Ухвала

від 20.10.2023 по справі 522/12787/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

20.10.2023

Справа № 522/12787/23

Провадження № 1-кп/522/2464/23

УХВАЛА

20 жовтня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі - ОСОБА_2 ,

розглянувши упідготовчому судовомузасіданні обвинувальнийакт укримінальному провадженніза №12020161500001025від 26.10.1983 відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 362 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_4 ,

захисника - ОСОБА_5 ,

обвинуваченого - ОСОБА_3 ,

представника заявника ОСОБА_6 , -

ВСТАНОВИВ:

В провадженніПриморського районногосуду м.Одеси знаходитьсяобвинувальний акту кримінальномупровадженні за№12020161500001025від 26.10.1983 відносно ОСОБА_3 , обвинуваченого у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 362 КК України.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2023 було накладено арешт на об`єкт нерухомого майна № 472163651101, а саме на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0.1 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0027 із забороною відчуження, розпоряджатися ним та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а також вчиняти будівництво, реконструкцію, будь-які будівельні та монтажні роботи на земельній ділянці.

До суду надійшло клопотання адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді від 02.02.2023, посилаючись на те, що арешт накладено необґрунтовано та на даний час відпала потреба такого заходу забезпечення.

У судовому засіданні адвокат ОСОБА_6 просив задовольнити клопотання про скасування арешту майна у зв`язку із тим, що арешт накладений необґрунтовано, арештоване майно є власністю ОСОБА_7 .

Прокурор заперечував проти доводів клопотання, просив відмовити у його задоволенні з підстав того, що арешт на майно накладений обґрунтовано.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали, подані для обґрунтування клопотання, прийнявши до уваги заперечення прокурора, суд дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання.

Частиною 1 статті 174 КПК України встановлено, що підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Як встановлено, ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.02.2023 було накладено арешт на об`єкт нерухомого майна № 472163651101, а саме на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0.1 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0027 із забороною відчуження, розпоряджатися ним та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а також вчиняти будівництво, реконструкцію, будь-які будівельні та монтажні роботи на земельній ділянці.

Власником зазначеної земельної ділянки є ОСОБА_7 у встановленому законом порядку і він є добросовісним набувачем вказаного нерухомого майна, придбавши його за допомогою системи електронних торгів.

ОСОБА_7 не є учасником кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020161500001025 від 30.05.2020, в межах якого накладено арешт на його майно. Крім того, заявник не є фігурантом справи по обвинуваченню ОСОБА_3 у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 362 КК України, у зв`язку з чим не може нести обмеження у гарантованих Державою правах вільного володіння, користування, розпорядження своїм майном.

Згідно з Конституцією України та Законом України«Про міжнароднідоговори іугоди» чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) свідчить про те що, найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст. 1 Першого Протоколу до Європейської конвенціїз правлюдини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Пунктом 2 ч. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справи від 07.02.2014 зазначено, що арешт може бути накладено на майно підозрюваного, обвинуваченого, осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

При цьому таке майно може перебувати, як у згаданих осіб так і в інших фізичних або юридичних осіб. Щодо осіб, які не є підозрюваними (яким у порядку, передбаченому ст. ст. 276-279 КПК, повідомлено про підозру, або яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення), обвинуваченими (особа, обвинувальний акт щодо якої передано до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК) або особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільна небезпечне діяння, не може бути прийнято ухвалу про арешт майна.

Згідно з абз. 2ч. 4 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно третьої особи, якщо вона набула його безоплатно або за вищу або нижчу ринкової вартості і знала чи повинна була знати, що таке майно відповідає будь-якій із ознак, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 96-2 Кримінального кодексу України (підстави застосування спеціальної конфіскації майна).

Таким чином, окрім факту належності майна до предмету злочину, використання його як засобу чи знаряддя вчинення злочину чи одержання внаслідок вчинення злочину та/або встановлення, що воно є доходами від такого майна, для застосування арешту майна орган досудового розслідування повинен був довести, що майно здобуто незаконно.

Натомість, жодних відомостей щодо дослідження цих фактів та доказів, які підтверджують наявності у арештованого майна таких ознак, на даний час не встановлено.

Згідно п.15 ч.1 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відноситься змагальність сторін.

Відповідно до ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Захист здійснюється підозрюваним або обвинуваченим, його захисником або законним представником. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами сміх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно із ч. 1 ст. 319 ЦПК України власник володіє, користуватися, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадку та в порядку, встановлених законом.

Згідно із абз. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (у разі арешту майна з підстав, передбачених пунктами 2, 3 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; 5) розумність та співрозмірність» обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Таким чином, слідчим суддею приймаючи рішення про арешт на об`єкт нерухомого майна 472163651101, а саме на земельну ділянку за адресою: м. Одеса. Французький бульвар, 28/30, кадастровий номер 5110137500:45:005:0027, загальною площею 0.1 га, не врахував наведені вище обставини.

Відповідно" до Постанови Європейського Суду з прав людини від 09 червня 2005 року по справі "Бакланов проти Російської Федерації", Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі "Фрізен проти Російської Федерації» Європейським Судом наголошується на тому, що перша п найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги мис вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності та не було свавільним.

Слідчим суддею під час винесення оскаржуваної ухвали, не враховано розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для його власника, третіх осіб.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий судця, згідно ст. ет.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказ у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Згідно вимог ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Hіхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями ч. 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики європейського суду з прав людини.

Разом з цим, ЄСПЛ у рішеннях у справах "Амюр проти Франци" "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Малама проти Греції", "Украша-Тюмень проти України", "Спорронг та Льонрот проти Швеції" вказав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти через вжитгя таких заходів.

Так, у відповідності до усталеної практики ЄСПЛ в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бут законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідic проти Греції» від 25.03.99). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі "Антіш проти Франції» від 22.09.94, "Кушоглу проти Болгарії'" від 10.05.2007).

Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" від 23.09.82) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.86).

Водночас, у п. 38 рішення по справі "Ісмайлов проти Росії" від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

Аналогічна правова позиція відображена ЄСПЛ, як у справі "Бакланов проти Росії", так і в справі "Фрізен проти Росії", в яких суд зазначив що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар" для особи.

Однак, вказані вимоги слідчим суддею не дотримано.

Таким чином, будь-яких обґрунтувань щодо необхідності обмеження права власності належного набувача в даному кримінальному провадженні матеріали справи не містять та в оскаржуваній ухвалі відсутні. Так само й не зазначено, яким чином саме ця земельна ділянка може бути використана у якості речових доказів, тому вказаний арешт на земельну ділянку не є пропорційним втручанням в права особи, враховуючи здійснення досудового розслідування та, в подальшому, судового розгляду, протягом досить тривалого часу.

За таких обставин, покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання слідчого, слід визнати необґрунтованими та незаконними, а накладений арешт таким, що підлягає скасуванню.

Керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 5, 6 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини ст.ст. 174, 177, 178, 350 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_6 про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт,накладений ухвалоюслідчого суддіПриморського районногосуду м.Одеси від02.02.2023 на об`єкт нерухомого майна № 472163651101, а саме на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0.1 га, кадастровий номер 5110137500:45:005:0027 із забороною відчуження, розпоряджатися ним та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а також вчиняти будівництво, реконструкцію, будь-які будівельні та монтажні роботи на земельній ділянці.

Суддя: ОСОБА_1