адресу Відповідача Позивачем була направлена претензія на суму еквівалентну 4 032 долара США., в які пропонувалося Відповідачу сплатити суму нестачі вантажу на рахунок Позивача за офіційним курсом НБУ встановленим на день сплати. Також до претензії були долучені усі необхідні копії документів на підтвердження законності вимог.

Таким чином у Відповідача перед Позивачем виникла заборгованість за договором №19/09-1АМ у розмірі 4 032 долара США, яку і просить стягнути з перевізника замовник.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, у тому числі щодо відшкодування кредиторові або іншій особі збитків (шкоди), є зобов`язання, які виникають з договорів та інших правочинів або внаслідок завдання шкоди.

Згідно з приписами статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати внаслідок заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, перш за все потрібно з`ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому, слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (стаття 623 Цивільного кодексу України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 Цивільного кодексу України).

Водночас необхідно враховувати, що можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін іншій стороні не пов`язане з виконанням зобов`язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися нормами ЦК України та ГК України щодо відшкодування позадоговірної шкоди.

Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще й тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов`язань за договором, може бути обмеженим (стаття 225 Господарського кодексу України), а при відшкодуванні позадоговірної шкоди, остання підлягає стягненню у повному обсязі (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Зазначене розмежування підстав відповідальності потрібне також тому, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов`язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду відшкодовує особа, яка її завдала.

Як у випадку невиконання договору, так і за зобов`язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 Цивільного кодексу України). Однак щодо зобов`язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 Цивільного кодексу України).

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з приписами ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв`язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності шкоди. При цьому, доведенню підлягає те, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником договірного зобов`язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Так, відшкодуванню підлягають збитки, які стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань, тобто, мають бути прямими.

Таким чином, і цивільне, і господарське законодавство передбачає стягнення збитків з порушника в силу закону. Тобто незалежно від того, передбачено таке стягнення умовами договору чи ні. Сторона, чиї права порушено, має право розраховувати на відшкодування збитків на підставі: ст. ст. 16, 623 Цивільного кодексу України; ст.ст. 20, 216, 224 Господарського кодексу України. Як зазначено в ч. 3 ст. 216 Господарського кодексу України, один із принципів господарсько-правової відповідальності полягає в тому, що потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження з цього приводу в договорі. Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України до збитків належать: витрати, здійснені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження майна, а також неотриманні доходи.

Статтею 909 Цивільного кодексу України визначено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно з частинами 1, 2 статті 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Виходячи зі змісту наведених норм перевізник є таким учасником процесу перевезення вантажів, функціональне призначення якого полягає у наданні транспортної послуги - переміщення продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання.

Правовий статус перевізника характеризує те, що він є суб`єктом господарювання, який на виконання умов договору перевезення вантажу зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі - вантажоодержувачу. Перевізник є стороною договору перевезення вантажу і зазначається як такий у відповідних транспортних документах.

В той же час, згідно зі ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом частини 1 статті 306 Господарського кодексу України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

За змістом частини 1-3 статті 314 Господарського кодексу України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) 20/09-16 25.09.2022 року ріпак пройшов митне оформлення 25.09.2022 року, вага становила 17080 кг (нетто). Водночас, до пункту розвантаження вантажу після митного оформлення доїхало лише 10360 кг ріпаку, про що свідчить підпис водія на ваговій квитанції 321/2022 від 27.09.2022 року складеній Торгівельною компанією «Рафал Карп» 27.09.2022 року.

Отже, суд погоджується із твердженням Позивача, котре належними та допустимими доказами не спростовано Відповідачем, що під час здійснення перевезення вантажу за договором-заявкою №19/09-1АМ ТОВ «АП Укрпрофтранс» було допущено втрату ріпаку масою 6720 кг.

Згідно наданого ТОВ Лисівка-агро» інвойсу №16/01 від 20.09.2022 року, вартість ріпака становить 600,00 доларів США за тону. Отже, загальна вартість втраченого вантажу становить суму еквівалентну 4 032 долара США.

Таким чином, суд приймає твердження позивача, що сума заборгованості Відповідача перед Позивачем по Договору станом дату подання позовної заяви становить 4 032 долара США. Розмір такої заборгованості підтверджується відповідними матеріалами справи.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки, строк виконання відповідачем зобов`язання за договором-заявкою №19/09-1АМ від 19.09.2022 у сумі 147 444,60 грн. настав до прийняття рішення по суті справи, заборгованість відповідача у сумі 147 444,60 грн. підтверджена матеріалами справи, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автотранспортне підприємство "УКРПРОФТРАНС" (вул. Богатирська 3-Є, офіс 213, м. Київ, 04212; ідентифікаційний код 42855465) на користь Фізичної особи-підприємця Мотрич Руслана Івановича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) 147 444,60 грн. - вартості втраченого вантажу та 2684,00 грн. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов