Постанова

від 23.10.2023 по справі 911/1885/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2023 р. Справа №911/1885/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023

у справі №911/1885/22 (суддя Бацуца В. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтозапчастини"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 82 274,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпроавтозапчастини" (далі - ТОВ "Дніпроавтозапчастини") звернулось до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" (далі - ПАТ "Центренерго") заборгованості у розмірі 82 274,40 грн, з яких: 59 200,00 грн - основний борг, 8 736,21 грн - пеня, 1 838,99 грн - три проценти річних, 12 499,20 грн - інфляційні втрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на порушення відповідачем умов договору про закупівлю (поставку) товарів від 12.07.2021 №13/16 в частині повної оплати товару, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 59 200,00 грн. Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 8 736,21 грн пені згідно з пунктом 9.6 договору, а також 12 499,20 грн інфляційних втрат та 1 838,99 грн трьох процентів річних, нарахованих відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22 позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Центренерго" на користь ТОВ "Дніпроавтозапчастини" 59 200,00 грн основної заборгованості, 3 862,35 грн пені, 12 499,20 грн інфляційних збитків, 1 838,99 грн трьох процентів річних, 2 334,03 грн судового збору, 11 289,13 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним свого обов`язку по оплаті у повному обсязі товару за договором про закупівлю (поставку) товарів від 12.07.2021 №13/16, у зв`язку з чим вимога позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 59 200,00 грн є законною, обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі. Розрахунок трьох процентів річних, виконаний позивачем, є обґрунтованим та вірним, а тому суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача трьох процентів річних у розмірі 1 838,99 грн. Крім того, оскільки розмір інфляційних збитків, на які претендує позивач, є меншим ніж сума, на яку він має право, то суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних збитків у розмірі 12 499,20 грн. Також, здійснивши розрахунок пені, суд встановив, що загальний розмір пені становить 3 862,35 грн. Крім цього, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 11 289,13 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПАТ "Центренерго" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22 в частині стягнення штрафних санкцій та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні пені, інфляційних втрат, трьох процентів річних та витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене внаслідок порушення норм процесуального права та невірного застосування норм матеріального права.

Так, скаржник вказує, що місцевим господарським судом не було враховано обставини непереборної сили, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Укладаючи договір сторони не могли передбачити воєнного стану. Ведення бойових дій об`єктивно унеможливлювало виконання Вуглегірською ТЕС ПАТ "Центренерго" своїх зобов`язань щодо оплати належним чином та в повному обсязі, відповідно до умов договору.

Також, апелянт стверджує, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн є неспівмірним із складністю цієї справи.

Крім того, до апеляційної скарги долучено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2023, апеляційну скаргу ПАТ "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1, судді: Мальченко А.О., Агрикова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2023 витребувано з Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1885/22. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22.

Матеріали справи №911/1885/22 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 20.07.2023.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2023, у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку (рішення Вищої ради правосуддя від 13.07.2023) призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/1885/22 між суддями.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.07.2023 справу №911/1885/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 апеляційну скаргу ПАТ "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22 залишено без руху, надано скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.

Скаржник, у встановлений строк, усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 14.08.2023, у зв`язку з перебуванням суддів Євсікова О.О., Ткаченка Б.О., які входять до складу колегії суддів і не є суддями-доповідачами у відпустках, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 справу №911/1885/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2023 задоволено клопотання та поновлено ПАТ "Центренерго" пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ "Центренерго" на рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22. Зупинено дію рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22 на час апеляційного провадження. Учасникам справи надано право подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання, пояснення до 12.09.2023. Вирішено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Позивач, у порядку статті 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.

За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, з урахуванням конкретних обставин справи, суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи має право, а не обов`язок здійснювати розгляд апеляційної скарги в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22 оскаржується відповідачем в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та витрат на професійну правничу допомогу, а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 269, частиною 1 статті 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.07.2021 між ТОВ "Дніпроавтозапчастини" (постачальник) та ПАТ "Центренерго" в особі відокремленого підрозділу Вуглегірська ТЕС ПАТ "Центренерго" (покупець) укладено договір про закупівлю (поставку) товарів №13/16, за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю товари (продукцію) згідно з умовами договору, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію, що поставляється відповідно до умов договору.

