Рішення

від 16.10.2023 по справі 910/12638/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.10.2023Справа № 910/12638/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК", м.Київ

до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

про стягнення 967 521,43 грн, -

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Дарницький завод ЗБК" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення безпідставно списаних грошових коштів в розмірі 967 521,43 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставне списання з особистого рахунку плати за зберігання вантажу та користування вагонами. Зокрема, заявником наголошено на тому, що відповідачем не було враховано вимог телеграмного розпорядження від 05.04.2022 №ЦМ-13/693, зі змісту якого вбачається, що рішенням правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено "Перелік виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та зборів/плат Акціонерного товариства "Українська залізниця" під час воєнного стану в Україні".

Ухвалою від 14.08.2023 відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що положеннями укладеного між сторонами правочину визначено, що замовник зобов`язується відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затриманням вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України. Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем наголошено, що згідно п.7.4 договору у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав і інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів є відновлення становища, яке існувало до їх порушення внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів до нього. Крім того, відповідачем наголошено на відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин розпорядження від 05.04.2022 №ЦМ-13/693 правління Акціонерного товариства "Українська залізниця", яким затверджено "Перелік виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та зборів/плат Акціонерного товариства "Українська залізниця" під час воєнного стану в Україні", оскільки вагони плату користування якими було нараховано, прибули на станцію «Дарниця» 21.02.2022, 22.02.2022, 01.03.2022 та 18.03.2022, тобто, до прийняття вказаного вище розпорядження. Крім того, застосування вказаного розпорядження пов`язується саме з обставинами неможливості навантаження/розвантаження вагонів у зв`язку з початком комендантської години. До того ж, у відзиві відповідачем наголошено на безпідставності тверджень позивача стосовно зупинення роботи товариства у період з 24.02.2022 по 30.05.2023, оскільки у цей період позивачем здійснювались навантажувально/розвантажувальні роботи. Акціонерним товариством "Українська залізниця" також зауважено, що позивачем не спростовано доказово того, що саме з вини Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" мала місце затримка вагонів, а ним було вжито всіх заходів з метою недопущення простою на коліях загального користування на станції Дарниця Південно-Західної залізниці.

15.09.2023 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. Позивач проти правової позиції відповідача надав заперечення, з огляду на те, що відповідно до ст.20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на власний розсуд. Також позивачем наголошено, що відповідачем при наголошенні на вину позивача у затримці вагонів на загальній колії не враховано початку військових дій, які тривають і по теперішній час. Також позивачем наголошено, що з початку війни позивач долучився до питань технічного забезпечення оборони міста Києва, а отже, навантажувально\розвантажувальні роботи, які проводились у квітні-травні, були пов`язані саме із цим, а не з відновленням господарської діяльності товариства.

03.10.2023 відповідачем було подано заперечення на відповідь на відзив. У вказаних заперечення відповідачем вказано, що позивачем обрано не вірний спосіб захисту прав, позивачем не спростовано твердження відповідача, що ним не зазначено причин перебування спірних вагонів на коліях станції, які б підпадали під перелік, зазначений у п.121 Статуту залізниць України та п.16 Правил користування вагонами. Також відповідачем повторно наголошено на відсутності факту зупинки виробничої діяльності позивача у спірний період.

Зогляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06 березня 2020 року Акціонерне товариство «Дарницький завод ЗБК» (надалі - Позивач, Замовник) приєдналося до публічного договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом Акціонерного товариства "Українська залізниця".

Факт укладення договору з Акціонерним товариством "Українська залізниця" засвідчується повідомленням про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №99-01373298/2020-001 від 06.03.2020 року, підписаним (електронним підписом) представником відповідача - інженером 2 категорії відділу договорів філії «ЦТЛ» Рудик Н.В.

Вказаним повідомленням позивачу присвоєні відповідні коди, а саме як відправника/одержувача: 3034, як платника: 8212522 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером (копія повідомлення додається).

Згідно п.1.1 договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020 предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою.

Договір є публічним договором, за яким перевізник бере на себе обов`язок здійснювати надання послуг, пов`язаних з організацією та здійсненням перевезення вантажів залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно п.2.1.4 договору до обов`язків замовника віднесено сплату послуг перевізника та інших платежів, належних перевізнику за договором з внесеної передоплати за кодом платника.

