Рішення

від 26.10.2023 по справі 905/130/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.10.2023 Справа №905/130/23

Господарський суд Донецької області у складі судді Хабарової М.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компания «Євразія»

про стягнення 466 021,88 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компания «Євразія» про стягнення пені у розмірі 212 059,27 грн та штрафу у розмірі 253 962,61 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору про закупівлю №УЗ/ЦЛ-21195/Ю від 05.08.2021 щодо здійснення своєчасної поставки товару, у зв`язку з чим позивач на підставі п. 7.2 договору просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 0,1% від ціни товару за порушення строку поставки товару та на підставі п. 7.3 договору штраф у розмірі 7% від ціни договору за порушення строку поставки товару понад 30-ть календарних днів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.02.2023 відкрито провадження у справі №905/130/23; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Місцезнаходженням відповідача є: 87515, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Пушкіна, 74Б, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, в тому числі витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте, згідно інформації наявній на офіційному веб-сайті Акціонерного Товариства «Укрпошта» (https://offices.ukrposhta.ua) щодо режимів роботи відділень, судом встановлено, що поштова кореспонденція за адресою місцезнаходження відповідача не здійснюється, оскільки відділення поштового зв`язку №15 м. Маріуполь Донецької дирекції Акціонерного товариства «Укрпошта» яке обслуговує абонентів за поштовим індексом 87515 тимчасово не функціонує, про що судом складено відповідний акт про неможливість відправки в умовах воєнного стану від 16.02.2023.

За таких обставин, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, судом було здійснено підписку відповідача на отримання процесуальних документів електронною поштою по справі №905/130/23 за електронною адресою - eurasia.cic@gmai.com (вказана електрона адреса зазначена в п. 16.4 договору про закупівлю №УЗ/ЦЛ-21195/Ю від 05.08.2021 як реквізити відповідача).

Однак, як вбачається з комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» доставка ухвали суду про відкриття провадження справи від 16.02.2023 на електронну адресу відповідача не відбулася, відправлення скасовано.

З метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи, суд повторно направив ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 16.02.2023 на електронну пошту відповідача (eurasia.cic@gmail.com) 12.09.2023, про що свідчить журнал обліку вихідної електронної пошти від 13.09.2023.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі від 16.02.2023 була доставлена на електронну адресу відповідача 12.09.2023, що підтверджуються відповідною роздруківкою про доставку електронної пошти.

Таким чином, у відповідності до господарського процесуального закону ухвала суду від 16.02.2023 є такою, що вручена відповідачу 12.09.2023.

Разом з тим, судом було здійснено телефонограму відповідачу за номером телефону, який зазначено в п. 16.4 договору про закупівлю №УЗ/ЦЛ-21195/Ю від 05.08.2021 як реквізити відповідача та у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у розділі Інформація для здійснення зв`язку з юридичною особою.

Однак, зміст телефонограми від 05.06.2023 за вказаним номером телефону не вдалось передати, оскільки вказаний номер не обслуговується.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, Господарський суд Донецької області зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач станом на 26.10.2023 не реалізував своє право на подання відзиву, будь-яких заяв чи клопотань як по суті справи, так і з приводу процесуальних питань від відповідача не надходило.

В той же час, судом враховано, що ст.12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Тобто, навіть в умовах воєнного стану конституційне право особи на судовий захист не може бути обмеженим.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій уведено воєнний стан, здійснюється лише судами. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З наведених приписів закону вбачається, що запровадження військового стану у країні не може слугувати самостійною та достатньою підставою для відтермінування вирішення спору (не здійснення розгляду справи).

При цьому, від відповідача впродовж всього строку розгляду Господарським судом Донецької області справи №905/130/23 не надходило будь-яких повідомлень щодо обставин неможливості подати відзив на позов.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (п. 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому, на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Донецької області

ВСТАНОВИВ:

05.08.2021 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі філії «Пасажирська компанія» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (замовник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компания «Євразія» (постачальник, відповідач) за результатами проведення процедури закупівлі відкриті торги відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі» укладено договір про закупівлю №УЗ/ЦЛ-21195/Ю (далі - Договір).

У порядку та на умовах визначених цим Договором, постачальник зобов`язується у 2021 році поставити виробничим підрозділам замовника (далі - кінцевий отримувач товару) предмет закупівлі: Код ДК 021:2015 -- 09110000-3 Тверде паливо (вугілля кам`яне марки ДГ (13-100)) (далі - товар), в найменуванні, кількості та за ціною, які зазначені у Специфікації (Додаток №1) до цього Договору, яка є його невід`ємною частиною. Замовник та кінцевий отримувач товару приймають товар та оформлюють відповідні документи, а замовник зобов`язується здійснити оплату в строк та на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1 Договору).

