Постанова

від 23.10.2023 по справі 914/1003/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2023 р. Справа №914/1003/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.,

суддівГалушко Н.А.,

Желіка М.Б.

розглянув без повідомлення (виклику) представників сторін апеляційну скаргу Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю від 05.07.2023 за № 1-23/213

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 (повний текст рішення складено 12.06.2023, суддя Сухович Ю.О)

у справі № 914/1003/23

за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», місто Київ

до відповідача Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, місто Борислав

про стягнення 78816,59 грн.

28 березня 2023 року Публічне акціонерне товариство (далі ПАТ) «Укрнафта» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення зі Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі СП «Бориславська нафтова компанія» у формі ТОВ) 78816,59 грн, з яких 45121,61 грн пеня, 3488,29 грн три проценти річних, 30206,69 грн інфляційні втрати за неналежне виконання зобов`язань за договором №01001/749/10/21-П від 21.01.2021 на переміщення газу нафтового внутрішньопромисловими газопроводами.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у даній справі позовні вимоги ПАТ «Укрнафта» задоволено; з СП «Бориславська нафтова компанія» у формі ТОВ на користь позивача стягнуто 15972,87 грн. пені, 3488,29 грн. три проценти річних, 30206,69 грн інфляційних втрат та 1691,46 грн. судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, з огляду на помилковість нарахування позивачем пені за весь період прострочення без врахування положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка передбачає припинення нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Не погодившись з ухваленим рішенням місцевого господарського суду, відповідач оскаржив таке в апеляційному порядку, зазначаючи в своїй апеляційній скарзі, що не був належним чином повідомлений про результат розгляду даної справи, оскільки копія оскаржуваного рішення не була надіслана на його поштову адресу, що порушило його право на забезпечення ефективного доступу до суду та отримання рішення, яке стосується його прав та обов`язків. В заперечення позовних вимог апелянт акцентує увагу суду апеляційної інстанції на тому, що основний борг був сплачений до подання позову в цій справі, а заборгованість виникла через впровадження воєнного стану в Україні, знищення виробничих потужностей нафтопереробних комплексів, неможливості продати нафту власного видобутку, відсутність проведення аукціонів з продажу нафти, про що позивачу відомо, оскільки останній стикався з аналогічними проблемами. Скаржник, з покликанням на судову практику, зазначає, що нарахування позивачем штрафних санкцій не є засобом розумного стимулювання відповідача виконувати основне грошове зобов`язання, а є спробою позивача несправедливо отримати невиправдані додаткові прибутки, з огляду на виконання зобов`язань за договором з боку відповідача у повному обсязі до подання позову, відсутність збитків у позивача та належність відповідача до підприємств критичної інфраструктури. Водночас, відповідач зазначає, що суд не надав вказаним фактам належної правової оцінки, які стали, зокрема, наслідками форс-мажорних обставин та не скористався своїм правом на зменшення штрафних санкцій при ухваленні оскаржуваного рішення. З огляду на наведене, відповідач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення місцевого господарського суду у даній справі в частині задоволених позовних вимог, та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач, заперечуючи доводи апеляційної скарги, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідач допустив тривале прострочення виконання основного зобов`язання по договору, у період якого зі сторони відповідача були відсутні будь-які звернення та пропозиції до позивача стосовно неможливості виконання основного зобов`язання. Водночас, скаржник жодними доказами не підтверджує свій матеріальний, фінансовий стан, який би свідчив про створення додаткового тягаря присудженими до стягнення санкціями. Крім цього, відповідач не спростував наявності у нього обов`язку сплатити пеню, 3% річних та інфляційних втрат за допущене прострочення грошового зобов`язання. Відтак, на переконання позивача, доводи апелянта є не обґрунтованими та безпідставними, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте за повного з`ясування усіх обставин справи, відтак підлягає залишенню без змін.

За правилами ст. 270 ГПК України, з огляду на ціну позову, розгляд даної апеляційної скарги здійснюється в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін. Процесуальний хід розгляду даної справи відображений у відповідних ухвалах Західного апеляційного господарського суду.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення відсутні, з огляду на наступне:

21 січня 2021 між НГВУ «Долинанафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (виконавець) та Спільним підприємством «Бориславська нафтова компанія» у формі ТОВ (замовник) було укладено договір №01001/749/10/21-П на переміщення газу нафтового внутрішньопромисловими газопроводами (далі договір), відповідно до умов п. 2.1.-2.2. якого, виконавець зобов`язався надати замовнику послуги з переміщення нафтового газу внутрішньопромисловими газопроводами із ГЗНіГ №8 «Танява» від точки розмежування балансової належності через комерційний вузол обліку газу (ВОГ) замовника на ГЗНіГ №8 «Танява» до ВОГ «Вхід в ГПЗ Долинського ГПЗ», а замовник зобов`язався внести плату виконавцю за надані послуги з переміщення газу внутрішньопромисловими газопроводами в розмірі, строки та порядку, які передбачені умовами даного договору.

За умовами пункту 3.1. договору виконавець зобов`язався, зокрема, виконувати умови даного договору; забезпечувати переміщення газу замовника від вузла обліку газу замовника на ГЗНіГ №8 «Танява» до Долинського ГПЗ на умовах та в обсягах, визначених даним договором; забезпечити надання послуг, якість яких відповідає встановленим законодавством вимогам; складати і підписувати з представниками замовника акти наданих послуг. Водночас, п. 4.1. договору покладає на замовника обов`язок, зокрема, своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість послуг згідно з умовами даного договору; оформляти та підписувати з представниками виконавця акти наданих послуг.

Пунктами 6.1.-6.3. договору сторони погодили тариф на переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу, який на час підписання даного договору становив 101,93 грн. за 1000 куб.м на добу без ПДВ, згідно «Протоколу погодження ціни» - додаток №2, та міг бути змінений шляхом підписання додаткової угоди до даного договору. Тариф, визначений в пункті 6.1 цього договору, є обов`язковим для сторін з дати набрання ним чинності. Визначена на його основі вартість послуг буде застосовуватись сторонами при складанні актів наданих послуг та розрахунках за ці послуги, згідно з умовами договору. Розрахунковим періодом за даним договором є один газовий місяць.

Вартість фактично наданих виконавцем замовнику послуг за звітний місяць, у відповідності до п. 6.5. договору, визначається на підставі акту наданих послуг.

Відповідно до п. 6.8. договору замовник розраховується з виконавцем за надані послуги шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок згідно виставленого рахунку НГВУ «Долинанафтогаз» на підставі місячного акта наданих послуг з переміщення газу. Виконавець не пізніше 5-го числа місяця,наступного за звітним, повинен виставити замовнику рахунок, замовник не пізніше ніж в п`ятиденний термін після виставлення рахунку повинен оплатити вартість послуг.

У пункті 8.2. договору сторони передбачили, що за порушення термінів виконання зобов`язань, зазначених у розділі 6 даного договору, виконавець має право стягнути із замовника, крім суми заборгованості (з урахуванням встановленого індексу інфляції), пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховувалась пеня, а також 3% річних з простроченої суми за весь час прострочення (ст.611,ст.625 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2021 сторонами було підписано акт № 12/21 приймання-передачі послуг з переміщення газу до договору №01001/749/10/21-П від 21.01.2021 на суму 116276,40 грн (а.с. 24).

Цього ж дня, позивач виставив відповідачу рахунок за № 12ПГ від 31.12.2021 на суму 116276,40 грн, який надіслав на адресу відповідача рекомендованим листом 05.01.2022 (а.с.25,26).

Однак, відповідач не здійснив оплату за надані послуги згідно договору №01001/749/10/21-П від 21.01.2021 у строки передбачені вказаним договором, у зв`язку з чим, позивач звертався до відповідача із претензією за №01/01/11/07/01/01-01/04/421 від 21.12.2022 з проханням сплатити неоплачені послуги на суму 116276,40 грн та нараховані три проценти річних, інфляційні втрати і пеню. Проте, вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Матеріалами справи встановлено, та підтверджено відповідачем у відзиві на позов та в апеляційній скарзі, що оплата наданих за договором послуг була здійснена відповідачем лише 18.01.2023, що підтверджується платіжною інструкцією №78 від 18.01.2023 на суму 116276,40 грн. (а.с. 69).

За порушення грошового зобов`язання, яке тривало у період з 18.01.2022 по 17.01.2023, позивач нарахував відповідачу 45121,61 грн пені, 3488,29 грн 3% річних та 30206,69 грн інфляційних втрат, які просить стягнути з відповідача в судовому порядку.

За змістом ч.1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Стаття 509 Цивільного кодексу України, визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а за умовами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли з договору №01001/749/10/21-П від 21.01.2021 на переміщення газу нафтового внутрішньопромисловими газопроводами, за умовами якого позивач (виконавець) зобов`язався надати відповідачу (замовнику) послуги з переміщення нафтового газу внутрішньопромисловими газопроводами із ГЗНіГ №8 «Танява» від точки розмежування балансової належності через комерційний вузол обліку газу (ВОГ) замовника на ГЗНіГ №8 «Танява» до ВОГ «Вхід в ГПЗ Долинського ГПЗ», а замовник зобов`язався внести плату виконавцю за надані послуги з переміщення газу внутрішньопромисловими газопроводами в розмірі, строки та порядку, які передбачені умовами даного договору.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання(ст. 901 ГК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В п. 6.8. договору сторони погодили, що замовник розраховується з виконавцем за надані послуги шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок згідно виставленого рахунку НГВУ «Долинанафтогаз» на підставі місячного акта наданих послуг з переміщення газу. Виконавець не пізніше 5-го числа місяця,наступного за звітним, повинен виставити замовнику рахунок, замовник не пізніше ніж в п`ятиденний термін після виставлення рахунку повинен оплатити вартість послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.12.2021 сторонами було підписано акт № 12/21 приймання-передачі послуг на суму 116276,40 грн.

