Постанова

від 10.10.2023 по справі 916/2357/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/2357/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючої - Вронської Г.О., суддів - Кондратової І.Д., Студенця В.І.,

за участю секретаря судового засідання Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Сухіна С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна"

на рішення Господарського суду Одеської області

в складі судді Цісельського О.В.

від 28.02.2023

та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду

в складі колегії суддів: головуючого - Аленіна О.Ю., суддів - Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

від 18.05.2023

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна"

до Фірми "Полімед" (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю)

про стягнення 1 547 645,43 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" (надалі - Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Фірми "Полімед" (у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю) (надалі - Відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки від 15.03.2021 № 51/О (надалі - Договір) в розмірі 1 547 645,43 грн (з урахуванням зменшення розміру позовних вимог), з яких: 1 422 732,44 грн - сума основного боргу, 7 070,55 грн - три проценти річних, 117 842,44 грн - пеня.

2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов`язань за Договором щодо повноти та своєчасності оплати вартості поставленого товару.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 у справі № 916/2357/22 відмовлено у задоволенні позову.

4. Суд першої інстанції встановив, що Відповідачем за період з 28 вересня 2021 року до 12 жовтня 2022 року на виконання умов укладеного Договору було сплачено Позивачу грошові кошти у розмірі 1 539 370,89 грн. Вказане підтверджується платіжними дорученнями. Доказів поставки Позивачем товару на більшу суму та існування заборгованості за такий товар матеріали справи не містять. Підсумовуючи, суд виснував, що існування суми боргу та прострочення її сплати не підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи. У свою чергу, це виключає можливість стягнення з Відповідача трьох процентів річних і пені.

5. Постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 у справі № 916/2357/22 залишено без змін, а апеляційну скаргу Позивача - без задоволення.

6. Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

7. Скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 у справі № 916/2357/22, у якій просить скасувати означені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні статті 534 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пунктів 1.7, 1.8, 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті без урахування висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18, від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18 та від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18.

9. Скаржник вважає судові рішення незаконними та необґрунтованими, стверджує, що судами було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи.

10. У касаційній скарзі зазначається, що судами попередніх інстанцій не встановлено, чи було сплачено Відповідачем кошти за весь фактично поставлений товар за Договором, чи здійснювалися при проведенні оплат зарахування на погашення раніше існуючого боргу. Так, судами попередніх інстанцій порушено вимоги статей 76, 77 і 86 ГПК України, надано хибну оцінку платіжним дорученням, поданим Відповідачем. На думку Скаржника, зазначення у графі "призначення платежу" платіжних доручень формулювання "оплата за договором" не дозволяє достеменно встановити й стверджувати, за якими видатковими накладними здійснювалася оплата, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими та триваючими.

11. Поруч із цим Скаржник зазначає, що лист Відповідача від 01.11.2022 вих. № 58, у якому останній повідомив про допущення помилки в призначенні платежу та просив вважати замість "оплата за товар згідно договору поставки" правильним призначенням "оплата за товар згідно договору № 51/О від 15.03.2021, у т.ч. ПДВ", не може бути належним і достатнім доказом, оскільки був наданий вже після пред`явлення позову до суду та зарахування коштів від Відповідача. Крім того, Відповідач не може змінювати призначення платежу в односторонньому порядку.

12. Скаржником до суду першої інстанції були подані копії договорів поставки, що передували договору від 15.03.2021 № 51/О, а саме копія договору від 03.01.2017 № 05/17 та копія договору від 02.01.2020 № 1/1П, за якими сторони вже не співпрацювали, проте заборгованість за ними існувала, і саме на погашення цієї заборгованості було віднесено платежі Відповідача. Крім того, суд мав можливість звернутися до Скаржника з вимогою про надання доказів - видаткових накладних, що були підписані за весь період дії Договору поставки, - з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи й ухвалення рішення, однак цього не було зроблено. У свою чергу, суд апеляційної інстанції неправомірно відмовився приймати як докази додатково подані копії видаткових накладних.

13. Відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

14. У відзиві Відповідач, зокрема, посилається на те, що строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений договором поставки від 15.03.2021 № 51/О, а отже він визначається відповідно до частини другої статті 530 ЦК України - у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги до боржника. При цьому вимога постачальника про оплату проданого покупцем товару має бути заявлена з обов`язковим урахуванням видаткових накладних, на підставі яких товар було отримано покупцем. Водночас Відповідач вимог щодо виконання зобов`язання за Договором із зазначенням реквізитів видаткових накладних та строків настання грошових зобов`язань за кожною такою накладною, що є предметом спору, не пред`являв.

15. Відповідач зазначає, що за період з 28 вересня 2021 року до 12 жовтня 2022 року він сплатив за поставлений та проданий товар Скаржнику грошові кошти у розмірі 1 539 370,89 грн, що підтверджується платіжними дорученнями. Листом Відповідача від 01.11.2022 вих. № 58 Скаржника повідомлено про допущення помилки в призначенні платежу, роз`яснено, що замість "оплата за товар згідно договору поставки" правильним призначенням слід вважати "оплата за товар згідно договору № 51/О від 15.03.2021, у т.ч. ПДВ". Поруч із цим у листі від 13.01.2023 № 05 наведено перелік видаткових накладних, за які фактично проведено оплату. Крім того, програмний комплекс, за допомогою якого було сформовано платіжні доручення, обмежує набраний текст, що унеможливило вказати перелік видаткових накладних.

16. Відповідач вважає посилання Скаржника на те, що платежі були віднесені ним на погашення заборгованості за іншими видатковими накладними, не підтверджено доказами, зокрема договорами поставки, іншими первинними документами бухгалтерського обліку. Скаржник не скористався своїм правом на подання доказів та не надав у встановлений процесуальний спосіб до судів першої та апеляційної інстанцій відповідні докази на підтвердження існування заборгованості за попередні періоди.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

17. 15 березня 2021 року між сторонами було укладено договір поставки № 51/О, за яким постачальник (Позивач) зобов`язується поставити товар відповідно до поданого покупцем (Відповідачем) замовлення, а покупець зобов`язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість.

18. Згідно з пунктом 1.1 Договору в порядку та на умовах, визначених ним, постачальник зобов`язується передавати (постачати) покупцеві непродовольчі товари (далі - товар), а покупець зобов`язується приймати та оплачувати товар.

19. Кількість, ціна та асортимент товару узгоджуються сторонами у видатковій та/або товарно-транспортній накладній (далі - накладна), яка складається постачальником на підставі замовлення покупця (пункт 1.2 Договору).

20. Загальна вартість договору складає суму всіх поставок, здійснених сторонами в межах договору (пункт 1.3 Договору).

21. Згідно з пунктом 2.3 Договору поставка товару здійснюється окремими партіями, на підставі накладної. Оформлення специфікації є необов`язковим.

22. Постачальник здійснює поставку кожної партії товару на умовах DDP (Інкотермс 2010) за адресою, вказаною в заявці покупця, якщо інші умови поставки не визначені сторонами (пункт 2.4 Договору).

23. Відповідно до пункту 4.1 Договору ціна на кожне найменування товару визначається, виходячи з відпускних цін, встановлених постачальником на дату отримання заявки від покупця, та вважається остаточно узгодженою в розмірі, вказаному у документах, що підтверджують передачу товару (видаткові, товарно-транспортні накладні). У ціну (вартість) товару включено вартість пакування, маркування та доставки товару.

24. Пунктом 4.2 Договору встановлено, що розрахунок за товар здійснюється в національній валюті України (гривні), у безготівковому порядку, шляхом перерахування покупцем коштів на банківський рахунок постачальника.

25. При цьому пунктом 4.3. Договору (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 15.03.2021) сторони передбачили, що покупець оплачує поставлений йому постачальником товар по мірі його реалізації. Звіт про обсяг реалізації покупцем придбаного товару надається постачальнику до 5 (п`ятого) числа кожного місяця, наступного за звітним.

26. Пункт 4.5 Договору виключено на підставі протоколу узгодження розбіжностей.

27. Пунктом 5.2. Договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

28. За прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати товарів покупець сплачує постачальнику три проценти річних від простроченої суми заборгованості відповідно до статті 625 ЦК України (пункт 5.5 Договору з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей від 15.03.2021).

29. Сплата штрафу і пені не звільняє сторони від виконання своїх зобов`язань за договором (пункт 5.7 Договору).

30. Згідно з пунктом 7.1. Договору він набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2021 року. Сторони дійшли згоди без укладання будь-яких додаткових угод вважати договір пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна зі сторін за 30 (тридцять) календарних днів до дати закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про його припинення.

31. Договір та протокол узгодження розбіжностей підписано уповноваженими представниками сторін і скріплено печатками.

32. На підтвердження виконання умов укладеного Договору та поставки Відповідачу Позивач надав суду першої інстанції копії 1 705 видаткових накладних за період з 01 вересня 2021 року до 19 травня 2022 року на загальну суму 1 461 942,87 грн.

33. 08 липня 2022 року Позивач звернувся до Відповідача з претензією, відповідно до якої загальна заборгованість Відповідача складає 1 628 131,39 грн (основний борг, три проценти річних та пеня), просив виконати свої договірні зобов`язання та розрахуватися в повному обсязі за поставлений товар протягом 7 календарних днів з моменту отримання претензії. Вказану претензію отримано Відповідачем 12 липня 2022 року.

34. Відповідачем за період з 28 вересня 2021 року до 12 жовтня 2022 року сплачено Позивачу 1 539 370,89 грн, що покриває суму основного боргу та підтверджено наданими платіжними дорученнями.

35. Поруч із цим на підтвердження реалізації поставленого Позивачем товару Відповідачу до матеріалів справи додані звіти про обсяг реалізації покупцем придбаного товару на підставі договору від 15.03.2021 № 51/О.

36. У матеріалах справи наявний лист Відповідача від 01.11.2022 вих. № 58, яким він повідомив Скаржника, що у платіжних дорученнях було допущено помилку в призначенні платежу, а саме зазначено «оплата за товар згідно договору поставки», та просив вважати правильним призначення платежу «оплата за товар згідно договору № 51/О від 15.03.2021, у т.ч. ПДВ». Вказаний лист разом із доданими копіями відповідних платіжних доручень був направлений на адресу Скаржника 04 листопада 2022 з описом вкладення.

37. 13 січня 2023 року Відповідач звернувся до Скаржника з листом № 05, зазначивши, що у період з 26 жовтня 2021 до 12 жовтня 2022 Відповідач здійснив оплату за товар згідно з договором від 15.03.2021 № 51/О на загальну суму в розмірі 1 189 987,48 грн на підставі платіжних доручень. Окрім того, у листі Відповідач зауважив, що програмний комплекс, за допомогою якого ним було сформовано зазначені платіжні доручення, у графі «призначення платежу» обмежує набраний текст, що унеможливило зазначити перелік видаткових накладних, за які фактично проводилася оплата, у зв`язку з чим Відповідач просив проведену ним оплату на загальну суму 1 189 987,48 грн вважати оплатою за товар, що було поставлено згідно з договором від 15.03.2021 № 51/О, а також навів перелік відповідних накладних.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

38. Конституція України

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

2. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

39. Цивільний кодекс України

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків

1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини.

Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання

1. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526. Загальні умови виконання зобов`язання

1. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 530. Строк (термін) виконання зобов`язання

1. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

2. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 534. Черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням

1. У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Стаття 599. Припинення зобов`язання виконанням

1. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 627. Свобода договору

1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629. Обов`язковість договору

1. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 655. Договір купівлі-продажу

1. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 692. Оплата товару

1. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

2. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

3. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

4. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

5. Якщо продавець зобов`язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Стаття 712. Договір поставки

1. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

2. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

40. Господарський кодекс України

Стаття 173. Господарське зобов`язання

1. Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Стаття 193. Загальні умови виконання господарських зобов`язань

1. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

2. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

3. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання.

7. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

41. Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 (у редакції, чинній на момент виникнення та існування спірних правовідносин).

1.7. Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

1.8. Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією. Платники - фізичні особи мають право оформляти доручення про списання коштів зі своїх рахунків у довільній формі, погодженій у договорі з банком.

Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку на бланках розрахункових документів, види яких передбачені договором банківського рахунку чи іншим договором, у якому обумовлено право банку здійснювати договірне списання коштів, а також у вигляді електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.

Банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи.

3.7. Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

42. Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затверджена постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163.

8. Надавач платіжних послуг приймає до виконання платіжну інструкцію/зведену платіжну інструкцію платника без обмеження її мінімальної або максимальної суми, крім випадків, передбачених законодавством України або правилами платіжної системи.

9. Ініціатор має право оформити платіжну інструкцію в електронній або паперовій формі.

Форма, порядок надання платіжної інструкції, засоби дистанційної комунікації для ініціювання платіжних операцій визначаються умовами договору між користувачем і надавачем платіжної послуги.

10. Ініціатор заповнює реквізити платіжної інструкції державною мовою з урахуванням вимог, зазначених в указівках щодо заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток), та вимог розділів II-IV, VI цієї Інструкції. Ініціатор має право заповнювати реквізити платіжної інструкції латинськими літерами, якщо це передбачено правилами платіжної системи/внутрішніми правилами надавача платіжних послуг.

12. Надавач платіжних послуг приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію за умови, що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті.

41. Платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками.

43. Господарський процесуальний кодекс України

Стаття 4. Право на звернення до господарського суду

1. Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

44. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника Відповідача, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги з урахуванням викладеного у відзиві правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права та, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, дійшов наступних висновків.

45. Стаття 534 ЦК України визначає правила виконання грошового зобов`язання, якщо наявна сума грошей є меншою за суму боргу, і вимоги кредитора в повному обсязі не можуть бути задоволені. У такому разі вимоги кредитора погашаються у встановленій черговості:

- у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання. В цьому випадку мова йдеться про судові витрати, витрати на сплату держмита та інших обов`язкових платежів, витрати на юридичну допомогу тощо. Такі витрати мають бути підтверджені кредитором (наприклад, підлягатиме стягненню за рішенням суду тощо);

- у другу чергу підлягають сплаті проценти та неустойка в разі їх нарахування на підставі договору або закону;

- і лише в третю чергу сплачується основна сума боргу.

46. Інший порядок погашення вимог кредитора може бути встановлений договором. Сторони можуть передбачити, наприклад, першочергове погашення основної суми боргу або інші правила.

47. Можливість застосування положень статті 534 ЦК України безпосередньо залежить від змісту реквізиту «призначення платежу» платіжного доручення, згідно з яким боржник здійснював платіж кредиторові на виконання грошового зобов`язання. Отже, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів, чітко зазначаючи призначення платежу, - погашення основного боргу (оплата товару, робіт, послуг) - черговість, установлена статтею 534 Кодексу, застосовуватися не може.

48. Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до статті 534 ЦК України у випадку, коли стягнення заборгованості здійснюється в порядку виконавчого провадження або платіж отримано без реквізиту «призначення платежу» чи як загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості тощо.

49. Відповідний порядок наведено в Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженій постановою правління Національного банку Україні від 21.01.2004 № 22, та Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, згідно з якими отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платник чітко визначив призначення платежу. Наведена правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 904/12527/16, від 26.09.2019 у справі № 910/12934/18.

50. Аналогічний порядок встановлено й у наразі чинній Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (пункти 8, 9, 10, 12, 41).

51. За твердженням Скаржника, зазначення у графі "призначення платежу" платіжних доручень формулювання "оплата за договором" не дозволяє достеменно встановити й стверджувати, за якими видатковими накладними здійснювалася оплата, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими та триваючими. За таких обставин заборгованість має зараховуватися, починаючи з найдавнішого періоду.

52. У постановах від 07.09.2023 у справі № 905/1965/19, від 06.10.2021 у справі № 911/2731/20, від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18 Верховний Суд наголосив, що в разі, коли у графі платіжного доручення «призначення платежу» відсутні посилання на період, дату, номер договору, згідно з яким здійснюється платіж, тощо, такий період має визначатися одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів. Якщо відповідні застереження у договорі відсутні, то за наявності заборгованості платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку: починаючи з тієї, що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

53. Верховний Суд зауважує, що вказані вище висновки є усталеними. Погашення вимог кредитора здійснюється у встановленій статтею 534 ЦК України послідовності, що, однак, не застосовується у разі чіткого та неоднозначного визначення боржником призначення платежу.

54. Таким чином, у цій справі поза увагою господарських судів попередніх інстанцій залишилося те, що у відомостях про призначення платежу Відповідачем лише вказано, що оплата за товар відбувалася згідно з договором поставки. Вказане, у свою чергу, унеможливлює достеменно встановити та стверджувати, за яким саме договором (договорами) та видатковими накладними здійснювалася оплата, за які періоди, ураховуючи, що правовідносини між сторонами є сталими й триваючими (тривалий період співпраці, наявність декількох договорів, за якими здійснювалася поставка товару). За таких обставин платежі підлягають віднесенню на погашення заборгованості в хронологічному порядку, починаючи з найдавнішого періоду.

55. Відповідач наголошує, що програмний комплекс, за допомогою якого було сформовано платіжні доручення, обмежує набраний текст, що унеможливило вказати перелік видаткових накладних.

56. Суд критично сприймає наведене твердження та звертає увагу, що суди попередніх інстанцій не перевірили змогу Відповідача зазначити принаймні дату та номер договору, оскільки це призвело б до можливості ідентифікації платежів Скаржником.

57. Щодо листів Відповідача від 01.11.2022 вих. № 58 та від 13.01.2023 № 05 Суд зазначає наступне. Як встановили суди попередніх інстанцій, листи були відправлені після здійснення відповідних платежів та пред`явлення позову до суду. Верховний Суд критично ставиться до оцінки та врахування вказаних доказів, позаяк Відповідач постфактум змінив призначення платежу в односторонньому порядку, що не узгоджується з вимогами чинного законодавства України.

58. Суд критично ставиться до аргументів щодо можливості визначення призначення платежу Відповідачем у відповідних листах, а також відсутності заперечень Скаржника на такі листи.

59. У касаційній скарзі Скаржник також зазначає, що судами попередніх інстанцій не встановлено, чи було сплачено Відповідачем кошти за весь фактично поставлений товар за Договором, чи здійснювалися при проведенні оплат зарахування на погашення раніше існуючого боргу.

60. За твердженням Скаржника, окрім заборгованості за договором поставки від 15.03.2021 № 51/О Відповідач також мав заборгованість за договорами поставки, що передували цьому договору, а саме договором від 03.01.2017 № 05/17 та договором від 02.01.2020 № 1/1П, за якими сторони вже не співпрацювали, проте заборгованість за ними існувала. Копії вказаних договорів подавалися суду першої інстанції.

61. У постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 26.12.2019 у справі № 911/2630/18, від 12.08.2019 у справі № 914/1979/18, від 15.08.2019 у справі № 914/1680/18 наводиться висновок, згідно з яким у справах про стягнення заборгованості судам слід встановлювати, у який період та в якому обсязі здійснена поставка товару з огляду на триваючий характер правовідносин сторін; чи було сплачено кошти за весь фактично поставлений товар за договором чи лише щодо його частини, і якщо так, то за які саме періоди; чи існували між сторонами до укладення спірного договору правовідносини з аналогічним предметом і якщо так, то чи існувала заборгованість у відповідача за ними; чи здійснювалося при проведенні оплат зарахування у погашення раніше наявного боргу тощо.

62. Водночас вказані обставини у цій справі встановлені не були, попри наявність відомостей щодо тривалого характеру правовідносин сторін, подання Скаржником копій договорів поставки від 03.01.2017 № 05/17 та від 02.01.2020 № 1/1П, укладених з Відповідачем.

63. Судам попередніх інстанцій також потрібно було співставити усі видаткові накладні зі звітами про обсяг реалізації придбаного товару, а також з платіжними дорученнями, визначивши на підставі цього відповідність, часткову відповідність або невідповідність обсягів поставленого та реалізованого товару, обсягів реалізованого та оплаченого товару.

64. Скаржник наголошував у своїх поясненнях та в апеляційній скарзі, що в межах договору поставки від 15.03.2021 № 51/О ним було поставлено товар на загальну суму 2 668 926,93 грн, котра перевищує предмет спору. Вказане додатково свідчить про потребу встановлення обставин, визначених у пунктах 61, 63 цієї постанови, з метою забезпечення повноти судового розгляду.

65. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що у спірних правовідносинах Відповідач сплатив Скаржнику 1 539 370,89 грн, що підтверджується платіжними дорученнями, тоді як вартість поставленого товару за наданими суду доказами становить 1 422 732,44 грн.

66. Разом із тим висновок судів про те, що розмір оплати, внесеної Відповідачем з посиланням лише на загальну підставу «оплата за товар згідно договору поставки», є більшим за вартість товару за вказаними у позові видатковими накладними без з`ясування загальної вартості поставленого Скаржником товару, загального розміру заборгованості, підстав та хронологічного порядку її виникнення за весь період правовідносин сторін, загальної суми оплати є передчасним і необґрунтованим.

67. Крім того, матеріали справи містять докази, зі змісту яких убачаються суперечності, що не були усунуті судами в ході розгляду справи по суті. Так, на підтвердження оплати поставленого товару за період з 28 вересня 2021 року до 12 жовтня 2022 року Відповідачем було сплачено Скаржнику грошові кошти у розмірі 1 539 370,89 грн, тоді як розмір основного бору за поставлений товар становить 1 422 732,44 грн. Сума коштів, сплачена Скаржнику (1 539 370,89 грн), не повною мірою узгоджується і з предметом позову в справі (вимога про стягнення 1 547 645,43 грн).

68. Наведене може означати існування у Відповідача заборгованості за іншими видатковими накладними, за інші періоди чи взагалі за іншими договорами та потребує перевірки.

69. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право особи на законне та обґрунтоване судове рішення.

70. Згідно з положеннями статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

71. У контексті спірних правовідносин варто зауважити, що позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

72. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, що одночасно є способом захисту порушеного права, а підставою позову є факти, котрі обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

73. У цій справі судами не надано відповідь на всі істотні питання, що мають значення для вирішення спору, та неповно досліджено доводи Скаржника.

74. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

75. Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій Скаржник неодноразово звертав увагу судів на те, що фактично Відповідачем були порушені договірні зобов`язання щодо сплати коштів за поставлений товар. Проте, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій достеменно не встановили з урахуванням специфіки триваючих правовідносин між сторонами фактичні обставини справи, необхідні для ухвалення обґрунтованого та справедливого рішення.

76. Невстановлення усіх обставин, про які йдеться в пунктах 61, 63 цієї постанови, здатне зашкодити вирішенню спору по суті та спричинити потребу звернення до суду з новим позовом, що не може вважатися ефективним захистом порушеного права Скаржника. Водночас судовий захист повинен бути повним, об`єктивним, вичерпним та забезпечити відсутність потреби звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

77. У постанові від 25.01.2023 у справі № 923/863/20 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

78. Суд встановив, що доводи Скаржника не є очевидно необґрунтованими, а отже вимагають від суду першої та апеляційної інстанцій їх повного дослідження, надання їм оцінки і відображення у судових рішеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

79. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 310 ГПК України).

80. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясовувати та встановлювати фактичні обставини справи перешкоджає прийняттю рішення по суті справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

81. Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав та обов`язків сторін і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

Судові витрати

82. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення в справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Долфі-Україна" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2023 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2023 скасувати і передати справу № 916/2357/22 на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді І. Кондратова

В. Студенець