Рішення

від 05.10.2023 по справі 915/1187/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року Справа № 915/1187/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складу головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Жиган А.О.,

представник позивача: не з`явився,

представник відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54020, м.Миколаїв, вул.Каботажний спуск, буд.18; ідент.код 30083966; адреса ел.пошти: 30083966_3102519624@mail.gov.ua),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВУЛКАН-Н" (54006, м.Миколаїв, вул.Бузький Бульвар, буд.1-Б/3; ідент.код 36057266),

про: стягнення 85249,36 грн,-

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство «Миколаївська теплоелектроцентраль» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУЛКАН-Н» суму передплати по договору на виконання робіт №62 в розмірі 34885,24 грн, інфляційні втрати в розмірі 244,20 грн, 3% річних в розмірі 283,86 грн та штраф в розмірі 49836,06 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідач всупереч умовам договору та приписам чинного законодавства не виконав у встановлені договором строки роботи, що стало підставою для звернення до суду з вимогою про стягнення здійсненої позивачем по договору суми попередньої оплати та нарахованих 3% річних, інфляційних втрат та штрафу.

Ухвалою суду від 31.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 25.08.2023.

Ухвалою суду від 25.08.2023 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Відповідач в судові засіданні не з`являвся, відзив на позов не надав, вимоги та доводи позивача не спростував. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог Господарського процесуального кодексу України, шляхом надсилання ухвал суду від 31.07.2023 та від 25.08.2023.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходження відповідача є: 54006, м. Миколаїв, вул.Бузький Бульвар, буд.1-Б/3.

Проте, ухвали суду були надіслані судом на юридичну адресу відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «ВУЛКАН-Н» повернуті підприємством у зв`язку з приміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Також, у відповідності до приписів ч.4 ст.122 ГПК України, судом 28.08.2023 було здійснено опублікування оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України (http://www.reyestr.court.gov.ua/) про виклик відповідача та повідомлено його про дату, час і місце розгляду даної справи, призначеної на 05.10.2023.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За таких обставин враховуючі приписи п.п.2), 5) ч.6 ст.242 ГПК України суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Відповідач не скористався наданим йому ч.ч.1, 2, 4 ст.161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.

Згідно ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно п.1) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки у судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення про причини неявки.

За вказаних обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності представників сторін.

У судовому засіданні 05.10.2023 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справив їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

18.10.2021 між Приватним акціонерним товариством «Миколаївська теплоелектроцентраль», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВУЛКАН-Н", як виконавцем, укладено договір №62 на виконання робіт (далі - Договір) (а.с.6,7), за умовами якого виконавець зобов`язався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, виконати вогнезахисну обробку дерев`яних конструкцій будівель та споруд загальною площею 922,89 метри квадраті в приміщенні ПрАТ «Миколаївська ТЕЦ», розташованої за адресою: м.Миколаїв, вул.Каботажний спуск, 18, а саме: котлотурбінний цех 120,12 метри квадратні; склади 701,77 метри квадратні; хімічний цех 101,00 метри квадратний (п.1.1 Договору).

Згідно п.4.2 Договору, загальна вартість договору становить 49836,06 грн в т.ч.ПДВ 20% - 8306,01 грн.

Відповідно до п.4.3 Договору, оплата послуг замовником здійснюється шляхом 70% попередньої оплати в сумі 34885,24 грн в т.ч.ПДВ 20% - 5814,21 грн та 30% оплати після виконання послуг, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дня отримання замовником рахунку, виставленого виконавцем та підписання акту приймання-передачі послуг в сумі 14950,82 грн у т.ч.ПДВ 20% - 2491,80 грн.

Згідно п.10.1 Договору він набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до повного виконання зобов`язань сторонами, але не пізніше 31.12.2021. У разі, якщо у сторін на момент закінчення терміну дії договору залишається невиконаним договірні зобов`язання і не задоволенні законні вимоги, дія договору продовжується у відношенні таких зобов`язань до задоволення законних вимог.

04.11.2021 позивач перерахував на користь відповідача передплату по договору на виконання робіт №62 від 18.10.2021 в розмірі 34885,24 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3464 (а.с.8).

Відповідно до п.3.3.2 Договору, виконавець зобов`язаний інформувати замовника про перебіг надання послуг, а в разі виникнення обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за даним договором негайно повідомляти замовника.

Згідно п.3.2.6 Договору, замовник має право відмовитись від договору та вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення у строк, визначений договором стає неможливим.

Відповідно до п.3.2.7 Договору, замовник має право ініціювати внесення змін у договір, вимагати розірвання договору та відшкодування збитків за наявності істотних порушень виконавцем умов договору.

Відповідно до п.10.2 Договору, за повідомленням замовника договір може бути розірвано в односторонньому порядку. Договір буде вважатись розірваним з дати направлення повідомлення замовником.

23.03.2023 позивач направив відповідачу повідомлення за вих.№09-01/494 від 23.03.2023 про розірвання договору на виконання робіт №62 від 18.10.2021, в якому зазначив, що такий договір розірвано з дати направлення цього повідомлення (а.с.9).

Позивач стверджує, що відповідач взяті на себе зобов`язання з виконання робіт по спірному договору не виконав, суму попередньої оплати йому не повернув, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правовідносини, що виникли між сторонами характеризуються ознаками договору підряду.

Відповідно до змісту ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторонам (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.ст.598, 599 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами (ч.1 ст.202 ГК України).

Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Згідно п.10.1 Договору, такий договір набуває чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до повного виконання зобов`язань сторонами, але не пізніше 31.12.2021. У разі, якщо у сторін на момент закінчення терміну дії договору залишається невиконаним договірні зобов`язання і не задоволенні законні вимоги, дія договору продовжується у відношенні таких зобов`язань до задоволення законних вимог.

Аналіз наведених правових норм та умов спірного договору свідчить про те, що укладений між сторонами договір припинив свою дію з 31.12.2021.

Суд також вказує, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст.599 ЦК України, ч.1 ст.202 ГК України такою підставою є виконання, проведене належним чином.

Подібна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Суд вказує, що у відповідності до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.509 ЦК України, правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, є зобов`язанням.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст.ст.525, 526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст.599 ЦК України та ч.1 ст.202 ГК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 631 ЦК України та ч.7 ст.180 ГК України передбачено, що строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до п.3.3.2 Договору, виконавець зобов`язаний інформувати замовника про перебіг надання послуг, а в разі виникнення обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за даним договором негайно повідомляти замовника.

З наведених приписів законодавства та умов спірного договору вбачається, що відповідач зобов`язаний був інформувати замовника про перебіг виконання робіт, а в разі виникнення обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за даним договором негайно повідомляти замовника в межах строку дії такого договору.

Позивач стверджує, що відповідач не приступив до виконання робіт обумовлених спірним договором та не виконав такі роботи взагалі; не інформував замовника про перебіг виконання робіт чи наявності обставин, що перешкоджали виконанню зобов`язань за спірним договором. Відповідачем вказані обставини не спростовані.

Внаслідок вказаних обставин, позивач, як замовник за спірним договором, після закінчення строку дії такого договору втратив інтерес до виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань.

Суд вказує, що в силу п.10.1 Договору, не зважаючи на припинення строку його дії, фінансові зобов`язання сторін, що виникли між ними до закінчення строку дії цього договору, не є припиненими (зокрема, обов`язок замовника оплатити виконані роботи або обов`язок виконавця повернути невикористану суму авансу тощо).

Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.09.2022 по справі №913/703/20.

Судом встановлено, що 04.11.2021 позивач перерахував на користь відповідача передплату по договору на виконання робіт №62 від 18.10.2021 в розмірі 34885,24 грн, що підтверджується платіжним дорученням №3464 (а.с.8), тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Суд вказує, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 по справі №909/524/18.

Відповідач отримав відповідний аванс на підставі спірного договору, при цьому така підстава отримання зазначених коштів не перестала існувати. Відтак положення ст.1212 ЦК України до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, а відповідна сума авансу підлягає поверненню в силу положень Цивільного кодексу України, що регулюють відносини підряду, та самого договору.

Подібні висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч.3 ст.612 ЦК України та ч.ч.1, 2 ст.220 ГК України, якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

За приписами ч.2 ст.849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Згідно п.3.2.6 Договору, замовник має право відмовитись від договору та вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не розпочав роботи або виконує їх настільки повільно, що закінчення у строк, визначений договором стає неможливим.

23.03.2023 позивач направив відповідачу повідомлення за вих.№09-01/494 від 23.03.2023 про розірвання договору на виконання робіт №62 від 18.10.2021, в якому зазначив, що такий договір розірвано з дати направлення цього повідомлення (а.с.9).

Таке повідомлення суд розцінює як відмову замовника від спірного договору та виконання робіт.

Відтак, у відповідача виник обов`язок щодо повернення невикористаної частини авансу, отриманого від позивача.

Суд також приймає до уваги, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Суд вказує, що зобов`язання з повернення суми попередньої оплати виконання робіт, відповідно до положень ч.1 ст.530 ЦК України, фактично виникло у відповідача у зв`язку із закінченням строку дії спірного договору, після настання якого виконавець усвідомлював протиправний характер неповернення грошових коштів.

Таким чином у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Судом вище встановлено, що відповідач у строк до 31.12.2021 (включно) належним чином не виконав взяті на себе по спірному договору зобов`язання з виконання робіт, у зв`язку з чим позивач після закінчення строку дії спірного договору (після 31.12.2021) втратив інтерес щодо виконання відповідачем зобов`язання з виконання робіт, а тому у відповідача з дати направлення повідомлення позивача від 23.03.2023 виник обов`язок з повернення попередньої оплати у розмірі 34885,24 грн.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу приписів п.4) ч.3 наведеної норми змагальність сторін є однією з засад (принципів) господарського судочинства.

Відповідно до ч.ч.2-4 ст.13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.3 ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

В силу приписів ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 по справі №914/1131/18.

Відповідач не спростував належними засобами доказування вимоги та доводи позивача, та не надав суду відповідні докази, які б свідчили про повернення позивачу 34885,24 грн передоплати по спірному договору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 34885,24 грн передоплати є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до приписів ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд вказує, що виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

В силу приписів ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до встановлених судом обставин справи, за змістом статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Суд звертає увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Тобто правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку дії договору та відмовою позивача від виконання робіт по такому договору у відповідача виникло зобов`язання повернути позивачу суму попередньої оплати, тобто сплатити грошові кошти, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 цього Кодексу.

Подібного правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19.

Судом встановлено, що у даній справі, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 283,86 грн - 3% річних, які нараховані на суму боргу 34885,24 грн за період з 24.03.2023 по 30.06.2023, та 244,20 грн втрат від інфляції, які нараховані на суму боргу 34885,24 грн за період з квітня 2023 року по травень 2023 року.

Відповідачем такі розрахунки не спростовані та не заперечені.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат та 3% річних та встановлено, що такі розрахунки є арифметично вірними та правильними, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема, одним із правових наслідків є сплата неустойки.

Відповідно до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно п.3.3.8 Договору, виконавець сплачує неустойку та відшкодовує збитки в разі невиконання або неналежного виконання зобов`язань за договором.

Відповідно до п.7.2 Договору, за порушення терміну надання послуг з вини виконавця останній сплачує замовнику штраф у розмірі 100% від вартості послуг.

Судом встановлено, що позивачем на підставі п.7.2 Договору нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 49836,06 грн штрафу.

Відповідачем такий розрахунок не спростовано та не заперечено.

Судом перевірено розрахунок штрафу та встановлено, що такий розрахунок є арифметично вірним та правильним.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинен бути взятий до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Правовий аналіз вказаних норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, яким приймається рішення.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язань, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до приписів ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно частин 2, 3 ст.13 ГПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Так, зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення неустойки є правом суду, розмір такого зменшення ґрунтується на обставинах справи, встановлених судом при дослідженні поданих сторонами доказів, тому саме суд на власний розсуд вирішує питання про наявність в даному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 15.03.2019 у справі №910/3652/18 зазначив, що вирішення питання зменшення належних до сплати штрафних санкцій перебуває в межах дискреційних повноважень господарських судів.

Керуючись вказаними нормами права та взявши до уваги невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення зобов`язання, та оскільки позивачем не надано суду жодних доказів понесення збитків внаслідок невиконання взятих відповідачем по спірному договору зобов`язань з виконання робіт, стягнення усієї нарахованої позивачем суми неустойки, вочевидь не відповідає критерію співмірності. Отже, враховуючи інтереси обох сторін, суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення суми штрафу на 70% до 14950,82 грн.

Також, на думку суду, стягнення з відповідача на користь позивача 283,86 грн - 3% річних, 244,20 грн втрат від інфляції та певної суми неустойки у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки пов`язані з порушенням відповідачем умов спірного договору, а застосоване судом зменшення не суперечить принципу юридичної рівності учасників спору і не свідчить про явне заниження суми неустойки. Стягнення ж з відповідача неустойки у повному обсязі, на думку суду, не є співмірним з можливими негативними наслідками від порушення останнім зобов`язань.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, однак без урахування зменшення судом суми штрафних санкцій.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вулкан-Н» (54006, м.Миколаїв, вул.Бузький Бульвар, буд.1-Б/3; ідент.код 36057266) на Користь Приватного акціонерного товариства "Миколаївська теплоелектроцентраль" (54020, м.Миколаїв, вул.Каботажний спуск, буд.18; ідент.код 30083966) 34885,24 грн основного боргу, 244,20 грн інфляційних втрат, 286,86 грн - 3% річних, 14950,82 грн штрафу та 2684,00 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 16.10.2023 року.

Суддя М.В. Мавродієва