Позивач, на виконання п. 6.8. договору, виставив відповідачу рахунок за № 12ПГ ВІД 31.12.2021 на суму 116276,40 грн., який надіслав на адресу відповідача 05.01.2022 рекомендованим поштовим відправленням, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштової квитанції №7750306991722 від 05.01.2022.

Як встановлено наявними у справі доказами та не заперечується відповідачем, останній розрахувався за поставлений газ 18.01.2023, перерахувавши на рахунок позивача 116276,40 грн згідно платіжної інструкції за №78, вказавши у призначенні платежу «оплата за переміщення газу за грудень 21р.» (а.с.69), тобто з порушенням визначеного п. 6.8. договору п`ятиденного строку для здійснення оплати переміщеного газу.

У відповідності до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Частина 2 статті 625 ЦК України встановлює обов`язок для боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас, стаття 611 ЦК України визначає перелік правових наслідків, встановлених договором або законом, які настають у разі порушення зобов`язання, серед яких є сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно часини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В п.8.2. договору сторони погодили, що за порушення термінів виконання зобов`язань зазначених у розділі 6 даного договору, виконавець має право стягнути із замовника, крім суми заборгованості (з урахуванням встановленого індексу інфляції), пеню за кожен день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховувалась пеня, а також 3% річних з простроченої суми за весь час прострочення (ст.611, ст.625 Цивільного кодексу України).

Водночас, у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку позовних вимог вбачається нарахування позивачем 45121,61 грн пені, 3488,29 грн 3% річних та 30206,69 грн інфляційних втрат за весь час прострочення з 18.01.2022 по 17.01.2023 (інфляційні розраховані за лютий 2022 - січень 2023).

Здійснивши перевірку наявного в матеріалах справи розрахунку, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність та обґрунтованість заявлених до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку із несвоєчасним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо здійснення оплати наданих послуг за умовами укладеного між сторонами договору. Водночас, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про правомірність стягнення з відповідача 15972,87 грн пені, позаяк, позивачем помилково здійснено розрахунок пені за весь час прострочення (з 18.01.2022 по 17.01.2023), без врахування положень ч. 6 ст. 232 ГК України, яка обмежує нарахування пені шестимісячним строком з моменту, коли зобов`язання мало бути виконано.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на таке:

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).

Варто зауважити, що факт прострочення оплати отриманих від позивача в грудні 2021 року послуг не спростований і відповідачем не заперечується, прострочення виконання грошового зобов`язання настало ще до впровадження воєнного стану, доказів на підтвердження інших висловлених заперечень відповідачем не подано.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені статтею 617 Цивільного кодексу України: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Покликання апелянта на настання форс-мажорних обставин, які є підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій, відхиляються судом з огляду на правову позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведену у постанові від 14.06.20222 у справі № 922/2394/21, в якій вказано, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку. Відповідних висновків дотримується і Верховний Суд у постанові від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та у постанові від 09.11.2021 у справі № 913/20/21.

Стосовно тверджень відповідача про те, що позивач є учасником Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» у формі товариства з обмеженою відповідальністю і в той же час вимагає стягнення штрафних санкцій і нарахувань по статті 625 Цивільного кодексу України, не спростовують права позивача на заявлення таких позовних вимог, адже обидва суб`єкти є рівними та самостійними суб`єктами господарювання, контрагентами по договору №01001/749/10/21-П від 21.01.2021 на переміщення газу нафтового внутрішньопромисловими газопроводами, з самостійними правами та обов`язками. Тому реалізація кредитором свої договірних та законних прав не свідчить про недобросовісну поведінку та не спростовує підстави позову.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції неповно з`ясував усі обставини справи та не скористався своїми повноваженнями щодо зменшення розміру штрафних санкцій, відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки Господарським судом Львівської області в оскаржуваному рішенні досліджено та встановлено, що відповідачем було допущено тривале прострочення виконання зобов`язання, у період якого відсутні будь-які звернення, листи, пропозиції до позивача стосовно неможливості виконання основного зобов`язання; відповідач жодними доказами не підтверджував свій матеріальний, фінансовий стан, який би свідчив про створення додаткового тягаря присудженими до стягнення санкціями, не подав документів, які б свідчили, що основним видом його діяльності є надання виключного виду послуг, про залежність діяльності та отримання доходу від інших контрагентів.

Водночас, Верховний Суд неодноразово наголошував, що визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не звертався до суду першої інстанції з відповідними клопотаннями про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій та не вказував про вчинення ним певних дій, які б свідчили про намагання відповідача виконати належним чином взяті на себе за спірним договором зобов`язання в частині оплати наданих послуг, натомість у відзиві на позов відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного вище в сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм чинного законодавства, наведених правових позицій Верховного Суду та встановлених обставин справи.

Арґументи, наведені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, не доводять порушення або неправильного застосування судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування ухваленого у цій справі рішення.

Судові витрати, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2023 у справі №914/1003/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу Спільного підприємства «Бориславська нафтова компанія» в формі Товариства з обмеженою відповідальністю без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік