Постанова

від 19.10.2023 по справі 914/249/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 914/249/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Аджілівей»</a> - Петренко О.В., адвокат (ордер від 19.09.2023 ВС №1229763),

відповідача - Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd Co. KG) - Верещак В.М., адвокат (ордер від 15.08.2023 АМ №1061486), Герцев В.О., адвокат (ордер від 03.07.2023 АІ №1418902),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd Co. KG)

на рішення господарського суду Львівської області від 28.03.2022 (суддя Горецька З.В.)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 (головуючий суддя Скрипчук О.С., судді : Марко Р.І., Плотницький Б.Д.)

у справі № 914/249/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Аджілівей»</a> (далі - позивач, Товариство, ТОВ «Аджілівей»)

до Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd Co. KG) (далі - відповідач, скаржник Компанія)

про стягнення 54 220,66 євро, що еквівалентно 1 852 177,75 грн,

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ТОВ «Аджілівей» звернулось до суду з позовом до Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи про стягнення 54 220,66 євро, що еквівалентно 1 852 177,75 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням умов договору про виконання робіт від 31.10.2018 №06-2018, відповідно до якого позивач зобов`язувався виконати визначені договором роботи, а відповідач прийняти їх та оплатити відповідно до умов, передбачених договором.

Відповідач в свою чергу подав заяву про витребування доказів та закриття провадження по справі у зв`язку з порушенням правил про підсудність. У вказаній заяві відповідач стверджував, що договір, який послугував підставою для подачі позову не був укладений та підроблений позивачем, а справа підсудна суду за місцезнаходженням відповідача.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.03.2023 у справі № 914/249/21, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023, позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з відповідача - Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd Co. KG) на користь ТОВ «Аджілівей» 54 215,09 євро, з яких: 45 167,70 євро основного боргу, 1 817,40 євро пені, 455,43 євро - 3% річних, 6 775,16 євро відповідно до пункту 2.4 договору та 813,30 євро судового збору.

Судові рішення мотивовані тим, що

- спір, що є предметом позову, виник на підставі надання послуг позивачем відповідачу. Послуги надавалися виконавцем на території України (фактично, і це підтверджується та випливає безпосередньо із умов договору). Окрім цього, місцем укладення договору, на підставі якого позивач надавав відповідачу послуги за своїм місцезнаходженням, є Україна, а відповідно до частини першої статті 647 Цивільного кодексу України договір є укладеним за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором. З електронної комунікації між позивачем та відповідачем, саме позивач зробив пропозицію укласти договір. У договорі місто Львів вказано як місце укладення договору. Таким чином, дією, що стала підставою для подання позову, є не лише укладення договору, але і надання послуг позивачем відповідачу, тому даний спір підсудний господарському суду Львівської області;

- суди дійшли висновку, що договір був укладений між сторонами оскільки укладення договору можливе не шляхом підписання єдиного документа, але і у спрощений спосіб; власне укладення договору мало місце у спрощений спосіб, що підтверджується доказами; факт укладення договору підтверджує поведінка відповідача та позивача;

- поведінка відповідача та, зокрема, твердження про те, що договір є неукладеним, суперечать основоположним засадам законодавства, зокрема, принципу добросовісності;

- суди встановили, що поведінка відповідача засвідчує його волю щодо виконання умов договору, оскільки ним ставилися завдання та давалися вказівки щодо їх виконання робіт, тому дійшли висновку про наявність у відповідача заборгованості в розмірі 45 167,70 євро, яка підлягає стягненню на користь позивача;

- перевіривши підстави, строки та правильність нарахування штрафних санкцій за визначений позивачем період, суди дійшли висновку, що пеня у розмірі 1 817, 40 євро та 455,43 євро - 3% річних підлягають стягненню на користь позивача;

- крім того суди, з посиланням на приписи статті 627 Цивільного кодексу України зазначили, що до моменту пред`явлення цього позову, позивач поніс витрати на юридичні послуги Адвокатського об`єднання Бачинський та партнери (Акт надання послуг та документ, що підтверджує оплату - додаток 13), то, відповідно до пункту 2.4 договору, відповідач повинен компенсувати позивачеві такі витрати у сумі (станом на момент пред`явлення позову) 6 775,16 євро.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідач просить Суд скасувати рішення господарського суду Львівської області від 28.03.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі №914/249/21, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовної заяви ТОВ «Аджілівей» про стягнення заборгованості у розмірі 54 215,09 євро відмовити.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Скаржник вважає, що рішення судів прийняті з численними порушеннями як норм процесуального так і матеріального права.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), пункти 1, 2, 6 частини першої, пункти 1, 2, 3 частини третьої статті 310 ГПК України та зазначає, про те, що судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16 щодо принципу автономності арбітражної угоди, і застосування висновку викладеного в постанові;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц та постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18, від 29.08.2018 у справі № 909/105/15, від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17, від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17 щодо застосування положень статей 73, 74, 76, 77 ГПК України;

- постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 щодо застосування положень статей 80, 81 ГПК України (стандартів доказування);

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19 та постановах Верховного Суду від 01.06.2022 у справі № 911/5186/14, від 08.02.2022 у справі № 903/261/21 щодо застосування положень статті 91 ГПК України;

- постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19 та від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц щодо практики відшкодування витрат на правову допомогу;

- постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 11- 64сап21 щодо обов`язку суду мотивувати постановлене рішення.

Скаржник, зокрема, вказує на порушення судами правил підсудності, з огляду на досягнення згоди в рахунках-офертах (інвойсах) арбітражного застереження про те, що «всі спори між сторонами по договору будуть розглядатись за місцезнаходженням відповідача», при цьому місцезнаходженням відповідача є: Федеративна Республіка Німеччина, м. Бамберг 96052, вулиця Кобургер, будинок 43.

Також скаржник стверджує, що судом першої інстанції справу було розглянуто за його відсутності та без належного повідомлення про дату, час та місце судових засідань. А саме, що копія ухвали господарського суду Львівської області від 23.03.2022, якою закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи на 28.03.2022, судом відповідачу не направлялась та докази її направлення в матеріалах справи відсутні.

Крім того, вказує на порушення судом апеляційної інстанції вимог ГПК України щодо незмінності складу суду, вважаючи, що відпустка судді не є поважною підставою для зміни складу суду. А також зазначає про допущене порушення судом обов`язку повторного розгляду справи після змін складу суду у справі № 914/249/21, вказуючи, що суд у новому складі (Скрипчук О.С., Марко Р.І., Плотницький Б.Д. ) не почав розгляд справи повторно.

Посилаючись на пункти 2 та 3 частини третьої статті 310 вказує про необґрунтованість відхилення як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції, в порушення закону, ряду клопотань відповідача, зокрема: клопотання про витребування письмових доказів від 21.06.2022; клопотання про витребування електронних доказів від 08.08.2022; клопотання про витребування та дослідження електронних доказів, копії яких були надані позивачем на диску як додаток 2 до позову від 09.08.2022; заява про підроблення та дослідження письмових доказів від 09.08.2022; заява про залучення, дослідження та включення доказів від 22.09.2022; повторна заява в апеляційний суд щодо задоволення вказаних клопотань з витребування доказів .

При задоволенні клопотання відповідача про призначення комп`ютерно-технічної експертизи для вирішення перед судовим експертом були поставлені не питання відповідача, а виключно питання позивача.

Скаржник стверджує про неподання позивачем оригіналів електронних доказів щодо яких відповідач заявляв сумніви щодо їх існування та відповідності оригіналам та які були взяті судом до уваги і покладені в основу оскаржуваних рішень. Звертає увагу Суду також на відсутність у позивача, на момент розгляду справи, доступу до програмного забезпечення Redmine та Github через які здійснювалося погодження змісту та обсягу робіт, остаточна передача результатів та виставлення інвойсів. Вказує, що Redmine знаходиться на сервері відповідача, а послуги з хостингу (розміщення) якого надає німецький провайдер Hetzner Gmbh за відповідним доменом та IP адресою. Передача результатів робіт відбувалась із застосуванням програмного забезпечення Github через обліковий запис відповідача. Право постійного доступу до відповідного програмного забезпечення має лише відповідач як власник реєстратор облікових засобів відповідних програм.

Крім того, скаржник вважає договір про виконання робіт за №06-2018 від 31.10.2018, який наданий позивачем до суду в обґрунтування його позовних вимог, (том 1, а.с. 16-23) двостороннім письмовим договором у формі одного документа підписаного сторонами та стверджує, що він зі сторони відповідача у вказаному вигляді ніколи не укладався.

За доводами відповідача суди не витребувавши і не дослідивши оригінали договору про виконання робіт за №06-2018 від 31.10.2018 та електронних доказів поклали їх в основу оскаржуваних рішень, не зважаючи на заяву відповідача від 22.09.2022 не брати їх до уваги.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Позивач, зокрема, вважає неподібними правовідносини у справах щодо неврахування судами висновків по яких стверджував скаржник, а також не вбачає процесуальних порушень при зміні складу суду і вказує на те, що ГПК України не передбачає процедури повторного розгляду справи по суті, а передбачає «повторний початок розгляду справи по суті», що на його думку не є тотожними поняттями. Позивач стверджує про належність спору до юрисдикції господарського суду України з огляду на частину першу статті 366 ГПК України та пункт 7 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» з огляду на те, що підписання та виконання спірного договору здійснювалось на території України, а право України має найбільш тісний зв`язок з правочином у спірних правовідносинах. Позивач вказує на те, що вказівка на місце розгляду спору в інвойсі не є арбітражною угодою по своїй суті. Стосовно клопотань відповідача про витребування доказів стверджує, що він не заперечував проти оглядів оригіналів електронних доказів в судовому засіданні, Позивач вважає що він надав оригінал спірного договору №06-2018 від 31.10.2018 (який на його думку є електронним доказом) шляхом надання суду для огляду своєї поштової скриньки. За доводами відзиву позивача договір сторонами було укладено у спрощеному порядку шляхом обміну електронними листами з наступним закріпленням домовленостей обміном сканкопій договору про виконання робіт №06-2018 від 31.10.2018. Також вважає, що всі докази, які витребовував відповідач були надані позивачем суду і долучені до матеріалів справи.

Від ТОВ «Аджілівей» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останнє просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Крім того, від ТОВ «Аджілівей» надійшли письмові пояснення та письмові доводи та міркування по справі, які останнє просить Суд врахувати під час розгляду касаційної скарги.

У судовому засіданні 05.10.2023 представник відповідача, на підставі частини 8 статті 129 ГПК України, заявив усне клопотання про розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), які ним будуть понесені у суді касаційної інстанції. Орієнтовна сума витрат на правничу допомогу складатиме 10 000 грн про що буде подано відповідні докази на протязі п`яти днів з моменту ухвалення рішення по справі.

У судовому засіданні 05.10.2023 було оголошено перерву на 19.10.2023.

13.10.2023 від позивача надійшли письмові доводи, міркування по справі, які останній просить Суд врахувати під час розгляду касаційної скарги.

16.10.2023 від відповідача надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги , які просить Суд врахувати під час розгляду касаційної скарги.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що 31 жовтня 2018 року між ТОВ «Аджілівей» та Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd Co. KG) укладено договір про виконання робіт № 06-2018, відповідно до якого позивач зобов`язується виконати визначені договором роботи, а відповідач прийняти їх і оплатити відповідно до умов, передбачених договором.

Відповідно до пункту 1.3 договору обсяг робіт (послуг) визначається в завданнях, що надаються відповідачем в усній або письмовій формі, та попередньо погоджуються з позивачем із застосуванням засобів електронного, телефонного, факсимільного зв`язку чи поштового відправлення.

Як зазначено в договорі, позивач надає послуги (виконує роботи) відповідно до завдань відповідача, які надаються з використанням засобів електронного зв`язку. Всі завдання надаються з використанням програмного забезпечення Redmine.

Відповідно до пункту 2.1 договору розмір оплати, належної позивачу за виконання робіт за договором, зазначається в інвойсі, який підписує позивач.

Згідно з пунктом 2.2 договору сума належна до оплати позивачем, визначається на основі Звітів про виконані роботи (надані послуги).

Відповідно до пункту 2.3 договору відповідач повинен сплатити вартість, вказану в інвойсі, протягом 15 днів з дати отримання інвойсу, шляхом перерахування належної суми на банківський рахунок позивача.

У випадку прострочення оплати рахунку нараховується пеня в розмірі 1.5% на місяць або допустимий законом максимум, якщо він становить менше, і нараховується на протерміновані інвойси (пункт 2.4 договору).

Позивач, звертаючись з даним позовом до суду зазначав, що неоплаченими залишаються такі інвойси:

- 04.08.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/18) на суму 16037,70 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж липня 2020;

- 01.09.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/19) на суму 11 387,10 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж серпня 2020 року;

- 01.10.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/20) на суму 15 716,70 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж вересня 2020 року;

- 03.11.2020 позивач виставив відповідачеві рахунок (Інвойс № 06-18/21) на суму 2 026,20 євро за роботи (послуги) виконані (надані) впродовж жовтня 2020 року.

Суми, вказані у вищезгаданих інвойсах, були визначені позивачем на основі Звітів про виконані роботи (надані послуги) (паперові копії відповідних електронних доказів та документів Додаток 8).

На підтвердження того, що відповідач приймав та вважав належними такі Звіти про виконані роботи (надані послуги) за інші періоди надання послуг (виконання робіт), як приклад, долучено витяг із програмного забезпечення Redmine по завданню # 1354 (яке виконане позивачем та оплачене відповідачем), Звіт щодо виконання цього завдання впродовж лютого місяця 2020, рахунок за виконання завдання в лютому місяці 2020, оплачений відповідачем, а також документ, що підтверджує здійснення платежу відповідачем за виконання завдання (Додаток 9).

Судами також встановлено, що факт надання послуг та передачі результатів надання послуг підтверджується записом екрану програмного забезпечення Redmine, в якому комунікували сторони (Додаток 2 та Додаток 15).

Відповідач висловлював намір оплатити Інвойс № 06-18/18, що підтверджується електронною перепискою сторін, яка міститься в матеріалах справи в паперовому вигляді (Додаток 10) та на електронному носії (Додаток 2).

Позивачем долучено належним чином завірені копії наступних інвойсів: №06-18/17, 06-18/16, 06-18/15, 06-18/14, 06-18/13, 06-18/12, 06-18/11, 06 -18/10, 06-18/09, 06-18/08, 06-18/07, 06-18/06, 06-18/05, 06-18/04, 06-18/03, 06-18/02.

Позивачем долучено платіжні доручення по оплаті наступних інвойсів: №06-18/13, 06-18/15, 06-18/16, 06-18/17.

Інвойси № 06-18/15, 06-18/16, 06-18/17 містять посилання на укладений сторонами договір №06-2018 від 31.10.2018.

Відповідач проти заявленого позову заперечував та стверджував про те, що договір який послугував підставою для подачі позову не був укладений та підроблений позивачем, а справа підсудна суду за місцезнаходженням відповідача. Зазначав, що позивач виконував роботи на підставі окремих замовлень, сплата яких відбувалася на підставі рахунків (інвойсів). Рахунки (інвойси) не містили посилання на договір та містили, на думку відповідача, арбітражне застереження. Починаючи з липня 2020 року позивач почав у ручному режимі вносити зміни до даних в програмне забезпечення Redmine, доступ до якого йому надав сам відповідач. Крім того позивачем здійснено підробку договору про виконання робіт № 06-2018 з метою створення вигідних для нього умов та для зміни підсудності спору. В подальшому позивач змінив і зміст рахунків (інвойсів), а саме починаючи з рахунку від 30.04.2020 № 06-18/15.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Спір виник щодо наявності/відсутності правових підстав для стягнення з відповідача 54 220,66 євро, що еквівалентно 1 852 177,75 грн. за договором про виконання робіт (№06-2018 від 31.10.2018), який останній вважає підробленим та неукладеним. А саме: основної заборгованості за виконані по договору роботи (послуги) в розмірі 45 167,70 євро, 1 817,40 євро - 1,5% пені згідно з пунктом 2.4. договору, 6 775,16 євро -витрат понесених позивачем відповідно до пункту 2.4 договору, а також 455,43 євро - 3% річних та 813,30 євро - судового збору.