Згідно з п. 1.2 Договору постачальник на умовах, передбачених цим Договором, зобов`язується передати замовнику та кінцевому отримувачу товару товар у власність.

Відповідно до п. 1.8 Договору товар, що поставляється згідно з даним Договором, повинен відповідати найменуванню, кількості та вартості за одиницю товару, вказаних у Специфікації (Додаток №1) до цього Договору, що є його невід`ємною частиною та умовам тендерної документації.

Пунктом п. 1.9 Договору передбачено, що товар постачається замовнику на територію кінцевого отримувача товару (на вугільний склад виробничого підрозділу) за адресою (-ами), у строки та кількості, що визначені у рознарядці замовника, підписаної уповноваженими представниками замовника, в порядку передбаченому п. 3.2 Договору (далі - рознарядка).

За умовами п. 3.1 Договору постачальник здійснює поставку товару партіями на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита», ІНКОТЕРМС (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року) в пункти призначення за адресами та у кількості, які зазначені у рознарядці. Строк поставки товару - 30 календарних днів з дати отримання постачальником відповідної рознарядки.

Відповідно до п. 3.2 Договору поставка товару проводиться протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.

Зі сторони замовника рознарядка та інші документи, пов`язані з виконанням Договору, підписуються з урахуванням вимог Статуту замовника щонайменше двома такими уповноваженими особами; директором філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» (або особою, яка виконує його обов`язки) та заступником директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» або двома заступниками директора філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця» (або особами, які виконують їх обов`язки).

У відповідності до п. 3.3 Договору рознарядка направляється замовником постачальнику у вигляді електронного документу за допомогою сервісу документообігу «Вчасно» (за посиланням https://vchasno.ua (надалі - «Сервіс), при цьому такий документ вважається отриманим постачальником з моменту присвоєння Сервісом статусу документу «Відправлений». Сторони погоджуються, що довідкові дані Сервісу, щодо наявності та/або руху електронних документів (внесення в Сервіс, передача, отримання, тощо) вважатимуться остаточним підтвердженням відповідного факту. Доказами належного отримання документів за допомогою Сервісу, серед іншого, можуть бути відповідна роздруківка повідомлення з Сервісу з поміткою зазначеного статусу документа або листа представника компанії, що надає послуги Сервісу, з відповідним підтвердженням надсилання рознарядки постачальнику, рознарядка підписується уповноваженими особами замовника з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Зі сторони замовника акт приймання-передачі та видаткова накладна та інші первинні документи, що стосуються виконання цього Договору та приймання товару, підписуються з дотриманням вимог, зазначених у п. 3.2 Договору (п. 3.4 Договору).

Згідно з п. 3.6 Договору днем отримання товару вважається дата підписання сторонами (їх уповноваженими представниками) акту приймання-передачі партії товару та видаткової накладної. Під партією товару розуміється товар, відвантажений за одним посвідченням про якість.

Відповідно до п.п. 6.5.1 Договору постачальник зобов`язаний поставити товар у строки та на умовах, що передбачені Договором.

У відповідності до п. 6.1.2 Договору замовник зобов`язаний прийняти поставлений товар, у разі відсутності зауважень, згідно з актом приймання-передачі товару та видаткової накладної.

Пунктом 7.2 Договору сторони встановили, що у разі порушення строку поставки товару, визначеного умовами Договору, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від ціни товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення.

Згідно з п. 7.3 Договору пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов`язання. За порушення строку поставки товару понад 30-ть календарних днів, постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 7% від ціни Договору.

За умовами п. 14.17 Договору сторони домовилися, що рознарядки, відправлені через Сервіс, завірені кваліфікованим електронним підписом представників замовника, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до суду в якості належних доказів та визнаються рівнозначними документами, що складаються на паперовому носієві. Підтвердження передачі рознарядки через Сервіс (відправлення, отримання, тощо) вважається достатнім підтвердженням фактичного прийому-передачі таких документів уповноваженими особами сторін і не вимагає додаткового доказування.

Строк дії даного Договору становить 45 календарних днів з моменту його укладання сторонами, а саме до 19.09.2021, а в частині оплати та гарантійних зобов`язань - до повного виконання їх сторонами (п. 10.1 Договору).