Як свідчать матеріали справи, у період з 08.04.2022 по 20.05.2022 з особового рахунку Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" було списано кошти в сумі 1 072 103,35 грн. з податком на додану вартість, а саме:

за переліком № 20220408 від 08 квітня 2022 року списані кошти в сумі 122 424,31грн з податком на додану вартість. Відповідно до накопичувальної картки (ФДУ-92) від 04 квітня 2022 року 04040272 підставою списання коштів визначені акти без дати №№ 1895, 1898, 1900, 1896;

- за переліком № 20220418 від 18 квітня 2022 року списані кошти в сумі 136 954,92грн з податком на додану вартість, вид послуги - плата за актами затримки ф. ГУ-23а та ф. ГУ-23;

- за переліком № 20220422 від 22 квітня 2022 року списані кошти в сумі 178 880,04грн з податком на додану вартість, вид послуги - плата за актами затримки ф. ГУ-23а та ф. ГУ-23;

- за переліком № 20220516 від 16 травня 2022 року списані кошти в сумі 53 830,32грн з податком на додану вартість, вид послуги - плата за актами затримки ф. ГУ-23а та ф. ГУ-23;

- за переліком № 20220517 від 17 травня 2022 року списані кошти в сумі 202 948,56грн з податком на додану вартість, вид послуги - плата за актами затримки ф. ГУ-23а та ф. ГУ-23;

- за переліком № 20220520 від 20 травня 2022 року списані кошти в сумі 377 065,20грн з податком на додану вартість, вид послуги - плата за актами затримки ф. ГУ-23а та ф. ГУ-23.

25 липня 2022 року на адресу позивача було надіслано претензію за вих. № 142 з вимогою повернення безпідставно списаних коштів у в сумі 1 073 103,35 грн.

03 серпня 2022 року за вих. № 151 позивачем на адресу відповідача було надіслано уточнення до претензії від 25.07.2022 року № 142 про повернення безпідставно списаних коштів. Вказаним Уточненням було уточнено суму безпідставно списаних коштів у розмірі - 1 072 103,35 грн.

Після надсилання претензії відповідачу, позивач неодноразово звертався до відповідальних працівників відповідача щодо отримання відповіді на претензію, які протягом майже року повідомляли що відповідь буде найближчим часом.

Зважаючи на відсутність відповіді на претензію, 29 травня 2023 року позивачем направлено відповідачу повторну претензію за вих. №115.

Листом № ЦТЛ-19/826 від 20.06.2023 року у відповідь на претензію № 142 від 25.07.2022 року відповідач повідомив про помилкове нарахування збору за зберігання вантажу згідно накопичувальної картки № 04040272 у сумі 50 742,96 грн. Вказану суму відповідач повернув (перерахував) на особовий рахунок позивача. Також, згідно відповіді на претензію, відповідач також повідомив і про помилкове списання плати за користування вагонами у розмірі 53 831,76 грн. Вказану суму відповідач повернув (перерахував) на особовий рахунок позивача, отже, загалом відповідачем повернуто на особовий рахунок позивача помилково нараховані кошти за зберігання вантажу та користування вагонами у загальному розмірі 104 581,92 грн.

Проте, як вказує позивач, частково повернувши безпідставно списані кошти в сумі 104 581,92 грн, відповідачем не надано жодних належних доказів чи документів, які передбачені договором, Статутом залізниць України, Правилами користування вагонами та контейнерами та які б обґрунтовували належність та законність списання неповернутої частини безпідставно списаних коштів у розмірі 967 521,43 грн.

