Ухвала

від 24.10.2023 по справі 911/3157/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"24" жовтня 2023 р. м. Київ Справа № 911/3157/23

Суддя Сокуренко Л.В., розглянувши

позовну заяву Фізичної особи-підприємця Флорескула Максима Івановича

до 1) гр. ОСОБА_1

2) Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»

про захист порушеного права інтелектуальної власності

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Флорескул Максим Іванович звернулась до Господарського суду Київської області з позовною заявою до гр. ОСОБА_1 та Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», у якій просить суд:

1. Визнати недійсним повністю Свідоцтво України на знак для товарів і послуг №327242 для всіх товарів і послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він був зареєстрований від дати публікації відомостей про його видачу, а саме "02" листопада 2022 року, з підстав невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони.

2. Зобов`язати Відповідача-2 внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг про визнання недійсним повністю Свідоцтва України на знак для товарів і послуг № 327242 для всіх товарів Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він був зареєстрований, та здійснити публікацію про це в офіційному бюлетені «Промислова власність».

3. Визнати незаконними дії Відповідача-1 щодо використання знаку для товарів і послуг "Сімейна Лавка" при здійсненні діяльності Відповідачем-1, яка полягає у роздрібному продажі та виробництві продуктів харчування та інших непродовольчих товарів.

4. Зобов`язати Відповідача-1 знищити виготовлені рекламні зображення позначень "Сімейна Лавка", що схожі до ступеня змішування з торговельною маркою Позивача за свідоцтвом України № 293639, а також демонтувати вивіски "Сімейна Лавка" за вказаними в позові адресами магазинів Відповідача-1 і припинити використання усіх ідентичних та схожих позначень у господарській діяльності магазинів Відповідача-1, у тому числі у діловій документації, назві магазинів та назвах продукції магазинів Відповідача-1 й інших пов`язаних з цією продукцією матеріалах, у мережі Інтернет та з усіх інших можливих ресурсів.

5. Стягнути із Відповідача-1 на користь Позивача судові витрати.

Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступне.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 418 Цивільного кодексу України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

За змістом частини першої статті 420 Цивільного кодексу України до об`єктів права інтелектуальної власності, належать, зокрема, торговельні марки (знаки для товарів і послуг).

Згідно із статтею 492 Цивільного кодексу України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Заявлений позов стосується порушення прав Фізичної особи-підприємця Флорескула Максима Івановича на торговельну марку "Сімейна Lavka" за відповідними міжнародними реєстраціями, а предметом позовних вимог є визнання недійсним повністю Свідоцтво України на знак для товарів і послуг №327242 для всіх товарів і послуг Міжнародної класифікації товарів і послуг, для яких він був зареєстрований від дати публікації відомостей про його видачу, а саме "02" листопада 2022 року, з підстав невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони та зобов`язання вчинити дії. При цьому, відповідач-1 є власником спірного свідоцтва та є фізичною особою, яка не набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Відповідно до статті 48 Цивільного процесуального кодексу України сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач у цивільному процесі - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За змістом частини другої статті 50 Цивільного процесуального кодексу України участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За приписами частини другої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 20 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа-учасник приватноправових відносин.

Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Розгляд одних і тих же вимог та надання правової оцінки одним і тим же доказам у різних справах різних юрисдикцій протирічить завданню правосуддя щодо вирішення спору.

Стаття 20 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом у цій справі, передбачає, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності розглядає справи щодо прав інтелектуальної власності, зокрема: справи у спорах щодо прав на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку (знак для товарів і послуг), комерційне найменування та інших прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо права попереднього користування; справи у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, що посвідчують або на підставі яких виникають такі права, або які порушують такі права чи пов`язані з ними законні інтереси.

Разом з тим, Вищий суд з питань інтелектуальної власності роботу не розпочав. При цьому згідно з пунктом 16 розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України відтерміновано початок дії вказаних положень, а саме регламентовано, що до початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності справи щодо прав інтелектуальної власності розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, судами відповідно до правил юрисдикції (підвідомчості, підсудності), які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

З наведених правових норм вбачається, що за загальним правилом господарські суди розглядають справи у спорах за участю юридичних осіб та громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності. Участь фізичних осіб, які не є суб`єктами підприємницької діяльності допускається лише у випадках, передбачених законодавчими актами України. Такий випадок передбачений, зокрема, ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, яка відносить до підвідомчості господарських судів справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником, у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками господарських товариств, що пов`язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

Суд відзначає, що відповідачем у цій справі є не тільки юридична особа, але й фізична особа, матеріально-правові вимоги у цій справі є однорідними, нерозривно пов`язаними між собою, та за своїм характером мають розглядатися в одному провадженні саме за правилами цивільного судочинства.

Таким чином, спір у справі, що розглядається, має бути вирішено в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні висновки містяться в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2019 та постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №760/809/18 та постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі №760/20934/18.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Оскільки даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а має бути вирішено в порядку цивільного судочинства загальним судом, то суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із позовною заявою позивачем подано клопотання про призначення судової експертизи. Оскільки суд відмовляє у відкритті провадження у справі клопотання про призначення експертизи повертається заявнику без розгляду.

Враховуючи викладене та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У відкритті провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Флорескула Максима Івановича до гр. ОСОБА_1 та Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» про захист порушеного права інтелектуальної власності відмовити.

2. Згідно з ч. 2 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Дана ухвала може бути оскаржена у порядку, встановленому статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Л.В. Сокуренко