Постанова

від 26.09.2023 по справі 916/470/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/470/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Вронська Г.О., Губенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.;

за участю представника позивача - Козолуп М.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Одеської області

(суддя - Д`яченко Т.Г.)

від 05.10.2022

та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Колоколов С.І., судді - Діброва Г.І., Савицький Я.Ф.)

від 18.05.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рисоіл України"

до:1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро";

2. ОСОБА_1

про солідарне стягнення 2 230 770,76 грн.

Короткий зміст позовних вимог

1. У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Рисоіл України" (надалі -Покупець) звернулось до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сат-Агро" (надалі - Продавець) та ОСОБА_1 (надалі - Поручитель) про солідарне стягнення 2 230 770,76 грн заборгованості, з яких основний борг у сумі 2 114 944,00 грн та пеня в сумі 115 826,76 грн.

2. Позов обґрунтовано тим, що відповідачі не виконали свої зобов`язання за договорами поставки, поруки та угодою про врегулювання. ТОВ "Сат-Агро" не поставило товар за договором поставки та не перерахувало суму компенсації у розмірі 2 114 944,00 грн. ОСОБА_1 , як поручитель, має солідарний обов`язок і несе солідарну відповідальність за порушення основного зобов`язання.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

3. 2 липня 2021 року між ТОВ "Сат-Агро" (Продавець) та ТОВ "Рисоіл України" (Покупець) було укладено договір поставки №Р21-046 на поставку 3200 тонн пшениці 2, 3, 4 класу. Продавець зобов`язувався поставити товар у період з 1 серпня по 31 серпня 2021 року.

4. Покупець зобов`язаний був оплатити товар у чотири етапи, в тому числі здійснити попередню оплату у розмірі 8 000 000,00 грн, що є еквівалентом 295830,64 дол. США, протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору та за умови надання Продавцем документів, зокрема, рахунку, товарної аграрної розписки на поставку 3840 метричних тон товару (пункт 5.1).

5. Остаточний розрахунок між сторонами здійснюється після отримання Покупцем повної кількості товару, яку продавець зобов`язаний поставити у відповідності до розділів 2,3 договору поставки за умови надання Продавцем усіх документів на товар та реєстрації всіх ПН (пункт 5.1.4).

6. Відповідно до договору поруки від 22.07.2021 ОСОБА_1 поручилася перед ТОВ "Рисоіл України" за своєчасне виконання Продавцем усіх зобов`язань за договором поставки, зобов`язувалась протягом семи робочих днів з дати отримання письмової вимоги від кредитора сплатити суми, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням боржником своїх зобов`язань: суму коштів, сплачених кредитором боржнику; суму штрафних санкцій; суми платежів та збитків, які можуть виникнути у зв`язку з невиконанням/неналежним виконанням боржником зобов`язання.

7. Продавець не виконав зобов`язання за договором поставки.

8. 13.09.2021 Продавець та Покупець уклали угоду про врегулювання наслідків порушення умов договору поставки. Продавець визнав, що він порушив зобов`язання, що призвело до прямих збитків Покупця, зобов`язувався сплатити компенсацію у розмірі 2114944,00 грн.

9. Компенсація підлягала сплаті одним із двох способів: перерахуванням коштів на поточний рахунок Покупця або укладенням нового договору поставки у строк до 12 грудня 2021 року (пункти 2.1, 2.2, 2.3).

10. За порушення строку сплати суми компенсації Продавець зобов`язаний виплатити Покупцю пеню у розмірі 0,1 % від суми компенсації за кожен день прострочення (пункт 4.6).

11. Продавець не виконав зобов`язання за угодою.

12. Покупець направив Продавцю претензію №1712-1 від 17.12.2021 року, в якій вимагав сплатити суму компенсації та пеню. Претензія була направлена електронною поштою, поштовою адресою та відправленням через ТОВ "Нова пошта".

13. Покупець також направив претензію №24/12 від 24.12.2021 року Поручителю, вимагав сплатити суму компенсації та пеню, що передбачені угодою про врегулювання.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

14. Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.10.2022, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023, позов задоволено частково. З Боржника та Поручителя солідарно стягнуто заборгованість у розмірі 2 114 944,00 грн та пеню у розмірі 58 407,22 грн за період прострочення з 16.12.2021по 07.02.2022.

15. Рішення мотивовано тим, що в результаті неналежного виконання Продавцем умов договору поставки та угоди про врегулювання виникла заборгованість з відшкодування збитків (узгодженої суми компенсації) у розмірі 2 114 944,00 грн, яку він та його Поручитель у встановлений строк не погасили.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. 12.06.2023 ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через систему "Електронний Суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову до ОСОБА_1 відмовити.

17. Скаржниця визначила, що підставами касаційного оскарження судових рішень є пункт 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України. Касаційна скарга мотивована так:

1) у справі відбулася новація, оскільки сторони визначили інший предмет договору. Суди неправильно застосували норми статті 604 ЦК України без урахування висновків, що викладені у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13, від 25.11.2020 у справі № 921/301/17-г/11 та Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 5011-1/1043-2012-42/528-2012 (3-105гс14). У цій справі Боржник був зобов`язаний поставити Кредитору товар, а Кредитор - його оплатити. Сторони уклали угоди про врегулювання, за якою Кредитор отримав право на компенсацію за завдані збитки. Поручитель вважає, що ця угода є новацією, оскільки сторони визначили інший предмет зобов`язання - компенсацію за завдані збитки, а не поставку товару (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

2) порука є припиненою, оскільки було збільшено обсяг відповідальності боржника без згоди поручителя. У договорі поруки Поручитель зобов`язався відповідати перед Кредитором у розмірі основного боргу. Однак, угода про врегулювання передбачає, що Кредитор має право вимагати від Поручителя сплати компенсації у розмірі 2 114 944,00 грн. Поручитель вважає, що це є збільшенням обсягу її відповідальності, оскільки вона не погоджувалася на такий розмір компенсації. Суди неправильно застосували норми частини другої статті 224 ГК України, частини першої статті 559 ЦК України без урахування висновків, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 920/85/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 911/917/16, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18 (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

3) кредитор не виконав зобов`язання щодо здійснення передоплати в розмірі 50% від вартості товару, тому відповідальність за порушення умов договору покладається на нього, а не на Боржника. Суди неправильно застосували норми статті 538 ЦК України без урахування висновку, що був викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2023 у справі № 910/12671/21, щодо можливості зупинити виконання кредитором у разі прострочення боржника (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України);

4) суд першої інстанції не дослідив оригінал договору. Копія договору поставки не є належним і допустимим доказом, оскільки відповідач має сумніви щодо її справжності . Це призвело до того, що позивач не спростував твердження Поручителя, що договори поставки та поруки не були укладені належним чином, а також обставини щодо справжності підпису. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги на порушення судом норм частини другої статті 42, частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 81 ГПК України (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункти 1,3,4 частини третьої статті 310 ГПК України);

5) судове рішення ухвалено з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Відповідно до статті 27 ГПК України такий спір, що виник з угоди про врегулювання заборгованості, тому мав розглядатися за місцезнаходженням відповідачів - в Господарському суді Вінницької області. Суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у пунктах 44-46 постанови від 03.06.2019 у справі № 903/432/18 з цього питання (пункт 6 частини першої статті 310 ГПК України);

6) суд апеляційної інстанції порушив норми пункту 8 частини першої статті 20, частини тринадцятої статті 30 ГПК України, статті 7 КУзПБ. Справа повинна була розглядатися в межах справи про банкрутство ТОВ "Сат-Агро". Суд не врахував правовий висновок, що викладений в постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19 (пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, пункт 6 частини першої статті 310 ГПК України);

7) суд першої інстанції не залучив до участі у справі чоловіка скаржниці, на права та обов`язки якого може вплинути рішення у справі, не дослідив його письмову згоду на укладення договору (пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України).

Позиція інших учасників справи

18. Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить її залишити без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки висновки щодо застосування норми права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилалася скаржниця у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

19. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

20. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

21. Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

22. Частинами першою, другою статті 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

23. Договір поруки має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер.

24. Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

25. Частиною першою статті 543 ЦК України передбачено, що в разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

26. Суди встановили, що за договором поруки, що є предметом спору, поручитель відповідає перед кредитором повністю, включаючи відшкодування збитків.

27. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно керувався тим, що згідно з наявними у справі доказами зобов`язання за договором поставки та угодою про врегулювання основним боржником належним чином не виконані, тому поручитель відповідає як солідарний боржник.

Щодо припинення договору поруки

28. Згідно з частиною першою статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

29. Погодження сторонами в угоді про врегулювання заборгованості розміру збитків кредиторів не є збільшенням обсягу відповідальності боржника, оскільки поручитель в основному договорі зобов`язувався відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи відшкодування збитків. Договором може бути встановлено обов`язок відшкодувати збитки у певному розмірі, що відповідає змісту свободи договору, а також передбачено у частині третій статті 22 ЦК України, яка визначає, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

30. Твердження скаржниці щодо припинення основного зобов`язання за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням про відшкодування, що має наслідком припинення договору поруки, є безпідставними. Відповідно до конкретних обставин справи зобов`язання з відшкодування шкоди є наслідком порушення основного зобов`язання, а не новацією.

31. Аргументи щодо необхідності врахування висновків щодо застосування норми статті 604 ЦК України, що викладені у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13, від 25.11.2020 у справі № 921/301/17-г/11 та Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі № 5011-1/1043-2012-42/528-2012 (3-105гс14), а також висновків щодо застосування норм частини другої статті 224 ГК України, частини першої статті 559 ЦК України, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 920/85/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 911/917/16, від 27.08.2019 у справі № 910/9095/18, на які посилається скаржниця, відхиляються, оскільки зазначені вище справи і ця справа суттєво відрізняються за обставинами справи, встановленими судами, за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення, що виключає подібність названих справ, як за об`єктом спору так і за змістовним критерієм.

32. У постановах, на які посилається скаржниця, Верховний Суд не вирішував питання правових наслідків для поручителя у разі укладання між кредитором та боржником договору про розмір збитків, що виникли внаслідок неналежного виконання основного зобов`язання.

33. Твердження скаржниці про припинення поруки (відсутності у поручителя обов`язку) в аспекті неврахування судами висновку Верховного Суду щодо застосування норми частини третьої статті 538 ЦК України є безпідставними.

34. Верховний Суд у постанові від 31.01.2023 у справі № 910/12671/21, на яку посилається скаржниця, зробив висновки щодо застосування норм частини третьої статті 538, частини четвертої статті 612 та частини другої статті 613 ЦК України, й вказав, що невиконання замовником обов`язку, встановленого за договором послуг, оплатити замовлені послуги до їх надання (попередня оплата). Отже, застосування цих норм залежать від конкретних умов договору та встановлених судами обставин щодо його виконання.

35. У справі, що переглядається, суди встановили, що за умовами договору виконання обов`язку з попередньої оплати був пов`язаний з наданням Продавцем документів, зокрема, рахунку, товарної аграрної розписки на поставку 3840 метричних тон товару. Суди також встановили, що Продавець порушив виконання зобов`язання за договором поставки. Переоцінка встановлених у справі обставин не входить до повноважень суду касаційної інстанції, передбачених вимогами статті 300 ГПК України.

36. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

37. З огляду на те, що аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається відповідачка у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Щодо дослідження оригіналу письмового доказу

38. Порядок подання та засвідчення письмових доказів визначено статтею 91 ГПК України, зокрема якою передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2). Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 6). Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв`язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором (ч. 7).

39. У судовому засіданні 31.08.2022 в суді першої інстанції представник скаржниці заперечив наявність у позивача оригіналів договорів поставки та поруки. На вимогу суду позивач 13.09.2022 надав докази та письмові пояснення (а.с. 69-74 т. 2), в яких, зокрема, зазначив, що відповідно до статей 205, 207 ЦК України договір було укладено шляхом обміну в електронній пошті примірниками сканованих копій договору, які підписані сторонами, що передбачено у пункті 9.4 договору.

40. У касаційній скарзі відсутні аргументи щодо порушення судами норми частини сьомої статті 91 ГПК України, що допускає можливість прийняття судом до розгляду документів, що були отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв`язку до розгляду.

41. Відповідно до статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

42. За змістом частин першої та третьої статті 165 ГПК України заперечення проти позову відповідач викладає у відзиві, який повинен містити, зокрема заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

43. Частиною четвертою цієї статті встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

44. У відзиві на позов відповідачка прямо визнавала укладання договору поставки, договору поруки та угоди про врегулювання заборгованості(а.с. 191 -194 т. 1). Свої заперечення обґрунтовувала виключно порушенням позивачем зобов`язання за договором поставки щодо здійснення попередньої оплати; припинення поруки внаслідок новації; та втратою контролю в управлінні над ТОВ "САТ-АГРО" внаслідок неправомірних дій третіх осіб. Таким чином, вона не заперечувала наявність договорів, а лише заперечувала проти заявлених позовних вимог.

45. Представник відповідачки висловив сумніви щодо наявності оригіналу договору поставки лише під час розгляду справи по суті, що суперечить частині четвертій статті 165 ГПК України.

46. Суди, оцінивши докази подані сторонами у їх сукупності, встановили обставини, що між сторонами було укладено договір поставки, договір порука та угода про врегулювання заборгованості, і відповідачі не виконали свої зобов`язання за цими договорами.

47. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16 (провадження № 12-17гс19) зазначено, що з огляду на імперативні приписи статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (пункт 240 постанови).

48. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, що закріплені в частині другій статті 300 ГПК України (пункт 42 постанови Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 925/1073/22).

49. Окремо Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що аргументи про недослідження доказів у справі є прийнятними за наявності сукупності умов: порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 287 ГПК України. У справі, що переглядається, таких порушень не встановлено.

50. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо недослідження оригіналу договору з таких підстав:

- відповідачка визнала факт укладення договорів у відзиві на позов, тому не мала права заперечувати проти цього факту під час розгляду справи по суті;

- відповідачка у скарзі не обґрунтувала незастосовність й не посилалася на порушення частини сьомої статті 91 ГПК України, що допускає можливість прийняття судом до розгляду документів, що були отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв`язку;

- суди встановили, що між сторонами було укладено договір поставки, договір поруки та угоду про врегулювання заборгованості, і відповідачі не виконали свої зобов`язання за цими договорами. Відповідачка не обґрунтувала, яким чином відповідно до конкретних обставин справи відсутність оригіналу договору поставки унеможливила встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи;

- переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи, не є компетенцією суду касаційної інстанції;

- аргументи про недослідження доказів у справі є безпідставними, зважаючи на відсутність умов, що визначені у пункті 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Щодо територіальної юрисдикції

51. Позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів (частина перша статті 27, частина п`ята статті 29 ГПК України).

52. Справа стосується спору, що виник з договору поставки, який мав виконуватися Одеська обл., місто Чорноморськ, вул. Транспортна, 28 (пункт 1.1 договору), тому така справа підсудна Господарському суду Одеської області, про що правильно вказав суд першої інстанції. Такі висновки відповідають висновку Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/354/20 щодо альтернативної підсудності справи у спорах про стягнення попередньої оплати та штрафу, що виникають за договором поставки, в якому встановлений обов`язок продавця доставити товар у певному місці.

53. Твердження скаржниці, що спір виник з угоди, в якій не визначено місце виконання, є необґрунтованими, оскільки така угода була укладена з метою мирного врегулювання наслідків порушення продавцем умов договору поставки, тому право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу.

54. Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.06.2019 у справі № 903/432/18, на які посилається скаржниця, стосуються територіальної підсудності справи у спорі про стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів за користування нерухомим майном згідно з договором оренди, що, на відміну від справи, що переглядається, не містив прямої вказівки на місце виконання.

Щодо розгляду справи у суді апеляційної інстанції після відкриття провадження у справі про банкрутство

55. Відповідно до пункту 8 частини першої статті 20, частини тринадцятої статті 30 ГПК України справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

56. Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

57. Згідно із частинами другою та третьої цієї статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

58. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо, зокрема, справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

59. Відповідно до статті 279 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності). Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.

60. Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.01.2023 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Сат-Агро".

61. Суд першої інстанції ухвалив рішення 05.10.2022, тобто, до відкриття провадження у справі про банкрутство, тому у суду апеляційної інстанції не було правових підстав для скасування судового рішення і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю .

62. Норми статті 7 КУзПБ, статті 31 ГПК України регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог. Таке питання не вирішується в суді апеляційної інстанції, який має право направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю виключно у випадку, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) і учасник справи заявляв про це при розгляді справи.

63. Висновки про застосування норм права, які викладені у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/4455/19, на які посилається скаржниця, не є релевантними, оскільки стосуються розгляду справи в суді першої інстанції за позовом з майновими (грошовими) вимогами до боржника після відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача.

Щодо незалучення до участі у справі чоловіка скаржниці

64. Положення частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

65. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

66. Договір поруки з цих підстав недійсним не визнавався. Аргументи скаржниці щодо необхідності досліджувати згоду другого з подружжя при укладенні договору, що суди не зробили, не беруться до уваги, оскільки такі обставини не входять до предмету доказування, виходячи з предмету та підстав позову.

67. За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

68. Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19).

69. Тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньої участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі № 569/7165/19 та інших.

70. При цьому, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частинами другою та третьою статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

71. Водночас такі обставини (укладення договору в інтересах сім`ї) у справі не були встановлені, а скаржницею не доводилися, вимоги до чоловіка скаржниці, як солідарного боржника, не заявлялися. Оскаржуваним судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки чоловіка скаржниці не вирішувалося.

72. Оскільки договір поруки не укладався в інтересах подружжя, сім`ї, то скаржниця відповідатиме за зобов`язанням лише особистим майном, або часткою у майні подружжя, яка виділена в натурі (див. побідний висновок у постанові Верховного Суду від 07.07.2022 у справі № 910/7967/19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

74. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

75. Верховний Суд, переглянув судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі вимог та доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що скаржницею не доведено здійснення апеляційним судом неправильного та такого, що йде в розріз з практикою Верховного Суду, застосування положень статей 538, 559, 604 ЦК України, статті 224 ГК України. Висновки Верховного Суду, на які посилається скаржниця, не є релевантними до спірних правовідносин. Доводи щодо порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

76. З огляду на наведене Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в частині підстав, передбачених пунктом 4 частини другої цієї статті, - залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін.

Розподіл судових витрат

77. З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідачку згідно зі статтею 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 287, 296, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 916/470/22 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 916/470/22 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду Одеської області від 05.10.2022 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 916/470/22, що було зупинене згідно з ухвалою Верховного Суду від 21.07.2023.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Г. Вронська

Н. Губенко