Постанова

від 23.10.2023 по справі 910/12022/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2023 р. Справа№ 910/12022/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року

у справі №910/12022/22 (суддя - Алєєва І.В.)

за позовом Першого заступника керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»

за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17»

Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС»

про стягнення 88 618, 04 грн

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (далі - відповідач), за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» (далі - третя особа 1), Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» (далі - третя особа 2) про стягнення 88 618, 04 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не здійснив перерахування плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, в результаті чого, в останнього утворилась заборгованість перед Державною службою України з безпеки на транспорті.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року у справі №910/12022/22 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, заступник керівника Київської міської прокуратури у встановлений процесуальний строк засобами поштового зв`язку подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, скаржник вказує що у матеріалах справи наявна інформація Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 21.04.2023 року №31/26-1382, про те, що за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів транспортний засіб марки «Mercedes-Benz Actros», державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований 10.04.2015 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» і лише 12.10.2019 року - перереєстрований по договору фінансового лізингу на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінбізнесгруп» (тобто після проведення посадовими особами Укртрансбезпеки в Миколаївьскій області 04.09.2019 року габаритно-вагового контролю).

У зв`язку з цим, під час проведення 04.09.2019 року перевірки, водій вантажного автомобіля ОСОБА_1. на виконання вимог ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» пред`явив уповноваженим особам Укртрансбезпеки копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу від 10.04.2015 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» та посвідчення водія.

Крім того, в акті про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів від 04.09.2019 року №0006904 та в акті про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 04.09.2019 року №183249 суб`єктом, що перевіряється, зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд».

Так, з 10.04.2015 року по 11.10.2019 року єдиним власником транспортного засобу марки «Mercedes-Benz Actros», державний номерний знак НОМЕР_1 , який здійснював його експлуатацію, зокрема, вантажні перевезення, а отже, і автомобільним перевізником, було Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд».

Таким чином, за твердженням скаржник, саме відповідач як власник великогабаритного транспортного засобу має сплатити визначену територіальним підрозділом Укртрансбезпеки суму плати за проїзд автомобільними дорогами транспортного засобу, вагові параметри якого перевищують нормативні, оскільки на момент проведення перевірки саме його транспортний засіб завдавав шкоди автомобільним дорогам внаслідок такого перевищення.

Подібний висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі №676/6985/19, від 10.11.2021 року №747/45/20.

Разом з цим, за твердженням скаржника ні Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17»,

ні Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» які судом залучені до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ніколи (в тому числі станом на момент проведення перевірки 04.09.2019 року) не були власниками автомобіля «Mercedes-Benz Actros», а даний транспортний засіб був перереєстрований знову ж таки по договору фінансового лізингу на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНБІЗНЕСГРУП» вже після проведення посадовими особами Укртрансбезпеки в Миколаївській області відповідної перевірки.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року у справі №910/12022/22. Ухвалив розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) своєю ухвалою від 22.08.2023 року.

04.09.2023 року через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів від представника відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Також представник відповідача зазначив, що він не здійснював і не міг здійснювати перевезення відповідними транспортними засобами, оскільки дані транспортні засоби не використовуються в господарській діяльності останнього (станом на 04.09.2019 року зазначені транспортні засоби не перебували у володінні та/або користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд»). Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» являлось надання транспортних засобів в лізинг та оренду.

Заперечення апелянта, що відповідно до договору відступлення прав вимоги (цесії) №1 від 17.03.2017 року права не передавались не відповідає дійсності та спростовується п.п. 2.2., 2.2.1, Актом приймання-передачі Предметів лізингу (прав власності на майно, що є предметом лізингу за договорами фінансового лізингу) від 17.03.2017 року. А тому Товариством з обмеженою відповідальністю «УЛФ -Фінанс» набуто право власності на зазначений транспортний засіб саме з 17.03.2017 року.

Дана позиція узгоджується з позицією, що викладена в Постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі №761/22937/187 та п. 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №911/1278/20.

Крім того, представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що він не являться автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт» та інших нормативних актів України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, на Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» не можу бути покладено плату за проїзд автомобільними дорогами великовагового транспортного засобу, а саме: транспортного засобу марки «Mercedes-Benz Actros», державний номерний знак НОМЕР_1 , та напівпричепу ВАРЗ НПС-2730, державний номерний знак НОМЕР_2 у сумі 88618,04 грн, оскільки на день здійснення контролю 04.09.2019 року вони навіть не могли використовуватись Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» для перевезень, через перебування у володінні та користуванні третіх осіб. Так, в даному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» не може бути автомобільним перевізником.

