Рішення

від 23.10.2023 по справі 380/2758/23

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2023 рокусправа №380/2758/23

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кравціва О.Р. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОБЕРБУС» до Львівської митниці Державної митної служби, про скасування рішення,-

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «КОБЕРБУС» (далі позивач, ТОВ «КОБЕРБУС») з позовом до Львівської митниці Державної митної служби (далі відповідач, контролюючий орган), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи впуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА209180/2022/001326;

- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної митної служби №UА209000/2022/700019/2 від 08.12.2022 про коригування митної вартості товарів;

- судові витрати стягнути з відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані таким. ТОВ «КОБЕРБУС» вважає, що документи, подані декларантом для митного оформлення транспортного засобу за ціною договору підтверджують числове значення митної вартості транспортного засобу, не мають розбіжностей та їх дані піддаються обчисленню, що свідчить про неправомірність висновків митного органу про наявність будь-яких розбіжностей, а визначення митним органом митної вартості транспортного засобу та коригування її в сторону збільшення за другорядним методом (резервним) здійснено з порушенням вимог митного законодавства. Наголошує, що не беручи до уваги інформацію, яка зазначена у поданих документах, митниця зробила хибний висновок, що декларантом не подані документи, які потрібні для визначення митної вартості товару, тому Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість товару. Вважає, що формально нижчий рівень митної вартості імпортованого транспортного засобу від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення вартості і не можу бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійснення митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості..

Ухвалою від 17.02.2023 суд відкрив спрощене позовне провадження в адміністративній справі.

Ухвалою від 07.03.2023 суд відмовив у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві.

Вважає спірні рішення обґрунтованими та правомірними. Вказує, що обов`язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товарів. Натомість митний орган має довести обґрунтованість сумнівів. Відповідач вважає, що виявлені розбіжності цілком підставні. З урахуванням наведеного, у зв`язку з наявними розбіжностями та відсутністю обґрунтувань цих розбіжностей, відмовою декларанта надати додаткові документи, митним органом цілком обґрунтовано прийнято рішення про коригування заявленої митної вартості товару. Зазначає, що основний метод застосуванню не підлягав. З позиції відповідача, посадові особи Львівської митниці при здійсненні контролю митної вартості імпортованого позивачем товару діяли в межах повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства України, тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Позивач надав додаткові пояснення. Наголошує, що пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому випадку основний метод визначення митної вартості товару. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду в рішенні від 09.02.2021 у справі №826/17509/16.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС України).

Суд на підставі позовної заяви, відзиву, додаткових пояснень, а також долучених письмових доказів,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «КОБЕРБУС» зареєстрований як юридична особа 27.01.2016. Основний вид господарювання товариства згідно з КВЕД: 29.10 Виробництво автотранспортних засобів.

Під час здійснення зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «КОБЕРБУС» в особі генерального директора ОСОБА_1 (покупець) уклало зі Limes-Tour Spolka Cywilna (Туреччина) Договір про купівлю №1 від 02.11.2022.

Відповідно до п.1.1. Договору про купівлю №1 від 02.11.2022, продавець продає, а покупець купує 1 (один) бувший у використанні атобус Webasto Hungaria s91 2012 року випуску, загальна вартість якого складає 5 500 євро (п.2.1. Договору)

ТОВ «КОБЕРБУС» 05.12.2022 подано митну декларацію №22UA209180082112U0 з метою митного оформлення імпортованого товару за Договір про купівлю №1 від 02.11.2022.

Разом з митною деклараціями на підтвердження митної вартості товару декларантом подані наступні документи:

- Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) №FV/22 від 04.11.2022;

- Декларація про походження товару №FV/22 від 04.11.2022; - Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № KH841722200030884941 від 11.02.2014;

- Некласифікований комерційний документ № 2484 від 27.10.2014; - Калькуляція транспортних витрат № BN від 30.11.2022;

- Зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу (крім позначеного кодом 4104), подання якого для митного оформлення не супроводжується поданням пов`язаних з ним посередницьких (зовнішньоекономічних та/або внутрішніх) договорів № 1 від 02.11.2022;

- Договір про надання послуг митного брокера №13/2021 від 15.08.2021; - Інші некласифіковані документи (фото) від 05.12.2022;

- Копія митної декларації країни відправлення №22PL351020E1024998;

- Сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу №UA009.95161-22 від 24.11.2022.

По митній декларації № 22UA209180082112U0 декларантом визначена митна вартість за першим методам, за ціною контракту: 5 650,00 євро.

Контролюючий орган повідомив про необхідність подання додаткових документів для підтвердження митної вартості відповідно до ст. 53 МК України, а саме:

- якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

- якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування;

- транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

На вимогу декларантом надіслано відповідь на вимоги:

- посередницьку фактуру від 27.11.2022 №2485.

08.12.2022 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA20900/2022/700019/2 та видано картку відмови №UA209180/2022/001326.

Згідно з вказаними рішеннями, відповідно до п. 1 ч 1 ст. 54 Митного кодексу України здійснено контроль наявності підтверджуючих документах усіх відомостей в кількісному виразі, використаних при обчисленні митної вартості. В рамках реалізації положень ст.ст. 52, 53, 54, 55, 58, 335 Митного кодексу України за результатами опрацювання документів наданих на підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: - подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов зазначених у ч.ч. 2, 3 МК України не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; - надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Під час здійснення митного контролю було опрацьовано інформацію, що міститься у наданих до митного оформлення товаросупровідних документах. Подані документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів саме:

- Відповідно до зовнішньоекономічного договору кількість товару складає 140 мт +/- 10% (макс. 154 мт), але в проформі-інвойсі з посиланням на цій контракт, зазначено іншу партію товару, а саме - 160 мт.

- Платіжне доручення від 08.07.2022 №46 містить посилання на інвойс №HEX22/HRS049 від 07.07.2022, однак, наданий до митного оформлення інвойс з зазначеним номером, має дату складання 14.07.2022.

- Відповідно до зовнішньоекономічного договору між відправником та одержувачем зазначено умови поставки EXW, HABAS MILL, ALIAGA, при яких витрати на завантажувальні та розвантажувальні роботи несе відправник. Однак, всупереч договору, в довідці по транспортно-експедиційним витратам наданій ПП «Нова Україна» яким здійснювалось перевезення, зазначено, що завантажувальні та розвантажувальні роботи здійснено за рахунок відправника. Таким чином виникають сумніви щодо достовірності довідки по транспортно-експедиційним витратам, наданої ПП «Нова Україна», а не сторонами контракту.

- В довідці по транспортно-експедиційним витратам та розрахунку на оплату зазначено перевезення вантажу по маршруту з м. Ізмір, Турція, водночас згідно зовнішньоекономічного договору умовами поставки визначено EXW, HABAS MILL, ALIAGA, що унеможливлює повного розрахунку транспортних витрат.

- Відсутній переклад зовнішньоекономічного договору, що унеможливлює прочитати всі умови угоди.

Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МКУ, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Проведено консультації з декларантом згідно з ст. 57 МКУ.

Митна вартість імпортованого товару не може бути визнана у зв`язку з невідповідністю вимогам статті VII ГАТТ, а саме: пунктів 2а) (оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній митній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості) та 2б) (під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається чи пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції). Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в органу доходів і зборів та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст. 62 МКУ) та методу 2г (ст. 63 МКУ) з причини відсутності вартісної основи для розрахунку митної вартості в органу доходів і зборів. Митний кодекс України від 13.03.2012 №4495-VI розділ III, тому в даній ситуації застосовано резервний метод визначення митної вартості.

Вважаючи прийняті контролюючим органом рішення про коригування митної вартості та картки відмови протиправними, ТОВ «КОБЕРБУС» звернулося до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Митний кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Частиною 1 ст. 246 МК України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію (ч. 1 ст. 248 МК України).

Згідно з ч. 1 ст. 257 МК України декларування здійснюється шляхом подання за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи.

Відповідно до ч. 6 ст. 257 МК України умови та порядок декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються цим Кодексом. Положення про митні декларації та форми цих декларацій затверджуються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення таких декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, - центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Статтею 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця (ч. 5 ст. 58 Митного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні.

Слід зауважити, що митним законодавством передбачена ціла система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.

Пріоритетним до застосування є саме основний метод, що обумовлює необхідність, у випадку наявності достатніх підстав, застосовувати в першочерговому порядку основний метод визначення митної вартості товару.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові по справі №826/17509/16 від 09.02.2021.

Тільки у випадку відсутності необхідних умов для застосування основного методу, повинні застосовуватися методи закріплені приписами п. 2 ч. 1 ст. 57 МК України, які застосовуються у субсидіарному порядку - учасник митних відносин обирає один із системи другорядних методів.

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 58 МК України, основний метод визначення митної вартості товарів застосовується у випадку дотримання наступних умов: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Основний метод, не застосовується конкретних випадках: а) якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні; б) відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (відповідно до ч. 2 МК України). Кожен із вище означених випадків може бути як самостійною підставою для незастосування основного методу, так й розглядатися в їх сукупності.

Згідно із ч. 2 ст. 54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у ч. 1 ст. 58 цього Кодексу.

За правилами ч. 3 ст. 58 МК України, у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п. 2 ч. 1 ст. 57 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Тобто, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб`єктом господарювання метод визначення такої вартості.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч.ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч. 2 ст. 53 МК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

З ст. 53 МК України висновується, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Вказане узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Перелік документів що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості визначає ст. 53 МК України, а саме такими документами визначено: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у ч. 5 і 6 ст. 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Під час розгляду справи суд з`ясував, що позивач надав наявні у нього документи, що визначені ч. 2 ст. 53 МК України.

Водночас суд також враховує, що ч. 3 ст. 53 МК України надає можливість митниці виставляти декларанту письмову вимогу про необхідність подачі додаткових документів у 10-ти денний строк лише у трьох випадках:

1. У разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості;

2. Якщо наявні ознаки підробки цих документів;

3. Якщо ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Вказані обставини є виключними підставами для витребування додаткових документів. Водночас тлумачення таких підстав контролюючим органом без належного обґрунтування є протиправним.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

При цьому, витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

З даного приводу суд зазначає, що запити (повідомлення) митного органу за результатами обробки електронного документа (митної декларації) містять лише загальний перелік документів передбачених ст. 53 Митного кодексу України. Дані запити не конкретизують які саме документи слід додати декларанту.

Окремо суд вважає за доцільно звернути увагу на зазначені у спірних рішеннях розбіжності у зв`язку з якими митний орган не визнано заявлену стороною позивача митну вартість.

З приводу застосованих контролюючим органом джерел інформації, суд звертає увагу на таке.

Щодо того, що джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала посилання на продаж даного автобуса, де митна вартість товару складала 12700,00 євро, з яких 150,00 євро - транспортні витрати.

Суд наголошує, що виявлена різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю товарів згідно з інформаційними ресурсами мережі Інтернет, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників інформаційних ресурсів.

Щодо покликань відповідача на ціни інших митних декларацій, які не стосуються позивача, то за приписами ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять: умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Тобто, ціна договору, її зміна за умови погодження сторонами здійснюється ними шляхом укладання певних додатків. При цьому сторони вільні у визначенні умов договору.

Суд зазначає, що неправомірним є коригування митної вартості товару, якщо виявлені розбіжності не призвели до неповноти або недостовірності відомостей про митну вартість відповідного товару.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 20.03.2020 у справі № 480/4423/18.

З викладеного висновується, що відповідачем не визначено встановлення під час митного оформлення розбіжностей в наданих позивачем документах які вплинули на ціну товару та не конкретизовано яким саме чином зв`язок між позивачем та продавцем товару вплинув на визначення митної вартості.

Суд окрім іншого враховує, що митний орган повинен обґрунтувати причини витребування додаткових документів у разі, якщо документи, які підтверджують митну вартість товарів, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (ч. З ст. 53 МК України).

В оскаржуваних в межах даної справи рішеннях, відповідач не вказав на обставини, які обумовили виникнення у митного органу обґрунтованих сумнівів відносно непідтвердження чи невизначеності кількісних, вартісних і достовірних елементів митної вартості або відсутності хоча б однієї із їх складових, яка є обов`язковою при обчисленні такої вартості.

Обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований також в постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі N809/278/17.

Додатково суд звертає увагу на спірну картку відмови.

Згідно п. 7.2 розділу VII Порядку 631, у картці відмови зазначаються причини відмови, наводяться вичерпні роз`яснення вимог, виконання яких забезпечує можливість прийняття митної декларації, митного оформлення, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, а також вказується інформація про порядок оскарження рішення про відмову.

Зазначення митним органом загального посилання на прийняте рішення про коригування митної вартості товару і не зазначення чітких причин для відмови в митному оформленні у відповідності до ч. 6 ст. 54 МК України, є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого обмеження прав платника податків бути повідомленим про причини відмови в митному оформленні.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Контролюючий орган не навів переконливих аргументів, що надані декларантом документи в своїй сукупності не підтверджують числові значення складових митної вартості товару та не дають можливість здійснити митне оформлене товару за визначеним декларантом основним методом - за ціною договору, не обґрунтував висновки належними та беззаперечними доказами для виникнення правових підстав по застосуванню другорядного методу. Наявність у митного органу обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначеної декларантом митної вартості товару у цій справі відповідачем не доведена.

Суд наголошує, що принцип прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України є орієнтиром при реалізації повноважень владного суб`єкта, який вимагає від останнього діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним, з дотриманням встановленої законом процедури. Критерій прийняття рішення, вчинення (невчинення) дії обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Оскільки позивач при поданні позовної заяви сплатив судовий збір в сумі 2684,00 грн., такий належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За правилами ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Судом з`ясовано, що представник позивача на доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи: договір про надання правової допомоги, ордер, акт приймання-передачі послуг, платіжне доручення відповідно до якого позивач сплатив за надання правничої допомоги 20000,00 грн.

Водночас згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З позиції суду розмір витрат на правову допомогу має бути співмірним зі складністю спору та виконаним адвокатом обсягом робіт; витраченим часом, ціною позову, значенням справи для сторони, в тому числі впливом на репутацію позивача, публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Така позиція викладена Верховним Судом в постанові від 11.05.2018 у справі №910/8443/17.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).

Також, суд зважає на характер та предмет позову, а саме незначну складність.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до розміру судового збору, виходячи з конкретних обставин справи та змісту виконаних послуг, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу до 3000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 294, 295 КАС України,-

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці Державної митної служби України №UА209180/2022/001326.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UА209000/2022/700019/2 від 08.12.2022.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю КОБЕРБУС» (ЄДРПОУ 40237113) судовий збір в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесять чотири) грн. 00 коп.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці (ЄДРПОУ 43971343) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю КОБЕРБУС» (ЄДРПОУ 40237113) судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКравців Олег Романович