Рішення

від 12.10.2023 по справі 910/5564/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2023Справа № 910/5564/23

За позовомПриватного підприємства "ФІРМА "АЛВО"доТовариства з обмеженою відповідальністю "АРТЕКС ЦЕНТР"простягнення 493 785,44 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/5564/ 23 за позовом Приватного підприємства "Фірма "АЛВО" (далі також - позивач, ПП «Фірма «Алво») до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРТЕКС ЦЕНТР" (далі також - відповідач, ТОВ "АРТЕКС ЦЕНТР") про стягнення попередньої оплати в розмірі 493 785,44 грн.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 05.10.2023.

У судовому засіданні 05.10.2023 суд оголосив перерву до 12.10.2023.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 12.10.2023 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на наявні в матеріалах справи фактичні дані, наданих сторонами доказів та пояснень достатньо для вирішення спору по суті, а неявка представників сторін не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

12.10.2022 між Приватним підприємством «Фірма «Алво» (як покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Артекс Центр» (як постачальником) було укладено договір поставки № АЦ 1210-1 (далі також - договір) відповідно до умов якого постачальник зобов`язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах викладених в даному договорі, металопрокат (далі по тексту - товар), асортимент, кількість та ціна якого вказані у рахунках-фактурах, оформлених як додатки до даного договору, які є його невід`ємними частинами.

Відповідно до п. 2.3 договору, сторони погодили не вважати недопоставкою товару розбіжність увазі товару, якщо така розбіжність між обсягом товару, визначеним у рахунках-фактурі, та обсягом фактично поставленого товару складає не більше семи відсотків.

Ціна на товар встановлюється за домовленістю між постачальником та покупцем, з урахуванням ПДВ і вказується у рахунках та інших супровідних документах. Ціна на товар може змінюватись в залежності від коливань середньо ринкових цін на металопрокат. Загальна сума договору визначається на підставі сплачених рахунків (п.п. 3.1., 3.2. договору).

Згідно з п. 3.4. договору, оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника таким чином:

- 70% передплати протягом 2 банківських днів з моменту виставлення рахунку до даного договору поставки;

- решта 30% - в день поставки товару покупцю.

У розділі 4 договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється відповідно до міжнародних Правил тлумачення термінів «ІНКОТЕРМС» в редакції 2010 р., з урахуванням особливостей, встановлених цим договором. Товар поставляється партіями згідно заявок покупця, які направляються електронною поштою. Строки поставки товару сторони узгоджують окремо на кожну партію товару.

Відповідно до п. 10.1. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2022, а в частині взаєморозрахунків до повного розрахунку між сторонами.

Як стверджує позивач, на підставі виставлених рахунків він оплатив відповідачу 513 955, 39 грн, однак товар було поставлено лише на суму 20 169, 95 грн.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач наголосив, що ним, як постачальником було передано обумовлений товар у повному обсязі, а приймання товару відбулося за відповідними видатковими накладними.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № АЦ 1210-1 від 12.10.2022, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що позивач перерахував на користь відповідача грошові кошти на загальну суму 513 955, 39 грн відповідно до наступних платіжних доручень:

- № 60 від 17.10.2022 на суму 184 789, 83 грн;

- № 75 від 11.11.2022 на суму 260 716, 35 грн;

- № 70 від 31.10.2022 на суму 15 218, 00 грн;

- № 72 від 11.11.2022 на суму 11 954, 11 грн;

- № 74 від 11.11.2022 на суму 41 277,10 грн.

Відповідач, у свою чергу передав оплачений товар на вказану суму відповідно до видаткових накладних, оригінали яких наявні в матеріалах справи, а саме:

- № АЦ-2010-01 від 20.10.2022;

- № АЦ-1811-04 від 18.11.2022;

- № АЦ-1811-02 від 18.11.2022;

- № АЦ-1811-03 від 18.11.2022.

Наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 493 785, 44 грн не підтверджується матеріалами справи та була спростована відповідачем, зокрема, останнім надано суду докази поставки позивачу товару на загальну суму 513 955, 39 грн, у зв`язку з чим позов не підлягає задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Приватного підприємства "ФІРМА "АЛВО" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко