Ухвала

від 25.10.2023 по справі 910/16281/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

25.10.2023Справа № 910/16281/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши

заяву Приватного акціонерного товариства «СОЛДІ І КО» про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК КОМПАНІ ЛТД» заборгованості у розмірі 14 565,98 грн,

УСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «СОЛДІ І КО» звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК КОМПАНІ ЛТД» заборгованості у розмірі 14 565,98 грн за договором поставки № 379171-34/20 від 07.08.2020, яка складається із: 6200,00 грн основного боргу, 5157,55 грн пені, 620,00 грн штрафу, 2163,94 грн інфляційних втрат та 424,49 грн 3% річних.

Розглянувши вказану заяву про видачу судового наказу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 1 ст. 148 ГПК України).

Вимоги до форми та змісту заяви про видачу судового наказу передбачені у ст. 150 ГПК України.

Так, згідно з положеннями ч. 3 ст. 150 ГПК України до заяви про видачу судового наказу додаються:

1) документ, що підтверджує сплату судового збору;

2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника;

3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;

4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Як зазначено у заяві про видачу судового наказу, протягом 2020-2021 років на виконання умов договору поставки № 379171-34/20 від 07.08.2020 постачальником (заявником) здійснювались регулярні поставки за видатковими накладними згідно з переліком, наведеним на сторінці 2 заяви, на загальну суму 47 502,87 грн.

При цьому, заявник зазначив про часткову сплату Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСК КОМПАНІ ЛТД» коштів за поставлений товар, в підтвердження чого навів перелік платіжних доручень, за якими, за доводами заявника боржником було сплачено всього 41 302,87 грн.

Так, заявник, обґрунтовуючи заявлені вимоги, вказує про наявність несплаченої боржником заборгованості у розмірі 6200,00 грн за видатковою накладною № 63944 від 25.06.2021 на суму 10 274,80 грн, на підтвердження чого надано копію вказаної видаткової накладної та акта звірки взаємних розрахунків № 8244 від 11.10.2023.

Однак, суд зазначає, що відповідних доказів, якими б підтверджувався факт часткової оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «ВСК КОМПАНІ ЛТД» коштів за поставлений товар за видатковою накладною № 63944 від 25.06.2021 матеріали справи не містять, а наданий акт звірки взаємних розрахунків № 8244 від 11.10.2023 не може вважатися належним доказом на підтвердження таких обставин та залишку несплаченої заборгованості у розмірі 6200,00 грн, оскільки не підписаний сторонами.

Водночас, суд зазначає, що акт звірки розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств і має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку господарських операцій обома сторонами правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Така ж позиція відображена в постановах Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Отже, вимога заявника про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК КОМПАНІ ЛТД» суми основного боргу в розмірі 6200,00 грн не може бути задоволена в порядку наказного провадження, оскільки надані заявником документи не підтверджують права виникнення у останнього грошової вимоги на вказану суму.

За вказаних обставин, не можуть бути задоволені і вимоги заявника про стягнення з боржника сум інфляційних втрат та 3% річних, оскільки є взаємопов`язаними із вимогою про стягнення основного боргу.

Крім того, вимоги заявника щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК КОМПАНІ ЛТД» сум пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, хоч і мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є основними зобов`язаннями, а є заходом відповідальності за порушення зобов`язань, з огляду на що не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Також суті наказного провадження суперечить і вимога заявника про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК КОМПАНІ ЛТД» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн, адже така вимога заявлена на підставі укладеного між Приватним акціонерним товариством «СОЛДІ І КО» та адвокатом Погорільцем Р.В. договору про надання правової допомоги. Відтак, враховуючи положення ч. 1 ст. 148 ГПК України, оскільки зазначений договір укладено не між заявником та боржником, стягнення коштів за таким правочином з боржника не є неоспорюваною заборгованістю.

Суд зазначає, що нормами процесуального закону не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум відмінних від неоспорюваної заборгованості та витрат зі сплати судового збору за подання заяви про видачу судового наказу.

Частинами 1, 3 ст. 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 ГПК України України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 150 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.

У частинах 2, 3 вказаної статті визначено, що повинно бути зазначено в заяві і що до заяви додається.

Так, розділ ІІ ГПК України не передбачає подання будь-якої заяви по суті спору, що унеможливлює подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні, виходячи з приписів у тому числі ст. 126 ГПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить ст. 13 ГПК України.

Частиною 1 ст. 152 ГПК України передбачено випадки, за яких суддя відмовляє у видачі судового наказу, серед яких: заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу; заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу; із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у видачі Приватному акціонерному товариству «СОЛДІ І КО» судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК КОМПАНІ ЛТД» заборгованості у розмірі 14 565,98 грн на підставі пунктів 1, 3, 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ГПК України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.

Згідно з ч. 2 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись статтями 147-148, 150, 152-154, 233-235 ГПК України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

Відмовити Приватному акціонерному товариству «СОЛДІ І КО» у видачі судового наказу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК КОМПАНІ ЛТД» заборгованості у розмірі 14 565,98 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання 25.10.2023 та відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя Т. Ю. Трофименко