За умовами пункту 1.3 договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість, строки поставки та інші характеристики продукції зазначені в додатку №1 до договору.

Ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором. Ціни на продукцію визначаються в додатку №1 до договору (пункти 2.1, 2.2 договору).

Відповідно до пункту 2.5 договору розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника на підставі рахунку постачальника в порядку, передбаченому додатком №1 до договору.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору постачальник здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку №1 до договору. Місце, строк (термін) поставки продукції визначається в додатку №1 до договору.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі продукції.

За умовами пункту 5.5 договору право власності на продукцію переходить від постачальника до покупця в момент, передбачений в пункті 5.3 договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в додатку №1 до договору (пункт 12.1 договору).

Також, між сторонами підписано та узгоджено додаток №1 до договору про закупівлю (поставку) товарів від 12.07.2021 №13/16.

Відповідно до пункту 2 додатку №1 загальна вартість продукції складає - 289 995,84 грн.

Пунктом 3 додатку №1 встановлено наступні умови розрахунків: розрахунки за продукцію здійснюються покупцем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дати підписання покупцем акта приймання-передачі продукції.

Згідно з пунктом 4 додатку №1 постачальник здійснює поставку товару (продукції) автомобільним транспортом на умовах поставки DDP (84792, Донецька область, Бахмутський район, місто Світлодарськ, склад №1 Вуглегірської ТЕС), відповідно до Правил "Інкотермс 2010".

Пунктом 5 додатку №1 встановлено, що строк поставки складає 10 календарних днів з дати отримання заявки покупця, з можливістю дострокової поставки.

У пункті 9 додатку №1 сторони погодили, що строк дії договору обчислюється з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021 включно, а в частині щодо розрахунків до повного виконання зобов`язань сторонами.

На виконання умов спірного договору позивачем протягом жовтня 2021 року було передано у власність (продано) відповідачу товар на загальну суму 289 995,84 грн, що підтверджується: видатковою накладною від 06.10.2021 №ТОВ-000813 на суму 259 200,00 грн; видатковою накладною від 12.10.2021 №ТОВ-000839 на суму 30 795,84 грн; довіреністю відповідача від 06.10.2021 №344, виданою на свого представника гр. Гринько О.Д.; довіреністю відповідача від 12.10.2021 №353, виданою на свого представника гр. Гринько О.Д. ; товарно-транспортною накладною від 06.10.2021 №610; товарно-транспортною накладною від 12.10.2021 №1210; актом приймання-передачі продукції від 25.10.2021 на суму 259 200,00 грн; актом приймання-передачі продукції від 20.10.2021 на суму 30 795,84 грн. Вказані документи наявні у матеріалах справи.

Разом із тим, за період дії договору про закупівлю (поставку) товарів від 12.07.2021 №13/16 відповідачем лише частково виконано свій обов`язок по оплаті товару та перераховано позивачу грошові кошти у загальному розмірі 230 795,84 грн, що підтверджується: платіжним дорученням від 16.11.2021 №2993 на суму 30 795,84 грн; платіжним дорученням від 24.11.2021 №2992 на суму 100 000,00 грн; платіжним дорученням від 06.01.2022 №3952 на суму 100 000,00 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ТОВ "Дніпроавтозапчастини" посилається на те, що відповідачем товар оплачений лише частково, у зв`язку з чим у відповідача виник борг у розмірі 59 200,00 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за спірним договором позивач просить стягнути з відповідача пеню згідно з пунктом 9.6 договору у розмірі 8 736,21 грн, а також керуючись статтею 625 ЦК України три проценти річних у розмірі 12 499,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 838,99 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з абзацом 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки.

Відповідно до пункту 1 статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Розглянувши вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені та компенсаційних виплат, суд за наслідками апеляційного розгляду, дійшов наступних висновків.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - прийняти та оплатити такий товар на умовах викладених у спірному договорі.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивачем протягом жовтня 2021 року було передано у власність (продано) відповідачу товар на загальну суму 289 995,84 грн, що підтверджується: видатковою накладною від 06.10.2021 №ТОВ-000813 на суму 259 200,00 грн; видатковою накладною від 12.10.2021 №ТОВ-000839 на суму 30 795,84 грн; довіреністю відповідача від 06.10.2021 №344, виданою на свого представника гр. Гринько О.Д.; довіреністю відповідача від 12.10.2021 №353, виданою на свого представника гр. Гринько О.Д. ; товарно-транспортною накладною від 06.10.2021 №610; товарно-транспортною накладною від 12.10.2021 №1210; актом приймання-передачі продукції від 25.10.2021 на суму 259 200,00 грн; актом приймання-передачі продукції від 20.10.2021 на суму 30 795,84 грн.

За період дії договору про закупівлю (поставку) товарів від 12.07.2021 №13/16 відповідачем лише частково виконано свій обов`язок по оплаті товару та перераховано позивачу грошові кошти у загальному розмірі 230 795,84 грн, що підтверджується: платіжним дорученням від 16.11.2021 №2993 на суму 30 795,84 грн; платіжним дорученням від 24.11.2021 №2992 на суму 100 000,00 грн; платіжним дорученням від 06.01.2022 №3952 на суму 100 000,00 грн.

Водночас відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань здійснив не повну оплату за поставлений товар та станом на дату подання позову залишок заборгованості складав 59 200,00 грн.

У зв`язку з простроченням сплати суми основної заборгованості, відповідач повинен сплатити позивачу пеню, три проценти річних та інфляційні втрати згідно з розрахунками, що наведені в позовній заяві.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Колегія суддів здійснивши перерахунок трьох процентів та інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають 12 499,20 грн інфляційних втрат та 1 838,99 грн трьох процентів річних.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Положеннями пункту 4 статті 231 ГК України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).

За умовами пункту 9.6 договору у випадку несвоєчасної оплати продукції покупець сплачує постачальникові неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Разом із тим, преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Колегією суддів враховано, що згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суду першої інстанції, погоджується, що до стягнення з відповідача підлягають 3 862,35 грн пені.

Заперечень щодо невірності розрахунку пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат доводи апеляційної скарги не містять.

Твердження скаржника щодо обставин непереборної сили, що є підставою для відмови у задоволенні позову, відхиляється колегією суддів з огляду на таке.

За приписами статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно з пунктом 10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували від час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Відповідно до пункту 10.2 договору сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором внаслідок дій обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 5 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовому вигляді.

За умовами пункту 10.3 договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів повідомлення у письмовому вигляді відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку з цим виконати договірні зобов`язання, як обумовлено пунктом 10.2 договору, і матеріали справи доказів протилежного не містять.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов договору.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракта, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на своєму сайті в мережі Інтернет розмістила лист від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що адресований "Всім кого це стосується", згідно якого на підставі статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракта, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Таких висновків дотримується Верховний Суд у постановах від 16.07.2019 у справі №917/1053/18, від 09.11.2021 у справі №913/20/21, від 30.05.2022 у справі №922/2475/21, від 14.06.2022 у справі №922/2394/21 та у постанові від 01.06.2021 у справі №910/9258/20.

Тобто, доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Саме по собі посилання відповідача на наявність листа ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, як на наявність обставин непереборної сили без надання відповідних доказів в підтвердження своїх доводів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин щодо неможливості виконання зобов`язання перед позивачем.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022 №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану з 24.02.2022 стало причиною неможливості виконання ним обов`язків з оплати поставленого товару до введення воєнного стану, проте жодних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 в контексті спірних правовідносин не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за договором про закупівлю (поставку) товарів, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань за договором.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні у матеріалах справи докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, дійшов висновку, що скаржником не доведено об`єктивної неможливості виконання умов договору про закупівлю (поставку) товарів з незалежних від нього обставин, у зв`язку з чим обумовлені як законом, так і договором підстави для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань за договором відсутні.

Щодо клопотання про зменшення розміру пені, індексу інфляції, трьох відсотків річних, у якому відповідач, зокрема, просить суд не нараховувати заявлені до стягнення позивачем неустойку та компенсаційні виплати, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Схоже правило міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного ступеню прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 17.05.2018 у справі №910/6046/16 та 27.02.2019 у справі №910/9765/18).

У постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 також зазначено, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України та статтею 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

При цьому, суд також враховує, що у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 у справі №916/2154/19 зазначено, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

В обґрунтування необхідності зменшення розміру пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, відповідач посилається на те, що введення з 24.02.2022 в Україні воєнного стану є обставинами непереборної сили і внаслідок військової агресії росії та окупації міста Світлодарськ Донецької області було зупинено функціонування Вуглегірської ТЕС, втрачено доступ до договірної документації, а відповідач зазнав майнових втрат (збитків) у вигляді знищення та пошкодження майна, в тому числі у зв`язку з ракетними обстрілами. При цьому, відповідач виконує критично важливі функції в інтересах держав, а саме забезпечує енергетичну безпеку України, спрямовує кошти на відновлення критичної інфраструктури, зокрема блоків та трансформаторів на електростанціях, виплачує заробітну плату працівникам і наразі перебуває в тяжкому майновому стані.

Так, судом першої інстанції встановлено, що у процесі розгляду справи відповідачем відповідно до частини 3 статті 13 та частини 1 статті 74 ГПК України не було надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, що б підтверджували наявність обставин, що є підставою згідно з положеннями статей 233 ГК України, частини 3 статті 551 ЦК України для реалізації судом права на зменшення розміру штрафних санкцій.

Судом першої інстанції враховано, що ПАТ "Центренерго" має стратегічне значення для економіки і безпеки держави та вирішення соціальних питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави" від 04.03.2015 №83 та є однією з найбільших енергогенеруючих компаній України, яка відіграє вагому роль у життєдіяльності таких промислово розвинених областей України як Київська, Харківська та Донецька, а також те, що внаслідок російської військової агресії ПАТ "Центренерго" та його відокремлені підрозділи зазнали матеріальної шкоди та продовжують здійснювати свою господарську діяльність в умовах дії військового стану, введеного 24.02.2022 на території України, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшим продовженням строку його дії.

Водночас, місцевим господарським судом також встановлено та прийнято до уваги, що строк настання у відповідача обов`язку з оплати поставленого позивачем товару за договором про закупівлю (поставку) товарів від 12.07.2021 №13/16 та подальше прострочення виконання такого обов`язку виникли значно раніше обставин, викладених відповідачем у своєму відзиві на позовну заяву та відповідному клопотанні, як на підставу зменшення розміру неустойки та інших нарахувань, заявлених до стягнення.

Крім того, у матеріалах справи відсутні докази вжиття відповідачем будь-яких заходів для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання щодо вчасної оплати поставленої продукції у строк, встановлений спірним договором та додатком №1 до нього, та/або доказів звернення до позивача з проханням/пропозицією щодо зміни порядку оплати.

Колегія суддів зазначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд, оцінюючи обставини справи, враховує, що відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи договір про відшкодування витрат за використану електричну енергію, відповідач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з постачання електричної енергії та, відповідно, об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний у договорі строк.

При цьому, наведені відповідачем підстави для зменшення розміру неустойки не є об`єктивними (винятковими) обставинами, які унеможливлюють належне (своєчасне) виконання зобов`язань, а мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для реалізації права відповідача на зменшення розміру пені.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних не є штрафними санкціями, входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, відтак, застосовуються незалежно від вини боржника.

Стосовно зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Зазначена норма передбачає, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, має компенсаційний, а не штрафний характер.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти та інфляційні втрати, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто вони є гарантією для кредитора у вигляді настання певних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним взятих за договором зобов`язань. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

За таких обставини, враховуючи, що проценти та індекс інфляції, що стягуються у разі порушення стороною грошового зобов`язання, мають компенсаційний, а не штрафний характер, тоді як статтями 551 ЦК України та 233 ГК України передбачена можливість зменшення виключно штрафних санкцій, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо можливості їх зменшення.

Також, відповідач посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18. Проте, колегія суддів вказує на те, що наведена постанова не є релевантною до правовідносин сторін.

У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Такого висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі №902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також пунктом 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України, і встановили її у розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев`яносто шести відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, є обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій.

Таким чином, правовідносини у справах №911/1885/22 та №902/417/18 відрізняються за своїми обставинами, а тому суд не вбачає підстав для врахування зазначених висновків при розгляді даної справи.

Щодо розподілу витрат позивача на правничу професійну допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У статті 124 ГПК України визначено, що разом із першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно з частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду договір про надання послуг правової допомоги №140 від 12.01.2021, додаткові угоди від 30.12.2021 №14 та від 22.09.2022 №16 до договору від 12.01.2021 №140, акт здавання-приймання наданих послуг від 26.09.2022, рахунок від 23.09.2022 №644, платіжне доручення від 27.09.2022 №13996.

12.01.2021 між Фізичною особою-підприємцем Романенком Петром Валерійовичем (виконавець) та ТОВ "Дніпроавтозапчастини" (замовник, клієнт) укладено договір про надання послуг правової допомоги №140, предметом якого є надання виконавцем замовнику правових послуг: юридичний аналіз документів; надання усних та письмових консультацій; складання договорів, угод, протоколів розбіжностей, протоколів, заяв, інших документів; підготовка позовних заяв, інших процесуальних документів; представництво замовника у судах, інших органах, у відносинах з фізичними і юридичними особами, інші правові послуги відповідно до заявок замовника. Сторони можуть узгоджувати надання певних послуг шляхом підписання додатків до цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору вартість послуг за цим договором визначається за домовленістю сторін. Вартість послуг може бути визначена у додатках та додаткових угодах до цього договору. Також узгодженою сторонами є вартість послуг, визначена у підписаному сторонами акті здачі-приймання наданих послуг, а також рахунку виконавця, оплаченому замовником.

Про надання послуг сторони підписують акт про надані послуги (пункт 3.5 договору).

22.09.2022 між сторонам підписано додаткову угоду №16 до договору, відповідно до пункту 1 якої виконавець, який є адвокатом, надає замовнику послуги професійної правничої допомоги у справі за позовом ТОВ "Дніпроавтозапчастини" до ПАТ "Центренерго" про стягнення заборгованості по договору на закупівлю від 12.07.2021 №13/16: правовий аналіз документів, надання усних та письмових консультацій, складання позовної заяви, а в разі необхідності - складання процесуальних документів позивача, представництво замовника у господарському суді (з використанням засобів зв`язку без виїзду за межі Дніпропетровської області).

Згідно з пунктом 2 додаткової угоди вартість послуг виконавця, зазначених у пункті 1 цієї угоди становить 12 000,00 грн та підлягає оплаті в наступному порядку:

- протягом 3 робочих днів з дня виставлення рахунку на оплату - 6 000,00 грн;

- протягом 20 днів з дати прийняття судом рішення у справі - 6 000,00 грн.

26.09.2022 сторони склали та підписали акт здавання-приймання наданих послуг, за змістом якого виконавець надав замовнику правові послуги на суму 12 000,00 грн, а саме: юридичний аналіз документів, формування правової позиції та підготовка позовної заяви, надання замовнику усної консультації щодо підготовки додатків до позовної заяви та порядку подання позову до господарського суду, надання замовнику усної консультації щодо порядку розгляду справи у господарському суді, прав та обов`язків позивача, порядок вчинення процесуальних дій (12 годин робочого часу).

У пунктах 2, 3 вищенаведеного акта сторони визначили, що загальна вартість наданих послуг складає 12 000,00 грн, без нарахування ПДВ, і сторони не мають претензій щодо наданих послуг.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтями 76, 77 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставин, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, саме суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи був їх розмір обґрунтованим.

Згідно з частинами 4, 5 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У суді першої інстанції відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну допомогу не заявляв, отже останній своїм правом, наданим йому частиною 5 статті 126 ГПК України не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19, від 11.02.2021 у справі №920/39/20.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у сукупності з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, часткового задоволення позову, беручи до уваги відсутність заперечень відповідача проти стягнення з нього заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 11 289,13 грн.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що судове рішення прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 24.03.2023 у справі №911/1885/22.

4. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Центренерго".

5. Матеріали справи №911/1885/22 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова