Постанова

від 17.10.2023 по справі 572/2630/22

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2023 року

м. Рівне

Справа № 572/2630/22

Провадження № 22-ц/4815/1001/23

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчук Н. М.,

суддів: Гордійчук С. О., Шимківа С. С.

секретар судового засідання Пиляй І. С.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі,

відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної казначейської служби України у Сарненському районі Рівненської області

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційними скаргами ОСОБА_1 таГоловного управління Пенсійного Фонду у Рівненській області на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 28 червня 2023 року у складі судді Ведяніної Т. О., ухвалене в м. Сарни Рівненської області, відомості про дату складання повного тексту рішення відсутні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної казначейської служби України у Сарненському районі Рівненської області, про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона постійно проживає на території, віднесеної згідно Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року до зони гарантованого добровільного відселення, а також їй надано статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи. Відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач має право на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення. Однак доплата до пенсії згідно ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» їй не встановлювалась та не виплачувалась, в зв`язку з чим їй було завдано матеріальної шкоди за період з 17 липня 2018 року по 31 серпня 2022 року. Вважає, що така бездіяльність відповідача у справі є протиправною, суперечить вимогам чинного законодавства, в зв`язку з чим вона змушена була звернутися до суду за захистом свого порушеного права. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, у якій зіслалася на те, що при розрахунку шкоди взято за розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, а не мінімальну заробітну плату, як це передбачено ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», просила стягнути 576 181 грн. майнової шкоди у вигляді недоотриманої щомісячної грошової допомоги завданої Законом, що визнаний неконституційним.

Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 28 червня 2023 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 215 456 гривень майнової шкоди у вигляді недоотриманої щомісячної грошової допомоги, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області оскаржили його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Пояснює, що у вересні 2022 року вона звернулася до Сарненського районного суду Рівненської області з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, в якому просила стягнути на свою користь кошти, розмір яких розрахувала виходячи розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Додає, що після подання позову дізналася про те, що після рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 року та рішення Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року усі позови щодо нарахування та виплати додаткової пенсії розглядають адміністративні суди і задовольняють їх, при цьому беручи за розрахункову величину дві мінімальні зарплати, а не прожиткові мінімуми. Зазначає, що у зв`язку з цим вона звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом про нарахування та виплату додаткової пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат., і поруч з цим подала заяву до Сарненського районного суду Рівненської області про збільшення позовних вимог. Вказує, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2022 року її позов був задоволений повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду у Рівненській області щодо не нарахування та невиплати з 27.01.2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі двох мінімальних заробітних плат. Вважає це рішення таким, що встановлює преюдиційний факт для цієї справи. Та наполягає, що у даному спорі суд мав стягнути на її користь кошти, розраховані виходячи із розрахункової величини дві мінімальні зарплати, а не прожиткові мінімуми. З наведених міркувань просить змінити рішення суду першої інстанції в частині суми завдання майнової шкоди, а саме: суму 215456 грн. на суму, розраховану, виходячи із розміру додаткової пенсії (дві мінімальні зарплати), 576181 грн., застосувавши як розрахункову величину визначення розміру майнової шкоди дві мінімальні заробітні плати згідно Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, а не прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, який застосував Сарненський районний суд Рівненської області при ухваленні оскаржуваного рішення.

У поданому на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відзиві Головне управління Пенсійного Фонду у Рівненській області вважає апеляційну скаргу безпідставною та просить її відхилити, виклавши міркування щодо законності оскаржуваного рішення у своїй апеляційній скарзі.

Головне управління Пенсійного Фонду у Рівненській області у апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції зазначає, що судом допущено неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Доводить, що цей спір є публічно-правовим та повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Зазначає, що в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватно-правових відносин, натомість, публічно-правовий характер спору визначається тим, що суб`єкт владних повноважень, який наділений владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу, виступає однією із сторін спору. Пояснює, що у даній справі позивачка просить стягнути з Державного бюджету України майнову шкоду, якої вона зазнала внаслідок дії статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №987-VIII, тобто в розмірі недоотриманої пенсії, передбаченої ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Стверджує, що вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права. Додає, що спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Звертає увагу, що позивачка ОСОБА_1 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому просила суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 27.01.2022 року підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та зобов`язати відповідача здійснити нарахування і виплату такого підвищення до пенсії з 27.01.2022 року. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.09.2022 у справі №460/22261/22 цей позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 27.01.2022 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ у розмірі двох мінімальних заробітних плат; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 27.01.2022 року. Стверджує, що на виконання цього рішення позивачці здійснено перерахунок пенсії відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і сон захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 27.01.2022 року по 31.05.2023 року та нараховано доплату в сумі 159 647,66 грн., виплати якої проводяться із 01.06.2023 року. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано норми статті 257 ЦК України щодо строку позовної давності та не взято до уваги той факт, що з позовними вимогами до суду позивачка звернулася тільки 31.08.2022 року, пропустивши загальний строк позовної давності, а відтак задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення недоотриманої щомісячної грошової доплати до пенсії за період з 17 липня 2018 року по 31 серпня 2022 року, судом першої інстанції порушено норми статті 257 ЦК України. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.

Дослідивши матеріали та обставини справина предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Головного управління Пенсійного Фонду у Рівненській області підлягає до задоволення з наступних міркувань.

Згідно ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 . Відповідно до цьогоого посвідчення вона має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до положень статті 39 цього Закону (в редакції, чинній до 01 січня 2015) пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті, зокрема, дві мінімальні заробітні плати.

Як вбачається з довідки виконавчого комітету Сарненської міської ради №690 від 02.03.2021 року, ОСОБА_1 постійно проживає в с. Мале Вербче Сарненського району Рівненської області з 05.06.1986 року по даний час.

Село Мале Вербче Сарненського району Рівненської області відноситься до ІІІ зони радіоактивного забруднення місцевості внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (зона добровільного відселення) згідно Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 року.

Відповідно до посвідчення № НОМЕР_2 ОСОБА_1 є пенсіонером і отримує пенсію за вислугу років.

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_3 ОСОБА_1 з 08.08.2013 року не працює.

Відповідно до ч.3 статті 54 Закону УкраїниПро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, в редакції Закону УкраїниПро внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів Українивід 28.12.2014 року №76-VIII, яка набрала чинності з 01.01.2015 року, умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначено у Порядку обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів УкраїниПро підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофивід 23.11.2011 року №1210, зі змінами.

Рішенням Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) за конституційною скаргою громадянина України ОСОБА_2 та інших громадян України щодо відповідностіКонституції України(конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу І Закону УкраїниПро внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів Українивід 28.12.2014 року №76-VIII, визнано такою, що не відповідаєКонституції України(є неконституційною), частину третю статті 54 Закону УкраїниПро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофивід 28.02.1991 року №796-ХІІ у редакції Закону УкраїниПро внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів Українивід 28.12.2014 року №76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи та визначено, що вона втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Встановлено, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону УкраїниПро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофивід 28.02.1991 року №796-ХІІ, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54цього законув редакції Закону УкраїниПро внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів Українивід 28.12.2014 року №76-VIII. Конституційний Суд України у своєму рішенні зазначив, що з метою реального поновлення у правах громадян України, на яких поширюється діястатті54Закону№796-ХІІ, Конституційний Суд України вважає,що держава зобов`язана розробити порядок (юридичний механізм) відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок діїстатті 54 Закону №796-ХІІу редакціїЗакону №76-VIII.

Відповідно до статті 91 Закону УкраїниПро Конституційний Суд України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Вищевказані положення статті 54 Закону УкраїниПро статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, втратили чинність з 07.07.2021 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

За приписами ст. 8 Основного закону норми Конституції України є нормами прямої дії.

При цьому, положення ч. 3 ст. 152 Основного Закону прямо відсилається на спеціальний закон, а тому відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, не може здійснюватися в іншому, аніж у встановленому законом порядку.

Проте, закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на даний час не прийнятий.

Посилання позивачки на положення ст. 1175 ЦК України є безпідставним, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Таким чином, вказана норма права не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а не законом, визнаним неконституційним.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Частиною 1 ст. 96 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

У відповідності з ч. 2 ст. 176 цього ж Кодексу юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов`язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад.

Відтак, держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов`язаннями несе власник відповідного майна.

За змістом ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно доч.1ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставдоказів,поданих учасникамисправи.

Відповідно до частини 1статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змістустатті 58 Конституції України, викладеними урішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Оцінюючи встановлені обставини справи у сукупності та взаємозв`язку із нормами закону, який їх регулює, апеляційний суд приходить до переконання про те, що хоча згідно із положеннями частини третьоїстатті 152 Конституції Україниматеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленомузакономпорядку, проте закон, який би встановлював порядок відшкодування державою матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, на цей час не ухвалений. За встановлених обставин посилання позивачки на положеннястатті 1175ЦК України є безпідставними, оскільки вказана норма встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів, а тому вказана норма права не поширюється на спірні правовідносини, оскільки вона врегульовує відшкодування шкоди, завданої нормативно-правовим актом, що був визнаний незаконним і скасований, а незаконом, який визнаний неконституційним. Апеляційний суд також бере до уваги, що позивачка звернулася до суду з позовом до Держави Україна в особі Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, зазначивши третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної казначейської служби України у Сарненському районі Рівненської області, яке є самостійною юридичною особою та не відповідає за зобов`язаннями держави. Про порушення своїх прав чи законних інтересів саме Управлінням Пенсійного фонду України в Сарненському районі, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області позивачка не вказувала. Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд враховує, що положеннястатті 1175 ЦК України,якими обґрунтованопозов,не поширюютьсяна спірніправовідносини,оскільки вонирегламентують відшкодуванняшкоди,завданої нормативно-правовимактом,що буввизнаний незаконнимі скасований, а незаконом, визнаним неконституційним.

За наведеного позовні вимоги ОСОБА_1 , як і її апеляційна скарга, не підлягають до задоволення, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції належить скасувати, задовольнивши апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Згідно ч.1ст.376ЦПК України,підставами дляскасування судовогорішення повністю або частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судового рішення є: неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; недоведеність обставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідність висновків,викладених урішенні судупершої інстанції,обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду у Рівненській області задовольнити.

Рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 28 червня 2023 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сарненському районі, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Державної казначейської служби України у Сарненському районі Рівненської області, про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 20 жовтня 2023 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Гордійчук С. О.

Шимків С. С.