Рішення

від 28.04.2023 по справі 160/2655/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2023 року Справа № 160/2655/23

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.02.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не здійснені нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 10 вересня 2018 року з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 21 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 вересня 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 21 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 вересня 2018 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач з 01.11.2013р. по 10.09.2018р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 має статус учасника бойових дій з 21 січня 2016 року, однак, в період проходження його служби, а саме: з 01 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року відповідачем протиправно не проводилась індексація його грошового забезпечення, в тому числі із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 по 28.02.2018 - січень 2008 року, що є порушенням чинного законодавства України, зокрема, Закону України від 06.02.2003 року №419-IV «Про індексацію грошових доходів населення» та Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», а також позивачеві при звільненні з військової служби не була нарахована та виплачена грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за період з 21 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2023 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/2655/23 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами з 30.03.2023 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вищезазначеною ухвалою суду від 27.02.2023 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : інформацію і докази на її підтвердження, щодо наявності (відсутності) невикористаних у 2016, 2017, 2018 роках щорічних додаткових відпусток, встановлених учасникам бойових дій Законом України Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, у ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ; розрахунок грошової компенсації за невикористані у 2016, 2017, 2018 роках щорічні додаткові відпустки, встановлені учасникам бойових дій Законом України Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ; довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , за період з 01 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року (помісячно); інформацію та докази на її підтвердження щодо проведення індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , за період з 01 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року.

30.03.2023 року до суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що пунктом 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078), передбачено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Враховуючи зазначене, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Разом з тим, в 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців. У зв`язку з цим, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015р. №248/3/9/1/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин (установ, організацій) роз`яснення від 04.01.2016р. №248/3/9/1/2, згідно з якими у зв`язку із внесенням змін до Порядку №1078 індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення. Враховуючи підвищення розміру щомісячної премії військовослужбовцям Збройних Сил України відповідно до наказу Міністерства оборони України від 27.01.2016р. №44 та значним підвищенням грошового забезпечення військовослужбовцям, індексація з 01 січня 2016 року військовослужбовцям не нараховувалась і не виплачувалась. Також відповідачем зауважено, що визначення базового місяця для обчислення індексу споживчих цін відносить до дискреційних повноважень відповідача, отже, підстави для зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити розрахунок індексації грошового забезпечення позивача з урахуванням конкретного місяця для обчислення індексу споживчих цін відсутні.

Також відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 27.02.2023р. надано витребувані судом докази.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 21.01.2016 року, та у період з 01.11.2013р. по 10.09.2018р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2018 року №202 (по стройовій частині) солдата ОСОБА_1 , водія-слюсаря відділення слюсарно-механічних робіт взводу спеціальних робіт ремонтної роти автомобільної техніки ремонтно-відновлювального батальйону, звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №14-РС від 06.09.2018р. у запас за п. «к», які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, вважати таким, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Новомосковського ОМВК Дніпропетровської області, а також 10.09.2018р. виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з котлового забезпечення (обіди) 11.09.2018р.

В зазначеному вище наказі також визначено виплатити ОСОБА_1 : щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 124% посадового окладу; збільшити розмір щомісячної премії до раніше визначеного розміру грошового забезпечення (за вересень) в сумі 9,68грн., надбавку за особливості проходження служби у розмірі 10% посадового окладу, з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01вересня по 10 вересня 2018 року; грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 15853,63грн.

Також в наказі зазначено, що щорічна відпустка за 2018 рік використана. Грошова допомога на оздоровлення за 2018 рік отримана. Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань 2018 рік отримана.

При цьому, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що при проходженні позивачем військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 01 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року індексація його грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалась, що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 24.01.2023р. №123, а також листом відповідача від 24.01.2023р. №128, наданим у відповідь на запит представника позивача з цього приводу.

Крім цього, судом встановлено, що позивачеві за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 з моменту набуття статусу учасника бойових дій з 21.01.2016 року з січня 2016 року по 10.09.2018р. (день його виключення зі списків особового складу частини) щорічна додаткова відпустка, передбачена ст.16-2 Закону України Про відпустки, п.12 ч.1 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, як учаснику бойових дій, не надавалась, а компенсація за невикористану додаткову відпустку при звільненні з Військової частини НОМЕР_1 не виплачувалась, що підтверджується довідками Військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2023р. №479 та №477, змістом витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2018 року №202 (по стройовій частині), а також листом відповідача від 24.01.2023р. №128, наданим у відповідь на запит представника позивача з цього приводу.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року, в тому числі із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, а також щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 21 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 вересня 2018 року, позивач звернувся з цим позовом до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03 липня 1991 року (далі - Закон №1282-ХІІ).

Статтею 1 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст.2 Закону №1282-ХІІ).

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень ч.1 ст.4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 6 Закону №1282-ХІІ передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст.4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог ст. ст. 18 та 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

За приписами п.1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 (в редакції Постанови КМУ №1013 від 09.12.2015р.) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з абз.1-2 п.4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Абзацом 6 пункту 4 Порядку №1078 передбачено, що сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку №1078).

При цьому, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. Базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019р. у справі №825/694/17.

Крім того, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Відтак, відповідач, виключаючи позивача зі списків особового складу, мав провести з ним розрахунок в повному обсязі, включаючи виплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби.

При цьому, відповідно до пункту 5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 15.12.2015р. (до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1013 від 09.12.2015р.), у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Крім того, відповідно до вимог абзацу 3 пункту 10-1 Порядку №1078 (в редакції, чинній до 15.12.2015р.) обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювалось з місяця прийняття працівника на роботу.

Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015р. «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», яка набрала чинності з 15.12.2015р. та застосовується з 01 грудня 2015 року, внесено зміни до Порядку №1078, відповідно до яких пункт 5 Порядку №1078 викладено в новій редакції.

Так, згідно з абзацами 1-5 пункту 5 Порядку №1078 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1013 від 09.12.2015р.) визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. У разі зростання грошового доходу за рахунок інших його складових без підвищення тарифних ставок (посадових окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення грошового доходу. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (посадового окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові грошового доходу, які не мають разового характеру.

Також, з 01.12.2015 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №1013 від 09.12.2015 року пункти 10-1 та 10-2 Порядку №1078 викладено в новій редакції, при цьому, п.10-2 цього Порядку в оновленій редакції встановлено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Таким чином, відповідно до пункт у 5 Порядку №1078, в редакції, яка діяла до 01.12.2015р., базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення був, в тому числі, місяць зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів.

Разом з цим, згідно з приписами абзацу 3 пункту 10-1 Порядку №1078 (в редакції, чинній до 01.12.2015р.) обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювалось з місяця прийняття працівника на роботу.

Враховуючи, що індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру, механізм індексації має універсальний характер. У свою чергу, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють наступне виникнення права на отримання індексації.

Порівняльний аналіз законодавства про індексацію грошових доходів дає підстави стверджувати про те, що новим базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення:

- до 01.12.2015 року був місяць прийняття працівника на роботу та місяць збільшення заробітної плати;

- після 01.12.2015 року є місяць збільшення тарифної ставки (окладу).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19 травня 2022 року у справі №200/3859/21 (адміністративне провадження №К/990/512/22). При цьому, як слідує зі змісту цієї постанови Верховного Суду, підставами відкриття касаційного провадження у справі №200/3859/21 став висновок Верховного Суду, що зазначена справа стосується питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 та постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 « Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» щодо процедури визначення базового місяця для нарахування індексації у випадках якщо військовослужбовця призначено на посаду у військовій частині в інший період та після січня 2008 року.

З огляду на наведене, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення до грудня 2015 року проводилося з місяця прийняття військовослужбовця на службу. З 01 грудня 2015 року вказану норму виключено, і з цього часу застосовуються загальні положення Порядку №1078, в тому числі п. 10-2 цього Порядку в редакції постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року № 1013, згідно з яким для новоприйнятих працівників обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Суд також зауважує, що згідно з п.14 Порядку №1078 роз`яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.

Так, Міністерство соціальної політики України в листі від 28 квітня 2016 року №201/10/1.37-16 надало роз`яснення щодо індексації заробітної плати, яке полягає в наступному: Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.

В цьому листі також зазначено, що враховуючи викладене та наведені у листі дані, для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватися з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року.

Мінсоцполітики в листі від 23 червня 2020 року №76/0/214-20 надало роз`яснення в якому зазначається, що починаючи з грудня 2015 року до чергового підвищення посадових окладів згідно із рішенням Уряду обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мало здійснюватися з місяця наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець, а саме з лютого 2008 року.

При цьому, щодо періоду після 01 грудня 2015 року, то підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Разом з цим, суд зауважує, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів від 09 грудня 2015 року №1013 міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів наказано вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 р. розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов`язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 р., з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 р. перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.

01 січня 2008 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», якою були встановлені підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені додатком №1 до цієї Постанови. Вказана постанова втратила чинність 01 березня 2018 року.

01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, а також нові схеми тарифних розрядів та тарифних коефіцієнтів. Згідно з вказаною Постановою відбулося наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців.

Отже, січень 2008 року та березень 2018 року є місяцями підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку №1078 січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року, а березень 2018 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців починаючи з 01 березня 2018 року.

У справах №400/1118/21, №420/3593/20 та №380/7071/21 Верховний Суд, розтлумачивши пункти 2, 5, 102 Порядку № 1078, пункт 3 Постанови №1013 зазначив, що для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.

Одночасно з цим, Суд указав, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. Водночас нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

З рештою, на основі аналізу наведених норм Суд дійшов висновку, що місяць, у якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Правовідносини у наведених справах і у даній справі є подібними, а відтак указаний висновок є релевантним до цієї справи.

У цьому контексті суд звертає увагу на те, що постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294 (далі Постанова №1294) було затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п.13 Постанови №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Вищевказана Постанова №1294 діяла до дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. №704 (далі Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018 року та якою було затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.

Проаналізувавши Постанову №1294 в період її дії з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року, тобто протягом періоду, який охоплює період спірних правовідносин, суд встановив незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців в цей період, що відповідачем також не заперечується.

Таким чином, враховуючи підвищення постійних складових грошового забезпечення військовослужбовців у січні 2008 року відповідно до Постанови №1294, в тому числі, розміру посадового окладу, місяць січень 2008 року, в якому відбулось вказане підвищення посадового окладу військовослужбовців, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з лютого 2008 року.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 26.01.2022 року в адміністративній справі №400/1118/21.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що посадовий оклад позивача, який йому виплачувався за період служби з січня 2016 року, був встановлений на підставі Постанови №1294 у розмірі, що був чинний з січня 2008 року, та не змінювався. Він змінився лише у березні 2018 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01 березня 2018 року та якою установлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців. Наведене підтверджується бланками особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 за 2016-2018р.р.

Отже, з урахуванням наведених норм права, суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із застосування січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації його грошового забезпечення за цей період.

Оскільки судом встановлено, що позивачеві у період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. індексація грошового забезпечення протиправно не нараховувалась та не виплачувалась, то з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. із застосування січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації його грошового забезпечення за цей період, і, відповідно задовольнити позовні вимоги в цій частині.

Щодо посилання відповідача на частину шосту статті 5 Закону №1282-XII, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік, суд зазначає, що будь-яких застережень щодо не проведення в зв`язку з цим індексації взагалі зазначена норма не містить.

Суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Положеннями Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Щодо посилання відповідача на відсутність достатнього об`єму бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України Про індексацію грошових доходів населення, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі Кечко проти України зауважував, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Також суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відносно визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 10.09.2018р. із застосуванням січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації його грошового забезпечення за цей період та щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату такої індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період, з огляду на таке.

Так, при вирішенні питання щодо наявності у особи права на індексацію грошового забезпечення слід враховувати місяць підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі, військовослужбовець, а також місяць, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлений в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до п.5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, яка набрала чинності 01.03.2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.

Враховуючи підвищення постійних складових грошового забезпечення позивача у березні 2018 року, в тому числі, розміру посадового окладу, місяць березень 2018 року, в якому відбулось вказане підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

Згідно з інформацією Держстату України, розміщеному на їх офіційному веб сайті, про індекс споживчих цін:

- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;

- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8;

- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3;

- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9.

- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7.

Відповідно до положень Порядку №1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.

Оскільки березень 2018 року є базовим місяцем, індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7 (1,008*1,00*1,00*0,993*1,00*1,019*1,017*100).

Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103% до листопада 2018 року.

У листопаді ж 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7%.

Відтак, з урахуванням положень Порядку №1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складає 103,7%, то у наступному місяці, тобто грудні 2018 року, і підлягало індексації грошове забезпечення військовослужбовців.

Враховуючи, що з квітня 2018 року по жовтень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складав 103,7, а отже індексації грошове забезпечення військовослужбовців підлягало би тільки в наступному місяці, тобто у грудні 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстав для нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 10.09.2018р. із застосуванням січня 2008 року як базового місяця для нарахування індексації його грошового забезпечення за цей період відсутні.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 відносно нарахування і виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 21 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 вересня 2018 року, суд зазначає таке.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР Про відпустки (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із п.12 ч.1 ст.12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту №3551-ХІІ (далі Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991р. №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.п.19, 20 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

При цьому, абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю-учаснику бойових дій пільги у вигляді додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати протягом 14 календарних днів припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії особливого періоду.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та від 06 грудня 1991 року №1932-XII Про оборону України (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

При цьому спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв`язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Спірні правовідносини щодо стягнення компенсації за невикористані позивачем щорічні додаткові відпустки як учаснику бойових у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Так, відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

При цьому, як встановлено судом та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, і не заперечувалось відповідачем, позивач дійсно проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 01.11.2013 року по 10.09.2018 року (по день звільнення з військової служби), а також є учасником бойових дій з 21.01.2016 року (посвідчення серії НОМЕР_2 від 21.01.2016р.), а, отже, саме з 21.01.2016р. є особою, на яку поширюється дія наведених вище норм чинного законодавства України про відпустки.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019р. у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).

Також адміністративна справа, що розглядається, в цій частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19), а саме: позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби; відповідач, суб`єкт владних повноважень у якого позивач перебував на забезпечені; підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України Про відпустки, статті 5, 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, стаття 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію; предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей; відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України Про відпустки, Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію; позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Зважаючи на те, що у даному випадку відповідачем у справі є саме суб`єкт владних повноважень, у якого позивач перебував на забезпечені, що відповідачем не заперечується, справа, що розглядається, в цій частині позовних вимог відповідає ознакам типової справи, вказаним у рішенні Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 (адміністративне провадження №Пз/9901/4/19).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

За таких обставин, правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду у зразковій справі, підлягають застосуванню адміністративним судом за нормами ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, у суду відсутні підстави для незастосування вищенаведеної правової позиції Верховного суду.

З огляду на наведене та зважаючи на те, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016-2018 роки, то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 21 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 вересня 2018 року, та щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві таку грошову компенсацію слід задовольнити.

При цьому, щодо зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачеві грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 21 січня 2016 року по 10 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 вересня 2018 року, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, згідно з п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з п.6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, розмір грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки повинен бути розрахований від розміру місячного грошового забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою станом на день фактичного звільнення з військової служби.

Враховуючи встановлені обставини справи у сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, встановленої учасникам бойових дій Законом України Про правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, за період з 21.01.2016 року по 10.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 10.09.2018 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 21.01.2016 року по 10.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 10.09.2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: О.М. Турова