Постанова

від 11.10.2023 по справі 445/1439/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 445/1439/20 пров. № А/857/15278/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Іщук Л.П., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засідання Хомин Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Навчального центру імені Василя Вишиваного Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року, прийняте суддею Мартинюком В.Я. у м. Львові у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Навчального центру імені Василя Вишиваного Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування Золочівської районної держадміністрації Львівської області, ОСОБА_4 про скасування рішення житлово-побутової комісії,-

встановив:

ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (надалі - позивачі) звернулися з адміністративним позовом до Навчального центру імені Василя Вишиваного Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) (надалі - Навчального центру НГ України, відповідач) про скасування рішення житлово-побутової комісії від 07 лютого 2020 про зняття з квартирного обліку ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 ; поновлення на квартирному обліку ОСОБА_3 , та ОСОБА_2 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на момент прийняття рішення житлово-побутовою комісією Навчального центру НГ України про зняття їх з квартирного обліку не могли визначати своє місце проживання, а тому за ними повинно було зберегтись право на користування житлом за місцем проживання їх батька.

Окрім того, до спірних правовідносин підлягає застосуванню також п.26 розділу VI Інструкції №380, оскільки, як зазначено самим позивачем, діти ОСОБА_2 , ОСОБА_3 продовжують проживати, у тому числі, зі своїм батьком ОСОБА_3 .. При цьому, він не був позбавлений батьківських прав.

Щодо зобов`язання поновити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на квартирному обліку, то вказана вимога є похідною від попередньої, а тому вона також підлягає задоволенню.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Навчальний центру НГ України (Військова частина НОМЕР_1 ) подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі зазначає, що як вбачається із витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 05.04.2018 та довідки про реєстрацію місця проживання особи № 116 від 15.03.2018 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .

03.02.2020 ОСОБА_3 звернувся до відповідача із рапортом у якому, у зв`язку із розірванням шлюбу, просив зняти колишню дружину ОСОБА_1 та дітей з квартирного обліку Навчального центру імені В.Вишиваного НГУ (В/Ч 3007).

Відповідно до витягу з протоколу засідання житлово - побутової комісії Навчального центру НГ України № 2 від 07.02.2020 у зв`язку з розлученням внесено зміни в квартирну справу старшого прапорщика ОСОБА_3 - знято з квартирного обліку колишню дружину ОСОБА_1 та дітей.

Згідно з п. 4 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11 грудня 1984 за № 470 - Громадяни самостійно здійснюють право на одержання жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку, а такі, що одружилися або влаштувалися на роботу в передбачених законом випадках до досягнення вісімнадцятирічного віку, - відповідно з часу одруження або влаштування на роботу. Інші неповнолітні (віком від п`ятнадцяти до вісімнадцяти років) здійснюють право на одержання жилого приміщення за згодою батьків або піклувальників. Зазначена норма дублюється ст. 32 Житлового кодексу Української PCР.

Апелянт покликається на постанову Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі 235/9835/15-ц, де зазначено, що право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу власника цього, майна на підставі частини другої статті 406 ЦК України. Так, суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідачі користувались спірним будинком під час дії сервітуту, на час розгляду справи обставини, які були підставою для встановлення сервітуту, припинились, дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав їх виселення із приміщення, яке належить позивачу на праві власності, набутому установленому законом порядку.

ОСОБА_1 у відзиві зазначає, що апелянт не вказав у скарзі, що крім названої Інструкції № 380 від 31.07.2018 діє ще Інструкція з організації забезпечення, надання військовослужбовцям Національної гвардії України та членам їх сімей житлових приміщень/ затвердженої наказом т.в.о. Міністра внутрішніх справ України №. 278 від 28.07.2007, де жодним словом не вказано про зняття з квартирного обліку дітей батьків, які розірвали шлюб. Крім того, ніяка Інструкція не може суперечити чинному законодавству.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

В судове засідання для розгляду апеляційної скарги учасники справи не прибули, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а тому відповідно до ч.4 ст. 229, ст. 313 КАС України апеляційний суд ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснити за відсутності учасників справи та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до витягу з протоколу засідання житлово-побутової комісії Військової частини НОМЕР_1 ВВ МВС України №3 від 31.05.2004 прапорщика ОСОБА_3 із сім`єю у складі 4 чоловік в тому числі: він, дружина ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_3 , син ОСОБА_2 зараховано на квартирний облік.

Згідно із довідкою з місяця проживання про склад сім`ї та прописку №269 від 14.11.2019 ОСОБА_3 , постійно разом із 4 членами сім`ї: дружиною ОСОБА_1 , дочкою ОСОБА_3 , сином ОСОБА_2 , проживає і прописаний у АДРЕСА_1 .

Окрім того, як вбачається із витягу з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання від 05.04.2018 та довідки про реєстрацію місяця проживання особи №116 від 15.03.2018 ОСОБА_3 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 .

При цьому, відповідно до довідки про місце проживання №12/9 від 09.12.2021 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 .

03.02.2020 ОСОБА_3 звернувся до відповідача із рапортом, в якому у зв`язку із розірванням шлюбу просив зняти колишню дружину ОСОБА_1 та дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з квартирного обліку.

Відповідно до витягу з протоколу засідання житлово-побутової комісії Навчального центру НГ України №2 від 07.02.2020 у зв`язку з розлученням внесено зміни в квартирну справу ст. прапорщика ОСОБА_3 . Знято з квартирного обліку колишню дружину ОСОБА_1 та дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .. Виключено із загальних та першочергових списків військовослужбовців та членів їх сімей, які перебувають на квартирному обліку у Навчальному центрі НГ України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до абзацу першого ч.1 ст.12 Закону №2011-XII держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Абзацом третім цієї ж норми передбачено, що військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст.40 Житлового кодексу Української РСР від 30.06.1983 №5464-X (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Житловий кодекс), громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті.

Згідно п. 1 ч. 2 ст.40 Житлового кодексу громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадку поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення.

Відповідно до ч. ч.1, 4ст. 43 Житлового кодексу громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік (включення до списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень).

Абзацом другим п.26 розділу VI Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями затвердженої наказом Міністерства оборони України №380 від 31.07.2018 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція №380), передбачено, що у разі розірвання шлюбу військовослужбовцем на обліку разом з ним залишаються діти, які за рішенням суду або за домовленістю сторін залишаються проживати разом з військовослужбовцем, крім випадків позбавлення батьківських прав.

Відповідно до абзацу третього п.26 розділу VI Інструкції №380 у разі розірвання шлюбу члени сім`ї військовослужбовця (крім дітей), які перебувають з ним на обліку та не є військовослужбовцями, знімаються з обліку.

Пунктом 21 Інструкції №380 визначено, що зняття військовослужбовців з обліку проводиться у разі:

поліпшення житлових умов до встановлених норм забезпечення житловою площею громадян у відповідному населеному пункті;

подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на квартирний облік, включення до списків осіб, що мають право першочергового та позачергового одержання житлових приміщень, або неправомірних дій посадових (службових) осіб при вирішенні питання про прийняття на квартирний облік;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до абз.1-2 п.2 розділу VІІ Інструкції №380, житлові приміщення, які надаються військовослужбовцям для постійного проживання, мають відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Житлові приміщення надаються військовослужбовцям та членам їх сімей не менше рівня середньої забезпеченості громадян житловою площею, але не більше 13,65 квадратних метрів житлової площі на одну особу за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

В контексті наведеного, колегія суддів зазначає, що підставою для зняття з обліку члена сім`ї військовослужбовця, який перебувають з ним на обліку та не є військовослужбовцями (крім дітей) є розірвання шлюбу.

Прийняття рішення про зняття з обліку належить до повноважень житлової комісії, яка вирішує дане питання на засіданні комісії.

Постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.08.2006 було затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок №1081).

Військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини (абзац перший п.24 Порядку №1081).

Згідно із абзацом другим п.24 Порядку №1081 у рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім`ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства.

Як передбачено частиною четвертою ст.9 Житлового кодексу, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої ст.61 Житлового кодексу користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Згідно із частиною другою цієї норми договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору (ч.1 ст.64 Житлового кодексу).

Як передбачено частиною другою ст.64 Житлового кодексу до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї (ч.3 ст.64 Житлового кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно із ч.2 ст.29 ЦКУ фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна (ч.3 ст.29 ЦКУ).

Як передбачено частиною другою ст.160 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 №2947-III, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Судом встановлено, що на момент зняття з квартирного обліку дітей ОСОБА_3 , а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , вони були неповнолітніми особами, що підтверджується свідоцтвами про народження НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , які наявні в матеріалах справи.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу на те, що неповнолітні особи самостійно не можуть визначати своє місце проживання.

Крім того, судом цілком доречно взято до уваги правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.12.2020 у справі №206/4028/18, від 04.07.2018 у справі №711/4431/17 про те, що не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці з одним із батьків, оскільки неповнолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому випадку є забезпечення найкращих інтересів дітей.

Відтак, оскільки ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент прийняття рішення житлово-побутовою комісією Навчального центру НГ України про зняття їх з квартирного обліку не могли визначати своє місце проживання, а тому за ними повинно було зберегтись право на користування житлом за місцем проживання їх батька ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 .

Окрім того, як стверджує ОСОБА_1 , діти продовжують проживати, у тому числі, зі своїм батьком і останній не є позбавлений батьківських прав. що не спростовано матеріалами справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що рішення житлово-побутової комісії Навчального центру НГ України №2 від 07.02.2020 в частині, яка стосується ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягає скасуванню, відтак слід зобов`язати поновити ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на квартирному обліку.

Покликання апелянта на постанову Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі №235/9835/15-ц не заслуговує на увагу, оскільки правовідносини у зазначеній справі не є релевантними до цієї, враховуючи те, що у справі №235/9835/15-ц колишній чоловік був власником житла та стосуються сервітуту.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, «Тошкуца та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Навчального центру імені Василя Вишиваного Національної гвардії України (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 03 липня 2023 року у справі №445/1439/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 20.10.2023.