Сторонами підписано Специфікацію №1 (Додаток №1 до Договору), в якій визначили найменування товару - вугілля кам`яне марки ДГ (13-100), кількість - 1273 т, ціна за одиницю - 2849,99 грн (без ПДВ) та загальну суму поставки - 3 628 037,27 грн (без ПДВ).

Позивач стверджує, що ним 16.08.2021 за допомогою сервісу документообігу «Вчасно» направлялася відповідачу рознарядка №ПК-7/1835 від 16.08.2021.

Згідно долученої позивачем до матеріалів справи копії рознарядки №ПК-7/1835 від 16.08.2021 вбачається, що остання адресована відповідачу для відвантаження вугілля кам`яного марки ДГ (13-100) на наступні адреси виробничих підрозділів, зокрема, таким кінцевим отримувачам товару:

- Виробничому підрозділу пасажирське вагонне депо станції Миколаїв філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» (код підрозділу - 158) на адресу - пл. Привокзальна, 14 м. Миколаїв, 54020, код станції - 415207, код вантажоотримувача - 9840, код платника тарифу та додаткових витрат - 6804826, кількість - 268 т;

- Виробничому підрозділу Шевченківська вагонна дільниця філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» (код підрозділу - 159) на адресу - пров. Тараса Шевченка, 1. М. Сміла, Черкаська обл., 20705, код станції - 420008, код вантажоотримувача - 9839, код платника тарифу та додаткових витрат - 8128765, кількість - 201 т;

- Виробничому підрозділу вагонна дільниця станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» (код підрозділу - 410) на адресу -вул. Тунельна, 26, м. Жмеринка, Вінницька обл., 23100, код станції - 330009, код вантажоотримувача - 9757, код платника тарифу та додаткових витрат - 8128821, кількість - 201 т;

- Виробничому підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» (код підрозділу - 411) на адресу -вул. Проскурівська, 92, м. Хмельницький, 16500, код станції - 330704, код вантажоотримувача - 9787, код платника тарифу та додаткових витрат - 8128833, кількість - 603 т.

Рознарядка №ПК-7/1835 від 16.08.2021 підписана заступником директора філії «Пасажирська компанія» - Борнак Й.Й. та заступником директора філії «Пасажирська компанія» - Курта А.М.

Згідно долучених позивачем до матеріалів справи копій видаткових накладних вбачається, що відповідачем була здійснена наступна поставка:

- згідно видаткової накладної №99 від 12.10.2021 відповідачем було поставлено Виробничому підрозділу вагонна дільниця станції Жмеринка філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» товар - вугілля кам`яне марки ДГ (13-100) у кількості 201 т на суму 572 847,99 грн;

- згідно видаткової накладної №100 від 13.10.2021 відповідачем було поставлено Виробничому підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» товар - вугілля кам`яне марки ДГ (13-100) у кількості 68 т на суму 193 799,32 грн;

- згідно видаткової накладної №101 від 15.10.2021 відповідачем було поставлено Виробничому підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» товар - вугілля кам`яне марки ДГ (13-100) у кількості 69 т на суму 196 649,31 грн;

- згідно видаткової накладної №108 від 23.10.2021 відповідачем було поставлено Виробничому підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» товар - вугілля кам`яне марки ДГ (13-100) у кількості 207 т на суму 589 947,93 грн;

- згідно видаткової накладної №119 від 09.11.2021 відповідачем було поставлено Виробничому підрозділу вагонна дільниця станції Хмельницький філії «Пасажирська компанія» АТ «Українська залізниця» товар - вугілля кам`яне марки ДГ (13-100) у кількості 66 т на суму 188 099,34 грн.

Вказані видаткові накладні підписано кінцевими одержувачами та відповідачем та скріплені печатками підприємств без заперечень.

На підтвердження поставки даного товару сторонами також підписано акти прийому-передачі вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 №1 від 21.10.2021 на суму 572847,99 грн, №1 від 25.10.2021 на суму 193799,32 грн, №2 від 25.10.21 на суму 196649,31 грн, №3 від 03.11.2021 на суму 589947,93 грн, №4 від 22.11.2021 на суму 188099,34 грн.

Вищезазначені акти прийому-передачі вугілля кам`яного марки ДГ 13-100 підписані кінцевими одержувачами та відповідачем та скріплені печатками підприємств без заперечень.

З огляду на те, що письмову рознарядку було направлено позивачем 16.08.2021, враховуючи п. 3.1 Договору, відповідач був зобов`язаний поставити товар кінцевим отримувачам протягом тридцяти календарних днів, тобто у строк до 15.09.2021 включно, втім, як зазначає позивач, поставку товару відповідач згідно видаткових накладних №99 від 12.10.2021, №100 від 13.10.2021, №101 від 15.10.2021, №108 від 23.10.2021, №119 від 09.11.2021 та актів 1 від 21.10.2021, №1 від 25.10.2021, №2 від 25.10.21, №3 від 03.11.2021, №4 від 22.11.2021 здійснив з порушенням встановленого Договором строку, а товар у кількості 193 т в ПКВЧ-3 не поставив.

Позивач вказує, що відповідачем було порушено договірні зобов`язання та здійснено поставку товару кінцевим отримувачам з простроченням, у зв`язку з чим позивач, на підставі п. 7.2 та п. 7.3 Договору нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 212059,27 грн та штраф у розмірі 253962,61 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні норм ст. 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ч. 2 стю 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалося вище, за умовами п. 3.1 Договору постачальник здійснює поставку товару партіями на умовах DDP «Поставка зі сплатою мита», ІНКОТЕРМС (Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної Торгової Палати (редакція 2010 року) в пункти призначення за адресами та у кількості, які зазначені у рознарядці. Строк поставки товару - 30 календарних днів з дати отримання постачальником відповідної рознарядки.

В той же час, згідно п. 3.3 Договору рознарядка направляється замовником постачальнику у вигляді електронного документу за допомогою сервісу документообігу «Вчасно» (за посиланням https://vchasno.ua (надалі - «Сервіс), при цьому такий документ вважається отриманим постачальником з моменту присвоєння Сервісом статусу документу «Відправлений». Сторони погоджуються, що довідкові дані Сервісу, щодо наявності та/або руху електронних документів (внесення в Сервіс, передача, отримання, тощо) вважатимуться остаточним підтвердженням відповідного факту. Доказами належного отримання документів за допомогою Сервісу, серед іншого, можуть бути відповідна роздруківка повідомлення з Сервісу з поміткою зазначеного статусу документа або листа представника компанії, що надає послуги Сервісу, з відповідним підтвердженням надсилання рознарядки постачальнику, рознарядка підписується уповноваженими особами замовника з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Таким чином, за умовами вказаного Договору поставка товару здійснюється тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника (позивача) протягом 30 календарних днів з дати направлення рознарядки позивачем відповідачу у вигляді електронного документу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Згідно з ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За приписами ст. 1 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України «Про електронні довірчі послуги». Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

Відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа

Згідно з ч. 1 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.

У ч. 2 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону «Про електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині третій зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 23.09.2021 у справі № 910/17662/19.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення (ч.ч. 3-5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України).

За доводами позивача, ним 16.08.2021 за допомогою сервісу документообігу «Вчасно» направлялася відповідачу рознарядка №ПК-7/1835 від 16.08.2021.

Положеннями ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Якщо автор і адресат у письмовій формі попередньо не домовилися про інше, електронний документ вважається відправленим автором та одержаним адресатом за їх місцезнаходженням (для фізичних осіб - місцем проживання), у тому числі якщо інформаційна, телекомунікаційна, інформаційно-телекомунікаційна система, за допомогою якої одержано документ, знаходиться в іншому місці. Місцезнаходження (місце проживання) сторін визначається відповідно до законодавства.

У відповідності до ст. 124, п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, як письмові, речові та електронні докази.

За змістом положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Крім того, у справах господарської юрисдикції Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Суд наголошував, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18; від 29.08.2018 у справі №909/105/15; від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17; від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17).

Судом встановлено, що матеріали справи не містять, ні доказів направлення рознарядки №ПК-7/1835 від 16.08.2021 у вигляді електронного документу за допомогою сервісу документообігу «Вчасно», ні доказів її отримання, ні доказів її підписання уповноваженими особами замовника з використанням кваліфікованого електронного підпису. Позивачем навіть не зазначено електронну адресу відповідача на яку відповідна рознарядка ним відправлялася.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено, а судом не встановлено тих обставин, з якими положення погодженого сторонами договору пов`язують виникнення у відповідача обов`язку на постачання товару, а саме, початку перебігу строку - 30 календарних днів з дати направлення рознарядки замовником постачальнику, відповідно позивачем не доведено прострочення виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару та як наслідок відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій, зокрема, пеню у розмірі 212059,27 грн та штраф у розмірі 253962,61 грн, у зв`язку з чим суд визнає вимоги позивача необґрунтованими.

У зв`язку з відмовою у позові, судовий збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя М.В. Хабарова