Рішення

від 18.10.2023 по справі 908/2651/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 24/213/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2023 Справа № 908/2651/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Азізбекян Тетяни Анатоліївни, за участю секретаря судового засідання Зеленцової К.Ю., розглянувши матеріали справи №908/2651/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Фармако, (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Балукова, буд. 21)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН КРЕМІНЬ (69005, м. Запоріжжя, бульвар Центральний, буд. 25, ідентифікаційний код 37965667)

про стягнення 7543,66 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Лучко Н.І., довіреність від 23.12.2022 (в режимі відеоконференції)

від відповідача: Синько А.В., довіреність б/н від 25.08.2023

СУТЬ СПОРУ:

21.08.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю Фармако звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою від 18.08.2023 № 18/08-юр до Товариства з обмеженою відповідальністю АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН КРЕМІНЬ про стягнення заборгованості за договором поставки № ПК/133 від 19.05.2014 в розмірі 7543,66грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2023, наведену вище позовну заяву передано для розгляду судді Азізбекян Т.А.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки №ПК/133 від 19.05.2014 щодо не оплати отриманого товару, внаслідок чого сума основного боргу становить 7543,66 грн. Позов заявлено на підставі ст., ст. 15, 16, 20, 530, 610, 692 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 25.08.2023 відкрито провадження у справі 908/2651/23 за правилами спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 24/213/23. Судове засідання призначено на 20.09.2023 об 11 год. 00 хв.

13.09.2023 ТОВ Фармако подана заява про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції. Заява судом задоволена.

14.09.2023 відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та вказує на те, що в тексті позовної заяви не зазначено за якими саме видатковими накладними він вважає, що сума не сплачена та коли на його думку настав строк оплати за цими податковими накладними. У зв`язку з відсутністю в позовній заяві інформації про те, з чого складається сума позову та за який період, відповідач не може надати контррозрахунок. Крім того, зазначив про наявність форс-мажорних обставин з посиланням на п. 9.1. Договору та Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022. Вважає, що строк виконання зобов`язань по оплаті за спірними видатковими накладними не настав. Крім того, зауважує, що стягнення з відповідача заборгованості не відповідає принципу справедливості, оскільки кінцевий термін оплати припадає на час після початку війни, та вважає, що позивач також повинен взяти на себе тягар втрати вказаних товарів. Крім того, відповідач просив у випадку якщо суд не знайде підстав для відмови у задоволенні - відстрочити виконання рішення суду на один рік з моменту його винесення.

Також 14.09.2023 відповідачем подана заява про відстрочення виконання рішення.

В судовому засіданні 20.09.2023 оголошено перерву до 18.10.2023.

29.09.2023 позивачем подана суду відповідь на відзив, в якій позивач зокрема зазначив, що сума позову складається із вартості поставленого та неоплаченого товару згідно видаткових накладних. Перелік видаткових накладних із сумами заборгованості за отриманий товар, дата настання оплат згідно накладних, період виникнення заборгованості вказано в Додатку №1 до позовної заяви. Крім того дати настання оплати вказані на кожній із видаткових накладних. Також, позивач зазначив про відсутність форс-мажорних обставин для відповідача. Крім того, позивач заперечив проти надання відстрочки виконання рішення суду на один рік з моменту його винесення.

Відповідно до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового засідання 18.10.2023 за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Позивач підтримав вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач свою правову позицію виклав у відзиві на позовну заяву. Просить суд відстрочити виконання рішення суду на один рік з моменту його винесення.

В засіданні 18.10.2023 судом, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Суд повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

19.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фармако (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аптека низьких цін Кремінь (Покупець) укладено Договір поставки № ПК/133, за умовами якого (п. 1.1.) Постачальник зобов?язується поставити і передати у власність Покупцеві, а Покупець прийняти та оплатити певний Товар, асортимент, кількості та ціна якого, зазначені у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 1.2.договору предметом поставки є наступний товар: 1.2.1. лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Загальна кількість та асортимент товару, що поставляється за договором, складається з кількості та асортименту товару, погоджених сторонами та вказаних в підписаних видаткових накладних на передачу товару (п. 2.2 Договору).

Відповідно до п. 4.1 договору (в редакції протоколу розбіжностей від 19.05.2014) право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця в момент передачі товару Покупцеві та підписання ним видаткової накладної на товар .