Тобто суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Позивач та треті особи своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзив на апеляційну скаргу не надали, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Солом`янською окружною прокуратурою міста Києва при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» було опрацьовано інформацію Державної служби України з безпеки на транспорті в особі управління Укртрансбезпеки в Миколаївській області про наявність заборгованості за перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених Правилами дорожнього руху України, без відповідного дозволу або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів.

Так, за твердженням прокурора 04.09.2019 року посадовими особами Укртрансбезпеки в Миколаївській області на 211 км а/д Благовіщенське-Миколаїв було проведено габаритно-ваговий контроль вантажного автомобіля марки MERSEDES BENZ ACTROS 1841 LS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , причіп ВАПЗ НПС 2730, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», під керуванням водія ОСОБА_1 .

За наслідками перевірки транспортного засобу інспекторами складено довідку №029815 від 04.09.2019 року про результати здійснення габаритно - вагового контролю, акт від 04.09.2019 року №183249 про проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, згідно яких відповідач здійснював перевезення вантажу із перевищенням вагових обмежень, встановлених п. 22.5 Правил дорожнього руху України, а саме, повна маса: нормативно допустима - 40 т, фактична - 49,70 т, навантаження на одиночну вісь - 12,6 т при допустимих - 11т, навантаження на строєну вісь 33,35 т при допустимих 22 т.

З урахуванням викладеного, проведено розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування від 19.06.2018 року № 441, згідно якого нараховано плату за проїзд в розмірі 3203,30 Євро, про що повідомлено відповідача шляхом направлення листа - повідомлення про заборгованість за № 50569/31/24-19 від 13.09.2019 року та повторно - лист №34260/34/24-22 від 10.10.2022 року.

Відповідно до п. 3 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року № 30, транспортний засіб з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.

Згідно з пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь -11т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.

Рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ст. 33 Закону України «Про автомобільні дороги»).

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.

Аналогічні вимоги передбачено п. п. 4, 25 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року №30.

Як зазначено у позовній заяві під час габаритно-вагового контролю, ані дозволу, ані документу про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів у перевізника немає.

На підставі викладеного, нарахована плата за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування відповідачу на загальну суму 3203,30 Євро, відповідно до ставок плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджених порядком.

Згідно абз. 2 п. 27 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 року № 879 (далі - Порядок № 879) плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку. Відповідно до показників валютного ринку, що міститься на офіційному Інтернет - представництві Національного банку України (www.bank.gov.ua) на день проведення розрахунку.

Відповідно до п. 3 Порядку № 879, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

Згідно з п. 3 ч. 2 Порядку № 879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - це транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.

За умовами пункту 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м (для сільськогосподарської техніки, яка рухається за межами населених пунктів, дорогами сіл, селищ, міст районного значення, - 3,75 м), за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м. Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється. Забороняється рух транспортних засобів з навантаженням на вісь понад 7 т або фактичною масою понад 24 т автомобільними дорогами загального користування місцевого значення.

Відповідно до підпунктів 3 - 5 пункту 4 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10.12.2013 року № 1007/1207, посадові особи Укртрансінспекції під час здійснення габаритно-вагового контролю: здійснюють зупинку транспортного засобу для здійснення габаритно-вагового контролю у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) з дотриманням Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Державної інспекції з безпеки на наземному транспорті та її територіальних органів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2013 року № 422; видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю (додаток 1); складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30 - 311 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю.

Пунктами 26, 27 Порядку № 879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету. Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.

Згідно з пунктом 30 Порядку № 879 плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу справляється за встановленими ставками залежно від маси такого транспортного засобу, навантаження на вісь (осі), габаритів та протяжності маршруту за формулою: П = (Рзм + Рнв + Рг) х В , де П - розмір плати за проїзд; Рзм - розмір плати за перевищення загальної маси транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рнв - розмір плати за перевищення навантаження на вісь (осі) (за одиничну + за здвоєну + за строєну) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; Рг - розмір плати за перевищення габаритів (за висоту + за ширину + за довжину) транспортного засобу за 1 кілометр проїзду; В - відстань перевезення, кілометрів. Осі вважаються здвоєними або строєними, якщо відстань між зближеними (суміжними) осями не перевищує 2,5 метра.

Пунктом 31 Порядку № 879 передбачено, що при визначенні розміру плати за проїзд транспортних засобів з осьовим сполученням більше трьох береться до рахунку схема, що спричиняє більші руйнування доріг з комбінацій одно-, двох- та трьохосьових сполучень, а найбільша сума навантаження на суміжні осі припадає на максимальну колісну формулу. Для строєних осей з одиночними шинами плата за перевищення допустимих навантажень на вісь (осі) збільшується у два рази.

Відповідно до пункту 311 Порядку № 879 якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10 - 40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п`ятикратному розмірі.

У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням.

Перевізник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники правовідносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог законодавства.

Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Учасники правовідносин у сфері господарювання несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання (ч.ч. 1, 2 ст. 216 Господарського кодексу України).

Пунктами 37, 41 Порядку № 879 визначено, що учасники відносин у сфері габаритно-вагового контролю несуть відповідальність згідно із законодавством, а дії або бездіяльність учасників відносин у сфері габаритно-вагового контролю можуть бути оскаржені в установленому порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт», автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений ст.ст. 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Згідно положень ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» саме автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Пунктом 3 Постанови КМУ «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг» від 27.06.2007 року №879 установлено, що дія Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, поширюється на вітчизняних та іноземних перевізників, що здійснюють перевезення вантажів на території України.

Пунктом 28 Порядку № 879 встановлено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження правомірності застосування до відповідача штрафних санкцій, як і відсутні докази того, що відповідач є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» та інших нормативних актів України.

Так, відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб серед видів діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» відсутні види діяльності , що пов`язані з будь якими перевезеннями вантажів. Видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» є «Фінансовий лізинг», «Надання в оренду» та «Торгівля автомобілями» (наявні в матеріалах справи).

З огляду на викладене, колегія суддів приймає як належне твердження відповідача, що ним не здійснюються перевезення, зокрема, транспортним засобом, зазначеним в оскаржуваному рішенні; відповідач не є перевізником у розумінні положень Закону України "Про автомобільний транспорт", на підтвердження чого долучено до матеріалів справи виписку з Єдиного державного реєстру, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, відповідно до наявного в матеріалах справи Договору фінансового лізингу №2991-12/04/15-В від 03.04.2015 року та Акту прийому-передачі предмету лізингу від 10.04.2015 року, відповідач, як лізингодавець, передав, а Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17», як лізингоодержувач, прийняв від відповідача транспортний засіб «Mersedes-Benz», модель Actros 1841LS, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Разом з цим, відповідно до договору про відступлення прав вимоги (цесії №1 від 17.03.2017 року права вимоги та право власності на транспортний засіб марки «Mersedes-Benz Actros» реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN/номер шасі НОМЕР_3 ) за договором фінансового лізингу №2991-12/04/15-В від 03.04.2015 року були передані від відповідача до Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС».

Таким чином, станом на момент складення посадовими особами Укртрансбезпеки в Миколаївській області на 211 км а/д Благовіщенське-Миколаїв довідки №029815 від 04.09.2019 року, акту від 04.09.2019 року №183249 та акту №0006904 від 04.09.2019 року, а саме, станом на 04.09.2019 року, транспортний засіб марки «Mersedes-Benz Actros» реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN/номер шасі НОМЕР_3 ) не перебував у володінні та користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд».

Обставина перевезення вантажу транспортним засобом марки «Mersedes-Benz Actros» реєстраційний номер НОМЕР_1 (VIN/номер шасі НОМЕР_3 ) водієм саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» спростовується довідкою останнього за №23/12/22-1 від 23.12.2022 року, відповідно до якої «Даним документом Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» засвідчує, що гр. ОСОБА_1 , 1973 року народження, ніколи не перебував у трудових відносинах або відносинах, що випливають з виконання цивільно-правових договорів (угод) з Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» (том 1, а.с. 165). Прокурором та позивачем дані обставини не спростовані.

При цьому, як правильно встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» не є власником транспортного засобу напівпричепу ВАРЗ НПС - 2730, державний номерний знак НОМЕР_2 , власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК -17» та він ніколи не перебував у володінні та/або користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд».

Водночас, колегія суддів приймає до уваги посилання відповідача, що автомобіль та напівпричеп не є одним транспортним засобом, оскільки зареєстровані, як окремі види транспорту, що підтверджується свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів.

Посилання скаржника на правову позицію Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі №676/6985/19 та від 10.11.2021 року №747/45/20 є неприйнятними з огляду на те, що таку постанову прийнято Верховним Судом з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідній справі, тобто хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення, зокрема, у даній справі відповідачем підтверджено належними та допустимими доказами обставини, які свідчать про вибуття з володіння транспортного засобу.

Разом з цим, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що у матеріалах справи наявна інформація Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві від 21.04.2023 року №31/26-1382, про те, що за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів транспортний засіб марки «Mercedes-Benz Actros», державний номерний знак НОМЕР_1 зареєстрований 10.04.2015 року за Товариством з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» і лише 12.10.2019 року - перереєстрований по договору фінансового лізингу на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінбізнесгруп» (тобто після проведення посадовими особами Укртрансбезпеки в Миколаївьскій області 04.09.2019 року габаритно-вагового контролю), з огляду на наступне.

Так положеннями ч. 1ст. 334 Цивільного кодексу України щодо переходу права власності на рухоме майно, так і спеціальним законодавством, що регулює порядок обліку та реєстрації транспортних засобів, не передбачено в імперативному порядку, що право власності на таке рухоме майно переходить до набувача транспортного засобу з моменту здійснення його державної реєстрації. Порушення приписів про державну реєстрацію великотоннажного та технологічного транспортного засобу має наслідком заборону його експлуатації (користування рухомим майном). Право власності на рухоме майно переходить до набувача відповідно до умов укладеного договору, що узгоджується з принципом свободи договору відповідно до ст.ст. 6, 627, 628 Цивільного кодексу України. Якщо договором не передбачено особливостей переходу права власності у конкретному випадку шляхом вчинення певних дій, воно переходить з моменту передання транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.05.2023 року у справі №761/22937/18 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 року у справі №911/1278/20.

Крім того, колегія судів не приймає як належне твердження скаржника, що ні Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17», ні Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» які судом залучені до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ніколи (в тому числі станом на момент проведення перевірки 04.09.2019 року) не були власниками автомобіля «Mercedes-Benz Actros», оскільки, останнє спростовується вищевикладеними висновками суду.

Щодо твердження скаржника, що суд першої інстанції неправомірно залучив до розгляду справи третіх осіб, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, останні містять належні та допустимі докази, що у Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» наявні відповідні договірні відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» та Товариством з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» відповідно до положень яких, в разі задоволення позову про стягнення плати за проїзд автомобільними догодами загального користування великоваговим транспортним засобом, Товариство з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» або Товариство з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» будуть зобов`язані компенсувати цю суму на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд».

Тобто рішення у справі №910/12022/22 може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю «СПМК-17» або Товариства з обмеженою відповідальністю «УЛФ-ФІНАНС» щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд», а тому судом правомірно, у відповідності до норм та вимог процесуального закону залучено зазначених осіб до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, до особи, яка порушила це право, з метою його захисту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №910/2062/18.

Належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом. Тобто, відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №278/1258/16-ц та від 25.11.2020 у справі №233/1950/19.

При цьому, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України. Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд відмовляє у задоволенні позову.

Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі №905/386/18 та від 13.10.2020 року №640/22013/18.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, особою, якою вноситься плата за проїзд, у разі перевищення нормативів вагових або габаритних параметрів, як перевізником, є не відповідач.

В свою чергу, прокурор під час розгляду справи в суді першої інстанції, клопотання про заміну первісного відповідача належним чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача не заявляв, повідомивши суду, що даний позов пред`явлений саме до ТОВ «Катерпіллар Файненшл Україна».

Враховуючи обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор не довів, що саме Товариство з обмеженою відповідальністю «Український лізинговий фонд» є належним відповідачем у справі, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

З огляду на викладене та враховуючи, що прокурор не довів належними та допустимими доказами, що власник транспортного засобу був перевізником на момент виявлення порушення, в свою чергу, відповідач надав належні, допустимі та достатні докази, які підтверджують, що транспортний засіб експлуатується іншими особами на належній правовій підставі (договір лізингу), а тому власник транспортного засобу є неналежним відповідачем у даній справі, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ними в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Разом з цим, колегія суддів відзначає, що мотиви апеляційної скарги заступника керівника Київської міської прокуратури фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року у справі №910/12022/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 року у справі №910/12022/22 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/12022/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич