Постанова

від 17.10.2023 по справі 363/4352/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/7798/2023

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2023 року місто Київ

справа № 363/4352/21

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання - Савлук І.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2023 року та на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 березня 2023 року, ухвалені під головуванням судді Чіркова Г.Є., апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 березня 2023 року та на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 березня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Київській області, правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області про визнання недійсними та скасування державних актів про право власності на землю, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року позивач звернувся до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до відповідачів, в якому просив:

визнати недійсними та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №214725, виданий 10 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1608 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3221810100:01:285:0022;

визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №214726, виданий 10 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0100 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3221810100:01:283:0007.

В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме:

житловий будинок АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,1608 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що 16 травня 2007 року нотаріусом було видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька йому та його сестрі, а саме: йому на 3/4 частини вищевказаного житлового будинку, земельної ділянки площею 0,1000 га, земельної ділянки площею 0,1608 га та сестрі ОСОБА_1 на 1/4 частину вказаного нерухомого майна відповідно.

Зазначав, що 30 жовтня 2007 року ОСОБА_1 подарувала належну їй 1/4 частину будинку, з відповідною частиною надвірних будівель позивачу.

Посилався на те, що оскільки на момент укладання договору дарування частини будинку документи, що підтверджують право власності на земельні ділянки були в стадії переоформлення, пунктом 1.2. договору дарування частини житлового будинку передбачено, що земельна ділянка, на якій розташована подарована частина будинку з відповідною частиною надвірних будівель буде предметом окремого договору між сторонами після оформлення всіх необхідних документів.

Вказував, що після отримання державних актів на землю виявилось, що в них невірно зазначені частки, що належать співвласникам по 1/2 частині, замість 3/4 частин у нього та 1/4 частина у ОСОБА_1 , як визначено у свідоцтвах про право на спадщину, що стали підставою для видачі державних актів на право власності на землю.

Зазначав, що зазначені обставини унеможливлюють оформлення документів, що підтверджують право власності позивача на 3/4 частин земельних ділянок.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2023 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнанонедійсним та скасованодержавний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №214725 виданий 10 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1608 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3221810100:01:285:0022, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнанонедійсним та скасованодержавний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №214726 виданий 10 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0100 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3221810100:01:283:0007, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнутоз ОСОБА_1 та ГУДержгеокадастру у Київській області на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 908 грн. з кожного.

Додатковим рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 березня 2023 року заяву представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн.

У задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про стягнення з позивача витрат на правову допомогу відмовлено.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 29 березня 2023 року виправлено описку в рішенні Вишгородського районного суду Київської області від 27 березня 2023 року та другий абзац його резолютивної частини викладено в наступній редакції:

Стягнутоз ОСОБА_1 та ГУДержгеокадастру у Київській області на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн. в рівних частинах з кожного по 6500 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити повністю.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції за власною ініціативою за відсутності клопотання позивача вирішив замінити відповідача Відділ №1 Управління у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київської області на належного відповідача - ГУ Держгеокадастру у Київської області, чим допустив порушення ч.1 ст.51 ЦПК України.

Вказував, що з системного аналізу положень ст.ст.12, 13, ч.2 ст.51 та ч.4 ст.51 ЦПК України вбачається, що у суду відсутні повноваження самостійно без відсутності клопотання позивача вирішувати питання про залучення належного відповідача у справі.

Зазначав, що ОСОБА_1 не є суб`єктом владних повноважень, яка наділена владою вчинення дій з виправлення помилок, не наділена повноваженнями скасовувати акти на право власності на земельні ділянки, а тому до неї не може бути пред`явлено позовні вимоги і як висновок, вона не може бути відповідачем у даній справі, а тому вважає, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача, яким є ОСОБА_1 .

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що з договору про надання правової допомоги не вбачається можливим дійти висновку, що саме за цим договором позивачу у справі надавались послуги адвоката Заріцького С.М. Копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 10 лютого 2033 року також не дає можливості ідентифікувати ту послугу чи перелік послуг, які надавались адвокатом Зарицьким С.М., у якій справі тощо.

Вважає, що у справі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження тієї обставини, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката на користь позивача.

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції та ухвалою від 29 березня 2023 року про виправлення описки у додатковому рішенні суду, ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив додаткове рішення та ухвалу скасувати, ухвалити нове рішення, яким змінити розподіл судових витрат.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що саме виправлення описки суттєво змінило додаткове рішення від 27 березня 2023 року Вишгородського районного суду Київської області.

Вказував, що відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача, однак дослідивши матеріали справи та додані докази ГУ Держгеокадастру у м.Києві та Київській області та Вишгородським районним судом Київської області не знайдено підтвердження, що Головним управлінням були вчинені дії чи бездіяльність, які призвели до порушення прав чи обов`язків позивача.

Зазначав, що згідно позовних вимог та рішення, визнання державних актів серія ЯГ №214725 від 10 жовтня 2008 року та ЯГ №214726 від 10 жовтня 2008 року на земельні ділянки недійсними та їх скасування, не тягне за собою будь-яких дій щодо виконання рішення суду зі сторони Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області.

Посилався на те, що згідно резолютивної частини рішення, не має жодної вимоги, що висувається до Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області.

Вказував, що згідно пояснень Відділу №1 Управління у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області у листі від 23 вересня 2021 року №85/о/451-21 помилка щодо часток земельних ділянок зазначених в оскаржуваних державних актах допущена розробником в технічній документації.

Зазначав, що технічна документація із землеустрою розроблена суб`єктом господарювання - Вишгородським районним відділом Київської регіональної філії Центр ДЗК, який не є територіальним органом Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області, а є самостійною юридичною особою.

Відзиву на апеляційні скарги до Київського апеляційного суду не надійшло.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 свою апеляційну скаргу підтримав, просила її задовольнити з вищевказаних підстав, апеляційну скаргу ГУ Держгеокадастру у м.Києві та Київській області просив задовольнити частково.

Позивач в судовому засіданні апеляційного суду проти апеляційних скарг заперечував.

Відповідач ГУ Держгеокадастру у м.Києві та Київській областів судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Колегія суддів вважає можливим розглядати справу у його відсутність на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_4 , після смерті якого відкрилася спадщина на нерухоме майно, а саме:

житловий будинок АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

земельну ділянку площею 0,1608 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

28 вересня 2004 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Вишгородської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_2 дружиною померлого ОСОБА_6 та його дочкою ОСОБА_7 до Вишгородської районної державної нотаріальної контори були подані заяви, в яких останні відмовились від належної їм частини спадкового майна, що залишилося на день смерті чоловіка та батька на користь сина померлого ОСОБА_3

14 березня 2005 року відповідач ОСОБА_1 звернулася до Вишгородської районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4

16 травня 2005 року державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори було видано свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 на ім'я спадкоємців ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , а саме:

ОСОБА_3 на 3/4 частин: житлового будинку АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1000 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 0,1608 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_1 на 1/4 частину вищевказаного спадкового майна.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7260071 від 17 травня 2005 року за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 травня 2005 року зареєстровано право власності на 3/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

30 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдаровуваний) укладено договір дарування частини будинку, відповідно до якого дарувальник передала 1/4 частину будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель у власність обдаровуваного, а обдаровуваний прийняв 1/4 частину будинку з відповідною частиною надвірних будівель безоплатно. Договір посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Шостаком В.Я. та зареєстрований в реєстрі за №7103.

Пунктом 1.2 вказаного договору дарувальник ствердила, що земельна ділянка на якій розташована вказана частина будинку, з відповідною частиною надвірних будівель, є її власністю і буде предметом окремого договору між сторонами після оформлення всіх необхідних документів.

Як вбачається з витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16752755 від 22 листопада 2007 року за ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 30 жовтня 2007 року зареєстровано право власності на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

10 жовтня 2008 року на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 16 травня 2005 року №№3651, 3641 видано державі акти про право власності на земельні ділянки:

серії ЯГ №214725 на земельну ділянку площею 0,1608 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3221810100:01:285:0022;

серії ЯГ №214726 на земельну ділянку площею 0,0100 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3221810100:01:283:0007.

Як вбачається із вказаних державних актів частки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на вказані земельні ділянки визначені як по 1/2 частині на кожного.

Згідно листа Відділу №1 Управління у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області №85/о/451-21 від 23 вересня 2021 року, державні акти на право власна на земельні ділянки серія ЯГ №214725 та серія ЯГ №214726 виготовлені на підставі технічної документації із землеустрою розробленою суб'єктом господарювання Вишгородський районний відділ Київської регіональної філії Центр ДЗК. Помилка в частках земельних ділянок допущена розробником в технічній документації. Відповідно до п.4.1 наказу Держкомзему від 22 червня 2009 року №325 «Про затвердження Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою» зареєстрованому в Міністерстві юстиції України від 06 серпня 2009 року за №735/16751, яка була чинна на час виготовлення державних актів, виправлення орфографічних або технічних помилок у бланку та державному акті не допускалося. На даний час виправити відомості в Державному земельному кадастрі можливо на підставі нової документації із землеустрою. Державні акти серія ЯГ №214725 та серія ЯГ №214726, що посвідчували виникнення права власності на земельні ділянки, виготовлені з помилками. В зв'язку з тим, що виправлення в державних актах не допускаються, державні акти серія ЯГ №214725 та серія ЯГ №214726 на право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221810100:01:285:0022 та 3221810100:01:283:0007 підлягають скасуванню.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що видачею відповідачу державних актів на право власності на 1/2 частину земельних ділянок, що були успадковані після смерті батька ОСОБА_4 порушуються його права, оскільки визначена в державних актах частка у спільному майні не відповідає розміру частки, що була визначена нотаріусом у свідоцтві про право на спадщину за законом від 16 травня 2005 року.

Згідно з ст.1216 ЦК України спадкування є перехід прав і обов'язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до вимог ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, тобто зміна власника майна, що підлягає державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності. Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язковим, коли об'єктом спадкування є нерухоме майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Частинами 1-3 ст.78 ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Як передбачено п.г) ч.1 ст.81 ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Частинами 1, 2, 4 ст.86 ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Суб'єктами права спільної власності на землю можуть бути громадяни та юридичні особи.

Право спільної власності на землю посвідчується державним актом на право власності на землю.

Згідно з п.в) ч.1 ст.87 ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає при прийнятті спадщини на земельну ділянку двома або більше особами.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч.2 ст.90 ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Як передбачено ч.1 ст.126 ЗК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст.25 Закону України «Про землеустрій», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації.

Одним із видів документації із землеустрою є технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

У статті 28 Закону України «Про землеустрій», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зазначено, що розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією.

Згідно з п.п.1.1, 1.2 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, чинної на час виникнення спірних правовідносин, право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом:

- на право власності на земельну ділянку;

- на право постійного користування земельною ділянкою.

Форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року №449.

Пунктом 2.9 вказаної Інструкції передбачено, що заповнення державних актів на правовласності на земельнуділянку та на право постійного користування земельною

ділянкою покладається на Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України, регіональні, районні та міські центри державного земельного кадастру та їх структурні підрозділи і інші землевпорядні підприємства та організації. Усі записи мають бути зроблені державною мовою, чітко і розбірливо, виправлення не допускаються. Заповнення вказанихдокументів здійснюється з використанням комп'ютерної техніки.

Відповідно до п.2.14 Інструкції №43 державний акт на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою складається у двох примірниках, підписується органом, який прийняв рішення про передачу (надання) земельної ділянки у власність (постійне користування), та відповідним державним органом земельних ресурсів. У разі відчуження земельних ділянок із земель приватної власності державний акт на право власності на земельну ділянку підписує відповідний державний орган земельних ресурсів на підставі копії відповідного договору, вірність якої засвідчена нотаріусом.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі №6-2824цс15 зроблено висновок, що оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, то у спорах, пов'язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №362/884/16-ц зроблено висновок, що визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, ефективним та окремим способом захисту та поновлення порушених прав у судовому порядку.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно було встановлено судом першої інстанції після смерті ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину за законом на спірні земельні ділянки отримали його діти - позивач ОСОБА_3 на 3/4 частин спадкового майна, та відповідачОСОБА_1 на 1/4 частину спадкового майна.

Вказані свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 травня 2005 року, видані державним нотаріусом Вишгородської районної державної нотаріальної контори на ім'я Загорного Г.Г. та ОСОБА_1 , що зареєстровані в реєстрі за номерами 3641 та 3651 є чинними та в передбаченому законом порядку не скасовані.

Відтак позивач успадкував і має право на 3/4 частин спірних земельних ділянок.

Разом з тим, при оформленні державних актів серії ЯГ №214725 та серії ЯГ №214726 допущено помилку у визначенні часток у спільній власності співвласників земельних ділянок, які не відповідають часткам, зазначеним у свідоцтвах про право на спадщину за законом від 16 травня 2005 року, які стали підставою для їх видачі, що також підтверджується листом Відділу №1 Управління у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київській області №85/о/451-21 від 23 вересня 2021 року.

Виправити вказані помилки у позасудовому порядку у ОСОБА_3 немає можливості з огляду на те, що відділи Держземагенства (Держгеокадастру) вже втратили свої повноваження щодо видачі, посвідчення, та виправлення помилок у державних актах.

Так, Законом України «Про державний земельний кадастр» припинено посвідчення прав на землю шляхом видачі державних актів, раніше видані правовстановлюючі документи на землю залишаються чинними, а відповідно до наказу Держкомзему України №325 від 22червня 2009 року, який діяв до 01січня 2013 року виправлення в державному акті не допускаються.