Позивач у відзиві стверджує, що між сторонами у даній справі укладено договір у спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну електронними листами з наступним закріпленням домовленостей обміном сканкопій договору про виконання робіт №06-2018 від 31.10.2018.

В свою чергу, відповідач заперечував факт укладення договору (про виконання робіт №06-2018 від 31.10.2018), зазначав, що послуги позивача у період з листопада 2018 по березень 2020 рік оплачувались на підставі виставлених інвойсів (рахунків). Всі інвойси (рахунки) не містили посилань на договір. Починаючи з рахунка від 30.04.2020 № 06-18/15, позивач змінив зміст рахунків, почав посилатися на неіснуючий договір. Відповідач, ставлячи під сумнів факт укладення договору, неодноразово як в суді першої інстанції так і в апеляційному суді заявляв клопотання про витребування оригіналу договору від 31.10.2018 №06-2018, на який посилався позивач звертаючись з даним позовом до суду та копія якого була долучена останнім до позову, а також доданих до позову електронних доказів.

Суди попередніх судових інстанцій з посиланням на приписи статті 96 ГПК України, дійшли висновку про те, що між сторонами укладений договір у спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну електронним листуванням. Так, господарський суд Львівської області вказав, що укладення договору можливе не лише шляхом підписання єдиного договору, але і у спрощений спосіб, зокрема, шляхом обміну електронними листами тощо. Факт укладення договору між позивачем та відповідачем у такий спосіб підтверджується електронними доказами, а саме, електронним листуванням між позивачем та відповідачем. Західний апеляційний господарський суд розглядаючи справу вказав, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі оспорюваного договору про виконання робіт № 06-2018 від 31.10.2018 року та одночасно виснував, що факт укладення договору між позивачем та відповідачем у спрощений спосіб підтверджується електронними доказами, а саме електронним листуванням між сторонами (том 11 а/с 116-119).

Водночас перевіркою доводів касаційної скарги матеріалами справи Суд відзначає, що у позовній заяві позивачем вказано: «Додаток 1 - Договір про виконання робіт №06-2018 (копія)». Наявність завіреної написом «згідно з оригіналом», підписом і печаткою директора ТОВ «Аджілівей» копії договору про виконання робіт за номером №06-2018 із зазначенням дати укладення « 31» жовтня 2018 у формі єдиного двомовного документа, який містить реквізити підписів керівників та печатки позивача підтверджується матеріалами справи (том 1, а.с. 16-23). Додатками до позову поданими безпосередньо як паперова копія електронного доказу позивачем були вказані додатки 7-10, 15, 19.

У поданій касаційній скарзі відповідач, зокрема, звертає увагу Суду на те, що весь документообіг між сторонами та реалізація договору здійснювалися із застосуванням програмного забезпечення Redmine та Github. Тобто, всі документи складені в електронній формі. Водночас програмне забезпечення Redmine знаходиться на сервері відповідача, послуги з хостингу (розміщення) якого надає німецький провайдер Hetzner Gmbh за відповідним доменом та IP адресою. Надані позивачем до позовної заяви паперові копії таких доказів, не є письмовими доказами у розуміння приписів частини третьої статті 96 ГПК України. У зв`язку з чим він (відповідач) неодноразово намагався витребувати у позивача оригінали всіх доданих до позовної заяви копій електронних доказів. Отже, судам не встановлено та не з`ясовано у кого знаходяться оригінали електронних доказів. При цьому у позовній заяві позивач зазначав про наявність у нього всіх оригіналів електронних доказів, копії яких додано до позову, а також наявність оригіналів письмових доказів, копії яких додано до позову. Тобто відповідач у доводах касаційної скарги звертає увагу Суду, що для встановлення відповідності паперових копій електронних доказів їх оригіналу суду необхідно витребувати у власника такі оригінали електронних доказів, чого зроблено не було. У зв`язку з чим вважає, що судами попередніх судових інстанцій порушено приписи статей 73, 74, 76, 77, 80, 81, 91, 96 ГПК України під час розгляду даної справи. Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень попередніх інстанцій скаржник зазначав пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, а саме: пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України, у разі якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Стосовно наведеного Суд вважає вказати таке.

Згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України, що стала підставою відкриття касаційного провадження у даній справі, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Слід зазначити, що відповідач послідовно як в суді апеляційної інстанції, так і в касаційній скарзі вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що полягало у необґрунтованій відмові у задоволенні клопотання про витребування у позивача оригіналів всіх доданих до позовної заяви копій електронних доказів без відповідного обґрунтування та мотивів такого відхилення.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що судом апеляційної інстанції в частині перевірки дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, також не зазначено доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача (підпункт 2 пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України) та мотивів відхилення вказаного аргументу. При цьому зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційний господарський суд не взяв до уваги доводи відповідача стосовно підроблення (не укладення) договору та вказав, що судом вже встановлено факт його укладення.

Слід зазначити, що алгоритм і порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить, у першу чергу, від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування.

Верховний Суд виходить з того, що мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Відомості про факти можуть бути отримані судом лише за допомогою передбачених законом засобів доказування (письмові, речові, електронні докази, висновки експертів, показання свідків ).

Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого, - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. При цьому за характером зв`язку змісту з фактом, який встановлюється, докази можуть поділятися на прямі та побічні.

Вказаний висновок випливає, зокрема, зі статей 236-237 ГПК України.

Верховний Суд виходить з того, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга статті 269 ГПК України) та переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 269 ГПК України).

Разом з тим, дослідження доказів унормовано статтею 210 ГПК України.

Суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази (частина перша статті 210 ГПК України).

Письмові, речові і електронні докази оглядаються у судовому засіданні, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом, і пред`являються учасникам справи за їх клопотанням, а в разі необхідності - також свідкам, експертам, спеціалістам (частина третя статті 210 ГПК України).

Частиною п`ятою статті 96 ГПК України унормовано, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, дослідження судом безпосередньо оригіналів електронних доказів у разі сумнівів учасника справи має вирішальне значення для правильного вирішення спору.

Розглядаючи доводи касаційної скарги Суд у даній справі вважає за необхідне звернутися до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, а саме:

« 31. Відповідно до частин першої, другої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

32. Згідно зі статтею 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо). Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

33. Відповідно до частин першої, другої статті 5 Закону № 851-IV електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

34. Згідно із частиною першою статті 7 Закону № 851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

35. З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

36. Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі №922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі №914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

37. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

38. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах».

В контексті вказаного Суд звертає увагу також на вимоги статті 76-77 ГПК України, зокрема предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. При цьому предмет доказування, факти, які належать встановленню по справі , господарський суд визначає виходячи з вимог і заперечень сторін та керуючись нормою матеріального права, яка повинна бути застосована в даному випадку.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 виснувала наступне:

« 68. На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом»;

« 70. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

72. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

73. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

79. Умовами договору передбачено складення письмової заявки у двох примірниках. Перший примірник письмової заявки має спочатку направлятися покупцем на електронну пошту постачальника. Таке направлення відбувається надсиланням на електронну пошту електронного листа з прикріпленням до нього відсканованої (шляхом перенесення тексту та зображення з аркуша паперу в цифровий вид з подальшим збереженням на комп`ютер) чи сфотографованої (шляхом отримання електронного зображення документа за допомогою фотокамери) письмової заявки.

80. Надалі цей саме письмовий документ (перший примірник письмової заявки) направляється на поштову адресу постачальника: 79018, м. Львів, вул. Олени Степанівни, буд. 45-А, або надається особисто уповноваженій особі постачальника. Другий примірник письмової заявки залишається у покупця.

82. На підтвердження направлення вказаних скан-копій письмових заявок позивач надав роздруківки з електронної пошти. Такі роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу. Звідси вони мають бути засвідчені як паперові копії в порядку, встановленому чинним законодавством, та не підлягають засвідченню електронним підписом.

83. При цьому письмова заявка, направлена покупцем постачальником, не є електронним документом у розумінні статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», адже не має його ознак.

84. Звідси, оскільки заявки від 17.09.2020 № 743/16-09 та від 24.09.2020 № 752/16-09 на поставку товару не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає.

88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

89. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

90. Разом з тим, у справі, що розглядається, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про те, що заявки від 17.09.2020 №743/16-09 та від 24.09.2020 №752/16-09 на поставку товару не є електронними документами, тому питання про застосування електронного підпису при їх оформленні та направленні не постає».

Враховуючи вище наведені правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, у контексті обставин даної справи, як щодо паперової копії електронного доказу як електронного доказу, так і щодо електронної копії письмового доказу, впливу наявності/відсутності кваліфікованого електронного підпису, можливість ідентифікації особи відправника електронного повідомлення, слід виходити з такого:

- по-перше, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі як доказу у судовій справі.

- по-друге, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи, на відміну від електронного документа, адже, електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Отже, поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа.

- по-третє, паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим.

- по-четверте, суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу;

- по-п`яте, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

В контексті спірних правовідноситн предмету та підстав заявленого у справі позову Верховний Суд звертає увагу на те, що статтею 181 ГК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проєкт договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проєкт договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проєкт договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України. Отже, договори між юридичними особами повинні вчинятись в письмовій формі, при цьому правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) - особами, уповноваженими на це їх установчими документами. Якщо зміст правочину, воля сторін зафіксовано в одному або кількох документах (у тому числі електронних, за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, то він також вважається таким, що вчинений у письмовій формі, за умови, якщо він підписаний його стороною.

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». За змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Таким чином, незалежно від того чи документ викладений на папері чи в електронному документі, він повинен бути підписаний. Сторони можуть домовитись укласти договір у певній формі, тоді він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми. Пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови договору, вона повинна бути відправлена від сторони, яка пропонує укласти договір, а також виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. У разі складення електронного документу без накладення електронного підпису уповноваженою на укладення договорів посадовою особою юридичної особи, не можна вважати, що така юридична особа готова взяти на себе зобов`язання у разі прийняття пропозиції укласти договір іншим контрагентом.

(Близька за змістом правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 у справі № 922/1246/21)

Втім зі змісту оскаржуваного судового рішення неможливо встановити яким саме чином суд першої інстанції здійснював дослідження оригіналів електронних доказів для встановлення перш за все факту укладення договору від 31.10.2018 №06-2018, на який посилався позивач звертаючись з даним позовом до суду та саме в тій формі та з тими істотними умовами в якій його було додано ним до позову, як і неможливо встановити що було досліджено апеляційним господарським судом у судових засіданнях 05.07.2022 та 13.09.2022 та на підтвердження яких обставин, вимог та заперечень учасників справи, а також який саме оригінал договору оглядав апеляційний суд. З протоколів судових засідань від 05.07.2022 та від 13.09.2022 також неможливо це встановити. Крім того відповідач заперечує факт надання позивачем оригіналів електронних доказів, у тому числі, звітів про виконані роботи (надані послуги) та оригіналу договору від 31.10.2018 №06-2018 та їхнього огляду апеляційним господарським судом.

Зі змісту постанови апеляційного господарського суду не вбачається також мотивування про надання позивачем та огляд судом як самого оригіналу договору так і всіх доданих до позову електронних доказів. Встановити що ж таки оглядалось апеляційним господарським судом, в тому числі і на ноутбуці позивача, неможливо.

Вказане свідчить про недотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права (статті 86, 96, 210, 269 ГПК України), що є їх порушенням.

Відповідно до частини першої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Олюджіч проти Хорватії»).

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення ЄСПЛ «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, серед іншого, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також змагальність сторін.

За змістом статей 7, 13 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Такі принципи господарського судочинства як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків.

Однак, оскаржувані судові рішення таким вимогам процесуального закону не відповідають.

Таким чином з наведеного вбачається, що оригінали всіх доданих до позовної заяви копій електронних доказів, які намагався витребувати у позивача відповідач, суду надані не були, відповідно, суди розглянули дану справу на підставі наданих позивачем паперових копій таких електронних доказів, в тому числі, договору від 31.10.2018 №06-2018, про укладення якого заперечував відповідач.

Разом з тим, оскаржувані судові рішення не відповідають приписам статей 73, 91, 96 ГПК України, а також вказаним вище правовим позиціям у контексті електронних доказів/електронних документів/письмових доказів/і їх електронної форми.

Суд касаційної інстанції в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною першою статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Встановлення всіх зазначених обставин має ключове значення для вирішення даного господарського спору.

Крім того, в контексті спірних правовідносин у цій справі Верховний Суд звертає увагу також на необхідність встановлення судами конкретного виду зобов`язань, які фактично склалися між учасниками спірних правовідносин (підряд або послуги, змішаний договір, тощо) від чого залежатиме і правове регулювання таких правовідносин.

З огляду на те, що ані суд першої інстанції, ані суд апеляційної інстанції не встановили обставин, що є визначальними і ключовими у цій справі у вирішенні даного спору, ураховуючи доводи касаційної скарги, які є нерозривними у їх сукупності, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, імперативно визначені статтею 300 ГПК України, які обмежують повноваження суду касаційної інстанції в частині здійснення додаткової оцінки доказів та встановлення обставин у справі, судові рішення у справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги частково знайшли підтвердження та наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи відповідача стосовно не підсудності даної справи господарському суду Львівської області, з підстав укладення сторонами арбітражної угоди не приймаються Судом до уваги, оскільки зазначення в інвойсах (рахунках) про те, що всі спори між сторонами по договору будуть розглядатись за місцезнаходженням відповідача, не є по своїй суті укладення угоди про арбітражне застереження, а законодавство України не забороняє державним судам України приймати до свого провадження справи з іноземним елементом навіть у випадку наявності пророгаційної угоди, тому даний спір підсудний господарському суду Львівської області, відповідно, відсутні порушення судами попередніх судових інстанцій приписів статті 23 ГПК України. Посилання відповідача у доводах касаційної скарги на висновки Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №906/493/16 (щодо принципу автономності арбітражної угоди) відхиляються Судом, оскільки висновки в зазначеній справі не є релевантними до спірних правовідносин, тому не підлягали застосуванню у справі, що переглядається. Отже, Суд погоджується в цій частині з доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу (щодо підсудності даної справи господарському суду Львівської області).

Також не приймаються доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції вимог ГПК України щодо незмінності складу суду (приписів статті 32 ГПК України), оскільки зміна судді (Матущака О.І.) у зв`язку з перебуванням останнього у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду від 28.02.2023 №34, не суперечить частині 13 статті 32 ГПК України, а розгляд клопотання судового експерта, який відбувався новим складом суду (28.02.2023) здійснювався апеляційним судом при підготовці справи, тобто, до початку розгляду справи по суті, відповідно, Суд не вбачає порушення апеляційним судом частини 14 статті 32 ГПК України.

Оскільки суди під час встановлення обставин, які є визначальними і вагомими у даній справі допустили порушення норм права, а Суд в силу приписів статті 300 ГПК України не може самостійно їх усунути, вказане є самостійною і достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням даної справи на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки саме суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, а апеляційний господарський суд вказане порушення не усунув.

Інші доводи касаційної скарги наразі не мають вирішального значення для правильного вирішення спору з огляду на встановлені Верховним Судом порушення норм процесуального права.

Доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу та письмових поясненнях Суд відхиляє, з мотивів та міркувань, викладених у цій постанові.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судами попередніх судових інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку знайшли часткове підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.

Порушення судами попередніх судових інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd Co. KG) задовольнити частково, судові рішення у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити питання розподілу витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється, адже суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржувані судові рішення та передає справу на новий розгляд, тому за результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Ітратос Лтд енд Ко. КаҐи (Itratos Ltd Co. KG) задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 28.03.2022 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 у справі № 914/249/21 скасувати.

3. Справу № 914/249/21 передати на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова