Рішення

від 04.07.2023 по справі 752/556/23

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/556/23

Провадження № 2/752/3548/23

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04.07.2023 року Голосіївський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Колдіної О.О.

з участю секретаря - Ящука Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕТЕРНА УКРАЇНА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії, припинення трудових відносин,

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернулась до Голосіївського районного суду м.Києва із позовом до відповідача ТОВ «АЕТЕРНА УКРАЇНА» про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 125 600,00грн та моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн. Також просить зобов`язати відповідача провести оплату єдиного соціального внеску та відрахувань обов`язкових платежів та внесків із нарахованої заробітної плати та розірвати відповідно до вимог ч. 3 ст. 38 КЗпП України безстроковий трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтувала тим, що 11.12.2018 вона була прийнята на посаду комірника ТОВ «АЕТЕРНА УКРАЇНА» з окладом не нижче мінімальної заробітної плати, встановленої законом за кожен місяць виконання трудових відносин. Проте, починаючи з 01.02.2020 р. фактична виплата заробітної плати позивачу та єдиний соціальний внесок та відрахування обов`язкових платежів та внесків із нарахованої заробітної плати не здійснювалися. Причиною невиплати заробітної плати слугувала відсутність у Товаристві грошових коштів. Керівництво ТОВ «АЕТЕРНА УКРАЇНА» та бухгалтер відсутні на робочому місці. Позивач вказує, що за період перебування в трудових відносинах їй була нарахована, однак, не виплачена заробітна плата в сумі 125 600,00 грн, що підтверджується даними з особистого кабінету на сайті Пенсійного Фонду України, а тому вказана сума підлягає стягненню із відповідача на користь позивача. Крім того, позивач зазначає, що вона бажає змінити місце роботи, однак, належного зв`язку із керівництвом немає, що є перешкодою для вільного звільнення із займаної посади за власним бажанням. Також позивач вказує на завдану їй моральну шкоду, яка позивачем оцінена в сумі 100 000,00 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 11.01.2023 відкрито провадження у справі та постановлено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено у справі підготовче судове засідання. Надано відповідачу строк на подання відзиву на позов.

Своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 17.03.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку загального позовного провадження у відкрите судове засідання.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просила задовольнити позов у повному обсязі. Проти заочного розгляду справи не заперечувала.

Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час, дату та місце розгляду справи, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив. Будь - яких заяв чи клопотань від нього до суду не надходило.

Беручи до уваги зазначене та відсутність заперечень сторони позивача, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи, що узгоджується із положеннями ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до положень ст. 22 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з пунктом 1 частини другої ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Судом встановлено, що 11.12.2018 ОСОБА_1 була зарахована на посаду комірника ТОВ «АЕТЕРНА УКРАЇНА».

Копію наказу про призначення працівника на роботу позивач у розпорядження суду не надала, як і не було заявлено відповідного клопотання щодо витребування зазначеного доказу.

Згідно витягу з реєстру застрахованих осіб (форма ОК-7) страхувальник, ТОВ «АЕТЕРНА УКРАЇНА», код ЄДРПОУ 39331424, вносив страхові внески позивача у період з грудня 2018 року по березень 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини 1 статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Із наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем було нараховано заробітну плату позивачу за період із лютого 2020 року по грудень 2021 року, однак, як вказує позивач заробітна плата за вказаний період не була їй виплачена, в зв`язку з чим розмір заборгованості по заробітній платі перед позивачем становить 125 600,00 грн.

Доказів належної виплати позивачу вказаної заборгованості стороною відповідача суду надано не було, як і не було надано суду доказів на спростування розміру заробітної плати за вказаний період.

З огляду на зазначені норми чинного законодавства, який регулює даний вид правовідносин, що виник між сторонами, і не виконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної виплати заробітної плати, що не було спростовано відповідачем в ході розгляду справи, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі за період із лютого 2020 року по грудень 2021 року в сумі 125 600,00 грн. з проведенням оплати єдиного соціального внеску та відрахувань обов`язкових платежів та внесків із нарахованої заробітної плати є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Звертаючись до суду, позивач просить розірвати відповідно до вимог ч.3 ст.38 КЗпП України безстроковий трудовий договір, укладений між позивачем та відповідачем.

Разом з тим позивачем долучено до позову заяву про звільнення за власним бажанням, датовану 27.12.2022 р.

Проте доказів належного отримання зазначеної заяви відповідачем до позову долучено не було, як і не було долучено доказів належного направлення позивачем зазначеної заяви на адресу відповідача, та, відповідно, дані про отримання або не отримання відповідачем заяви позивача із вказівкою на причини.

Також суду не надано доказів звернення позивача до відповідача та/або до компетентних органів із заявою/скаргою щодо порушення відповідачем вимог трудового законодавства.

Позивач вказує, що на даний час реалізувати своє право на звільнення немає змоги, однак, достатніх доказів наведеному до позову долучено не було.

Зі змісту позову також не вбачається з якого саме часу позивач просить визнати розірваним трудовий договір.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог в частині розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, суд приймає до уваги те, що відповідно до ч. 1 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, а нормами ст. 46 Конституції України передбачено право на соціальний захист шляхом сплати пенсії, яка сплачується за рахунок страхових внесків громадян при загальнообов`язковому соціальному страхуванні.

Відповідно до Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 260 від 08.06.2001 року (зі змінами до доповненнями) (надалі Порядок), припинення дії безстрокового трудового договору укладеного між фізичною особою та найманим працівником по договорам, які укладалися до 01.01.2015 року, повинно бути зареєстровано в центрі зайнятості, а також фізична особа та найманий працівник повинні з`явитися до центру зайнятості із своїми примірниками договорів та пред`явити їх, а представник центру зайнятості реєструє припинення трудового договору та вчиняє запис про це на договорі про реєстрацію припинення.

Відповідно до п. 9 цього Порядку відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох робочих днів знімає трудовий договір з реєстрації, про що робить відповідний запис у книзі реєстрації трудових договорів. Записи про реєстрацію та зняття з реєстрації трудового договору дають право фізичній особі внести записи до трудової книжки працівника про прийняття та звільнення його з роботи. Посадова особа центру зайнятості підтверджує особистим підписом записи, унесені фізичною особою до трудової книжки працівника, і засвідчує їх печаткою.

В силу п. 8 цього Порядку, у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (стаття 38 КЗпП України).

Згідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, власник або уповноваженим ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

За змістом ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи передбачені законодавством про працю, колективним договором, або угодою сторін.

Розірвання трудового договору, укладеного між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, має свої особливості.

Розірвання трудового договору за частиною третьою статті 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою має значення чи мали місце порушення з боку роботодавця законодавства про працю чи умов колективного чи трудового договору, а також письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Особливістю розірвання трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України є те, що працівник має право самостійно визначити строк розірвання трудового договору, тобто скоротити двотижневий строк, визначений частиною першої цієї статті.

Роботодавець, безумовно, може не погоджуватись з тим, що мають місце порушення, які у відповідності до частини третьої статті 38 КЗпП України є підставами для розірвання трудового договору за ініціативою працівника у строки, визначені останнім, що в свою чергу свідчить про виникнення трудового спору.

Отже, при вирішенні трудового спору щодо припинення трудового договору на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України визначальним є те, чи мали місце порушення трудового законодавства з боку роботодавця відносно працівника на момент подання таким працівником заяви про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно.

При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

Судом встановлено, що позивач не зверталась до роботодавця з заявою про розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст.38 КЗпП, не доводила до відома керівництво підприємства про наявні порушення законодавства, що є підставою для звільнення за даних обставин, а також не визначала строк розірвання договору на підставі ч.3ст.38 КЗпП.

Натомість, матеріали справи містять лише заяву позивача про звільнення за власним бажанням, тобто у відповідності до ч.1 ст.38 КЗпП.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення зазначених вимог, оскільки право позивача в частині звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП не є порушеним з боку відповідача.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя (ст. 237-1 КЗпП України).

Під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При з`ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань, або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Затримка виплати заробітної плати і не проведення належного розрахунку є порушення законних прав позивача на отримання оплати за свою працю, яка сталась з вини підприємства.

Відсутність грошових коштів позбавляє особу на належне забезпечення своєї життєдіяльності, змінює спосіб його життя, вимагає докладати додаткові зусилля для влаштування свого побуту.

Суд вважає, що позивач ані на стадії звернення до суду, ані в ході розгляду справи не довела переконливими доказами розмір своїх вимог щодо відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн.

Враховуючи засади розумності і справедливості, керуючись принципом співмірності і справедливості, суд вважає, що вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди підлягають задоволенню частково в сумі 3 000,00 грн.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1 366,00 грн з урахуванням частини задоволених позовних вимог майнового та немайнового характеру.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 280, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕТЕРНА УКРАЇНА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії, припинення трудових відносин задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕТЕРНА УКРАЇНА» (ЄДРПОУ 39331424) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість по заробітній платі в розмірі 125600 гривень, моральну шкоду в розмірі 3000 гривень.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «АЕТЕРНА УКРАЇНА» (ЄДРПОУ 39331424) провести оплату соціального внеску та відрахувань обов`язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЕТЕРНА УКРАЇНА» (ЄДРПОУ 39331424) в дохід держави судовий збір в розмірі 2329 гривень 60 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, на підставі заяви відповідача про перегляд заочного рішення.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана відповідачем протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя