Рішення

від 12.10.2023 по справі 914/2083/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2023 Справа № 914/2083/23

Суддя Господарського суду Львівської області Мазовіта А.Б., при секретарі Прокопів І.І., розглянувши матеріали справи

за позовом: Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФТ ПРО», м.Львів;

про: стягнення 16 240 грн

Представники сторін:

від позивача: Романюк А.О. - представник;

від відповідача: Прокопик І.А. - адвокат.

Обставини розгляду справи.

Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 звернулася до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФТ ПРО», м. Львів про стягнення 13 440 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 12.07.2023 позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 залишено без руху у зв`язку із ненаданням до матеріалів позову документів, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копій всіх доданих до позовної заяви документів.

31.07.2023 на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено докази відправлення відповідачу копій всіх доданих до позовної заяви документів.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 11.09.2023.

11.09.2023 позивачем через канцелярію суду подано заяву № 634/1461 від 08.09.2023 (вх. № 3569/23 від 11.09.2023) про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою суду від 11.09.2023 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнято до розгляду та ухвалено здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням ціни позову 16 240,00 грн. Розгляд справи відкладено на 25.09.2023.

В судовому засіданні 25.09.2023 оголошено перерву до 12.10.2023.

В судове засідання 12.10.2023 сторони з`явились.

Заяви про відвід суду не поступали.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №16 щодо закупівлі товарів за державні кошти від 27.06.2022 в частині своєчасної та повної поставки передбаченого умовами договору обсягу товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 13 440,00 грн та штрафу в розмірі 2 800,00 грн.

Наведене стало підставою для звернення позивача до суду з вимогою стягнути з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 13 440,00 грн та штраф в розмірі 2 800,00 грн., а також судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав. В судових засіданнях представник відповідача доказів виконання умов Договору №16 щодо закупівлі товарів за державні кошти від 27.06.2022 в частині своєчасної та повної поставки товару не надав, проти позову заперечив з тих підстав, що заявка позивача на поставку товару була надана відповідачу не в установлений умовами договору спосіб. Також представник відповідача заявив усне клопотання про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані суду докази, суд встановив наступне.

27.06.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник за договором, надалі позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СОФТ ПРО» (постачальник за договором, надалі відповідач у справі) був укладений договір №16 щодо закупівлі товарів за державні кошти (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору, відповідач взяв на себе зобов`язання щодо поставки товару по найменуванню, в кількості та по цінах згідно пункту 1.3 договору, а позивач зобов`язувався прийняти товар та сплатити його вартість на умовах цього договору.

Відповідно до п. 6.1 договору поставка товару здійснюється протягом 3-х календарних днів з дня відправлення заявки (додаток 2 до договору), підписаної уповноваженою особою замовника особисто або за допомогою факсимільного зв`язку, або по електронній пошті в кількості, визначеній позивачем, але не більше загальної кількості товару у договорі.

05.10.2022 позивачем було надіслано заявку №634/758 від 27.09.2022 на адресу відповідача, що вказана у договорі: м. Львів, вул. Федьковича 58Т. Поштове відправлення, в якому містилася вказана заявка, повернулося позивачу у зв`язку із закінченням строків зберігання.

02.11.2022 позивачем повторно було надіслано на юридичну адресу відповідача (м.Львів, вул. Федьковича, 58) заявку №634/758 від 27.09.2022 на отримання товару разом із супровідним листом від 02.11.2023 №634/921.

Згідно з повідомленням про вручення, 04.11.2022 поштове відправлення, в якому містилася заявка №634/758 від 27.09.2022, було отримане представником відповідача.

Згідно з п. 8.1 договору у випадку порушення своїх договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність визначену цим договором та чинним законодавством. За порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка від вартості товарів, з яких допущено прострочення постачання за кожний день прострочення. За прострочення поставки товару понад 30 днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 7 відсотків вартості непоставленого товару.

Згідно з п. 8.3. договору сплата пені, штрафів, а також штрафів за відшкодування збитків за невиконання або неналежне виконання договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку позивачем 10.12.2022 було надіслано на адресу відповідача претензію №2 (вих. 634/1099 від 10.12.2022). Дана претензія була надіслана цінним листом з описом вкладення кур`єрською доставкою з повідомленням про вручення засобами поштового зв`язку (трек номер Укрпошти 0305718989693).

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу приписів п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з п. 1.3. договору, предметом поставки за договором є програмна продукція BOX MS Windows PRO P2 32/64 Ukr USB.

Відповідно до п. 6.1. договору поставка товару здійснюється протягом 3-х календарних днів з дня відправлення заявки (додаток 2 до договору).

Як встановлено судом, 05.10.2022 позивачем було надіслано відповідачу заявку №634/758 від 27.09.2022 на адресу: м. Львів, вул. Федьковича, 58Т.

Однак, згідно з витягом з ЄДРПОУ юридичною адресою відповідача є: 79015, м.Львів, вул. Федьковича, 58.

02.11.2022 позивачем надіслано на юридичну адресу відповідача (79015, м.Львів, вул. Федьковича, 58) заявку №634/758 від 27.09.2022, яку отримано останнім 04.11.2022.

Однак, незважаючи на отримання заявки, відповідачем не виконано умов договору в частині поставки товару.

В силу приписів ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач, в порушення умов договору, у визначений строк зобов`язання щодо поставки товару не здійснив, та є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

В силу приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Згідно з п. 8.1. договору у випадку порушення своїх договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством. За порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотків від вартості товару, з якого допущено прострочення постачання за кожний день прострочення. За прострочення поставки товару понад 30 днів відповідач додатково сплачує позивачу штраф у розмірі 7 відсотків вартості непоставленого товару.

За прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару на суму 40 000,00 грн, на підставі пункту 8.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 08.10.2022 по 08.09.2023 в сумі 13 440,00 грн (із врахуванням прийнятої судом заяви про збільшення розміру позовних вимог). Як зазначив позивач, здійснюючи нарахування пені він виходив з наступного: 05.10.2022 позивачем надіслано відповідачу заявку на отримання товару; згідно умов договору поставка здійснюється протягом трьох календарних днів з дня відправлення заявки; 07.10.2022 останній день строку поставки товару за заявкою.

Господарським судом здійснено перевірку правильності розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що позивачем були не вірно зазначено початок періоду прострочення та, відповідно, початок періоду нарахування пені.

Так, 05.10.2022 позивачем було надіслано відповідачу заявку №634/758 від 27.09.2022 на адресу: м. Львів, вул. Федьковича, 58Т. Як встановлено судом, та не заперечується позивачем, поштове відправлення, в якому містилася вказана заявка, повернулося позивачу у зв`язку із закінченням строків зберігання. Суд звертає увагу позивача, що вказане відправлення надсилалося останнім не на юридичну адресу відповідача, оскільки такою, згідно з витягом з ЄДРПОУ, є адреса: 79015, м.Львів, вул. Федьковича, 58.

Відтак суд вважає неправомірним зазначення позивачем при здійсненні розрахунку пені 08.10.2022 як дати початку періоду такого нарахування, оскільки заявка позивача надсилалася відповідачу на неналежну адресу та не була отримана останнім.

В той же час, як встановлено судом, позивач повторно надіслав заявку 02.11.2022, вже на юридичну адресу відповідача. Останній отримав заявку на поставку товару 04.11.2022, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи п. 6.1. Договору, відповідач повинен був виконати зобов`язання щодо поставки товару протягом трьох календарних днів з дня відправлення заявки.

Суд вважає таке визначення строку поставки товару в договорі некоректним та помилковим, адже встановлення початку перебігу строку на поставку товару з моменту надіслання заявки позивачем, а не її отримання відповідачем, враховуючи нормативні строки пересилки поштових відправлень, не забезпечує можливості відповідачу для правомірного добровільного виконання його обов`язку в розумний строк. Відтак, на думку суду, вказаний 3-денний строк слід обраховувати саме з моменту отримання заявки відповідачем.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов`язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Таким чином, правомірним початком періоду нарахування пені буде 08.11.2022.

Суд звертає увагу на те, що позивачем зазначено кінцевий строк нарахування пені 08.09.2023, отже пеню позивач розрахував за період, який перевищує шестимісячний строк, як визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому вважає за доцільне наголосити на такому.

Відповідно до положень пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Господарського кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний розділ доповнено пунктом 7 згідно із Законом №540-IX від 30.03.2020, який набув чинності 02.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», прийнятої відповідно до ст.29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», на усій території України встановлений карантин з 12.03.2020, який, у свою чергу, постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №239, від 20.05.2020 №392, від 22.07.2020 №641, від 26.08.2020 №760, від 13.10.2020 №956, від 09.12.2020 №1236, від 17.02.2021 №104, від 21.04.2021 №405, від 23.02.2022 №229, №630 від 27.05.2022, №928 від 19.08.2022, №383 від 25.04.2023 був неодноразово продовжений.

Суд звертає увагу, що договір між сторонами був укладений 27.06.2022, тобто укладаючи договір сторони мали бути обізнаними зі змінами законодавства, а тому нарахування пені за період, який перевищує шестимісячний строк, як визначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідає положенням законодавства і судом визнається правомірним.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27.06.2023 карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) відмінено з 30.06.2023, у зв`язку з чим строки нарахування пені, які встановлені у ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України є продовженими лише до закінчення дії карантину 30.06.2023.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Враховуючи визначений судом період прострочення відповідачем виконання договірного зобов`язання, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня підлягає нарахуванню на суму 40 000,00 грн у період з 08.11.2022 по 30.06.2023 (235 дні) та за цей період складає 9 400,00грн (40 000,00 х 0,1% х 235).

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 9 400,00 грн.

За прострочення виконання зобов`язання щодо поставки товару на суму 40 000,00 грн, на підставі пункту 8.1. договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 7% від вартості недопоставленого товару в сумі 2 800,00 грн.

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку штрафу, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його здійснення позивачем були вірно визначені вартість несвоєчасно поставленого товару, а також період прострочення, арифметично розрахунок штрафу виконаний вірно.

Отже, розрахунок штрафу, здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованими та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 2 800,00 грн.

Заперечення відповідача проти позову з тих підстав, що заявка позивача на поставку товару була надана відповідачу не в установлений умовами договору спосіб, відхиляються судом як необґрунтовані з огляду на таке.

Дійсно, пунктом 6.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється протягом 3-х календарних днів з дня відправлення заявки (додаток 2 до договору), підписаної уповноваженою особою замовника особисто або за допомогою факсимільного зв`язку, або по електронній пошті в кількості, визначеній позивачем, але не більше загальної кількості товару у договорі.

Однак, як вбачається із тексту договору №16 щодо закупівлі товарів за державні кошти від 27.06.2022, в ньому не зазначено ні реквізитів факсимільного зв`язку відповідача (постачальника), ні адреси електронної пошти останнього. Не зазначено таких реквізитів і в інших письмових доказах, що містяться в матеріалах справи.

Відтак, враховуючи вищенаведене, єдиним можливим способом надання відповідачу (постачальнику) заявки на поставку товару було надіслання останньої засобами поштового зв`язку. Враховуючи, що така згідно з повідомленням про вручення, 04.11.2022 була вручена представнику відповідача, суд вважає, що такий спосіб надіслання відповідачу заявки на поставку товару повністю узгоджується із умовами укладеного між сторонами договору.

В судових засіданнях представник відповідача визнав, що у вказаний строк останнім не було здійснено поставку товару, визначеного у договорі, при цьому він в усній формі просив суд зменшити суму штрафних санкцій з огляду на майновий стан відповідача.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України суд має право зменшити розмір штрафних санкцій (штрафу, пені).

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Відповідач, уклавши договір, погодився на запропоновані позивачем умови, в тому числі і умову про пеню та штраф.

Слід також зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Як зазначалося вище, згідно п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 16 Закону України «Про оборону України» підприємства, установи та організації усіх форм власності виконують державні контракти (договори), укладені за результатами проведення оборонних закупівель, в тому числі проводять наукові дослідження та виконують розробки у сфері оборони, створюють і підтримують у готовності мобілізаційні потужності, зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву, здійснюють на договірних засадах виробництво і поставки Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, та правоохоронним органам продукції, виконують інші роботи, надають комунально-побутові та інші послуги, що не передбачені державними контрактами (договорами) з оборонних закупівель.

Посадові особи підприємств, установ та організацій усіх форм власності несуть відповідальність за підготовку підприємств, установ та організацій до виконання мобілізаційних завдань, збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; забезпечують виробництво оборонної продукції та постачання її за призначенням у встановлені строки та за визначеною номенклатурою, а також виконання робіт, надання послуг.

Зважаючи на наведене, швидке, достатнє матеріально-технічне забезпечення усіх органів, які беруть пряму участь у відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України має бути пріоритетом у діяльності не тільки органів державної влади і місцевого самоврядування, а й суб`єктів господарювання.

Водночас, невиконання відповідачем умов договору у визначені строки призвело до того, що позивач взагалі не отримав тих товарів, які йому необхідні для належного виконання поставлених перед ним завдань щодо відсічі збройної агресії російської федерації, позивачу довелось (чи доведеться) здійснити пошук нових постачальників, укладення нових договорів, що потребує використання додаткових фінансових та організаційних ресурсів, а також відтерміновується у часі належне виконання ним обов`язків, передбачених законодавством щодо оборони країни.

Між тим, суд звертає увагу, що:

- матеріали справи не містять жодного доказу, який би свідчив про майновий стан відповідача;

- сторони знаходяться в рівних економічних умовах та штрафні санкції є співрозмірними порівняно з допущеним відповідачем порушенням та його наслідками;

- відсутні будь-яких об`єктивні поважні причини невиконання відповідачем зобов`язань за договором.

Верховний Суд в постанові від 26.05.2020 у справі №918/289/19 зазначив, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Враховуючи наведене, а також з огляду на ступінь виконання зобов`язання (невиконання зобов`язання взагалі), невиконання зобов`язання щодо поставки товару в умовах воєнного стану органу, який бере пряму участь у відсічі збройної агресії російської федерації, суд не вбачає підстав для зменшення суми пені та штрафу, а тому в задоволенні клопотання про зменшення штрафних санкцій слід відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення частково, складає 9 400,00 грн пені, 2 800,00 грн штрафу. В задоволенні решти позовних слід відмовити.

Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, ст. ст. 76-79, 86, 120, 122, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, п. 1 ч. 3 ст. 202, ст.ст. 236-241, 242, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФТ ПРО» (79018, м. Львів, вул. Федьковича, буд. 58, ідентифікаційний код 39241687) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 9 400,00 грн пені, 2 800,00 грн штрафу та 2 016,30 грн витрат на сплату судового збору.

3.В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 12.10.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 17.10.2023.

Суддя Мазовіта А.Б.