Постанова

від 11.10.2023 по справі 910/4259/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" жовтня 2023 р. Справа№ 910/4259/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Ткаченка Б.О.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: Сєркова С.Г. (поза межами приміщення суду)

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року (повний текст підписано 28.07.2023 року)

у справі №910/4259/23 (суддя Я.В. Маринченко)

за позовом Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх»

про стягнення 1 353 937,88 грн,

ВСТАНОВИВ:

Басейнове управління водних ресурсів річки Південний Буг (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» (далі - відповідач) про стягнення 1353937,88 грн, з яких: 926366,41 грн основної заборгованості, 316093,56 грн пені, 91276,86 грн інфляційних втрат та 20201,05 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови укладеного між сторонами договору про надання послуг з подачі води на полив горіхового саду від 11.12.2015 року в частині оплати за надані послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» на користь Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг 3% річних у розмірі 17883,66 грн, інфляційні втрати у розмірі 91 276,86 грн, пеню у розмірі 278 022,42 грн. В іншій частині позову відмовлено. Закрито провадження у справі №910/4259/23 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» суми основної заборгованості у розмірі 926 366,41 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року скасувати та прийняти нове рішення суду, яким зменшити штрафні санкції з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» до 0,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 233 Господарського кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, останнім були проведені невідкладні ремонтні роботи та понесені додаткові витрати, що не заперечується позивачем та не було взято до уваги судом першої інстанції при ухваленні додаткового рішення.

Крім того, за твердженням скаржника внаслідок порушення ним своїх зобов`язань за договором для позивача не настало жодних негативних наслідків чи збитків.

При цьому, скаржник наголосив, що останнім добровільно до початку підготовчого розгляду справи було сплачено всю суму заборгованості, а також всю суму судових витрат включаючи судовий збір та витрати на надання правової допомоги. Отже, скаржник добровільно усунув наявні порушення зобов`язання, та навіть більше того, сплатив всі витрати, які поніс позивач для підготовки та подання відзиву до суду.

З огляду на викладене, скаржник зауважив, що в даній справі були наявні обставини для зменшення суми застосування штрафних санкцій.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний Господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року у справі №910/4259/23. Зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 у справі №910/4259/23 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку своєю ухвало від 28.08.2023 року.

04.10.2023 року в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду була оголошена перерва на підставі ст. 216 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник скаржника в судовому засіданні 11.10.2023 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задоволенні, рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким зменшити штрафні санкції з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» до 0,00 грн.

Представник позивача в судове засідання 11.10.2023 року не прибув про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений найденим чином, зокрема розпискою про оголошення перерви (наявне в матеріалах справи).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

11.12.2015 року між Ямпільським міжрайонним управлінням водного господарства (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» (замовник) було укладено договір про надання послуг з подачі води на полив горіхового саду (далі - договір), відповідно до умов якого замовник замовляє, а виконавець зобов`язується надати послуги, пов`язані з подачею води для поливу горіхового саду замовника за площею 158 га з майбутньою можливістю збільшення площі в порядку та на умовах визначених цим договором, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити надані послуги. (п.1.1. договору)

Відповідно до п.2.1.1. договору виконавець зобов`язаний надавати замовнику послуги з подачі води, яка відповідає якості в джерелі зрошення згідно з планом поливу відповідно до заявки замовника (додаток №1) , при умові своєчасного виконання замовником зобов`язань, передбачених у п.2.2. цього договору.

Згідно з п.2.2.6. договору замовник зобов`язаний своєчасно оплачувати виконавцю вартість послуг, пов`язаних з подачею води, розраховану згідно протоколу погодження договірної ціни на підставі актів, що складаються щомісячно та підписуються сторонами.

Пунктом 4.1. договору визначено, що оплата вартості послуг з подачі води на полови зрошувальних земель здійснюється за договірною ціною, вартості послуг з подачі 1 куб.м. води за фактично подані обсяги води, розрахованою відповідно до положень методики формування ціни на подачу води на зрошення, промислові та комунальні потреби, затвердженої наказом Держводгоспу від 29.11.2006 №233.

Згідно п.4.2. договору договірна ціна узгоджується у протоколі погодження договірної ціни послуги з подачі 1 куб.м. (води).

Відповідно до п.4.3. договору замовник щомісячно, до 5 числа поточного місяця, здійснює попередню оплату вартості послуг з подачі замовлених обсягів води виконавцю. Замовник не пізніше 5 числа, наступного за звітним, здійснює остаточний розрахунок з виконавцем за послуги з подачі води згідно акту подачі-прийому води, але не менше суми, необхідної для сплати за використану електроенергію.

Підставою для платежів за фактично подані замовнику обсяги води на полив зрошувальних земель, є двосторонній акт надання послуг з подачі-прийому воді між замовником та виконавцем; діючі на період розрахунків тарифи на електроенергію (п.4.5. договору).

Пунктом 7.2. договору визначено, що при неявці замовник для підписання Акту прийому-передачі води в терміни обговорені договором, виконавець підписує його в однобічному порядку. Цей акт є підставою для проведення розрахунків.

Як встановлено судом першої інстанції, додатковою угодою №1 від 01.06.2020 року до договору на підставі п.7.4. та наказу Державного агентства водних ресурсів України від 09.12.2019 року №754 «Про реорганізацію Ямпільського МУВГ» сторони внесли зміни до договору, а саме замінили виконавця - Ямпільське міжрайонне управління водного господарства на Басейнове управління водних ресурсів річки Південний Буг.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, передбачається, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідачем було надано позивачу лист №03 від 10.01.2023 року щодо обсягів води на 2022 рік для поливу горіхових садів та лист від 15.03.2022 року про початок поливного сезону 2022 року.

Так, як встановлено судом першої інстанції, позивачем за період з листопада 2021 року по грудень 2021 року та за період з квітня 2022 року по грудень 2022 року було надано відповідачу послуги з подачі води на загальну суму 926366,41 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме інформацією щодо вартості послуг з забору води для поливу за квітень 2022 - грудень 2022 року, протоколами погодження договірної ціни на послуги із забору 1 м3 води для поливу горіхового саду з 01.11.2021 року до 30.12.2021 року від 31.12.2021 року та за період з 01.04.2022 року по 31.11.2022 року, актами обсягів забраної води, актами наданих послуг №8 від 31.12.2021 року за листопад, грудень 2021 року на суму 33369,92 грн; актами наданих послуг та рахунками на оплату за квітень 2022-листопад 2022 року.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Проте, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем в порушення умов укладеного договору не здійснювалась оплата за надані позивачем послуги у визначені договором строки, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у загальному розмірі 926366,41 грн.

Згідно ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

В той же час, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем 20.04.2023 року після звернення позивача з позовом до суду (16.03.2023 року) було сплачено позивачу суму основної заборгованості у розмірі 926366,41 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №110597 від 20.04.2023 року із призначенням платежу «Оплата згідно рах.51 за заборгованість за водопостачання за період 01.11.2021 року - 14.03.2023 року».

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність предмету спору в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 926366,41 грн та необхідність закриття провадження у справі у вказаній частині.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача пені у розмірі 316093,56 грн, інфляційних втрат у розмірі 91276,86 грн та 3% річних у розмірі 20201,05 грн, суд першої інстанції встановив наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Однак, пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.

Станом на визначену позивачем дату нарахування пені діяв карантин.

За таких обставин, дія Закону України від 30.03.2020 року №40-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

Відповідно до п.5.3. договору у разі несплати замовником послуг з подачі води в терміни, визначені п.4.3. та п.4.4. договору, замовник оплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національно банку України, яка діє на момент нарахування пені від суми заборгованості з дня її виникнення за кожний день прострочення оплати послуг.

Суд першої інстанції, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, встановив, що наданий розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства та є арифметично вірними, а тому позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

Перевіривши надані розрахунки 3% річних та пені, судом першої інстанції встановлено, що надані розрахунки містять арифметичні неточності.

Здійснивши власний розрахунок 3% річних та пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 17883,66 грн та пеня у розмірі 278022,42 грн.

Доводи відповідача щодо не підписання Товариством з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» актами актів наданих послуг з подачі води за спірний період, судом першої інстанції відхилені, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач 09.06.2022 року звертався до відповідача з листом №550/12 від 08.06.2022 року до якого, зокрема, довались акти наданих послуг з подачі води для підписання відповідачем.

Також, відповідачем під час розгляду справи не заперечувався факт отримання спірних актів та отримання листів від позивача.

Враховуючи викладене, в силу вимог п.7.2. договору вищевказані акти є підставою для проведення розрахунків.

При цьому, судом першої інстанції було відзначено, що відповідачем на підставі платіжної інструкції №110597 від 20.04.2023 року було сплачену суму основної заборгованості в повному обсязі за весь спірний період, що також свідчить про визнання ним заявленої суми заборгованості.

Твердження відповідача про те, що на балансі позивача не перебуває насосно-силове та інше обладнання, а відповідачем за власні кошти у 2022 році здійснювався ремонт насосно-силового та іншого обладнання, встановлювалися додаткові насосні агрегати, оплачувалась спожита електроенергія, судом не приймаються до уваги, оскільки відповідачем не було надано суду першої інстанції належних та допустимих доказів в розмірі ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б підтверджували відсутність на балансі позивача відповідного обладнання, так сама як і не надано доказів здійснення відповідачем ремонтних, відновлювальних та додаткових робіт.

Крім того, суд першої інстанції звертав увагу відповідача на п.7.4. договору відповідно до якого у разі ліквідації, реорганізації, зміни статуту виконавця, умови договору залишаються незмінними, а виконання договірних зобов`язань бере на себе правонаступник діючого управління водного господарства, тобто в даному випадку Басейнове управління водних ресурсів річки Південний Буг.

Твердження відповідача про те, що при розрахунки пені позивачем було порушено вимоги щодо застосування строку позовної давності для пені, судом першої інстанції були відхилені, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ч. 2 ст.258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Також, відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 12 Прикінцевих і Перехідних положень Цивільного кодексу України, які вступили у дію 02.04.2020 року, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258, 362 , 559, 681, 728, 786,

1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Ці зміни набрали чинності 02.04.2020 року.

Карантин в Україні було введено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12.03.2020 року та на час звернення з позовними вимогами не був скасований, отже, позивач не пропустив строк позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому в вищевказаних частинах спірне рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року у справі №910/4259/23 колегією суддів на предмет законності та обґрунтованості не перевіряється.

Щодо твердження скаржника на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема ст.233 Господарського кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України та наявність підстав для звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій, колегія суддів відзначає наступне.

У додаткових поясненнях відповідач заявив, що на його переконання позивач не поніс жодних збитків у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань, а відповідач не мав наміру не виконувати свої грошові зобов`язання.

При цьому, за твердженням відповідача, останній, який є залежним від позивача як підрядника протягом 2021-2022 роках постійно проводив відновлювальні ремонтні роботи Яришівської зрошувальної системи з метою недопущення зупинки поливу горіхового саду протягом сільськогосподарського року

Водночас, відповідач повідомив, що у разі задоволення позову відповідач не зможе виконати рішення суду, крім цього для відповідача настануть невідворотні майнові наслідки.

Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань, колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Так, із положень ст.ст. 230, 233 Господарського кодексу України та ст.ст. 549, 551 Цивільного кодексу України вбачається, що ними передбачено право суду на зменшення штрафних санкцій (штрафу, пені), в той час як стягнення 3% річних не є штрафними санкціями, зокрема неустойкою, а є особливою мірою відповідальності боржника за простроченяня грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Схожа за змістом правова позиція викладене у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі №910/3692/18, від 27.04.2018 року у справі №908/1394/17 та від 22.01.2019 року у справі №905/305/18.

Відтак, у суду відсутні правові підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань.

Щодо зменшення розміру пені, колегія суддів відзначає наступне.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у ст. 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів ст.ст. 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

При застосуванні ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 року зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 року зі справи № 916/553/19.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (про що зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 та викладено правову позицію у постановах Верховного Суду, зокрема від 22.10.2019 року у справі № 904/5830/18, від 25.02.2020 року у справі № 903/322/19, від 07.04.2020 року у справі № 904/1936/19, від 12.05.2020 року у справі № 910/9767/19, від 29.04.2020 року у справі № 917/693/19 та від 26.05.2020 року у справі № 916/2586/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи, скаржником добровільно до початку підготовчого розгляду по справі було сплачено всю суму заборгованості, а також всю суму судових витрат включаючи судовий збір та витрати на надання правової допомоги. Тобто, скаржник добровільно усунув наявні порушення зобов`язання, та сплатив всі витрати, які поніс позивач для підготовки та подання позову до суду.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань.

Водночас, за твердженням скаржника, останнім за його рахунок були проведені відновлювальні роботи з метою недопущення зупинки поливу та відповідно можливістю надання позивачем відповідних послуг, що не заперечується позивачем та привело до суттєвого погіршення фінансового стану відповідача.

При цьому, колегія суддів відзначає, що пеня була нарахована більше ніж за 6 місяців, а стягнення інфляційних втрат та 3 % річних здійснено на суму більше 10% від основної заборгованості.

Зважаючи на надані відповідачем обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, враховуючі військову агресією Російської Федерації та виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків (278022,42 грн - 50 % = 139 011,21 грн).

Відповідно до п.п. 1, 3, 4 до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є не з`ясування обставин, що мають значення справи, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За наведених вище обставин, які були встановлені у ході апеляційного провадження у даній справі, колегія суддів апеляційного господарського суду, проаналізувавши застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, доходить висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача про неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, що викладені у рішенні, фактичним обставинам справи, частково знайшли своє підтвердження.

Так, з урахуванням розгляду і часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки, рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року підлягає зміні в частині нарахування пені.

Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги, яке відбулось за рахунок зменшення неустойки, судові витрати, понесені у зв`язку із поданням позову і апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року у справі №910/4259/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року змінити в частині нарахування пені, виклавши пункт 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Український волоський горіх» (01014, м. Київ, вул. Соловцова Миколи, 2; ідентифікаційний код 39989391) на користь Басейнового управління водних ресурсів річки Південний Буг (21000, м. Вінниця, вул. Василя Стуса, 7; ідентифікаційний код 35373963) 3% річних у розмірі 17883 (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят три) грн 66 коп., інфляційні втрати у розмірі 91276 (дев`яносто одна тисяча двісті сімдесят шість) грн 86 коп., пеню у розмірі 139 011 (сто тридцять дев`ять тисяч одинадцять) грн 21 коп.

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 року у справі №910/4259/23 залишити без змін.

4. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи №910/4259/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді Б.О. Ткаченко

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 19.10.2023 року