Рішення

від 23.10.2023 по справі 903/973/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23 жовтня 2023 року Справа № 903/973/23

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/973/23 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь.Правда» про стягнення 8320,23 грн,

ВСТАНОВИВ:

13.09.2023 Регіональне відділення Фонду державного майна України подало до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь.Правда» про стягнення заборгованості з пені в розмірі 8320,23 грн.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №1304 від 27.08.2019.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 14.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвала суду від 14.09.2023, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (43025, м. Луцьк, вул. Шопена,12) повернута з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь.Правда»: 43025, м. Луцьк, вул. Шопена,12, отже суд направив ухвалу від 14.09.2023 за місцем державної реєстрації останнього.

Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

Судом враховано, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

- автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина друга статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на викладене, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 14.09.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або фізичних осіб-учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Сам лише факт не отримання учасником провадження кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Разом з цим, суд вважає, що дана обставина не є перешкодою для розгляду справи.

Строк для подання відзиву - до 03.10.2023 включно.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Водночас, ухвала суду від 14.09.2023 надіслана на електронну адресу відповідача: vpravda@gmail.com.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.08.2019 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь ХХІ» (далі Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1304 (а.с.5-8).

Договором №1 від 10.09.2019 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 27.08.2019 №1304 сторони змінили преамбулу договору оренди №1304 від 27.08.2019, в частині найменування орендаря, а саме: з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВолиньХХІ» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь. Правда» (а.с.9).

Згідно пункту 1.1. договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: частину адміністративної будівлі «А-9» площею 58,7 кв.м (реєстровий номер 02359662.1.АААДЕЕ767) (далі-Майно), що знаходиться за адресою: 43025, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Шопена, 12 та обліковується на балансі Головного управління статистики у Волинській області (код за ЄДРПОУ 023591562) (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість станом на 31.05.2019, виконаним суб`єктом оціночної діяльності ТзОВ «Атлант» ЛТД, становить за незалежною оцінкою 371457,00 (триста сімдесят одна тисяча чотириста п`ятдесят сім) гривень без врахування ПДВ.

Відповідно до п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний в договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання передавання майна, підписаного між Орендарем та Балансоутримувачем за погодженням з Орендодавцем.

Пунктом 2.4. договору, сторони узгодили, що обов`язок щодо складання акта приймання-передавання покладається на Балансоутримувача за погодженням з Орендодавцем.

Згідно п. 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (із змінами) (далі - Методика розрахунку) і становить 5510,73 грн. (п`ять тисяч п`ятсот десять гривень 73 коп.) без ПДВ за базовий місяць розрахунку (липень 2019 року).

Розмір орендної плати за перший місяць оренди (серпень 2019 року) встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць липень 2019 року на індекси інфляції за серпень 2019 року.

Пунктом 3.6 договору, встановлено, що орендна плата перераховується Орендарем щомісячно в термін не пізніше 15-го числа місяця, наступного за звітним і спрямовується 50 відсотків від суми орендної плати до державного бюджету на р/р 31117093003002 в Казначействі України (ЕАП), одержувач коштів УК у м. Луцьку, ідентифікаційний код 38009628, МФО 899998, код платежу 22080200, а 50 відсотків від суми орендної плати на рахунок Балансоутримувача.

Згідно п. 3.7 договору, орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до держбюджету та Балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення перерахування орендної плати.

Відповідно до п.3.10. договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди, Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Пунктом 10.11. договору, передбачено, що у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів Орендар повертає Балансоутримувачу за погодженням з Орендодавцем. У разі, якщо Орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Згідно з п. 10.12 договору, майно вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання за погодженням з Орендодавцем.

Відповідно до п.10.13 договору, якщо Орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, Орендодавець має право вимагати від Орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

Даний договір та додатки до нього підписано уповноваженими особами та скріплено печатками, у встановленому порядку не оспорено, не розірвано та не визнано недійсним, а отже є дійсним, укладеними належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

Об`єкт оренди передано орендарю но акту приймання-передавання від 28.08.2019 (а.с.8-а).

14.03.2022 листом №11-06-201 позивач (орендодавець) повідомив відповідача (орендаря) про відмову від договору оренди. Зазначений лист отримано орендарем 16.03.2022, отже, відповідно до пункту 10.9 Договору 1304, достроково розірвано Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1304 від 28.08.2019 (а.с.12).

20.10.2022 відповідач (Орендар) передав, а Головне управління статистики у Волинській області (Балансоутримувач) з відома позивача (Орендодавця) РВ ФДМ України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях прийняв із строкового платного користування нерухоме майно, що належить до державної власності (предмет оренди), про що сторонами підписаний Акт повернення з оренди майна, що належить до державної власності (а.с.10).

Акт повернення з оренди майна, що належить до державної власності та Анкета про стан майна і розрахунків за договором оренди підписані Орендарем, Балансоутримувачем та Орендодавцем без зауважень.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 01.05.2023 у справі №903/14/23 зобов`язано стягнути з ТзОВ «ВОЛИНЬ.ПРАВДА» 33556,73 грн основного боргу, 9184,86 грн пені (за період з 01.05.2021 по 18.01.2023) та 105047,53 грн (за період з 22.03.2022 по 20.10.2022) неустойки.

Разом з цим, ТзОВ «ВОЛИНЬ.ПРАВДА» не сплатило заборгованість зазначену в Рішенні Господарського суду Волинської області від 01.05.2023 справа № 903/14/23.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до п.3.7, 3.10 договору та ст. 231 ГК України було нараховано відповідачу 8320,23 грн пені за період з 19.01.2023 по 18.09.2023 на суму 33556,73 грн (орендна плата) (а.с.3 на звороті).

Разом з цим, судом враховано, що договірні санкції підлягають нарахуванню лише до дати розірвання (припинення) договору.

Як слідує з матеріалів справи, датою припинення договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності №1304 від 27.08.2019 є 16.03.2022 (а.с.10).

Після цієї дати можна застосовувати лише санкції, передбачені ст. 625 ЦК, тобто стягнути інфляційні та 3% річних.

Це випливає з того, що з моменту розірвання (припинення) договору він більше не діє.

Договірні санкції підлягають нарахуванню за весь період прострочення, оскільки розірвання (припинення) договору не означає припинення зобов`язання зі сплати орендної плати, а також не звільняє від відповідальності за порушення договору.

Нарахування пені, передбаченої договором, можливо за 6 місяців з моменту виникнення заборгованості незалежно від дати розірвання (припинення) договору.

Однак, як слідує з рішення суду від 01.05.2023 по справі 903/14/23, з відповідача стягнуто 9184,86 грн. пені за період з 01.05.2021 по 18.01.2023, згідно договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1304 від 27.08.2019.

Згідно ч. 2 ст. 653 ЦК у разі розірвання договору припиняються зобов`язання сторін, що виникли з такого договору. При цьому, виходячи з норми ч. 3 ст. 653 ЦК, моментом припинення договору є момент досягнення сторонами згоди щодо цього.

У той же час розірвання договору не звільняє боржника від відповідальності за раніше допущені порушення своїх зобов`язань за договором. Це випливає з аналогії з певними ч. 4 ст. 631 ЦК наслідками закінчення терміну дії договору.

Договірні санкції можуть застосовуватися тільки в період з моменту виникнення заборгованості до моменту розірвання договору (з урахуванням правила, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК), у той час як стягнення відсотків та інфляційних виплат, передбачених ст. 625 ЦК, можливо за весь період прострочення.

Отже, оскільки дія договору була припинена 16.03.2022, то у позивача відсутні підстави нараховувати пеню у відповідності до п.3.7 договору після 16.03.2022.

На підставі викладеного, у задоволенні позову слід відмовити з покладенням на позивача судових витрат.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь.Правда» про стягнення 8320,23 грн, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар