Рішення

від 24.10.2023 по справі 910/12279/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2023Справа № 910/12279/23Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/12279/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфаграфік Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Т»

про стягнення грошових коштів

Без виклику учасників судового процесу.

СУТЬ СПОРУ:

03 серпня 2023 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфаграфік Україна» (позивач) надійшла позовна заява б/н від 29.07.2023 року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Т» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 474 346,20 грн, з них: основного боргу - 183 952,25 грн. (сто вісімдесят три тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 25 копійок), інфляційних втрат - 15 791,86 грн. (п`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто одна гривня 86 копійок), 3% річних - 7937,60 грн. (сім тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 60 копійок), пені - 116 109,19 грн. (сто шістнадцять тисяч сто дев`ять гривень 19 копійок), 30% за користування чужими коштами - 79 376,05 грн (сімдесят дев`ять тисяч триста сімдесят шість гривень 05 копійок), коригування ціни товару за рахунок коливання курсу євро - 47 673,21 грн. (сорок сім тисяч шістсот сімдесят три гривні 21 копійка), 10% штрафу - 23 436,25 грн. (двадцять три тисячі чотириста тридцять шість гривень 25 копійок) та поштові витрати - 69,79 грн. (шістдесят дев`ять гривень 79 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем договору поставки, укладеного у спрощений спосіб. Зокрема, позивач посилається на те, що 03.02.2022 року та 17.02.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Альфаграфік Україна» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Світ Т» товар за видатковими накладними № 25 від 03.02.2022 року та № 37 від 17.02.2022 року на загальну суму 234 352,50 грн. Однак відповідач своїх обов`язків щодо повної оплати товару не виконав, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 року у справі № 910/12279/23 позовну заяву б/н від 29.07.2023 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфаграфік Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Т» про стягнення грошових коштів залишено без руху, надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Альфаграфік Україна» строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 (п`яти) днів з дня вручення даної ухвали.

Як вбачається з рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105494909142 ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.08.2023 року у справі № 910/12279/23 вручено уповноваженому представнику позивача - 14.08.2023 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Тобто, строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви до 21.08.2023 року (включно).

18 серпня 2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфаграфік Україна» надійшло клопотання б/н від 11.08.2023 року на виконання вимог ухвали суду від 03.08.2023 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12279/23, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.

Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Світ Т» за адресою: 04212, м. Київ, вул. Богатирська, 2А, яка вказана у позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою у довідці відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» - 27.09.2023 року.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.

При цьому суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідач не повідомляв суд про зміну місцезнаходження.

Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі № 910/12279/23 від 23.08.2023 року є 27.09.2023 року.

Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 12.10.2023 року (включно).

Крім того, суд враховує, що відповідач не був позбавлений права ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2023 року в Єдиному реєстрі судових рішень, який є загальнодоступним.

На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

За поясненнями позивача, Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфаграфік Україна" підготовлено та підписано проект договору № 10/11/2020 від 10.11.2020 року, і направлено на електронну адресу відповідача, проте відповідач договір не підписав.

Згідно із матеріалів справи позивач поставив відповідачу товар (папір пакувальний мішочний біленький) на загальну суму 234 352,50 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними № 25 від 03.02.2022 року на суму 72 010,00 грн. та № 37 від 17.02.2022 року на суму 162 342,50 грн.

Видаткові накладні № 25 від 03.02.2022 року та № 37 від 17.02.2022 року містять посилання на договір № 10/11/2020 від 10.11.2020 року.

Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару на загальну суму 50 400,25 грн., що підтверджується карткою рахунку 361 за 03.02.2022 року по 26.04.2023 року.

Отже, заборгованість відповідача за поставлений товар згідно із видатковими накладними № 25 від 03.02.2022 року та № 37 від 17.02.2022 року становить 183 952,25 грн (234 352,50 грн. - 50 400,25 грн.).

Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 183 952,25 грн. Крім того, за порушення зобов`язання по оплаті товару позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 15 791,86 грн., 3% річних у розмірі 7937,60 грн., пеню у розмірі 116 109,19 грн., 30% за користування чужими коштами у розмірі 79 376,05 грн., коригування ціни товару за рахунок коливання курсу євро у розмірі 47 673,21 грн. та 10% штрафу у розмірі 23 436,25 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 644 Цивільного кодексу України, якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

Враховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст. 205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товару і прийняття відповідачем такого товару.

Щодо наявного у матеріалах справу підписаного позивачем проекту договору № 10/11/2020 від 10.11.2020 року, то суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази направлення такого проекту договору відповідачу, а наявна у матеріалах справи роздруківка з електронної пошти позивача від 01.07.2021 року жодним чином не підтверджує факт направлення відповідачу саме проекту договору № 10/11/2020 від 10.11.2020 року, а не будь-якого іншого правочину.

З огляду на те, що договір № 10/11/2020 від 10.11.2020 року не містить підпису уповноваженої особи ТОВ «Світ Т» та відбитку печатки товариства, як і не містить посилань на те, що його укладено в електронній формі та те, що його умови узгоджено сторонами шляхом накладення електронного цифрового підпису в порядку приписів Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронний цифровий підпис", суд дійшов висновку, що викладені в договорі умови щодо поставки та оплати товару не були узгоджені сторонами, що свідчить про неукладеність такого договору.

При цьому, у електронному листі від 10.05.2023 року відповідач повідомив позивача, що договору немає (не знайшли), напевно працювали без нього (роздруківка з електронної пошти відповідача міститься в матеріалах справи).

Правовідносини сторін підпадають під правове регулювання главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як встановлено судом, позивач поставив відповідачу, а останній прийняв товар (папір пакувальний мішочний біленький) на загальну суму 234 352,50 грн., що підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними № 25 від 03.02.2022 року на суму 72 010,00 грн. та № 37 від 17.02.2022 року на суму 162 342,50 грн.

Підписання відповідачем видаткових накладних, які у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У розумінні наведеної норми, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими ч. 1 ст. 692 ЦК України.

З огляду на наведене, оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідно до приписів ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар після його прийняття, тобто 04.02.2022 року та 18.02.2022 року.

Суд відмічає, що перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, в якій йдеться про строк (термін) виконання боржником обов`язку, що не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

В свою чергу, як зазначалося вище, в матеріалах справи наявні підписані представниками обох сторін видаткові накладні, в яких визначені вартість фактично поставленого товару, а відтак з моменту підписання видаткових накладних відповідач був обізнаний про фактичний обсяг та вартість поставленого позивачем товару, і відповідно, про належну до сплати за поставлений товар суму коштів.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, відповідач здійснив частку оплату поставленого товару на загальну суму 50 400,25 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи карткою рахунку 361, а відтак заборгованість відповідача за поставлений згідно із видатковими накладними № 25 від 03.02.2022 року та № 37 від 17.02.2022 року становить 183 952,25 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач наведених у позові обставин щодо невиконання взятих на себе зобов`язань в частині оплати повної вартості отриманого товару не спростував, доказів оплати заборгованості не надав.

Невиконане зобов`язання у розмірі 183 952,25 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів у спростування заборгованості з оплати за поставлений товар у розмірі 183 952,25 грн. відповідачем не надано.

Враховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 183 952,25 грн. належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 183 952,25 грн.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати у розмірі 15 791,86 грн., 3% річних у розмірі 7937,60 грн., пеню у розмірі 116 109,19 грн., 30% за користування чужими коштами у розмірі 79 376,05 грн., коригування ціни товару за рахунок коливання курсу євро у розмірі 47 673,21 грн. та 10% штрафу у розмірі 23 436,25 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З положень п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша та друга статті 217 Господарського кодексу України).

За частиною першою статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом наведених вище положень законодавства розмір неустойки за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування неустойки, або містить умову про те, що вона нараховується відповідно до чинного законодавства, сума неустойки може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 року у справі № 904/4156/18.

Надававши правову кваліфікацію спірним правовідносинам сторін, судом встановлено, що договір № 10/11/2020 від 10.11.2020 року є не укладеним, а тому відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені та штрафу за відсутності конкретно визначених розмірів в договорі та законі.

Крім того, враховуючи неукладеність договору № 10/11/2020 від 10.11.2020 року правові підстави для стягнення з відповідача 30% за користування чужими коштами у розмірі 79 376,05 грн. та коригування ціни товару за рахунок коливання курсу євро у розмірі 47 673,21 грн. відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для стягнення з відповідача пені у розмірі 116 109,19 грн., 30% за користування чужими коштами у розмірі 79 376,05 грн., коригування ціни товару за рахунок коливання курсу євро у розмірі 47 673,21 грн. та 10% штрафу у розмірі 23 436,25 грн. відсутні, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми.

Як вже зазначалося судом вище, строк оплати товару за видатковими накладними є таким, що настав 04.02.2022 року - за видатковою накладною № 25 від 03.02.2022 року та 18.02.2022 року - за видатковою накладною № 37 від 17.02.2022 року.

Отже, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з 05.02.2022 року та з 19.02.2022 року.

Відтак, правомірним є нарахування 3% річних за період з 05.02.2022 року по 25.07.2023 року (граничний строк визначений позивачем) та з 19.02.2022 року по 25.07.2023 року (граничний строк визначений позивачем).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати товару, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 7960,96 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Втім, зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення 3% річних, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 7937,60 грн.

В частині нарахування інфляційних втрат судом враховується правовий висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 20.11.2020 року у справі № 910/13071/19. Зокрема, сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При перевірці наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд встановив, що загальна сума інфляційних втрат, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 52 692,65 грн.

Зважаючи на те, що суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 15 791,86 грн.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 207 681,71 грн., з них: основного боргу - 183 952,25 грн. (сто вісімдесят три тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 25 копійок), інфляційних втрат - 15 791,86 грн. (п`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто одна гривня 86 копійок) та 3% річних - 7937,60 грн. (сім тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 60 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3115,23 грн. відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо поштових витрат суд зазначає.

Матеріалами справи, зокрема поштовою накладною № 0304703088600 та фіскальним чеком від 16.06.2023 року, підтверджується понесення позивачем витрат на надсилання відповідачу претензії на суму 69,79 грн.

Однак, суд не вбачає підстав для покладення на відповідача витрат на надсилання претензії на суму 69,79 грн., оскільки такі витрати не були для позивача необхідними та неминучими.

Керуючись ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Т" (ідентифікаційний код 33744262, адреса: 04212, м. Київ, вул. Богатирська, 2А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфаграфік Україна" (ідентифікаційний код 36948200, адреса: 03047, м. Київ, пр-т Перемоги, 50) грошові кошти: основного боргу - 183 952,25 грн. (сто вісімдесят три тисячі дев`ятсот п`ятдесят дві гривні 25 копійок), інфляційних втрат - 15 791,86 грн. (п`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто одна гривня 86 копійок), 3% річних - 7937,60 грн. (сім тисяч дев`ятсот тридцять сім гривень 60 копійок) та судовий збір - 3115,23 грн. (три тисячі сто п`ятнадцять гривень 23 копійки).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 24.10.2023р.

Суддя О.В. Котков