Постанова

від 20.11.2007 по справі ас2/475-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АС2/475-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД   СУМСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.07           Справа №АС2/475-07.

          20 листопада 2007 року                                                            Справа № АС 2/475-07

          За позовом: Прокурора Сумської області в інтересах держави в особі Державної податкової адміністрації в Сумській області, м. Суми         

До відповідачів:  1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергохолдинг», м. Камінь-Каширський Волинської області

                             2. Відкритого акціонерного товариства «Сумихімпром», м. Суми            

Про визнання недійсним господарського зобов‘язання

Судді        Соп‘ЯНЕНКо О.Ю.

                                                                                            левченко П.І.

                                                                                       Лущик м.с.

При секретарі судового засідання петен Я.л.

Представники:

Від позивача: Сіренко І.С., Моісеєнко Ю.М., Клещенко О.М.

Від відповідача:  Мітрофанський В.С.

Суть спору: прокурор в інтересах держави в особі позивача просить визнати недійсним господарське зобов‘язання, що виникло на підставі договору постачання природного газу № 01-07-04 від 24.05.2004 р. та додаткових угод № 1 від 29.06.2004 р., № 2 від 26.07.2004 р., № 3 від 25.08.2004 р., № 4 від 23.09.2004 р., укладених між товариством з обмеженою відповідальністю «Енергохолдинг» і відкритим акціонерним товариством «Сумихімпром».

Перший відповідач письмового відзиву на позовну заяву не подав, в судове засідання не з‘явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі п. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства  України.

Другий відповідач надав пояснення по справі, проти позовних вимог заперечує, оскільки визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за такими господарськими операціями податкові накладні.

Позивач надав додаткові пояснення по справі від 07.11.2007 р. і зазначає, що перевірити, чи сплачувало ТОВ «Енергохолдинг» податки при здійсненні постачання природного газу ВАТ «Сумихімпром» неможливо, оскільки ТОВ «Енергохолдинг» ліквідовано, а в деклараціях, поданих цим підприємством до податкової служби, не міститься даних щодо сплати податків саме за операціями з постачання газу ВАТ «Сумихімпром», оскільки у деклараціях зазначається сума за всіма здійсненими операціями у звітному періоді. Згідно інформації Камінь-Каширської МДПІ станом на 01.04.2004 р. та на 31.03.2006 р. чисельність працюючих у ТОВ «Енергохолдинг» складала 1 особу.

12.11.2007 р. письмово та в судовому засіданні 20.11.2007 р. усно позивач надав пояснення, що згідно п. 8.2.4 Статуту ВАТ «Сумихімпром» до компетенції вищого органу (загальних зборів акціонерів) товариства відноситься затвердження угод, укладених на суму, що перевищує 20% статутного фонду. Статутний капітал товариства на момент укладення угод становив 2 955 000 грн., а кожна з додаткових угод до договору постачання природного газу № 01-07-04 перевищила 20% статутного капіталу і потребувала згоди. У ВАТ «Сумихімпром» відсутній дозвіл Міністерства промислової політики України (акціонера, який володіє 100% акцій товариства) на укладення договору постачання природного газу від 24.05.2004 р.

Другий відповідач заперечив щодо наданих позивачем пояснень і зазначив, що відповідно до змін та доповнень № 2 до Статуту ВАТ «Сумихімпром» (копія яких надана в матеріали справи), затверджених наказом Міністерства промислової політики України від 26.06.2002 р. та зареєстрованих відділом державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності Сумської міської ради за № 7276 від 09.07.2002 р., підпункт 8.2.4 Статуту викладений в новій редакції, згідно якої до компетенції Вищого органу товариства відноситься, зокрема, затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує 50 % підсумку балансу товариства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, суд вважає позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі позивача необгрунтованими, виходячи з наступного:

Відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року N 509-ХІІ, податкова адміністрація у разі, коли безпосередньо здійснює контроль за платниками податків, інших платежів, виконує щодо цих платників ті ж функції, що й державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, а саме здійснює контроль за додержанням законодавства про податки, інші платежі, забезпечує застосування та своєчасне стягнення сум фінансових санкцій, передбачених законодавчими актами України за порушення податкового законодавства та проводить перевірки фактів приховування і заниження сум податків, інших платежів.

Працівниками управління аудиту юридичних осіб державної податкової адміністрації в Сумській області була проведена позапланова виїзна перевірка ВАТ «Сумихімпром» ( код ЄДРПОУ - 05766356) з питань взаєморозрахунків з ТОВ «Енергохолдинг» (код ЄДРПОУ -32495090). В ході перевірки було встановлено, що 24 травня 2004 року між відповідачами у справі було укладено договір постачання природного газу №01-07-04. За умовами договору постачальник ТОВ «Енергохолдинг» здійснило постачання природного газу ВАТ «Сумихімпром» на протязі липня - жовтня 2004 року на загальну суму 4 647240,0 грн.

Згідно ст. 207 ГК України недійсним є господарське зобов'язання, що зокрема, укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), і може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Постановою Камінь - Каширського районного суду Волинської області від 17.04.2007 року були визнанні недійсними установчі документи ТОВ «Енергохолдинг», статут з дати державної реєстрації, тобто з 25 вересня 2003 року; реєстрацію даного товариства платником податку на додану вартість (свідоцтво № 02385599) з дати його реєстрації, тобто з 29 вересня 2003 року, реєстрацію товариства як платника податків з дати його реєстрації в податковому органі з 26 вересня 2003 року.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

В ч.4 ст. 57 Господарського кодексу України зазначається, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Згідно ч. 1 ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Камінь-Каширський районний суд встановив, що Смілий Олександр Олександрович і Попович Богдан Юрійович, які є власниками - учасниками товариства в присутності нотаріуса підписали статут і інші документи про реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю з метою отримання винагороди від незнайомих осіб, на що Смілий Олександр Олександрович погодився у зв'язку з скрутним матеріальним становищем. Після підписання реєстраційних документів до подальшої діяльності товариства він жодного відношення не мав, ніякого майна, грошових внесків в його статутний фонд не вносив, ніяких цивільно -правових угод в якості директора не укладав.

Відповідно до ч. 1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Позивач надав Довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АА № 437189, відповідно до якої 16.05.2007 р. до  Єдиного державного реєстру внесено судове рішення щодо припинення юридичної особи – ТОВ «Енергохолдинг», що не пов‘язано з її банкрутством.

Відповідно до ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру  запису про її припинення. Тобто,  цивільна правоздатність ТОВ «Енергохолдинг» припинилася з 16.05.2007 р., а не з дати, зазначеної у рішенні суду.

Покупець (другий відповідач) не може нести відповідальність як за несплату податків продавцем, так і за можливу недостовірність відомостей, наданих останнім.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону  України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

У травні-вересні 2004 р. ТОВ «Енергохолдинг» перебувало в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, тобто укладаючи спірний договір № 01-07-04 та додаткові угоди до нього реалізовувало господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків).

Прокурор і позивач зазначають, що вищезазначені угоди були укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а саме з метою приховування підприємницької діяльності від оподаткування.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Для застосування норми ст. 207 ГК України характерними є такі ознаки як вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність суб'єктивного наміру сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки такі угоди укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (чи однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди; суб'єктивний склад правопорушення повинний бути встановлений компетентним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Прокурором і позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків посадовими особами відповідачів, щодо наявності у яких протиправного умислу стверджує позивач, встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

В матеріалах справи маються податкові накладні, видані першим відповідачем, з приводу оформлення яких у позивача зауважень не виникало.

Наявність умислу спричинити шкоду державі не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними, оскільки предметом дослідження у справі Камінь-Каширського районного суду Волинської області була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладанні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності першого відповідача. Інших доказів наявності умислу уникнути сплати податків -  не надано, тому наявність такого умислу позивачем не доведено.

Сам факт визнання в судовому порядку недійсними установчих документів першого відповідача, його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання спірного договору та додаткових угод до нього такими, що укладені з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Положення статей 207 та 208 ГК України необхідно застосовувати з урахуванням того, що правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, одночасно суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, зазначені в абзаці 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р., можуть на підставі п. 11 цієї статті звертатися до суду з позовами про стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих по угодам, вчиненим з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Пояснення позивача, що згідно п. 8.2.4 Статуту ВАТ «Сумихімпром» до компетенції вищого органу (загальних зборів акціонерів) товариства відноситься затвердження угод, укладених на суму, що перевищує 20% статутного фонду, а кожна з додаткових угод до договору постачання природного газу № 01-07-04 перевищила 20% статутного капіталу і потребувала згоди Вищого органу - Міністерства промислової політики України (акціонера, який володіє 100% акцій товариства), що є підставою для визнання господарського зобов'язання недійсним, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки визнання угод недійсними з цих підстав врегульовано приписами ст. ст. 203 ч. 1, 227 ЦК України, а прокурор і позивач звернулися до суду із вимогами про визнання господарського зобов'язання недійсним на підставі ст. ст. 207, 208 ГК України та ст. 230 ЦК України.  

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивач та прокурор не довели правомірність вимоги щодо господарського зобов'язання недійсним , як такого, що вчинене з метою , яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або з порушенням учасником господарських відносин господарської компетенції, в зв'язку з чим позовні вимоги позивача визнаються судом неправомірними та задоволенню не підлягають

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 157, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          В задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу – з дня складення в повному обсязі.           Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

СУДДІ                                                                                О.Ю. СОП'ЯНЕНКО

                                                                                П.І. ЛЕВЧЕНКО

                                                                                М.С. ЛУЩИК

Повний текст постанови підписаний 21.11.2007 р.