Пунктом 6.1 договору сторони узгодили, що оплата Покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або з відстроченням платежу. При цьому порядок оплати товару за цим договором (попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) визначається Постачальником при поданні Замовлення на поставку Покупцем.

Згідно з п. 6.2 договору при здійсненні Покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого Покупець зобов?язаний здійснити оплату за Товар на користь Постачальника, вказується Постачальником у видатковій накладній на Товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки товару Покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання Постачальником Покупцю рахунку-фактури для оплати Товару відстроченням платежу не є обов`язковим.

Відповідно до п. 6.3 договору при здійсненні Покупцем оплати товару за цим договором шляхом попередньої оплати, така оплата має бути здійснена протягом 2 банківських днів з дня отримання Покупцем рахунку-фактури.

Згідно з п. 12.7 договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 09.08.2018 ) даний договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2018, але в будь-якому випадку, до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення або зміну умов цього Договору за один місяць до закінчення строку дії Договору, він вважається продовженим на кожен наступний рік на тих самих умовах, які передбачені Договором.

Сторонами доказів розірвання, припинення чи визнання недійним договору суду не надано.

Також, 31.12.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю Фармако (сторона - 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю Аптека низьких цін Кремінь (сторона - 2) укладено угоду про використання електронних документів із застосуванням ЕЦП/ЕП.

Відповідно до п. 2.1. Угоди - цією угодою сторони погоджуються з метою та у зв?язку із виконанням своїх зобов?язань за будь-якими договорами, які укладені між сторонами, або які будуть укладені в майбутньому (надалі за текстом - Договори) здійснювати електронний обмін документами за допомогою телекомунікаційних каналів зв`язку та/або електронних носіях, підписаними ЕЦП/ЕП в порядку, обумовленою цією угодою.

Згідно п. 2.2. Угоди електронний обмін документами здійснюється в рамках виставлення та отримання актів зміни вартості раніше поставленого товару, видаткових накладних. За згодою сторін перелік документів може бути змінений.

Відповідно до п. 2.4. Угоди сторони визнають, що отримання документів в електронному вигляді та підписані ЕЦП/ЕП в порядку, визначеному цією Угодою, еквівалентні отриманню документів на паперовому носії і є необхідною та достатньою умовою, яка дозволяє встановити що електронний документ походить від сторони, що його направила.

Згідно п. 4.2 Угоди - Отримуюча Сторона при надходженні від Направляючої Сторони документа в електронному вигляді за допомогою телекомунікаційних каналів зв?язку не пізніше 5 (п?яти) робочих днів перевіряє наявність ЕЦП/ЕП направляючої Сторони, повідомляє відправника про отримання або відхилення електронного документа, формує документ, накладає власну ЕЦП/ЕП та направляє підприємству-адресату.

В разі необхідності внесення корегувань в направлений засобами електронного документообігу документ, Направляюча сторона складає відповідний інформативний лист та направляє відкоригований документ та інформаційний лист Отримуючій Стороні (п. 4.3 Угоди).

Відповідно до п. 4.4 Угоди в разі, якщо Направляюча сторона не отримала від Отримуючої сторони протягом 5 робочих днів повідомлення про отримання документа в електронному вигляді та/або підписаний Отримуючою стороною документ в електронному вигляді, або мотивовану відмову від прийняття зазначених документів, при наявності підтвердження оператора електронного документообігу доставки документа Отримуючій Стороні, то такий документ вважається отриманим Отримуючою стороною.

Пунктом 5.6 Угоди сторони обумовили, що ця угода вступає в силу з моменту підписання сторонами та діє до 31.12.2021, але в будь якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Угода автоматично продовжує свою дію на тих самих умовах на кожний послідуючий рік, якщо жодна із сторін не повідомить письмово другу сторону про припинення дії Угоди за десять календарних днів до закінчення строку дії угоди.

Сторонами доказів письмового повідомлення припинення дії Угоди суду не надано.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар (лікарські засоби та вироби медичного призначення), проте відповідач порушив умови договору і своєчасно не оплатив вартість отриманого товару у повному обсязі.

Так, згідно акту звіряння станом на 31.03.2023 дебіторська заборгованість відповідача перед позивачем становила 105 634,49 грн. За період з 01.04.2023 по дату подання позову (остання поставка мала місце 09.05.2023) позивачем було поставлено товар на загальну суму 536257,19 грн. Відповідачем за цей період оплачено кошти в розмірі 634348,02 грн. (остання оплата була 06.06.2023), що підтверджується відомістю розрахунків з клієнтом за період 01.04.2023 - 31.06.2023, актом звіряння станом на 30.06.2023.

Отже, заборгованість відповідача по оплаті складає 7543,66 грн.

Дану суму заборгованості підтверджено відповідачем в акті звірки між сторонами за 2 квартал 2023 року, станом на 30.06.2023.

Позивач зазначив, що при зарахуванні коштів, які надходили від відповідача застосував п. 6.6. Договору, відповідно до якого - якщо Постачальником здійснюється дві та більше поставок Товару на користь Покупця, грошові суми, що отримує Постачальник від Покупця за цим Договором, покривають заборгованість Покупця перед Постачальником в порядку черговості, починаючи з першої очікуваної оплати (самої ранньої дати кінцевого строку оплати, який зазначений у видаткових накладних), яку зобов`язаний здійснити Покупець за цим Договором, за видатковими накладними в порядку зростання дати кінцевого строку оплати грошових сум за видатковими накладними на Товар, який постачався, незалежно від того, що вказано Покупцем в призначенні платежу при здійсненні оплати.

06.06.2023 відповідачем було здійснено оплату в розмірі 3984,24 грн. (копія виписки з банку міститься в матеріалах справи), яку позивачем в силу п. 6.6. Договору було зараховано в оплату за товар за попередніми видатковими накладними, по яким настав строк оплати і частину з цієї суми в розмірі 624,29 грн. було зараховано в якості часткової оплати за товар по видатковій накладній 423618/0 від 08.05.2023.

Видаткові накладні, по яким існує заборгованість підписані уповноваженою особою відповідача, з урахуванням укладеної між сторонами Угоди, із застосуванням ЕЦП, що підтверджується відміткою Документ прийнято контрагентом, проставлений ЕЦП уповноваженої особи відповідача та ЕЦ Печатка відповідача, та випискою/квитанцією із М.Е.DОС по кожній видатковій накладній про факт затвердження документа відповідачем із статусом ДОКУМЕНТ ЗАТВЕРДЖЕНО із інформацію про особу, яка підписала документ та проставила електронну печатку Покупця та направлення такого повідомлення позивачу.

Оскільки відповідачем повністю оплата за поставлений товар не здійснена, зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з відповідача 7543,66 грн. основного боргу.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін врегульовані договором, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Зі змісту п. 6.2 Договору вбачається, що сторонами узгоджено, що при здійсненні Покупцем оплати Товару за цим Договором з відстроченням платежу строк, протягом якого Покупець зобов`язаний здійснити оплату за Товар на користь Постачальника, вказується Постачальником у видатковій накладній на Товар, який поставляється. При цьому перебіг такого строку починається від дати поставки Товару Покупцю, що вказана у видатковій накладній. Надання Постачальником Покупцю рахунку-фактури для оплати Товару відстроченням платежу не є обов`язковим.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати. Покупець зобов`язаний сплатити повну ціну переданого товару.

У кожній видатковій накладній вказано - дата оплати: 23.05.2023 та 24.05.2023.

Тобто, обов`язок щодо оплати поставленого товару встановлено до - 23.05.2023 та до 24.05.2023.

Матеріали справи свідчать, що відповідачем оплата товару, у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з позовом у даній справі заборгованість відповідача за отриманий товар за Договором поставки № ПК/133 від 19.05.2014 становить 7543,66 грн.

За змістом положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення наведено й у статтях 525, 526 ЦК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Стосовно посилань відповідача на те, що в позовній заяві не міститься інформація про те, з чого складається сума позову, за який період виникла заборгованість, коли настав строк оплати за Договором та за якими саме видатковими накладними не сплачена сума заборгованості, то судом ці доводи відхиляються, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, перелік видаткових накладних із сумами заборгованості за отриманий товар, датами настання строків оплати згідно видаткових накладних, періодом виникнення заборгованості міститься в Додатку №1 до позовної заяви. Також,строк оплати за отриманий товар вказаний в кожній із спірних видаткових накладних.

Крім того, в матеріалах справи міститься акти звіряння розрахунків, які підписані відповідачем без жодних зауважень та претензій.

При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

Тобто, відповідач знає про існуючу заборгованість, а зазначені твердження відповідача суд розцінює як спосіб уникнення від відповідальності та виконання умов договору.

Щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини, які є підставою для відмови у позовних вимогах, суд зазначає таке.

У контексті приписів ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов?язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Тобто, в будь-якому разі сторона зобов?язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. Кожен такий випадок оцінюється судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25 січня 2022 р. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення: (2) те, що обставини с форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. При цьому той факт, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що їх наявність може бути засвідчена відповідним компетентним органом.

Пунктом 9.1. Договору Сторони погодили, що у випадку виникнення форс-мажорних обставин, а також інших обставин подібного роду, які знаходяться поза межами розумного контролю Сторін та які впливають на виконання Сторонами зобов?язань за цим Договором, строки виконання таких зобов?язань продовжуються на строк строку дії вказаних обставин, якщо вони значною мірою впливають на виконання в належний строк всього Договору чи тієї його окремої частини, яка підлягає виконанню після настання форс-мажорних обставин.

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований Всім кого це стосується, Торгово-промислова палата України (далі - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14 -1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні. Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Суд зазначає, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання.

В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, військові дії вважаються форс-мажорними обставинами, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору.

Відповідно до пункту 6.2 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору.

Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. При цьому закон звільняє від відповідальності за порушення зобов`язань, якщо воно стало саме наслідком форс-мажору.

Отже, визначення форс-мажору передбачає, що сам по собі воєнний стан не може бути автоматично форс-мажором, для визнання його таким обов`язково щоб він безпосередньо спричинив неможливість виконати те чи інше договірне зобов`язання.

Таким чином, ознаками форс-мажорних обставин є наступні: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності.

Господарський суд наголошує, що форс-мажор (у даному випадку військова агресія рф проти України) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для підприємницької діяльності.

Сторона, яка посилається на вищезгадані обставини, повинна довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за договором.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

Також суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання. Іншими словами, сама по собі війська агресія рф проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.

Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Вище наведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Також суд звертає увагу, що, статтею 3 ЦК України закріплено, що одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості.

Введення на території України режиму воєнного стану є загальновідомою обставиною, проте всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому становищі, тому позивач у справі (Товариство з обмеженою відповідальністю Фармако) також знаходиться в несприятливому економічному становищі, а отже правомірно очікує на сплату йому відповідачем боргу за Договором поставки № ПК/133 від 19.05.2014.

Також, суд зазначає, що відповідач не повідомляв позивача про настання форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання зобов`язань за договором, не було надано документа або будь-яких доказів.

Відповідно до п. 9.3. Договору обидві сторони цього договору зобов`язанні терміново, в письмовій формі повідомити одна одну про початок та кінець дії форс-мажорних обставин, що перешкоджають виконанню зобов`язань за цим Договором.

Отже, твердження відповідача, що договір не визначає строків такого повідомлення є безпідставними.

Відповідач вважає, що про наявність форс-мажорних обставин відповідач повідомив позивача у своєму відзиві.

Проте, відзив відповідачем відправлений позивачу 14.09.2023, тобто, форс-мажорні обставини для відповідача настали у вересня 2023 року, тобто після порушення зобов?язань по оплаті товару (кінцевий строк оплати 23.05.2023 та 24.05.2023) та після звернення позивачем за захистом своїх прав до суду.

Крім того, суд зауважує, що відзив не є належним повідомленням про настання форс-мажорних обставин.

Отже, відповідачем не надано доказів дотримання порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати.

Відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості проведення покупцем своєчасного розрахунку.

Лист Торгово-промислової палати України вих. № 2021/02.0-7.1 від 28.02.2022 адресований всім, кого він стосується, а не конкретно відповідача.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання господарського зобов`язання.

Матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив виконання обов`язку за договором.

Дослідивши наведені відповідачем обставини та подані в їх обґрунтування докази, суд вважає, що надані документи жодним чином не свідчать про відсутність вини відповідача у виникненні заборгованості і здійсненні з його боку конкретних дій щодо вжиття усіх можливих заходів для виконання зобов`язань за договором поставки № ПК/133 від 19.05.2014.

Отже, посилання відповідача на введення на території України воєнного стану, що є форс-мажорною обставиною, та, на думку відповідача, звільняє його від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, є необґрунтованим та безпідставним.

Щодо доводів відповідача стосовно того, що стягнення з відповідача заборгованості не відповідає принципу справедливості, оскільки кінцевий термін оплати припадає на час після початку війни, суд вважає за необхідне зазначити, що укладаючи вказаний договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

Таким чином, відповідачем факт порушення взятих на себе зобов`язань за умовами Договору в частині своєчасної і повної оплати за отриманий товар належними і допустимими доказами, в розумінні ст., ст. 76, 77 ГПК України, не спростований.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Доводи відповідача суд визнав хибними.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, відповідачем заявлено клопотання про відстрочку виконання рішення суду у даній справі на один рік з моменту його винесення.

Розглянувши вказане клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

По-перше відповідно до ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п., п.1, 7 ст. 193 ГК України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина 2 статті 193 ГК України).

В обґрунтування клопотання про надання відстрочки відповідач посилається на військову агресію збройних сил Російської Федерації проти України, введення на території України режиму воєнного стану, як наслідок втратою частини вартості товару підприємства, стратегічне важливе значення підприємства відповідача для життєзабезпечення населення у постраждалих районах, та необхідністю відновлення платоспроможності підприємства відповідача.

Як вже зазначалось судом, війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Тобто, в даному випадку саме відповідач повинен довести, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання рішення суду.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21.

Однак, належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що введення воєнного стану є форс-мажорними обставини саме у випадку, що стосується своєчасного і повного виконання відповідачем умов Договору поставки № ПК/133 від 19.05.2014 відповідач не надав.

По-друге, відповідно до ч. 1 ст. 239 ГК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Умовою для надання відстрочки виконання рішення суду є встановлення судом факту наявності виняткових обставини, що ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення у справі. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, суд повинен врахувати викладені відповідачем обставини, матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до приписів частин 1-3 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Законодавець визначає, що відстрочка це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Таким чином, запроваджений процесуальними нормами права механізм відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.

Отже, питання щодо надання відстрочки або розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

Суд зауважує, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фармако, також перебуває в умовах воєнного стану.

По-третє, відповідачем на підтвердження його аргументів щодо потенційної неплатоспроможності надано виключно довідки з банків АТ КБ Приватбанк, АТ ОТП БАНК про відсутність достатньо коштів для здійснення розрахунків з позивачем станом на кінець дня 05.09.2023 та 06.09.2023.

Проте, надання довідки про наявність коштів на певну дату не свідчить, про відсутність коштів у відповідача взагалі.

Крім того, суд відзначає, що складний фінансовий стан підприємства не є беззаперечною підставою для надання відстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку.

Тобто, в будь-якому випадку відсутність коштів, тяжкий фінансовий стан боржника не є винятковими обставинами, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не є підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Частина 2 статті 617 ЦК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, не вважається обставиною, яка є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, згідно усталеної судової практики не вважаються такими, що звільняють від відповідальності, випадками, зокрема, недотримання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, необхідних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. Це так звані фактори звичайного комерційного ризику, які не можуть бути підставою для звільнення від обов`язку виконати договір.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Поряд з цим, надання відстрочки виконання рішення суду є правом, а не обов`язком суду. Посилання відповідача на обставини, які не підтвердженні засобами доказування, не вказують на ускладнення або неможливість виконання рішення суду та не є підставою для надання розстрочки суб`єкту господарювання.

За таких обставин, відповідачем не подано належних доказів, які свідчать про наявність виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, подані боржником докази не можуть розцінюватись як належні докази на підтвердження факту неможливості виконання рішення.

З огляду на викладене, зважаючи на відсутність доказів на підтвердження виняткових обставин, правові підстави для задоволення клопотання про відстрочення виконання рішення суду відсутні.

Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст., ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою АПТЕКА НИЗЬКИХ ЦІН КРЕМІНЬ (69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 25, ідентифікаційний код 37965667) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фармако (вул. Балукова, буд. 21, м. Вишневе, Києво-Святошинський район, Київська область, 08132, ідентифікаційний код 20037376) 7543 (сім тисяч п`ятсот сорок три) грн 66 коп. основного боргу та 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26.10.2023.

СуддяТ.А. Азізбекян