Рішення

від 17.10.2023 по справі 903/775/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 жовтня 2023 року Справа № 903/775/23

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ВІП-ОЙЛ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АІР КАР

про розірвання договору суборенди землі,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю ВІП-ОЙЛ звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю АІР КАР про розірвання договору суборенди землі від 24.10.2018 на підставі ст. 526 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) у зв`язку з неналежним виконанням умов договору, а саме систематична несплата орендної плати.

Ухвалою суду від 31.07.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 31.08.2023, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу відповідь на відзив; відповідачу заперечення на відповідь позивача.

Ухвалу суду від 31.07.2023 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Астраханська,5/12, м.Київ, 02090.

21.08.2023 поштовий конверт за ідентифікатором № 0600036014641 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній.

Ухвалою суду від 31.08.2023 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 19.09.2023.

21.08.2023 поштовий конверт зі вкладенням (ухвала суду від 31.08.2023) за ідентифікатором № 4301040705753 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній.

В судовому засіданні 19.09.2023 представник позивача просив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні 19.09.2023 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 17.10.2023.

Ухвалою суду від 19.09.2023 постановлено повідомити сторони про те, що розгляд справи по суті відбудеться17.10.2023; з метою належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання на сайті Господарського суду Волинської області здійснити офіційне оприлюднення повідомлення про виклик Товариства з обмеженою відповідальністю АІР КАР в судове засідання 17.10.2023 для розгляду справи № 903/775/23.

Ухвалу суду від 19.09.2023 надіслано судом на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Астраханська,5/12, м.Київ, 02090.

10.10.2023 поштовий конверт за ідентифікатором № 06000225951940 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), рішення суду надсилаються учасникам справи в електронній формі, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення - є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

17.10.2023 позивач через відділ документального забезпечення та контролю суду подав клопотання про проведення судового засідання 17.10.2023 без участі його представника, вказав, що позовні вимоги підтримує повністю. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене суд розглядає справу за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про дату, час та місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Застосовуючи згідно з ч.1 ст.3 ГПК України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" від 07.07.1989р.).

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012р. (п.29) суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення сторін про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

24.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ВІП-ОЙЛ (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю АІР-КАР (суборендар) укладено договір суборенди землі, за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення землі комерційного призначення, яка знаходиться в с.Кульчин Жидичинської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, кадастровий номер 0721882703:02:001:0531 площею 0,6 га (далі договір) (а.с.6-9).

Пунктом 9 договору сторони погодили, що орендна плата вноситься суборендарем у грошовій формі в розмірі 3 % нормативної грошової оцінки землі, що становить 24060,00 грн на рік.

Згідно з п.11 договору орендна плата вноситься суборендарем щомісячно на рахунок Жидичинської сільської ради не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 18 договору передача земельної ділянки суборендарю здійснюється за актом її приймання-передачі.

Пунктом 38 договору сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї з сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження суборендованої земельної ділянки, яка істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Даний договір підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками без будь яких зауважень.

24.10.2018 сторонами було підписано акт прийому-передачі земельної ділянки (а.с.10).

Як стверджує позивач, у період з лютого 2022 по квітень 2023 суборендна плата сплачувалась відповідачем частково з порушенням строків визначених п.11 договору (26.04.2023 останній день сплати суборендних платежів), після 26.04.2023 суборендна плата не сплачувалась.

Таким чином підставою для розірвання договору суборенди землі від 24.10.2018 є систематична несплата орендної плати за користування земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що є підстави, визначені чинним законодавством України для розірвання договору суборенди землі від 24.10.2018, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ВІП-ОЙЛ та Товариством з обмеженою відповідальністю АІР-КАР.

Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Згідно з абзацом 12 частини 2 статті 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Пунктом 1 частини 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Відповідно до Земельного кодексу України (далі - ЗК України), земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею; земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. (ст. ст. 2, 3).

Згідно з ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтями 1-2 Закону України "Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з ст. ст 3, 4 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Відповідно до ч. 2 розділу VІІІ Прикінцевих положень Закону України "Про оренду землі" до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

За приписами ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Абзацом 5 частини 1 статті 24 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до абзацу 7 частини 2 статті 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Згідно з частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі», на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України».

Пунктом 38 договору сторони визначили, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї з сторін внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження суборендованої земельної ділянки, яка істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями ЦК України та ст.ст.283-291 ГК України.

Відповідно до ст. 759, 762, 774 ЦК України до договору піднайму застосовуються положення про договір найму. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно зі ст. 285 ГК України орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Частинами 1 та 6 ст. 283 ГК України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права (ст.760 ЦК України).

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди(суборенди).

Отже, двосторонній характер договору зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто, з укладенням такого договору орендодавець бере на себе обов`язок передати майно у користування і, водночас, орендар зобов`язується прийняти вказане майно та вчасно вносити за користування майном орендну плату.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до пункту 11 договору орендна плата вноситься суборендарем щомісячно на рахунок Жидичинської сільської ради не пізніше 25 числа поточного місяця.

Положеннями статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачем допущено систематичне невиконання його зобов`язань за договором, яке полягає в тому, що відповідач з лютого 2022 сплачував суборендну плату з порушенням строків оплати, а з 26 квітня 2023 року взагалі не здійснює сплату суборендної плати за користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Частинами першою і другою статті 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки). При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

До відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати застосуванню підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №912/1385/17 (провадження № 12-201гс18).

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №542/51/22.

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі №542/51/22.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.09.2023 у справі № 387/800/21.

Доказів зворотнього відповідачем суду не надано.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч.1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази невиконання відповідачем обов`язків, передбачених законодавством України та умовами договору суборенди щодо сплати орендної плати, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, про задоволення позовних вимог щодо дострокового припинення(розірвання) спірного договору.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 2684,00 грн судового збору за результатами розгляду позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Розірвати договір суборенди землі від 24.10.2018 укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ВІП-ОЙЛ та Товариством з обмеженою відповідальністю АІР КАР.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АІР КАР (вул.Астраханська,5/12, м.Київ, 02090, код ЄДРПОУ 42482795) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВІП-ОЙЛ (вул.Львівська,152В, м.Луцьк, Волинська область, 43001, код ЄДРПОУ 34524107) 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 коп.) судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

25.10.2023.

СуддяА. С. Вороняк