Рішення

від 24.10.2023 по справі 916/3684/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/3684/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул.Б.Хмельницького,6,Київ,01601)

до відповідача: Виробничого управління житлово-комунального господарства "Наті" (вул.Зелена,5,с. Нерубайське,Біляївський район, Одеська область,65092)

про стягнення 162905,81 грн

До суду надійшла позовна заява Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Виробничого управління житлово-комунального господарства "Наті" про стягнення 162905,81 грн заборгованості за договором постачання природного газа № 20/21-3204-ТЕ-23 від 29.09.2020, з яких - 21479,22 грн 3% річних та 141426,59 грн інфляційних.

Ухвалою від 28.08.2023 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без призначення засідання. Встановлено Відповідачу строк протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання суду (з доказами надіслання іншим учасникам справи): відзив на позов з документальним обґрунтуванням викладених обставин, заяви з процесуальних питань (за наявності), належним чином засвідчені копій статутних та реєстраційних документів.

Відповідач отримав ухвалу 01.09.2023 відповідно до поштового повідомлення про вручення.

13.09.2023, у встановлений строк, відповідач подав відзив, яким просить позов задовольнити частково, зменшити розмір інфляційних до 22169,98 грн, виключивши з розрахунку інфляції періоди після 24.02.2022.

25.09.2023 позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягає на задоволенні позову.

Згідно з ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

Між Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі-Позивач) та Виробничим управлінням житлово-комунального господарства «НАТІ» (далі - Відповідач) 29.09.2020 року укладено договір № 20/21-3204-ТЕ-23 постачання природного газу (далі - Договір), за умовами якого позивач зобов`язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити його на мовах договору.

Строк договору - з дати підписання і до 30.04.2021 включно (п. 11.1).

Ціна за 1000 куб. м. газу (п. 4.2) визначається сторонами шляхом підписання додаткових угод на підставі Прейскуранта. У разі непідписання або несвоєчасного підписання додаткової угоди сторони при оформленні актів приймання-передачі користуються Прейскурантом.

Відповідно до п. 5.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.

В подальшому сторони уклали додаткові угоди до договору:

№ 1 від 26.10.2020 вартість газу в жовтні 2020 року 6597,91 грн з урахуванням тарифу на послуги транспортування та ПДВ,

№ 2 від 23.11.2020 - 6599,44грн в листопаді 2020 року,

№3 від 22.12.2020 - 7472,71 грн в грудні 2020 року,

№ 4 від 29.01.2021 - 8946,73грн в січні 2021 року,

№ 5від 26.02.2021 - 8358,37 грн в лютому 2021 року,

№ 6/7 від 28.04.2021 - 7976,42 грн в квітні 2021 року,

№ 7 від 17.05.2021, якою доповнили п. 5.1 договору, і відповідач зобов`язався сплачувати до 25 числа включно місяця, наступного за місяцем постачання газу, розраховану за формулою Во=Вф-Вв,

де Во - вартість фактично використаного газу, яка визначається в акті приймання-передачі,

Вф - вартість природного газу, на яку відповідно до умов Меморандуму споживачу надається відстрочка платежу (за період з січня по квітень 2021 року

Вартість Вв відповідач має сплатити до 30.09.2021 включно.

На виконання умов Договору. Позивач передав у власність Відповідача природний газ на загальну суму 3 434 834,97 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до цього позову.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року №435-ІУ, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України) однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436- IV, зі змінами та доповненнями (далі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії. а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання мас виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ Відповідач здійснив в повному обсязі, але не виконав зобов`язання у визначений Договором строк, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту 5.1 Договору.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь Позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 року у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено Позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 141 426,59 грн (період з 01.06.2021 по 31.05.2023), згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 21 479,22 грн (період нарахування з 26.12.2020 р. по 29.06.2023 р.), згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.

Отже, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 162 905,81 грн.

Згідно п. 9.3. Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних становить п`ять років.

З огляду на викладене, перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру інфляційних, то суд відмовляє в його задоволенні, оскільки інфляційні та 3% річні не належать до неустойки.

Так, Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі № 921/94/21 зазначив, що дійсно Верховний Суд у своїй постанові у справі № 902/417/18 від 18.03.2020 зменшив розмір річних, але з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості. А от у справі № 921/94/21 позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у передбаченому законом розмірі - 3%.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для зменшення розміру інфляційних.

Щодо посилань відповідача на воєнний стан з 24.02.2022, то суд зазначає наступне.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до п. 8.3 договору, сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтверджені документи відповідно до законодавства.

Відповідач не надав суду доказів звернення до позивача в порядку п. 8.3 договору.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на те, що саме лише посилання відповідача на воєнний стан як форс-мажор, який унеможливлює виконання ним зобов`язання, не звільняє автоматично від відповідальності за невиконання зобов`язання, а відповідач повинен довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання (постанова Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21)

Відповідач посилається на те, що відповідно до постанови КМУ від 05.03.2022 № 206 він не має права нараховувати пеню, річні та інфляційні за житлово-комунальні послуги, які він надає населенню. Також зазначає, що надавав житлово-комунальні послуги населенню за тарифами, які затверджені виконкомом Нерубайської сільської ради від 25.09.2020 № 241, в якому була врахована ціна газу 5374,10 грн/тим. куб. м, але в подальшому ціна на газ збільшувалась позивачем, але відповідач вже не коригував тарифи, через що поніс збитки в сумі 564881грн.

Однак, зазначене не доводить відсутність вини відповідача у несвоєчасній оплаті за отриманий природний газ за умовами договору № 20/21-3204-ТЕ-23 від 29.09.2020.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідача

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Виробничого управління житлово-комунального господарства "Наті" (код 32935837, вул. Зелена, 5,с. Нерубайське, Біляївський район, Одеська область, 65092) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"; (код 20077720, вул. Б.Хмельницького, 6, м. Київ, 01601) 162905,81 грн заборгованості та 2684 грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 24 жовтня 2023 р.

Суддя В.В. Литвинова