Наявність помилок у правовстановлюючому документі на землю унеможливлює реалізацію особою своїх прав власника земельної ділянки.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані державні акти порушують право власності позивача на спірні земельні ділянки та є незаконними, а тому мають бути скасовані в судовому порядку, отже позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_1 не є суб`єктом владних повноважень, яка наділена владою вчинення дій з виправлення помилок, не наділена повноваженнями скасовувати акти на право власності на земельні ділянки, а тому вважає, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача, яким є ОСОБА_1 , колегія суддів відхиляє, оскільки у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі №362/884/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №758/3921/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі №674/1465/16-ц зроблено висновок, що належними відповідачами у справах про визнання недійсними актів про право власності на земельну ділянку є особа, якій видано державний акт про право власності на відповідну земельну ділянку та орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв рішення про його видачу.

Отже, позов у даній справі пред`явлено до належних відповідачів.

Посилання представника відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції за власною ініціативою за відсутності клопотання позивача вирішив замінити відповідача Відділ №1 Управління у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київської області на належного відповідача - ГУ Держгеокадастру у Київської області, чим допустив порушення ч.1 ст.51 ЦПК України є неспроможними, оскільки суб'єктний склад учасників справи визначає суд першої інстанції. Як вбачається з протоколу судового засідання від 23 листопада 2022 року судом першої інстанції постановлено на обговорення питання правильності визначення процесуального статусу осіб та ухвалою, яка поставлена без виходу до нарадчої кімнати та занесена до протоколу судового засідання від 23 листопада 2022 року замінено неналежного відповідача Відділ №1 Управління у Вишгородському районі Головного управління Держгеокадастру у Київської області на належного відповідача - ГУ Держгеокадастру у Київської області.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо зазначення відповідачем ГУ Держгеокадастру у Київської області, оскільки Відділ є структурним підрозділом юридичної особи - ГУ Держгеокадастру у Київської області, а згідно з ч.2 ст.48 ЦПК України відповідачем у справі можуть бути лише фізичні і юридичні особи.

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру у Київській області на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн. в рівних частинах з кожного по 6500 грн., суд першої інстанції виходив з того, що витрати на правничу допомогу є доведеними.

При цьому, враховуючи те, що внаслідок технічної описки в другому абзаці резолютивної частини додаткового рішення від 27 березня 2023 року суд першої інстанції помилково не зазначив другого відповідача - Головне управління Держегеокдастру у Київській області, з якого разом з ОСОБА_1 стягнуто витрати на правову допомогу по 6500 грн. з кожного, суд першої інстанції виправив вказану помилку шляхом постановлення ухвали від 29 березня 2023 року.

Колегія суддів погоджується з такимивисновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 3 ст.270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частин першої - шостої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Як вбачається із матеріалів справи, інтереси позивача ОСОБА_3 в суді першої інстанції представляв адвокат Заріцький С.М., що діяв на підставі договору про надання правової допомоги від 08 жовтня 2021 року, ордеру серії КС №757389 від 08 жовтня 2021 року та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №18940/10 виданого 26 квітня 2001 року.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування представником позивача було надано копії: договору про надання правової допомоги від 08 жовтня 2021року; квитанцій до прибуткового касового ордеру на загальну суму 13000 грн.

Пунктом 4.1 вказаного договору сторони домовились про фіксовану суму вартості надання правничої допомоги в розмірі 13000 грн.

Беручи до уваги обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та доказів понесення витрат на правову допомогу, розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів ОСОБА_1 та ГУДержгеокадастру у Київській області на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13000 грн. в рівних частинах з кожного по 6500 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження тієї обставини, що позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката на користь позивача, колегія суддів відхиляє, оскільки розмір витрат на правову допомогу у сумі 13000 грн. є доведеним та співмірним зі складністю справи.

Щодо посилання представника відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що копія квитанції до прибуткового касового ордеру від 10 лютого 2033 року не може бути доказом на підтвердження здійснення оплати за надані послуги, оскільки 2033 рік ще не настав колегія суддів вважає необхідним зазначити, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Посилання ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області в апеляційній скарзі на те, що згідно резолютивної частини рішення, не має жодної вимоги, що висувається до Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області; технічна документація із землеустрою розроблена суб`єктом господарювання - Вишгородським районним відділом Київської регіональної філії Центр ДЗК, який не є територіальним органом Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області, а є самостійною юридичною особою, а тому ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області не є стороною, з якої підлягають стягненню судові витрати є неспроможними, оскільки ГУ Держгеокадастру у місті Києві та Київській області є належним відповідачем у даній справі, а згідно з п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив судові рішення у даній справі, що відповідають вимогам закону, тому підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381 -383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2023 року - залишити без задоволення.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 10 лютого 2023 року - залишити без змін.

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 березня 2023 року, апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області на додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 березня 2023 року та на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 березня 2023 року - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Вишгородського районного суду Київської області від 27 березня 2023 року та ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 29 березня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2023 року.

Головуючий:

Судді: