Рішення

від 24.10.2023 по справі 910/12816/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.10.2023Справа № 910/12816/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Комарової О.С., за участю секретаря судового засідання П`янковської Т.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Союзенергомаш»

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

про стягнення 3 983 770,45 грн

за участі представників:

позивача - Лосяков І.В.,

відповідача - Жабровець О.І.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Союзенергомаш» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 3 983 770,45 грн, з яких 2 792 160,00 грн заборгованості, 1 035 784,97 грн інфляційних втрат та 155 825,48 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки товару № 53-121-01-21-10380 від 23.06.2021 в частині здійснення оплати за поставлений товар, внаслідок чого й утворилась спірна заборгованість про стягнення якої, з урахуванням 3% річних та інфляційних втрат, просить позивач.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.09.2023.

01.09.2023 від позивача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову. За доводами відповідача в Договорі не встановлено строк виконання зобов`язання щодо оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ, що становить 465 360,00 грн, відтак, за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження факту реєстрації податкової накладної, у відповідача відсутні підстави для здійснення оплати суми ПДВ в розмірі 465 360,00 грн. Крім того відповідач вказує на арифметичні помилки при розрахунку інфляційних втрат, а також посилається на наявність обставин непереборної сили, що свідчить про відсутність вини у порушенні зобов`язання та заявляє клопотання про зменшення 3% річних та інфляційних втрат.

У підготовче засідання 20.09.2023 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 20.09.2023 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 24.10.2023.

У судове засідання 24.10.2023 з`явились представники сторін.

У судовому засіданні 24.10.2023 суд заслухав пояснення представників сторін у вступному слові, дослідив наявні в матеріалах справи докази, заслухав промови сторін у судових дебатах та, після виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

23.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Союзенергомаш» (постачальник) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі Відокремленого підрозділу «Запорізька атомна електрична станція» (покупець) було укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-10380 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити товар, перелік якого наведений у цьому пункті.

Згідно з п. 3.1 Договору його ціна становить 2 326 800,00 грн, крім того ПДВ в розмірі 465 360,00 грн, загальна сума Договору складає 2 792 160,00 грн.

За умовами п. 3.2 Договору розрахунок за товар здійснюється протягом 60 календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1 Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Поставка товару відбувається відповідно до правил Інкотермс-2010, на умовах DDP - м. Енергодар, вантажоодержувач: ЗВ ВП «Складське господарство», вул. Промислова, 133, м. Енергодар, Запорізька обл., склад № 5 (п. 4.1 Договору).

Пунктом 4.5 Договору визначено, що постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у строки, визначені для реєстрації податкових накладних чинним законодавством, з дотриманням вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг», «Про електронні довірчі послуги». В податковій накладній у рядку «Код філії отримувача (покупця)» зазначити числовий номер ВП ЗАЕС - 01 та код ЄДРПОУ юридичної особи ДП НАЕК «Енергоатом» - 24584661, назва отримувача - Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», ВП ЗАЕС.

З наведеним кореспондується передбачене п. 7.7 Договору право покупця, у випадку відсутності у Єдиному реєстрі податкових накладних в строк, визначений чинною редакцією Податкового кодексу України, зареєстрованої електронної податкової накладної, в односторонньому порядку зменшити ціну Договору, передбачену п. 3.1 Договору, на суму ПДВ.

У пунктах 9.1 - 9.3 Договору сторони погодили, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується відповідним документом, виданим Торгово-промисловою палатою України або регіональною торгово-промисловою палатою, згідно із законодавством України, або іншим уповноваженим органом, відповідно до законодавства України.

Сторона, що зазнала дії форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за Договором, письмово повідомляє іншу сторону про їх наявність, протягом 5 днів з початку їх дії з наступним наданням, протягом 10 днів, відповідного підтверджуючого документу.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар загальною вартістю 2 792 160,00 грн, про що свідчать підписані обома сторонами видаткова накладна № 563 від 28.07.2021 та товарно-транспортна накладна № 563 від 28.07.2021.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що відповідач у порушення умов Договору не оплатив поставлений відповідно до вищенаведених документів товар, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 2 792 160,00 грн заборгованості, 1 035 784,97 грн інфляційних втрат та 155 825,48 грн 3% річних.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилається на вплив обставин непереборної сили, що унеможливили виконання грошового зобов`язання, а також на те, що обов`язок з оплати товару в сумі ПДВ не настав.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем продукції за Договором загальною вартістю 2 792 160,00 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами та скріплені їхніми печатками видаткова накладна № 563 від 28.07.2021 та товарно-транспортна накладна № 563 від 28.07.2021.

Вищенаведені накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені накладні як належний доказ на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами у п. 3.2 Договору порядку розрахунків, зобов`язання відповідача щодо оплати товару мало бути виконане упродовж 60 календарних днів з дня його поставки.

У Договорі сторони не визначили момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Водночас у п. 1 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України визначено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав 28.09.2021, а не 26.09.2021, як помилково вважає позивач, адже у видатковій накладній № 563 від 28.07.2021 зазначено про фактичне отримання товару 30.07.2021, тому відлік шістдесятиденного строку для здійснення оплати слід обчислювати саме з цієї дати.

Щодо строку оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ, суд дійшов наступного висновку.

Обставини справи свідчать про те, що сторонами не заперечується факт реєстрації позивачем відповідної податкової накладної у визначені податковим законодавством строки, а відповідачем лише вказується на недотримання позивачем обов`язку з направлення на його електронну адресу зареєстрованої податкової накладної.

При цьому Договором не визначено обов`язку та строку надіслання на електронну адресу покупця зареєстрованої податкової накладної, а порядок відшкодування вартості послуг в сумі ПДВ визначений у абз. 2 п. 3.2 Договору - після реєстрації податкової накладної, тобто на наступний день після відповідної події.

Відповідно до п. 25 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 № 1246, платник податку через електронний кабінет шляхом перегляду в режимі реального часу має доступ до даних Реєстру щодо складених ним чи його контрагентами податкових накладних та/або розрахунків коригування.

Суд також зазначає, що, незважаючи на можливість зменшення ціни договору в односторонньому порядку (п. 7.7 Договору), відповідач таким правом не скористався, оскільки в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до позивача щодо одностороннього зменшення ціни Договору.

Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд вважає, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати вартості товару у сумі ПДВ, є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Докази оплати відповідачем поставленого на виконання умов Договору товару, в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до частин 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України).

Тобто, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Посилаючись на наявність обставин непереборної сили, які є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань за Договором, відповідач, втім, не надає доказів повідомлення позивача по неможливість виконання своїх договірних зобов`язань, як того вимагають положення п. 9.3 Договору.

У п. 1 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України також містить визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.

Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

За визначенням, наведеним у пп. 3.1.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженому рішенням президії ТПП України від 15.07.2014 № 40(3) форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (Force Majeure) - це надзвичайні та невідворотні обставини, які об`єктивно впливають на виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків за законодавчими і іншими нормативними актами, дію яких неможливо було передбачити та дія яких унеможливлює їх виконання протягом певного періоду часу.

Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. Непереборна сила (форс-мажорна обставина) повинна мати ознаки надзвичайності і невідворотності.

За загальним правилом, неможливість виконати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

При цьому, сторона, яка не виконує зобов`язання, повинна довести існування конкретних обставин, які мають непереборний характер і які унеможливили виконання зобов`язання. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Відповідач вважає, що внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України настали форс-мажорні обставини, які засвідчені Торгово-промисловою палатою України листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019 в справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за Договором, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем свого зобов`язання за Договором, яке виникло до означеної події.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 2 792 160,00 грн визнається судом обґрунтованою.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Оскільки позивачем неправильно визначено момент, з якого грошове зобов`язання відповідача стало простроченим, про що суд зазначив вище, суд здійснив власний розрахунок суми 3% річних за період з 29.09.2021 по 07.08.2023, який склав 155 595,98 грн.

При розрахунку інфляційних втрат позивач припустився помилки, яка полягає у включенні до розрахунку індексу інфляції у вересні 2021 року, про що слушно зауважує відповідач. Відтак, обґрунтованою та такою, що підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача, є сума втрат від інфляції в розмірі 967 699,01 грн.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 в справі №902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Зі змісту вказаних норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені) та відсотків річних, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При вирішенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки суд виходить з того, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який триває й на теперішній час.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83 ДП «НАЕК «Енергоатом» належить до числа підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

Дохід ДП «НАЕК «Енергоатом» в основному складається з виручки від реалізації електричної енергії, що виробляється її відокремленими підрозділами - атомними електростанціями.

Загальновідомим є факт, що один з відокремлених підрозділів відповідача ДП «НАЕК «Енергоатом» - Запорізька атомна електрична станція з 04.03.2022 захоплений військовими силами Російської Федерації та до теперішнього часу перебуває в тимчасовій окупації.

З моменту окупації ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» працював в екстремальних умовах, майже весь час на мінімально допустимих потужностях, а з 11.09.2022 повністю зупинений.

В структурі електроенергії, виробленої відокремленими підрозділами ДП «НАЕК «Енергоатом», до моменту окупації військовими Російської Федерації найбільшу частку складала електроенергія, вироблена саме ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом», оскільки з 15 діючих атомних енергоблоків енергосистеми України - 6 енергоблоків належать ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» і знаходяться на окупованій території в м. Енергодар Запорізької області.

Таким чином, на теперішній час відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Поряд з цим, ДП «НАЕК «Енергоатом» продовжує нести витрати з утримання об`єктів і персоналу ВП «Запорізька АЕС» ДП «НАЕК «Енергоатом» (заробітна плата персоналу, матеріальне забезпечення невідкладних потреб безпечної експлуатації об`єктів тощо), не одержуючи від діяльності цього відокремленого підрозділу жодного доходу.

Як стверджує відповідач, зазначені втрати виробничих потужностей негативно вплинули на його фінансовий стан.

За таких обставин, враховуючи втрату відповідачем значної частини своїх виробничих потужностей, внаслідок чого було розбалансованого його фінансовий стан, постійні ракетні атаки Російської Федерації на енергетичну інфраструктуру України, які впливають на роботу інших атомних електростанцій України, зважаючи на виконання відповідачем спеціальних обов`язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу і необхідність в таких умовах підтримувати безпеку інших атомних електростанцій, беручи до уваги також відсутність доказів завдання позивачу збитків внаслідок порушення відповідачем строку проведення взаєморозрахунків за поставлений товар, враховуючи обставини, які вказані відповідачем і не потребують документального підтвердження в силу загальновідомості викладених фактів, суд, вважаючи дані обставини винятковими, дійшов висновку, що обґрунтованим є зменшення розміру належної до стягнення з відповідача суми 3% річних на 50%, у зв`язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 77 797,99 грн.

Таке зменшення суд вважає оптимальним в контексті балансу інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача. При цьому судом враховано, що строк виконання відповідачем грошового зобов`язання настав до введення в Україні воєнного стану, тобто упродовж тривалого часу відповідач безпідставно ухилявся від виконання обов`язку.

Водночас, хоча нарахування процентів річних і інфляційних втрат передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, у вищенаведеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку щодо можливості зменшення розміру саме відсотків річних, адже розмір втрат від інфляції неможливо зменшити через їх правову природу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 2 792 160,00 грн заборгованості, 967 699,01 грн інфляційних втрат та 77 797,99 грн 3 % річних.

У разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Відтак судові витрати позивача зі сплати судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 58 731,83 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 1 024,73 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Союзенергомаш» (49127, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Гаванська, буд. 8; ідентифікаційний код 43391055) 2 792 160,00 грн (два мільйони сімсот дев`яносто дві тисячі сто шістдесят гривень 00 коп.) заборгованості, 77 797,99 грн (сімдесят сім тисяч сімсот дев`яносто сім гривень 99 коп.) 3% річних, 967 699,01 грн (дев`ятсот шістдесят сім тисяч шістсот дев`яносто дев`ять гривень 01 коп.) інфляційних втрат та 58 731,83 грн (п`ятдесят вісім тисяч сімсот тридцять одну гривню 83 коп.) судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України, і може бути оскаржено в порядку та строк встановлені статтями 254, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення в повному обсязі складено 25.10.2023.

Суддя О.С. Комарова