Рішення

від 20.10.2023 по справі 915/1280/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2023 року Справа № 915/1280/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ШЕНКОН (08606, Київська область, Васильківський район, с. Кобці, вул. Промислова, буд. 15, код ЄДРПОУ 37483268)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство ПІВДЕНЬ-АГРОСНАБ (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, буд. 18, поштова адреса: 54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 18/6, каб. 39, код ЄДРПОУ 43705209)

про: стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю ШЕНКОН звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 11.08.2023 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство ПІВДЕНЬ-АГРОСНАБ заборгованості за Договором №577/03 від 01.03.2021 у розмірі 48384,00 грн, з яких: 27750,00 грн основний борг, 8325,00 грн штраф, 1920,62 грн 3% річних, 10388,38 грн інфляційні втрати та здійснити розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором стосовно оплати поставлено товару у визначений строк.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2023 справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/1280/23 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 21.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, визначено відповідачеві 5-денний строк для подання суду заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті спору.

Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону)

Ухвалу суду від 21.08.2023 відповідачеві надіслано за адресою, яку зазначено у Єдиному державному реєстрі та повернуто суду без вручення з довідкою «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на таку особу - учасника процесу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною адресою і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду про відкриття провадження у справі відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням, що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомити суду про зміну свого місцезнаходження.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

09.10.2023 на адресу суду надійшла заява представника позивача про долучення доказів витрат на професійну правничу допомогу та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 12000,00 грн.

Згідно з приписами ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи, що відповідач не заперечив проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом на подання відзиву по суті позовних вимог, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах воєнного стану, на розгляд суду не подав, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає обґрунтованим постановлення рішення в цій справі у строк, визначений ст. 248 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

01.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Шенкон" (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство ПІВДЕНЬ-АГРОСНАБ (відповідач, покупець) укладено договір № 577/03 (надалі - Договір), за умовами п.1.1. якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію відповідно до умов Договору.

Відповідно до п. 2.1., 2.2., 2.3., 2.4. Договору, ціна кожної окремої партії товару, ціна товару за групами, кількість та асортимент товару викладені в рахунках та видаткових накладних. Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару, що продаються за цим договором, особа перевізника, спосіб доставки чи відвантаження товару в кожному окремому випадку поставки визначаються сторонами у специфікації. Специфікація не є обов`язковим додатком до договору і видається за усною згодою сторін. У випадку відсутності специфікації її роль виконує видаткова накладна, підписана обома сторонами. У ціну товару включена вартість тари, упаковки та маркування.

Згідно з п. 4.3. Договору, моментом переходу права власності на товар є момент фактичного одержання товару покупцем та підписання уповноваженими представниками обох сторін видаткових накладних, що підтверджують фактичну передачу товару від постачальника покупцеві. Датою поставки товару постачальником є фактична дата прийняття товару покупцем за видатковою накладною.

Приписами п. 5.1., 5.2. Договору визначено, що покупець здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 10 календарних днів. Платежі за даним договором здійснюються покупцем на підставі рахунку на оплату, наданого продавцем покупцю на умовах даного договору.

Пунктом 7.5. Договору сторони погодили, що при простроченні оплати поставленого товару більш як на 30 (тридцять) днів, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 2% від суми прострочення; при простроченні оплати поставленого товару більш як на 3 (три) місяці покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30% від суми прострочення.

Згідно з п. 8.1. цей Договір набуває чинності з дня його підписання повноважними представниками сторін.

Договір дійсний з моменту його підписання. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо жодна зі сторін до закінчення терміну дії даного договору письмово не повідомила про його розірвання, а інша сторона письмово не підтвердила отримання листа про його розірвання. Угода у будь-якому випадку вважається чинною до моменту виконання сторонами своїх грошових зобов`язань за нею (п. 8.6, 8.7. Договору).

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

На виконання умов Договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну вартість 27750,00 грн, що підтверджується видатковими накладними № 413 від 16.03.2021 та №798 від 08.05.2021 (а.с. 16-17).

Відповідачем зобов`язання за Договором не виконано, оплату поставленого товару не здійснено.

Враховуючи несплату відповідачем заборгованості за поставлений товар в сумі 27750,00 грн, позивач звернувся до суду із цим позовом з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 27750,00 грн, 8325,00 грн штрафу; 1920,62 грн 3% річних; 10388,38 грн суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів.

При вирішені даного спору судом враховано наступне.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 ГПК України, проаналізувавши обставини справи відносно норм чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Договір, що укладений між сторонами, за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.

Пунктами 5.1., 5.2. Договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату шляхом попередньої оплати з можливістю відтермінування платежу протягом 10 календарних днів. Платежі за даним Договором здійснюються покупцем на підставі рахунку на оплату наданого продавцем покупцю на умовах даного Договору.

Судом встановлено, що поставка товару за Договором підтверджується видатковими накладними № 413 від 16.03.2021 та №798 від 08.05.2021 (а.с. 16-17).

03.02.2022 сторонами підписано Акт звірки взаєморозрахунків за період 01.01.2021-03.02.2022, з якого вбачається наявність заборгованості у розмірі 27750,00 грн.

Судом враховано також, що відповідач доказів належного виконання своїх зобов`язань за Договором не надав, доводи позивача не спростував.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 27750,00 грн є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

За приписами ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов`язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв`язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч.1 ст.251 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ч.1 ст.253 ЦК України).

На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Судом перевірено розрахунок позивача нарахування 3% річних та інфляційних втрат за допомогою комп`ютерної програми IpLex та встановлено, що позивачем правильно визначено періоди та суми нарахувань.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1920,62 грн за період з 27.03.2021 по 11.08.2023 та інфляційних втрат в сумі 10388,38 грн за квітень 2021 року липень 2023 року.

Стосовно заявленого позивачем до стягнення штрафу, суд зазначає таке.

За приписами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 7.5. Договору сторони погодили, що при простроченні оплати поставленого товару більш як на 30 (тридцять) днів, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 2% від суми прострочення; при простроченні оплати поставленого товару більш як на 3 (три) місяці покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 30% від суми прострочення.

Таким чином, на підставі наведених правових норм та положень Договору, враховуючи, що позивачем прострочено оплату поставленого товару більш як на 3 місяці , позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 30% від суми прострочення.

Судом перевірено розрахунок штрафу, заявленого до стягнення та встановлено, що позивачем правильно визначено суму нарахування.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі в сумі 8325,00 грн.

Враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 ГПК України (ст. 10 Закону України Про судоустрій і статус суддів) передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Крім цього п.2 ч. 2 ст.126 ГПК України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 129 Кодексу, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно ч.3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.08.2022 між Адвокатським об`єднанням АРГЕНТУМ та ТОВ «ШЕНКОН» було укладено Договір №22/14 про надання правової допомоги та Додаткову угоду від 28.09.2023 до Договору №22/14.

За умовами п. 1.1. Договору, клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну/правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до п.1.1., 1.2. Додаткової угоди від 28.09.2023 сторони погодили фіксовану оплату гонорару Адвокатського об`єднання в межах справи №915/1280/23, що не залежить від досягнення будь-якого результату у справі. Розмір гонорару Адвокатського об`єднання в межах справи №915/1280/23 за представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції 12000,00 грн.

Факт надання правової допомоги підтверджується актом надання послуг від 29.09.2023.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Згідно п.2 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові на позивача.

В ч.5 ст.129 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, позивачем надано докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн, відповідачем про неспівмірність витрат суду не заявлено, отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на відповідача у розмірі 12000,00 грн.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство ПІВДЕНЬ-АГРОСНАБ (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, буд. 18, поштова адреса: 54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 18/6, каб. 39, код ЄДРПОУ 43705209) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ШЕНКОН (08606, Київська область, Васильківський район, с. Кобці, вул. Промислова, буд. 15, код ЄДРПОУ 37483268) заборгованість за Договором №577/03 від 01.03.2021 у розмірі 48384,00 грн, з яких: 27750,00 грн основний борг, 8325,00 грн штраф, 1920,62 грн 3% річних, 10388,38 грн інфляційні втрати, а також 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору та 12000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

5. Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю ШЕНКОН (08606, Київська область, Васильківський район, с. Кобці, вул. Промислова, буд. 15, код ЄДРПОУ 37483268),

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Виробниче підприємство ПІВДЕНЬ-АГРОСНАБ (54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, буд. 18, поштова адреса: 54001, Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Артилерійська, 18/6, каб. 39, код ЄДРПОУ 43705209).

Судове рішення складено та підписано судом 20.10.2023.

Суддя В.О.Ржепецький