Рішення

від 12.10.2023 по справі 904/3438/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2023м. ДніпроСправа № 904/3438/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Малтранс" (Полтавська обл., м. Кременчук)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (м. Дніпро)

про стягнення збитків

Представники:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Малтранс" звернулось з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" про стягнення збитків в розмірі 386086,18грн. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч вимогам пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України відповідач не зареєстрував у визначений законом строк податкові накладні за господарськими зобов`язаннями в рамках договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №151 від 20.11.2020, у зв`язку з чим, позивач був позбавлений права включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатися правом на зменшення податкового зобов`язання на загальну суму 386086,18грн.

Правовими підставами позову позивач зазначає, серед іншого, статтю 22 Цивільного кодексу України, статтю 224 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Малтранс" залишено без руху на підставі п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

11.07.2023 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява від 10.07.2023 про усунення недоліків, відповідно до змісту якої позивачем надано докази сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі та усунуто недоліки.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.08.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2023 відкладено підготовче засідання на 22.08.2023.

У судове засідання 22.08.2023 відповідач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином. Відповідач не надав відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 14.09.2023.

У судове засідання 14.09.2023 відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.09.2023 відкладено розгляд справи по суті на 12.10.2023.

У судове засідання 12.10.2023 сторони не забезпечили явку своїх представників, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином. Відповідач не надав відзив на позовну заяву.

Господарський суд зазначає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Доказом обізнаності відповідача про розгляд справи є поштові повідомлення про вручення і довідки про доставку електронного листа, які підтверджують направлення ухвал суду на офіційну адресу відповідача (а.с. 52, 61, 63, 69, 74, 79, 82 том 1).

Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність відповідача про судовий розгляд справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 12.10.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

20.11.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Малтранс" (далі замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі постачальник, відповідач) укладено договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №151 (далі договір).

В порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов`язується поставити замовнику паливно-мастильні матеріали та паливні картки, на яких воно обліковується, організувати та забезпечувати відпуск ПММ замовнику або довіреній особі замовника на підставі паливних карток та оплачувати надані постачальником ПММ (п. 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору, асортимент, кількість (обсяг), ціна за відповідну одиницю виміру ПММ, визначаються у рахунках, які виставляються постачальником та сплачуються замовником згідно умов цього договору.

Пунктом 5.1 договору сторони погодили наступні умови оплати: оплата товару здійснюється замовником в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку на товар. Ціна товару вказується в рахунках-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Згідно з п. 5.2 договору оплата товару здійснюється замовником шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника.

Відповідно до п. 7.1 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони).

Даний договір укладений терміном на 1 рік. У випадку, якщо жодна зі сторін письмово, не виявила бажання припинити його дію, даний договір вважається пролонгованим на наступний рік на тих же умовах (п. 7.2 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору.

Відтак, договір на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №151 від 20.11.2020 був чинним протягом відповідного періоду.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору, відповідачем було поставлено ПММ на загальну суму 3637524,56грн, що підтверджується видатковими накладними (а.с. 6-16 том 1):

- №0092/1000136 від 31.01.2022 на суму 142209,11грн (в т.ч. ПДВ 23701,52грн);

- №0092/1000342 від 28.02.2022 на суму 332933,39грн (в т.ч. ПДВ 55488,90грн);

- №0092/1000618 від 31.03.2022 на суму 1075116,73грн (в т.ч. ПДВ 179186,12грн);

- №0092/1000823 від 30.04.2022 на суму 520369,59грн (в т.ч. ПДВ 38987,46грн);

- №0092/1001655 від 31.05.2022 на суму 708692,18грн (в т.ч. ПДВ 46363,04грн);

- №0092/1002464 від 30.06.2022 на суму 736884,60грн (в т.ч. ПДВ 48207,40грн);

- №0092/1003166 від 31.07.2022 на суму 65165,61грн (в т.ч. ПДВ 4263,17грн);

- №0092/1003658 від 31.08.2022 на суму 14311,94грн (в т.ч. ПДВ 936,29грн);

- №0092/1003958 від 30.09.2022 на суму 16781,94грн (в т.ч. ПДВ 1097,88грн);

- №0092/1004164 від 31.10.2022 на суму 25417,38грн (в т.ч. ПДВ 1662,82грн);

- №0092/1004504 від 30.11.2022 на суму 642,09грн (в т.ч. ПДВ 42,01грн).

Відповідно до умов договору товар за вищезазначеними видатковими накладними був оплачений позивачем у повному обсязі шляхом здійснення 100% передоплати, що підтверджується банківською випискою по рахунку (а.с. 31-34 том 1).

Позивач зазначає, що відповідачем, у визначені п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України строки, не було зареєстровано податкові накладні по вказаним операціям в Єдиному реєстрі податкових накладних, у зв`язку з чим, позивач втратив можливість сформувати податковий кредит та зменшити податкові зобов`язання на загальну суму 386086,18грн, яка визначена позивачем із врахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" щодо зменшення ставки податку на додану вартість на пальне з 20% до 7% та скасування акцизу. З огляду на викладене, як зазначає позивач, відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу збитки у розмірі 386086,18грн, що і є причиною виникнення спору.

Предметом доказування у даній справі є наявність підстав для стягнення збитків у розмірі 386086,18грн, завданих бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку з реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних за поставлений та оплачений товар по договору на відпуск паливно-мастильних матеріалів за паливними картками №151 від 20.11.2020.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень сторін стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару та оплати сторонами також не заявлено.

Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов`язань щодо оплати товару, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в ЄРПН у встановлений цим Кодексом термін.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в ЄРПН та надати покупцю за його вимогою.

Таким чином, обов`язок скласти та зареєструвати в ЄРПН податкову накладну законом покладено на Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг".

Відповідно до пункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пп."а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі ввезення їх на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в ЄРПН з порушенням терміну реєстрації, відносяться до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування в ЄРПН, але не пізніше ніж, зокрема, через 365 календарних днів з дати складення податкової накладної.

Як вже зазначалось, згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на продавця товарів/послуг покладено обов`язок в установлені терміни скласти податкову накладну та зареєструвати її в ЄРПН, чим зумовлено обґрунтоване сподівання контрагента на те, що це зобов`язання буде виконано, оскільки тільки підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних суми податку можуть бути віднесені до складу податкового кредиту.

Стаття 201 Податкового кодексу України передбачає, що у разі невиконання продавцем покладених на нього обов`язків щодо складання та реєстрації податкових накладних у ЄРПН, платник ПДВ має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця за формою згідно з додатком 8 до такої декларації відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21.

Разом з тим, звернення покупця послуг зі скаргою на продавця, який не виконав передбаченого наведеною нормою обов`язку, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не надає покупцю права на включення суми податку з цих операцій до складу податкового кредиту, а можливість подання скарги на цього продавця є лише підставою для проведення документальної позапланової перевірки його контролюючим органом.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.08.2018 у справі № 917/877/17, від 10.01.2022 у справі № 910/3338/21.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18, належним способом захисту для позивача є саме звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних.

Відповідно до частин 1, 2 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 6.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Підставою для відшкодування збитків відповідно до пункту 1 статті 611 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України є порушення зобов`язання.

Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв`язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв`язок як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (пункти 6.15 та 6.16 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).

Зважаючи на зазначені норми, для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу господарського правопорушення: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи (порушення зобов`язання); 2) шкідливого результату такої поведінки - збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає (пункт 14 постанови Верховного Суду від 03.08.2018 у справі №917/877/17).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" не виконало вимоги статті 201 Податкового кодексу України щодо реєстрації податкових накладних, у зв`язку з цим, Товариство з обмеженою відповідальністю "Малтранс" було позбавлене можливості включити суми ПДВ до складу податкового кредиту та, відповідно, скористатись правом на зменшення податкового зобов`язання на суму 386086,18грн, яка визначена позивачем із врахуванням положень Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" щодо зменшення ставки податку на додану вартість на пальне з 20% до 7% та скасування акцизу.

При цьому хоча обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, невиконання такого обов`язку фактично завдало позивачу збитків (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №908/1568/18).

Отже, має місце прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідача щодо виконання визначеного законом обов`язку зареєструвати податкові накладні та неможливістю включення сум ПДВ до податкового кредиту позивача та, відповідно, зменшення податкового зобов`язання на зазначену суму, яка фактично є збитками цієї особи. Отже, наявні усі елементи складу господарського правопорушення.

Наведена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.01.2022 у справі №910/3338/21.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин є правомірними та підлягають задоволення позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 386086,18грн збитків, завданих у вигляді неотриманого податкового кредиту.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 5791,29грн.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Малтранс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" про стягнення збитків в розмірі 386086,18грн - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, оф. 503, ідентифікаційний код 41449359) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Малтранс" (39600, Полтавська обл., м. Кременчук, бульвар Пушкіна, буд. 4, ідентифікаційний код 42628993) 386086,18грн - збитків, 5791,29грн - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 23.10.2023.

Суддя В.О. Татарчук