Рішення

від 12.10.2023 по справі 916/2525/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/2525/23Господарський суд Одеської області у складі судді Гута С.Ф.,

секретар судового засідання Борисова Н.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Бандура Х.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця Кіктенко Світлани Павлівни до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВІЛЬЯМСА 59-К про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення завданих збитків.

встановив:

Фізична особа-підприємець Кіктенко Світлана Павлівна (далі ФОП Кіктенко С.П., Позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВІЛЬЯМСА 59-К (далі ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К, Відповідач), в якій просить:

зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВІЛЬЯМСА 59-К усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном, яке перебуває в обслуговуванні (експлуатації) Фізичної особи-підприємця Кіктенко Світлани Павлівни відповідно до Договору № 109/К-КР-2018/03-01 балансоутримання місць для паркування від 23.05.2018 року машино-місцем № 42, що знаходиться на обладнаній автомобільній стоянці за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59-К, шляхом звільнення машино-місця № 42 від майна ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К, а саме дизельного генератора вироблення електричної енергії, власними силами та/або шляхом залучення сторонніх осіб за власний кошт;

стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВІЛЬЯМСА 59- К на користь фізичної особи-підприємця Кіктенко Світлани Павлівни завдані збитки у вигляді неотриманого доходу у розмірі 6144,47 грн.

Обґрунтовуючи звернення із позовом до суду ФОП Кіктенко С.П. посилається на те, що є оператором автомобільної стоянки, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59-К, однак Відповідачем встановлено на машино-місці № 42 дизельний генератор без її згоди, чим порушує її права, в т.ч. на отримання прибутку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Одеської області від 13.06.2023 р. позовній заяві ФОП Кіктенко С.П. присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 916/2525/23 та визначено суддю Гута С.Ф. для її розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.06.2023 р. прийнято позовну заяву ФОП Кіктенко С.П. до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/2525/23, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.07.2023 р.

17.07.2023 р. від ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К до господарського суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання з підстав не отримання позовної заяви та ознайомлення із матеріалами справи тільки 07.07.2023 р.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.07.2023 р. задоволено усне клопотання представника Відповідача про надання додаткового часу про подачі відзиву на позовну заяву, на підставі статей 119,165 ГПК України з метою дотримання принципів диспозитивності, змагальності сторін, рівності учасників судового процесу перед законом та судом продовжено строк ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К для подачі відзиву на позовну заяву до 03.08.2023 р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.07.2023 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 916/2525/23 на 30 днів та відкладеного підготовче засідання на 07.09.2023 р.

31.07.2023 р. ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К реалізовано право на подачу відзиву на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи підстави, які суд має врахувати для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, Відповідач посилається те, що Позивачем здійснюється господарська діяльність на прибудинковій території Відповідача, не заперечуючи проти розміщення відповідного дизельного генератора та зазначає те, що відповідна земельна ділянка не сформована відповідно до норм законодавства України, відтак і відсутні підстави для розміщення на ній спеціального майданчику для паркування транспортних засобів; те, що Позивач не є ані власником, ані титульним володільцем земельної ділянки. Звертає увагу господарського суду на постанови Верховного Суду від 25.01.2023 р. у справі № 522/13231/17, від 11.09.2019 р. у справі № 520/12022/17 та від 05.07.2022 р. у справі № 420/5690/20 стосовно незаконних дії Одеської міської ради про включення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59-к до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та продовження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території міста Одеси та подальше укладення відповідного договору із Позивачем.

22.08.2023 р. від ФОП Кіктенко С.П. до господарського суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що судова практика, на яку посилається Відповідач стосується спеціальної земельної ділянки за іншою адресою; що Відповідачем не представлено відповідних доказів в підтвердження розміщення дизельного генератора на прибудинковій території ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К.

07.09.2023 р. від ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К до господарського суду надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.09.2023 р. відмовлено у задоволенні клопотання ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К, адже строк підготовчого провадження у справі вже продовжено на 30 днів, підготовче провадження проводиться в межах визначеного ГПК України строку.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.09.2023 р. закрито підготовче провадження у справі № 916/2525/23 та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 19.09.2023 р.

