Постанова

від 18.10.2023 по справі 160/7416/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 160/7416/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Щербака А.А., Баранник Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року (суддя 1-ї інстанції Кадникова Г.В.) в адміністративній справі №160/7416/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МРІЯ-СЕРВІС до Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

10.04.2023р. Товариство з обмеженою відповідальністю МРІЯ-СЕРВІС звернулося до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті Відділу державного нагляду у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №357709 від 29.03.2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про безпідставність спірного рішення, враховуючи наявність пояснень водія у відповідній в графі акту та наявність протоколів перевірки технічного стану транспортного засобу, а також наявне процедурне порушення при прийнятті оскарженої постанови.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року позов задоволено.

Відповідачем на вказане рішення суду подано апеляційну скаргу, в якій зазначає на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не вірно враховано норми матеріального права щодо повідомлення суб`єкта господарювання про день розгляду справи, а тривалість отримання позивачем кореспонденції не залежить від відповідача. Щодо суті порушення, судом не враховано, що актом перевірки було зафіксовано відсутність протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу саме під час перевірки.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити у її задоволенні. Відзив по суту містить доводи позову.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 03.08.2000 ТОВ МРІЯ-СЕРВІС зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

01.03.2023 посадовими особами відповідача складено акт №353561 проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та зазначено, що позивачем порушено ст.34 Закону України Про автомобільний транспорт і ст.35 Закону України Про дорожній рух, а саме: відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу.

29.03.2023 відповідачем прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №357709, оскільки позивачем 01.03.2023 о 10год. 30хв. а/д Н-11, 83км + 700м допущено порушення ст.48 Закону України Про автомобільний транспорт відповідальність за яке передбачена абз.3 ч.1 ст.60 зазначеного Закону.

Позивач не погодившись з постановою звернувся до суду із зазначеним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позов дійшов висновку про необґрунтованість спірної постанови, оскільки у позивача наявний протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, а водієм у акті зазначено про надання копій при перевірці, а також необізнаність позивача про день розгляду справи, з підстав отримання повідомлення лише 24.04.2023р.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову щодо скасування постанови з наступних підстав.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, регулювалася Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006р. (далі - Порядок №1567).

Пунктом 4 Порядку №1567 визначено, що рейдові перевірки на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку, згідно з Додатком 11, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Відповідно до абз.2 п.15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки суб`єкта господарювання перевіряється наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України Про автомобільний транспорт документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Рейдова перевірка проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення (п.17 Порядку №1567).

Статтею 2 Закону України Про автомобільний транспорт №2344-ІІІ від 05.04.2001 року (далі - Закон №2344-ІІІ ) визначено, що законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України Про транспорт, Про дорожній рух, чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.

Статтею 48 Закону №2344-ІІІ передбачено перелік обов`язкових документів на підставі яких виконуються вантажні перевезення, для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Однак, перелік документів, визначений статтею 48 Закону №2344-ІІІ, не є вичерпним.

Виходячи приписи Закону України Про автомобільний транспорт та Закону України Про автомобільний транспорт, протокол перевірки технічного стану відноситься до критерію інші документи, передбачені законодавством, а саме: Порядком проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №137 від 30 січня 2012 року, та повинен бути пред`явлений особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху.

Як свідчать встановлені обставини справи, згідно акту №353561 від 01.03.2023 року під час перевірки виявлено порушення ст.34 Закону України Про автомобільний транспорт, перевізник не забезпечив виконання вимог цього закону ті інших законодавчих нормативно-правових актів України у сфері перевезення вантажів, а саме: відсутній протокол перевірки технічного стану транспортного засобу, чим порушив вимоги ст.35 Закону України Про дорожній рух.

Проте у вказаному акті, копії якого надано сторонами, міститься напис в графі пояснення водія про причини порушень (мовою оригіналу): копію предоставив.

Суду надано копію протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу №01044-00170-22 від 22.10.2022 із зазначенням, що транспортний засіб після технічного контролю визнано технічно справним, дата чергового проходження обов`язкового технічного контролю: не пізніше 22.10.2023. (а.с. 10, 11)

З огляду на викладене, є вірними висновки суду першої інстанції, що оскаржена постанова підлягає скасуванню.

Проте висновки суду першої інстанції щодо процедурних порушень, розгляду справи без врахування відповідачем про повідомлення позивача про розгляд справи, а саме: необізнаність позивача стосовно розгляду справи про порушення у зв`язку з тим, що ним отримано повідомлення 24.04.2023р., є помилковими.

Так Відділ державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області рекомендованим листом направив повідомлення про розгляд справи від 16.03.2023 №6820/23/24-23, який відбувся 29.03.2023. Факт направлення підтверджується списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів, з якого вбачається, що повідомлення про розгляд справи позивачу направлено 21.03.2023 за трекінгом відправлення з ідентифікатором 0600024939143.

Направлення кореспонденції відповідачем здійснено у відповідності з Нормативами і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерство інфраструктури України N 958, 28.11.2013.

Отримання позивачем вказаного поштового відправлення, як це стверджує останній, саме 24.04.2023р., з незалежних від відповідача підстав.

Відносини між оператором поштового зв`язку, кур`єрською службою, які забезпечують доставку відповідного відправлення та адресатом такого відправлення, перебувають поза контролем відправника, яким у даному випадку виступає відповідач. Відправник не знає і не може знати хто саме та за яких обставин отримає поштове відправлення і чи отримає взагалі. Тому, відправник не може відповідати за доставку кореспонденції.

Проте помилкові висновки суду першої інстанції не призвели до невірного вирішення справи в цілому.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскарженого рішення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення адміністративного позову, а отже підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч.2 ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 1, 2 ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Згідно з п.п. 6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні на користь якої ухвалено судове рішення всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi V. Italy), № 34884/97).

Так позивачем подано суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, договір №03/04 від 03.04.2023р. про надання правової допомоги, додатковий договір від 27.07.2023р., акт приймання робіт від 27.07.2023р. в якому зазначено про складання відзиву та суми послуг 4000грн, опис робіт складання відзиву на апеляційну скаргу , рахунок та платіжну інструкцію на суму 4000грн.

Проте колегія суддів доходить висновку, що не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача/скаржника судових витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у заявленій сумі, оскільки відзив по суті є позовною заявою.

Керуючись статтями 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року в адміністративній справі №160/7416/23 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст 328, 329 КАС України.

Головуючий - суддяН.І. Малиш

суддяА.А. Щербак

суддяН.П. Баранник