Рішення

від 25.10.2023 по справі 917/1526/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Капітана Володимира Кісельова, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.10.2023 Справа № 917/1526/23

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторгщебінь» (вул. Половка, буд. 87, м. Полтава, 36034, код ЄДРПОУ: 36324461; адреса ел. пошти: 43096754ukr@ukr.net)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» (зареєстроване місцезнаходження: вул. Сінна, буд. 2/49, м. Полтава, 36039; код ЄДРПОУ: 34502607))

про стягнення 106004,48 грн,

без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторгщебінь» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» про стягнення 106004,48 грн. заборгованості за Договором поставки №5 від 06.01.2012, яка складається з: 85 887,36 грн основної заборгованості; 16 665,16 грн інфляційних втрат; 3 451,96 грн трьох відсотків річних.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 25.08.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала Господарського суду Полтавської області від 25.08.2023 про відкриття провадження у справі, надіслана відповідачеві рекомендованим листом, на адресу: вул. Сінна, буд. 2/49, м. Полтава, 36039 (зазначена позивачем у позові та співпадає з адресою реєстрації згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) - повернулася до суду з відміткою поштового відділення: "Адресат відсутній за вказаною адресою".

Факт неотримання відповідачем кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, зазначена ухвала вважається врученою.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, відзив на позов не надав.

Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1526/23.

Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

06.01.2012 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрторгщебінь» (надалі - ТОВ «Укрторгщебінь», Постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» (надалі - ТОВ «Полтавський ДБК», Покупець, відповідач) укладено договір постачання №5 від 06.01.2012, за умовами якого Постачальник продає, а Покупець оплачує і приймає продукцію, в кількості й асортименті, що наведено у специфікаціях, які є невід`ємною частиною даного Договору. Ціна продукції є договірною і встановлюється в національній валюті України.

Згідно з п.4.1 Договору поставка продукції здійснюється силами Покупця.

Датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на поточний рахунок Послачальника(п.5.1.Договору).

Позивач вказує, що на виконання умов Договору поставки №5 від 06.01.2012 ним здійснено своєчасне постачання товару. Однак, Покупцем в порушення договірних умов сторін своїх зобов`язань зі сплати Постачальнику вартості поставленого товару (продукції) не виконало в повному обсязі.

08.11.2021 між Сторонами Договору укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки №5 від 06.01.2012, за якою Покупець підтвердив наявність у нього грошового зобов`язання за Договором перед Постачальником по оплаті вартості поставленого Постачальником Товару (Продукції) у сумі 85 887,36 грн.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №1 від 08.11.2021 до Договору Покупець зобов`язався сплатити Постачальнику вартість поставленого Постачальником за Договором Товару (Продукції) у сумі 85 887, 36 грн в термін не пізніше 15 квітня 2022 року.

З огляду на те, що Відповідач сплату коштів за отриманий товар не здійснив, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 85 887,36 грн основної заборгованості за Додатковою угодою №1 до Договору поставки №5 від 06.01.2012; 16 665,16 грн інфляційних втрат; 3 451,96 грн трьох відсотків річних.

Крім того, позивач просить суд у резолютивній частині рішення суду вказати про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі 3% річних на суму непогашеної за Додатковою угодою №1 до Договору поставки №5 від 06.01.2012 заборгованості у розмірі 85 887,36 грн за такою формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - відсотки річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, за кожен повний день прострочення, починаючи з 18.08.2023 і до моменту виконання рішення суду, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

При вирішенні справи судом досліджено докази, наявні у матеріалах справи.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Матеріали справи свідчать, що за договором у сторін виникли взаємні зобов`язання з постачання та оплати товару.

Статтею 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Судом враховано, що відповідач при розгляді справи не спростовував факт виконання позивачем умов Договору поставки №5 від 06.01.2012 щодо постачання товару.

Матеріалами справи підтверджено, що 08.11.2021 між Сторонами Договору укладено Додаткову угоду №1 до Договору поставки №5 від 06.01.2012, за якою Покупець підтвердив наявність у нього грошового зобов`язання за Договором перед Постачальником по оплаті вартості поставленого Постачальником Товару (Продукції) у сумі 85 887,36 грн.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди №1 від 08.11.2021 до Договору Покупець зобов`язався сплатити Постачальнику вартість поставленого Постачальником за Договором Товару (Продукції) у сумі 85 887, 36 грн в термін не пізніше 15 квітня 2022 року.

Відповідач в порушення прийнятих на себе зобов`язань за вказаним Договором та приписів ст. 692 Цивільного кодексу України оплату за переданий товар не здійснив, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема, вимоги пункту п. 2 Додаткової угоди №1 від 08.11.2021 до Договору.

Станом на дату ухвалення рішення основна заборгованість за отриманий товар Відповідача перед Позивачем становить 85 887, 36 грн.

Дана обставина відповідачем не спростовується.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позов в частині вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 85 887, 36 грн є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

З огляду на порушення відповідачем зобов`язань з оплати товару, позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача 16 665,16 грн інфляційних втрат; 3 451,96 грн трьох відсотків річних.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати вартості отриманого товару підтверджується матеріалами справи та відповідачем при розгляді справи не спростовано.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період з 16.04.2022 по 17.08.2023 та інфляційних нарахувань за загальний період з травня 2022 по червень 2023.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних та інфляційних нарахувань, суд встановив, що розрахований позивачем розмір не перевищує розрахованих судом сум, у зв`язку з чим вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань за порушення грошових зобов`язань за договором підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевірка розрахунків здійснена за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій системи "Ліга.Закон Еліт".

Згідно п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписами ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Також позивач просить у резолютивній частині рішення суду вказати про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі 3% річних на суму непогашеної за Додатковою угодою №1 до Договору поставки №5 від 06.01.2012 заборгованості у розмірі 85 887,36 грн за такою формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - відсотки річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, за кожен повний день прострочення, починаючи з 18.08.2023 і до моменту виконання рішення суду, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

За результатами розгляду вказаної вимоги позивача, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України передбачено, що суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Аналіз приписів вказаної статті свідчить про те, що суд може зазначити у рішенні лише про подальше (до виконання рішення) нарахування відсотків або пені.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованим та можливим задовольнити вимогу позивача, заявлену в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України, поклавши на орган, що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, починаючи з 18.08.2023 обов`язок здійснювати нарахування 3 % на суму боргу в розмірі 85 887,36 грн - до моменту повного виконання рішення.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені повністю, суд приходить до висновку, що судовий збір у розмірі 2684,00 грн. слід покласти на відповідача.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн. судом встановлено наступне.

На підтвердження факту надання правничої допомоги, позивачем надано суду оригінал ордеру Титаренко Ю.Д.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; остаточний розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу від 23.10.2023; копію акту від 23.10.2023 приймання-передачі наданих юридичних послуг (правничої допомоги) згідно з договором від 01.07.2023; копію договору про надання юридичних послуг (правничої допомоги) від 01.07.2023.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню, окрім витрат по сплаті судового збору, вартість послуг адвоката, що сплачена або підлягає сплаті (правова позиція викладена в постанові об`єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19).

Згідно з ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, у додатковій постанові Верховного Суду від 15.11.2022 у справі № 873/29/22 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанова від 16.11.2022 у справі №916/2016/21 тощо).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", рішення у справі "Баришевський проти України", рішення у справі "Гімайдуліна і інші проти України", рішення у справі "Двойних проти України", рішення у справі "Меріт проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Суд зазначає, що справа сторін не є складною; справу розглянуто у спрощеному позовному провадженні без участі адвоката Титаренко Ю.Д.; предметом позову є вимоги простягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних нарахувань, які не були оспорені відповідачем.

Отже, заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правову допомогу (15000,00 грн), на думку суду, не узгоджується з вищенаведеними вимогами чинного законодавства щодо розумності та необхідності відповідних витрат.

Зазначене є підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з іншої сторони. Відповідний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 550/936/18.

Згідно із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30.01.2023 у cправі № 910/7032/17, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин, критеріїв розумності та необхідності витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача вказаних витрат у розмірі 7 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавський домобудівельний комбінат» (зареєстроване місцезнаходження: вул. Сінна, буд. 2/49, м. Полтава, 36039; код ЄДРПОУ: 34502607) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрторгщебінь» (вул. Половка, буд. 87, м. Полтава, 36034, код ЄДРПОУ: 36324461) 85 887,36 грн основної заборгованості; 16 665,16 грн інфляційних втрат; 3 451,96 грн трьох відсотків річних; 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу; 2684,00 грн витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору.

3. Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду у даній справі здійснювати нарахування 3% річних на суму непогашеної заборгованості у розмірі 85 887,36 грн за такою формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; 3 - відсотки річних; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, за кожен повний день прострочення, починаючи з 18.08.2023 і до моменту виконання рішення суду, з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 25.10.2023р.

Суддя Киричук О.А.