Отже, на думку позивача, лише часткове задоволення відповідачем претензії позивача та не надання у відповіді №ЦТЛ-19/826 від 20.06.2023 року належних підстав та обґрунтування для списання 967 521,43 грн. є підставою для визнання вказаного списання незаконним та таким, що порушує законні права Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК". Зокрема, обґрунтовуючи вказані обставини позивач посилався на те, що списуючи грошові кошти відповідачем не було враховано початку 24.02.2022 військового вторгнення російської федерації на територію України та введення воєнного стану. Крім того, саме відповідачем було повідомлено позивача на настання форс-мажорних обставин із посиланням на повідомлення Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 й неможливість виконання своїх зобов`язань перед замовником. Позивачем вказано, що на підставі наказу №25 від 24.02.2022 виробнича діяльність Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" була зупинена, а частково відновлена лише 30.05.2022. Крім того, нараховуючи оплату за затримку вагонів та збору за зберігання вантажу відповідачем не було враховано розпорядження від 05.04.2022 №ЦМ-13/693, зі змісту якого вбачається, що рішенням правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено "Перелік виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та зборів/плат Акціонерного товариства "Українська залізниця" під час воєнного стану в Україні". Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачем наголошено, що положеннями укладеного між сторонами правочину визначено, що замовник зобов`язується відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затриманням вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України. Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем наголошено, що згідно п.7.4 договору у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав і інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів є відновлення становища, яке існувало до їх порушення внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів до нього. Крім того, відповідачем наголошено на відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин розпорядження від 05.04.2022 №ЦМ-13/693 правління Акціонерного товариства "Українська залізниця", яким затверджено "Перелік виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та зборів/плат Акціонерного товариства "Українська залізниця" під час воєнного стану в Україні", оскільки вагони плату користування якими було нараховано, прибули на станцію «Дарниця» 21.02.2022, 22.02.2022, 01.03.2022 та 18.03.2022, тобто, до прийняття вказаного вище розпорядження. Крім того, застосування вказаного розпорядження пов`язується саме з обставинами неможливості навантаження/розвантаження вагонів у зв`язку з початком комендантської години. До того ж, у відзиві відповідачем наголошено на безпідставності тверджень позивача стосовно зупинення роботи товариства у період з 24.02.2022 по 30.05.2023, оскільки у цей період позивачем здійснювались навантажувально/розвантажувальні роботи. Акціонерним товариством "Українська залізниця" також зауважено, що позивачем не спростовано доказово того, що саме з вини Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" мала місце затримка вагонів, а ним було вжито всіх заходів з метою недопущення простою на коліях загального користування на станції Дарниця Південно-Західної залізниці.

Оцінюючи доводи учасників судового процесу, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення безпідставно списаних грошових коштів в розмірі 967 521,43 грн. При цьому, суд зазначає таке.

За змістом пункту першого частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 908 Цивільного кодексу України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною п`ятою статті 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Статтею 8 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 затверджено Статут залізниць України, положення якого згідно з пунктом 2 Статуту визначають обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Пунктом 3 Статуту залізниць передбачено, що його дія поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.

Статтею 71 Статуту залізниць визначено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під`їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під`їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).

Як було встановлено вище, позивачем та відповідачем було укладено договір №01373298/2020-001 від 06.03.2020, предметом якого є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

За умовами договору перевезення це послуга, в процесі надання якої перевізник зобов`язується доставити довірений Замовником вантаж до пункта призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому договором порядку. Перевезення оформлюється накладною відповідно до договору, Статуту залізниць України, Збірника Тарифів та Коефіцієнтів, що застосовуються до тарифів Збірника тарифів, Правил перевезення вантажів, СМГС (Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення), КОТІФ (Конвенція про міжнародні залізничні перевезення) відповідно.

Надання послуг за договором перевезення може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами (п.1.4. договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020).

Пропозиції та зміни до Договору приймаються і враховуються відповідно до п.9.3. та 9.4. Договору та законодавства.

Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється Перевізником як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com/, з накладенням кваліфікованого електронного підпису (далі -КЕП). (п. 1.6 договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020)

Згідно із п.1.7 договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020 перевезення, договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти Договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами Договору.

Згідно із п.1.10 договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020 договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до п. 12.1 договору.

Положеннями пункту 2.1.5 Договору перевезення визначено, що замовник зобов`язався відшкодовувати перевізнику витрати, пов`язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Згідно із п.2.3.3 договору перевезення перевізник зобов`язаний відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для Замовника особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти замовнику код вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються перевізником в інформаційному повідомленні про укладення договору в порядку, визначеному в п.1.9 Договору.

Відповідно до п.2.3.4. договору перевезення перевізник зобов`язаний вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов`язані з перевезенням вантажу та надавати замовнику відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням Замовника за цінами встановленими в додатку 1-1 до договору через станцію або через один з підрозділів філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» AT «Укрзалізниця», що вказано у такому зверненні замовника. В разі, оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються Замовнику безоплатно.

Перевізник зобов`язаний складати документи, передбачені п. 1.З., 1.4. та розд. 4 договору, щодо нарахування сум платежів (п.2.3.5. договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020).

Відповідно до п.3.1. договору перевезення розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов`язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються у відповідності до умов Збірника Тарифів.

Згідно із п. 3.5. договору перевезення розмір (ставки) плати за послуги, що виконуються за вільними тарифами та перелік яких наведено у додатках 1-1-1-3 до договору, визначається перевізником в порядку передбаченому договором.

Відповідно до п.4.1 договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020 розрахунки за цим договором здійснюються через філію «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень» AT «Укрзалізниця».

Пунктом 4.2 договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020 встановлено, що оплата наданих послуг відповідно до договору здійснюється в національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розділі 14 договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання.

Одержані на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника.

Відповідно до п.4.5 договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020 щодобово, упродовж періоду виконання договору, перевізник надає замовнику переліки перевізних документів, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених замовником на виконання договору за звітну добу.

Розділом 5 договору №01373298/2020-001 від 06.03.2020 врегульовано питання відповідальності Сторін у випадку порушення виконання зобов`язань, в тому числі, і щодо оплати наданих послуг.

У лютому та березні 2022 року на станцію Дарниця Південно-Західної залізниці на адресу Aкціонерного товариства «Дарницький завод ЗБК» прибували під вивантаження власні вагони Замовника та Перевізника, а саме: 21 лютого, 01 та 18 березня 2022 року згідно із накладними №№ 34541417, 34582122, 34578096, 34479113, 34519942 прибували власні вагони Замовника №№ 59533851, 93030807, 93623395, 93604593, 93636090, 93624393, 93641397, 93609196, 93611895, 93609691, 93633394, 93627495, 93604999, 93628295, 93633097, 93644292, 97255095, 93621894, 97258396, 97258990, 93625994, 59530535, 59532804, 59330787, 59335273, 59532804, 59330787,59335273, 93019511, 93032969; 21 та 22 лютого 2022 року згідно із накладними №№ 34539627, 34530451, 36606481 прибували власні вагони перевізника №№ 97263354, 97271126, 97151849, 58954843, 58958620, 59470377, 59470377,59541326, 97246169, 97255863, 97260020, 97246375.

Пунктом 16 договору передбачено, що власник колії сплачує залізниці, зокрема, за подачу, забирання вагонів- згідно Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги; за користування вагонами (контейнерами) - згідно Правил користування вагонами і контейнерами.

Вищевказані вагони були затримані на станції Дарниця Південно-Західної залізниці, з огляду на що було складено акти загальної форми форма ГУ-23 №1569, №1577, №1611, №1615, №1618, №1641, №1715, №1895, №1882, №1896, №1897, №1898, №1900, розраховано плату за користування вагонами та збір за зберігання вантажу, які були списані з особового рахунку позивача, відкритого йому на підставі договору перевезення.

Наразі, суд вважає безпідставними та доказово необґрунтованими посилання позивача на неправомірність нарахування відповідачем плати за користування вагонами. При цьому, суд виходить з такого.

Статтею 119 Статуту залізниць України передбачено, що за час затримки вагонів на підходах до станції призначення в очікуванні подавання їх під вивантаження, що залежать від вантажоодержувача, власника під`їзної колії, порту, підприємства вносить плату за користування вагонами.

Порядок та умови користування вагонами і контейнерами визначаються Правилами користування вагонами і контейнерами, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 15.03.1999 за № 165/3458 (надалі-Правила користування вагонами), відповідно до пункту 2 яких за користування вагонами і контейнерами вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під`їзних колій, порти, організації, установи, фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності (вантажовласники) вносять плату.

Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.

Згідно із п.3 Правил користування вагонами і контейнерами, облік часу користування вагонами і контейнерами та нарахування плати за користування ними провадиться на станції відправлення та призначення за «Відомістю плати за користування вагонами» форми ГУ-46, яка складається на підставі «Пам`яток про подавання/забирання вагонів» ГУ-45, «Актів загальної форми» форми ГУ-23.

Пунктом 4 Правил користування вагонами передбачено, що час передавання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у пам`ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій.

Вагони, що передані залізницею Замовнику за пам`яткою форми ГУ-45 на під`їзні колії для проведення там вантажних операцій, є такими, що перебувають у безпосередньому розпорядженні Замовника до моменту одержання станцією від підприємства повідомлення про готовність вагонів до забирання.

Відповідно до п.6 Правил користування вагонами і контейнерами, усі завантаженні вагони, а також порожні вагони, які належать підприємствам, організаціям, портам, установам і громадянам, та орендовані ними, що знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від вантажовласника. є такими, що перебувають у користуванні вантажовласника.

Згідно із пунктами 12 та 15 розділу III Правил користування вагонами загальний рас, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година, якщо такі вагони затримані на станції призначення на підходах до неї або на станції відправлення з причин, що залежать від - вантажовласника, то сплачується плата в розмірі 50 відсотків.

Умовами договору перевезення також передбачено обов`язок замовника сплачувати плазу за користування вагонами перевізника.

Згідно із п.3.4. договору перевезення замовник зобов`язаний сплачувати у визначеному договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від замовника затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника.

Пунктом 3.4.1. Договору перевезення встановлено, що розмір плати за користування власними вагонами перевізника встановлюється відповідно п. 3.4.2. договору.

Відповідно до п.3.4.2. договору плата за користування власними вагонами перевізника визначається за кожен вагон відповідно до їх типу за формулою:

Пвик = (Спл / 24) х tгод х км, де: Пвик. - плата за користування власними вагонами Перевізника для відповідного типу вагонів; Спл - ставка плати за використання власних агонів Перевізника для відповідного типу власних вагонів Перевізника, грн / вагон за добу визначена в Додатку 1-2 до Договору; 24 - кількість годин у добі; ігод - кількість годин користування вагоном Перевізника для відповідного типу вагонів, км - коригуючий коефіцієнт, що застосовуються до Пвик для вагонів, які приймаються до перевезення у .кладі маршрутного поїзда або контейнерного поїзда. Коефіцієнт встановлюються перевізником та зазначається в додатку 1-2 договору.

Згідно з п.3.4.3 договору перевезення моментом початку відліку часу для нарахування плати за користування власними вагонами Перевізника, визначеної в п. 3.4. договору, є момент передачі замовнику власних вагонів перевізника або початку затримки відповідно до Правил користування вагонами.

Облік часу користування, з метою визначення розміру плати за користування власними вагонами перевізника у випадках вказаних в п. 3.4. договору, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами. Застосування плати за користування власними вагонами перевізника в частині, що не визначена договором, здійснюється відповідно до Правил користування вагонами.

Відповідно до п. 13 Правил користування вагонами, плата за користування стягується з вантажовласника також у разі затримки вагонів (контейнерів) під час перевезення в усіх випадках, крім тих, які залежать від залізниці.

Пунктом 3 Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту країни від 28.05.2002 року № 334, визначено, що акти загальної форми складаються для освідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу та вантажобагажу і можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, зокрема, затримки вагонів на станції призначення в очікуванні подачі під вивантаження перевантаження) з причин, що залежать від одержувача, власника залізничної під`їзної колії, порту, підприємства; відмови вантажовласника від підписання: облікової картки виконання плану перевезень вантажів, накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами (контейнерами); в інших випадках для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, якщо при цьому не потрібне складання комерційного акту.

Акт загальної форми підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами (пункт 3 Правил складання актів).

Власні вагони замовника №№59530535, 59532804, 59330787, 59335273, 59532804, 59330787, 59335273, 93019511, 93032969, 97263354, 97271126, 97151849, 58954843, 58958620, 59470377, 59541326, 97246169, 97255863, 97260020, 97246375 були затримані на коліях станції Дарниця Південно-Західної залізниці в очікуванні розкредитування перевізних документів позивачем та в очікуванні звільнення вантажного фронту, про що працівниками станції на початок/закінчення затримки вагонів складені Акти загальної форми ГУ-23 від 22.02.2022 № 1569 / від 22.02.2022 № 1577; від 23.02.2022 № 1611 / від 23.02.2022 № 1615 та від 23.02.2022 № 1618/від 24.02.2022 № 1641.

В подальшому, вагони подані на під`їзну колію AT «Дарницький завод ЗБК» для здійснення вантажних операцій.

Вагони перевізника №№ 97263354, 97271126, 97151849, 58954843, 58958620, 59470377, 59541326, 97246169, 97255863, 97260020, 97246375 також довготривалий час находилися на під`їзній колії Aкціонерного товариства «Дарницький завод ЗБК», про що свідчать пам`ятки про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45 від 24.02.2022 № 103, від 30.03.2022 № 130, від 13.04.2022 № 135, від 20.05.2022 № 138, від 22.02.2022 № 97, від 02.04.2022№ 131, від 20.05.2022 № 138. від 22.02.2022 № 100 , від 13.04.2022 № 135, від 12.05.2022 № 137, від 23.02.2022 № 102, від 02.04.2022 № 131, від 13.04.2022 № 135.

Відповідно до пункту 4 Правил користування вагонами у разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов`язаний підписати відомість із зауваженнями.

При цьому, відповідно до пункту 2.1.7. договору саме обов`язком замовника є підписання не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальних карток зборів за роботи (послуги) та штрафи, пов`язані з перевезенням вантажів форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46 та відомості форми ГУ-46а. У випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги.

Наразі, судом враховано, що згідно п.121 Статуту залізниць України вантажовідправник, вантажоодержувач, порт звільняються від плати за користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинним положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача; в) у інших випадках, передбачених Правилами.

Пунктом 16 Правил користування вагонами та контейнерами визначено, що вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами: а) якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під`їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; б) у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником; в) у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред`явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам`ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами).

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч наведеного вище, позивачем належним чином доказово необґрунтовано наявності будь-якої з перелічених вище підстав для звільнення від плати за користування вагонами у спірний період, розмір якої було списано відповідачем з особистого рахунка позивача.

В контексті наведеного суд критично ставиться до посилань позивача на наказ №25 від 24.02.2022 Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" «Про зупинення виробничої діяльності АТ "Дарницький завод ЗБК" та наказ №38 від 30.05.2022 «Про часткове відновлення виробничої діяльності Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК", оскільки припинення діяльності товариства саме по собі не має наслідком для звільнення позивача від плати за користування вагонами.

Крім того, судом враховано пояснення відповідача стосовно того, що у спірний період позивачем здійснювались інші навантажувально-розвантажувальні роботи.

В контексті наведеного суд також не приймає посилання позивача на те, що відповідачем не було враховано вимог телеграмного розпорядження від 05.04.2022 №ЦМ-13/693, зі змісту якого вбачається, що рішенням правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" затверджено "Перелік виняткових умов, які є підставою для звільнення замовників послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів, від обов`язку вносити плату за користування вантажними вагонами і контейнерами та зборів/плат Акціонерного товариства "Українська залізниця" під час воєнного стану в Україні".

У вказаному переліку зазначено, що у разі виникнення затримок навантажених вагонів та контейнерів незалежно від їх власності, порожніх власних вагонів (контейнерів) або орендованих вагонів на своїх осях, під час перевезення на станціях відправлення, на підходах до станції призначення, в тому числі у "кинутих" поїздах чи затримок на станціях в очікуванні подачі вагонів (контейнерів) на під`їзні колії, до часу користування вагоном (контейнером) не включається час затримки вагону (контейнеру), що виник серед іншого, у випадку запровадження комендантської години на території, на якій розташована станція відправлення та/або станція призначення. В такому разі до часу користування вагоном не включається час дії комендантської години за місцезнаходженням станції. Замовник звільняється від плати за користування вагонами за час існування таких обставин.

Суд вважає безпідставним посилання на зазначене рішення правління Акціонерного товариства "Укрзалізниця" як на підставу для звільнення позивача від плати за користування вагонами у спірний період, оскільки застосування розрахунку за яким враховується час затримки вагонів у зв`язку із настанням комендантської години, за змістом наведеного переліку, може застосовуватись у випадку, коли процес навантаження/розвантаження не може бути закінчений до настання комендантської години або не може бути розпочатим через настання комендантської години, тобто, коли обставини неможливості навантаження/розвантаження вагонів перебувають у прямому причинно наслідковому зв`язку із запровадженням комендантської години. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, спірні вагони були вагони прибули на станцію Дарниця 21.02.2022, 22.02.2022 та 01.03.2022 й 18.03.2022, тобто, до моменту ухвалення вказаного розпорядження. Отже, за обставинами цієї справи у суду відсутні підстави вважати, що саме початок та закінчення комендантської години мав наслідком об`єктивну затримку процесу завантаження/розвантаження вагонів, а тому звільнення відповідача від плати за користування вагонами у спірний період є безпідставним.

Також суд враховує, що рішення правління Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 02.04.2022 (протокол № Ц-54/42 Ком.т) є локальним (внутрішнім) нормативним актом залізниці, який не вносить змін/доповнень до Статуту залізниць України, Правил перевезень вантажів та укладеного сторонами договору, а тому за відсутності складених залізницею актів про засвідчення відповідних обставин, а саме запровадження комендантської години на території, на якій розташована станція відправлення/призначення, відсутні підстави не враховувати в час користування вагоном час комендантської години. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 07.07.2023 по справі №916/2613/22.

Одночасно, щодо тверджень позивача про безпідставне списання відповідачем з рахунку Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" збору за зберігання вантажу, суд зазначає таке.

Пунктом 46 Статуту залізниць України встановлено, що одержувач зобов`язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.

Згідно з приписами п.п. 4, 5 Правил зберігання вантажів №644 від 21.11.2000р., термін граничного зберігання починається з моменту вивантаження вантажу (контейнера з вагона) засобами залізниці або з моменту подачі вагона під вивантаження засобами одержувача. Якщо одержувач не вивіз вантаж з місця загального користування у терміни, встановлені п.46 Статуту, з нього стягується плата за зберігання вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами здійснюється охорона вантажу.

За змістом п.8 Правил зберігання вантажів №644 від 21.11.2000, збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).

Наразі, судом враховано, що неправомірність нарахування відповідачем плати за зберігання вантажу позивачем обґрунтовується тими ж самими обставинами, що і плати за користування вагонами. Означені обставини судом було оцінено вище.

Одночасно, оцінюючи доводи позивача стосовно того, що відповідачем при наголошенні на вину позивача у затримці вагонів на загальній колії не враховано початку військових дій, які тривають і по теперішній час, хоча перевізником було першим повідомлено про настання обставин форс-мажору і посиланням на повідомлення Товаргово-промислової палати, суд зазначає таке.

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до абз.3 ч.3 ст.14 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч.1 ст.14-1 зазначеного Закону Торгово-промислова палата та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом..

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судоми з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу".

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

Проте, всупереч наведеного, позивачем не було належним чином доказово обґрунтовано наявності у сукупності всіх обставин, що могли б бути підставою спростування вини у затримці вагонів на загальній колії.

Щодо посилань відповідача на невірно обраний позивачем спосіб захисту, суд вважає за доцільне зауважити, що частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач зазначає про неправомірне списання відповідачем грошових коштів позивача з його особового рахунку, що на думку позивача є підставою для їх стягнення.

Дійсно, умовами укладеного між сторонами правочину передбачено, що у випадку задоволення грошових вимог (претензій) замовника, перевізник має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку замовника в якості попередньої оплати. Належним способом захисту в судовому порядку прав і інтересів замовника щодо відображення перевізником в особовому рахунку використання замовником коштів є відновлення становища, яке існувало до їх порушення внесення відповідних змін до особового рахунку замовника про зарахування коштів до нього (п.7.4 договору).

Проте, означена умова договору не може обмежувати позивача у реалізації права на судовий захист шляхом відновлення становища, яке існувало до його порушення, шляхом звернення з позовом про стягнення безпідставно списаних грошових коштів.

Однак, означені висновки суду щодо оцінки обраного позивачем способу захисту, з огляду на встановлення судом доказової необґрунтованості тверджень позивача про безпідставне списання відповідачем з особового рахунку замовника плати за зберігання вантажу та користування вагонами на суму 967 521,43 грн, ніяким чином не впливають на висновки суду щодо відсутності підстав для задоволення позову Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення безпідставно списаних грошових коштів в розмірі 967 521,43 грн.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати з оплати судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю в задоволенні позову Акціонерного товариства "Дарницький завод ЗБК" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення безпідставно списаних грошових коштів в розмірі 967 521,43 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 16.10.2023.

Суддя В.В. Князьков