19.09.2023 р. від ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К до господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких додаткового викладає свою позицію стосовно позовної вимоги про стягнення коштів.

Протокольною ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.09.2023 р. оголошено перерву у підготовчому засіданні до 12.10.2023 р.

У призначене на 12.10.2023 р. судове засідання представник ФОП Кіктенко С.П. не з`явився, відповідно до залишеної в судовому засіданні 19.09.2023 р. розписки обізнаний про відкладення розгляду справи на 12.10.2023 р.

В процесі розгляду справи представник ФОП Кіктенко С.П. підтримував заявлені позовні вимоги та наполягав на задоволенні позовну в повному обсязі, представник ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К натомість заперечував проти заявлених позовних вимог та наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.

12.10.2023 р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Приписами статті 14 ГПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, суд встановив:

23.01.2006 р. між Одеської міською радою (Орендодавець) та Молодіжним житлово-будівельним товариством «ДОМ» укладеного договір оренди землі, відповідно до пункту 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне володіння, користування земельні ділянки площею 13957 кв.м, що знаходяться за адресою, м. Одеса, мкр. «Д», житлового районному південний, згідно з планом.

В оренду передаються земельні ділянки площею 13957 кв.м., у тому числі земельна ділянка площею 13827 кв.м для будівництва багатоповерхових житлових будинків та молодіжного центру з благоустроєм прилеглої території (пункт 2.1).

Договір укладено строком на 7 років, для будівництва житлових будинків та молодіжного центру з благоустроєм прилеглої території… (пункт 3.1).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками контрагентів.

Рішенням Одеської міської ради від 20.09.2011 р. № 1251-VI затверджено положення про організацію та порядок паркування транспортних засобів у місті Одесі, яке є додатком № 1 до рішення (далі Рішення № 1251).

Відповідно до пункту 1.1. Рішення № 1251 це положення розроблене у відповідності до Податкового кодексу України, Закону України «Про благоустрій населених пунктів», постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 «Про затвердження правил паркування транспортних засобів», наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 18.08.2010 р. № 287 "Про затвердження Переліку основних послуг з утримання майданчиків для платного паркування", чинного законодавства і регламентує організацію та порядок паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах м. Одеси.

Дія цього Положення поширюється на осіб, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (далі користувачі), а також на суб`єктів господарювання, які утримують такі майданчики (пункт 1.2 Рішення № 1251).

Відповідно до пункт 1.3 Рішення № 1251 збір за місця для паркування транспортних засобів обов`язковий платіж до місцевого бюджету, встановлений рішенням Одеської міської ради; місце для паркування місце стоянки одного транспортного засобу на майданчику для паркування, позначене дорожньою розміткою відповідно до Правил дорожнього руху; паркувальна зона визначена рішенням Одеської міської ради територія, у межах якої діє відповідний тариф та ставка збору за місця для паркування транспортних засобів; оператор (платник збору за місця для паркування транспортних засобів) - юридичні особи, їх філії (відділення, представництва), фізичні особи-підприємці, які згідно з рішенням Одеської міської ради організовують та провадять діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на майданчиках для платного паркування та спеціально відведених автостоянках; спеціально відведена автостоянка площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді м. Одеси, яка визначається Одеською міською радою із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій та оформлені відповідно до вимог Земельного кодексу України; прибудинкова територія встановлена за проектом розподілу територія мікрорайону (кварталу) та проектом забудови земельна ділянка багатоквартирної несадибної житлової забудови, яка необхідна для розміщення та обслуговування житлового будинку (будинків) і пов`язаних з ним (ними) господарських та технічних будівель і споруд; уповноважений орган комунальне підприємство, визначене Одеською міською радою для здійснення організації та експлуатації місць для паркування у м. Одесі, яке може залучати інших суб`єктів господарювання (операторів).

Організація та розміщення майданчиків для платного паркування та спеціально відведених автостоянок здійснюється на підставі Переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 08.04.2011р. №520-VI, і схеми розміщення майданчиків для платного паркування транспортних засобів та спеціально відведених автостоянок (далі - Схема), узгодженої та затвердженої в установленому порядку (пункт 2.1 Рішення № 1251).

Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, затверджується рішенням Одеської міської ради, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів (пункт 2.2 Рішення № 1251).

Послуги з утримання майданчиків для платного паркування та спеціально відведених автостоянок надаються операторами з метою використання таких майданчиків за призначенням, а також санітарного очищення, збереження та відновлення їх відповідно до законодавства, нормативів, норм, стандартів, порядків і правил з урахуванням вимог безпеки дорожнього руху (пункт 5.2 Рішення № 1251).

Оператори є платниками збору за місця для паркування транспортних засобів (пункт 5.10 Рішення № 1251).

Одеська міська рада: затверджує Перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (пункт 6.2 Рішення № 1251).

Рішенням Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-VI (далі Рішення № 5286) затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (місця для паркування) у новій редакції (додаток № 1); затверджено перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у новій редакції (додаток № 2); прийнято вважати такими, що втратили чинність рішення Одеської міської ради від 08.04.2011р. № 520-VI «Про затвердження переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси», № 1061-VI від 08.07.2011р., № 1382-VI від 19.10.2011р., № 1497-VI від 22.11.2011р., № 1723-VI від 28.02.2012р., № 1890-VI від 19.04.2012р., № 2171-VI від 24.07.2012р., № 3350-VI від 16.04.2013р. та № 3608-VI від 18.06.2013р.(пункт 4 Рішення № 5286).

Відповідно до пункту 57 додатку № 2 до Рішення № 5286 затверджено спеціальні земельні ділянки за адресами вул. Академіка Вільямса, 59Д, 59К (займана площа 2125,00 кв.м із кількістю місць для паркування 170) для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведену стоянку) у Київському районні міста Одеси.

23.05.2018 р. між Комунальним підприємством «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (Уповноважена особа) та ФОП Кіктенко С.П. (Оператор) укладено договір балансоутримання місць для паркування № 109/К/-КР/2018/03-01 (Договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів», ст. 268-1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р., рішення Одеської міської ради від 23.12.2011 року № 1631-VІ «Про затвердження Правил благоустрою території м. Одеси (текстової частини)» у новій редакції, рішення Одеської міської ради від 22.11.2011 року № 1534-VІ, рішення Одеської міської ради від 27.08.2014 р. № 5286-VI «Про затвердження переліку земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси», рішення Одеської міської ради від 20.09.2011 р. № 1251-VІ «Про затвердження Положення про організацію та порядку парування транспортних засобів у місті Одесі», Уповноважений орган надає право Оператору організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціально відведена автостоянка) загальною площею 2750,00 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 59-К (1828,75 кв.м), вул. Ак. Вільямса, 59-Д (921,25 кв.м).

Оператор здійснює обслуговування (експлуатацію) місць для паркування з метою надання послуг паркування та перерахування збору за місця для паркування транспортних засобів у розмірі та порядку, передбаченому Розділом 3 цього договору «Розмір і порядок розрахунків» (пункт 1.2 Договору).

Уповноважена особа зобов`язана: надати право Оператору за конкурсом організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування; Здійснювати нагляд (моніторинг) за обслуговуванням (експлуатацією) місць для паркування; Затверджувати розрахунок збору за місця за паркування транспортних засобів (пункт 2.1 підпункти 2.1.1-2.1.3 Договору).

Оператор зобов`язаний забезпечити своєчасне та повне перерахування збору за місця для паркування транспортних засобів, передбаченого умовами цього договору (пункт 2.3.1 Договору).

Оператор має право: самостійно здійснювати діяльність у межах, визначених діючим законодавством і цим договором; Одержувати платні послуги з боку Уповноваженого органу, які пов`язані зі здійсненням організації та порядку паркування. Перелік та вартість послуг передбачаються окремим Договором або додатковою угодою (пункт 2.4 підпункти 2.4.1 та 2.4.2 Договору).

Ставка збору за місця для паркування транспортних засобів встановлюються за кожний день провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів у гривнях за 1 квадратний метр площі земельної ділянки, відведеної для організації та провадження такої діяльності. Розмір ставки збору за місця паркування встановлюється згідно з Податковим кодексом України, рішенням Одеської міської ради від 31.01.2011 року № 281-VI. Оператор перераховує збір за місця для паркування транспортних засобів у повному обсязі до 30 числа (включно) кожного місяця на розрахунковий рахунок… (пункт 3.1 Договору).

Термін дії Договору визначається на період з 1 липня 2018 р. по 30 червня 2019 р. (пункт 6.1 Договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками контрагентів.

Додатком до Договору слугує схема розміщення транспортних засобів на спеціально відведеній автостоянці, площею 1828,75 кв.м, за адресою: вул. Ак. Вільямса, 59-К.

Додатковою угодою від 30.12.2021 р. № 1/22 до договору, визначено, що Уповноважена особа в порядку та на умовах, визначених цією додатковою угодою надає Оператору послуги зі здійснення організації та контролю експлуатації фіксованих машино/місць в місцях для паркування автотранспорту… (пункт 1). Оператор в порядку та на умовах, визначених цією додатковою угодою зобов`язується своєчасно забезпечувати Уповноважену особу необхідними для виконання цією угоди документами та інформацією; Перераховувати за послуги, визначені в п.1 цієї угоди, суму в розмірі 19860,00 грн., у тому числі ПДВ 3310,00 грн., на розрахунковий рахунок Уповноваженої особи…, з них щомісячно з січня по грудень 1655,00 грн (пункт 3). Уповноважена особа та Оператор зобов`язуються щомісячно на підтвердження надання послуг до 10 числа наступного місяця підписувати Акти виконаних робіт У разі відмови від підписання, або ненадання зауважень Оператором до Акту на протязі 10 днів, які передують граничному строку його підписання, вважається, що послуги надані у повному обсязі, прийняті Оператором у повній мірі (пункт 4). Ця Додаткова угода діє на період дії Договору № 109/К-КР-2018/03-01 від 23 травня 2018 р. (пункт 5).

Додатком № 1/22 визначено ставки збору за період з 1 січня 2022 р. по 31 грудня 2022 р., відповідно до яких ФОП Кіктенко С.П. сплачує Комунальному підприємству «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (за розміщеними за адресами: вул. Ак. Вільямса, 59-К та 59-Д, автостоянками) у січні 8311,88 грн, у лютому 7507,50 грн, у березні 8311,88 грн, у квітні 8043,75 грн, у травні 8311,88 грн, у червні 8043,75 грн, у липні 8311,88 грн, у серпні 8311,88 грн, у вересні 8043,75 грн, у жовтні 8311,88 грн, у листопаді 8043,75 грн та у грудні 8311,88 грн. Відповідно до умов вказаного додатку Розрахунок ставки збору за період з 1 січня 2023 р. по 31 грудня 2023 р. буде підписано додатково з рахуванням мінімальної заробітної плати на 1 січня 2023 р.

Додатковою угодою від 30.12.2022 р. № 1/23 до Договору термін дії Договору визначається на період з 1 липня 2018 р по 31 грудня 2023 р. Перераховувано за послуги, визначені в п.1 цієї угоди, суму в розмірі 21600,00 грн., у тому числі ПДВ 3 600,00 грн., з них помісячно протягом січня-грудня по 1800,00 грн.

Додатком № 1/23 визначено ставки збору за період з 1 січня 2023 р. по 31 грудня 2023 р., відповідно до яких ФОП Кіктенко С.П. сплачує Комунальному підприємству «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (за розміщеними за адресами: вул. Ак. Вільямса, 59-К та 59-Д, автостоянками) у січні 14279,37 грн, у лютому 12897,50 грн, у березні 14279,37 грн, у квітні 13818,75 грн, у травні 14279,37 грн, у червні 13818,75 грн, у липні 14279,37 грн, у серпні 14279,37 грн, у вересні 13818,75 грн, у жовтні 14279,37 грн, у листопаді 13818,75 грн та у грудні 14279,37 грн.

19.12.2022 р. складено акт про незаконне проникнення на територію автостоянки та самовільне заняття машино-місця № 42, відповідно до якого невідомі особи під керівництвом голови правління ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К із залученням спеціальної автомобільної техніки без погодження із оператором проникли на територію автостоянки та здійснити стаціонере встановлення дизельного генератора на машино-місце № 42. Акт підписано ФОП Кіктенко С.П. та двома користувачами.

06.02.2023 р. складено акт огляду території автостоянки за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 59-к, відповідно до якого 19.12.2022 р. головою правління ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К з залученням третіх осіб без погодження із оператором автостоянки самовільно встановлено на машиномісце дизельний генератор електричної енергії; 06.02.2023 р. на території автостоянки сталося аварійна ситуація витік дизельного пального з автостоянки; голова правління ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К відмовились від усунення наслідків розлитого палива. Акт підписано ФОП Кіктенко С.П. та двома користувачами.

27.02.2023 р. ФОП Кіктенко С.П. звернулась до відділу поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 1 із заявою стосовно самовільного встановлення ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К дизельного генератору на автостоянці за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 59-К, оператором якої вона є на підставі Договору.

20.03.2023 р. відділом поліції № 4 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області надано відповідь на звернення ФОП Кіктенко С.П., з якого вбачається проведення бесіди з головою ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К та з якої місце розташування генератору є вільним та не обладнаним місцем для автомобіля, хоча розмітка є, що суперечить встановленому плану. У відповіді зазначено про наявність цивільно-правових відносин, у зв`язку із чим пропонують звернутись до суду.

07.04.2023 р. ФОП Кіктенко С.П. відповідно до опису вкладення у цінний лист та фіскального чеку АТ «УКРПОЧТА» надіслано до ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К супровідний лист із пропозицію укласти відповідний договір оренди машино-місця № 42 на автомобільній стоянці з метою врегулювання спірних правовідносин. Додатками до листа, серед іншого визначено відповідний договір та рахунок-фактуру на оплату загальною вартістю 6144,47 грн.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків:

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 р. нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 р. перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України .

Разом з цим 01.01.2013 р. набув чинності Закон України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" (чинному на час звернення відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки) у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", Одеська міська рада є власником земельної ділянки за адресою м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59-К, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту м. Одеса, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

Аналогічні правові позиції викладено у постанові у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 29.08.2022 р. у справі № 922/2060/20.

У той же час, господарський суд звертає увагу ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К на те, що запропоновані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25.01.2023 р. у справі № 522/13231/17, від 11.09.2019 р. у справі № 520/12022/17 та від 05.07.2022 р. у справі № 420/5690/20 (стосовно незаконних дії Одеської міської ради про включення земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59-к, до переліку спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та продовження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території міста Одеси) стосуються інших земельних ділянок розташованих у місті Одесі, та не стосувались правомірності включення Одеською міською радою земельних ділянок, за адресами вул. Ак. Вільямса, 59-к та вул. Ак. Вільямса, 59-Д, до спеціальних земельних ділянок для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на території м. Одеси (спеціально відведені стоянки) у Київському районні міста Одеси.

Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України та статті 20 ГК України кожна особа чи суб`єкт господарювання має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного та господарського законодавства.

Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

До регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать: визнання права власності (стаття 392); витребування майна із чужого незаконного володіння (статті 387, 388); усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391); заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386); визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393); зобов`язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та ін.

Обраний заявником спосіб захисту має гарантувати практичну та ефективну можливість захисту порушеного права.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Водночас за змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Другою умовою застосування негаторного позову має бути відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, адже в разі наявності таких відносин власник здійснює захист порушеного права власності зобов`язально-правовими засобами.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 р. у справі № 924/1220/17 (провадження № 12-26гс19) та у постановах Верховного Суду від 08.05.2018 р. у справі № 914/1623/17, від 26.05.2020 р. у справі №906/656/19, від 03.06.2020 р. у справі № 916/1666/18, від 14.07.2021 р. у справі № 922/1125/19).

Особливістю подання позову в порядку статті 391 ЦК України є те, що позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 19.04.2019 р. у справі № 914/814/16.

Статтею 327 ЦК України передбачено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 122,123,124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Приписи статті 204 ЦК України встановлюють, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Згідно із статтею 765 ЦК України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

При цьому частиною 1 статті 773 ЦК України передбачено, що наймач зобов`язаний володіти та/або користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Як зазначено вище, 23.05.2018 р. між Комунальним підприємством «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» (Уповноважена особа) та ФОП Кіктенко С.П. (Оператор) укладено договір балансоутримання місць для паркування № 109/К/-КР/2018/03-01, за яким Позивачем набуто статусу Оператора із організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів на місцях для паркування (спеціальна відведена автостоянка) загальною площею 2750,00 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 59-к та вул. Ак. Вільямса, 59-Д.

Враховуючи вищенаведене, та приймаючи до уваги те, що ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К у представленому відзиві не заперечує проти розміщеного на території відповідної обладнаної автомобільної стоянки за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59-К, відповідного дизельного генератора, те, що укладений між Комунальним підприємством «ОДЕСТРАНСПАРКСЕРВІС» та ФОП Кіктенко С.П. відповідний Договір є правомірним, а відповідна земельна ділянка перебуває у власності Одеської міської ради, те, що Позивач є титульним володільцем, у якого знаходиться річ за укладеним Договором, щодо якої Відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження шляхом розміщення відповідного дизельного генератора, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Господарський суд зазначає, що ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К не представлено доказів з яких можливо встановити, що автомобільна стоянка за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59-К розташована на прибудинковій території ОСББ ВІЛЬЯМСА 59-К.

Порядок виконання рішення суду в цій частині передбачено Законом України «Про виконавче провадження», який передбачає можливість добровільного виконання.

За приписами частини 1 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

У частині 2 статті 22 ЦК України визначено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Згідно з частиною 2 статті 224, частиною 1 статті 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною.

Тобто, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Як зазначено вище, збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення.

Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи та збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За відсутності одного з елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди (така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 р. у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 р. у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 р. у справі № 922/3928/20).

Водночас протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Окрім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 р. у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 р. у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 р. у справі № 910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 127/16524/16-ц (провадження № 61-22106св18)).

Також позивач (кредитор) повинен довести факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 р. у справі № 908/2486/18, від 15.10.2020 р. у справі № 922/3669/19, від 16.06.2021 р. у справі № 910/14341/18).

При цьому слід мати на увазі, що тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України, частини 2 статті 224, статті 225 ГК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття «збитки», на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд вважає, що ФОП Кіктенко С.П. не представлено до матеріалів справи обґрунтованих, підтверджених конкретними підрахунками і доказами реальну можливість отримання відповідних доходів, відтак у задоволенні позовної заяви в цій частині господарський суд відмовляє.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Приписи статті 79 ГПК України встановлюють, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1-3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У рішенні від 03.01.2018 р. Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17,18, від 06 лютого 2001 року).

Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.13,20,73,74,76,86,129,165,232,233,237,238,240,241

Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця Кіктенко Світлани Павлівни до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВІЛЬЯМСА 59-К про усунення перешкод у користуванні майном та стягнення завданих збитків задовольнити частково.

Зобов`язати Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВІЛЬЯМСА 59-К (65122, м. Одеса, вул. Вільямса, буд. 59-К, Код ЄДРПОУ 40461092) усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном, яке перебуває в обслуговуванні (експлуатації) Фізичної особи-підприємця Кіктенко Світлани Павлівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до Договору № 109/К-КР-2018/03-01 балансоутримання місць для паркування від 23.05.2018 року машино-місцем № 42, що знаходиться на обладнаній автомобільній стоянці за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 59-К, шляхом звільнення машино-місця № 42 від майна Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВІЛЬЯМСА 59-К (65122, м. Одеса, вул. Вільямса, буд. 59-К, Код ЄДРПОУ 40461092), а саме дизельного генератора вироблення електричної енергії.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку ВІЛЬЯМСА 59-К (65122, м. Одеса, вул. Вільямса, буд. 59-К, Код ЄДРПОУ 40461092) на користь Фізичної особи-підприємця Кіктенко Світлани Павлівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 2684/дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Накази видати в порядку ст.327 ГПК України.

Повний текст складено 23 жовтня 2023 р.

Суддя С.Ф. Гут