Рішення

від 10.10.2023 по справі 916/3024/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса:://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" жовтня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3024/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Степанової Л.В.

при секретарі судового засідання Крайнюк А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Явченко Д.В.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 6347242,89грн

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулася до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» 6397242,89грн.

В обґрунтування позовних вимог Одеська міська рада посилається на неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» умов укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 06.09.2018р.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.11.2022р відкрито провадження у справі №916/3024/22, ухвалено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради, та призначено підготовче засідання на 13.12.2022р о 12:50.

В підготовчому засіданні від 13.12.2022р було оголошено перерву на 24.01.2023р о 11:40 про що зазначено в протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.12.2022р повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.

29.11.2022р за вх.суду№26973/22 третя особа надала до суду пояснення щодо позовних вимог.

В підготовчому засіданні від 24.01.2023р було оголошено перерву на 09.03.2023р о 12:00 про що зазначено в протоколі судового засідання.

В підготовчому засіданні від 09.03.2023р було оголошено перерву на 21.03.2023р о 12:10 про що зазначено в протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 09.03.2023р повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.

В підготовчому засіданні від 21.03.2023р було оголошено перерву на 27.04.2023р о 10:50 про що зазначено в протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.03.2023р повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.

Однак у зв`язку із повідомленням про замінування будівлі суду та евакуацію відвідувачів та працівників суду, засідання 27.04.2023р о 10:50 не відбулося.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.04.2023р призначено підготовче засідання на 09.05.2022р о 12:20 та повідомлено учасників справи про дату та час підготовчого засідання.

В підготовчому засіданні від 09.05.2023р було оголошено перерву на 15.05.2023р о 12:00 про що зазначено в протоколі судового засідання.

В підготовчому засіданні від 15.05.2023р було оголошено про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.05.2023р закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 20.06.2023р о 12:20 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

В судовому засіданні від 20.06.2023р було оголошено перерву на 03.08.2023р о 12:20 про що зазначено в протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.06.2023р повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

03.08.2023р за вх.суду№26393/23 відповідач звернувся до суду з заявою про розстрочку виконання рішення в якій просить розстрочити виконання рішення на 12 місяців шляхом стягнення боргу рівними частинами до 30 числа кожного місяця.

У зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. у відпустці з 03.07.2023р по 17.08.2023р включно, підготовче засідання 03.08.2023р о 12:20 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з відпустки, ухвалою суду від 15.08.2023р призначено судове засідання на 30.08.2023р о 10:40 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

В судовому засіданні від 30.08.2023р було оголошено перерву на 14.09.2023р о 10:50 про що зазначено в протоколі судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.08.2023р повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

Однак, у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 12.09.2023р по 20.09.2023р включно, судове засідання 14.09.2023р о 10:50 не відбулося.

Враховуючи повернення судді Степанової Л.В. з лікарняного, ухвалою суду від 21.09.2023р призначено судове засідання на 10.10.2023р о 10:40 та повідомлено учасників справи про дату та час судового засідання.

В судовому засіданні від 10.10.2023р було оголошено вступну та резолютивну частини рішення по справі №916/3024/22.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

09.09.2018р між Одеською міською радою (позивач, Орендодавець) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» (відповідач, Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:37:006:0003, площею 51749га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Онезька, 1, терміном до 19.01.2058р для експлуатації виробничо-складського паливного комплексу (далі договір).

Відповідно до п. 1.2. договору, земельна ділянка, загальною площею 51749 га, кадастровий номер 5110137300:37:006:0003, належить на праві комунальної власності Територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради, право власності на яку 03.10.2014р зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області, номер запису про право власності: 7260878, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 471731251101.

Згідно з п. 2.1. договору в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 51749 га, у тому числі по угіддях: під залізницями - 0,7554га; капітальна одноповерхова - 0,1854га; тимчасова - 0,0133га; під спорудами - 0,0299га; під проїздами, проходами та площадками - 4,1909га.

Відповідно до п. 2.2. договору на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, а саме: нежилі будівлі та споруди, що належить ТОВ «Промспектр Плюс», на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.02.2018р приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. за реєстровим №767, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.02.2018р приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., номер запису про право власності: 24971768, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 193964851101.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що орендна плата за земельну ділянку розраховується у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вноситься у грошовій безготівковій формі.

Згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.10.2022р №311701067 право власності на об`єкт нерухомого майна - нежилі будівлі та споруди загальною площею 1512,6кв.м на земельній ділянці із кадастровим номером: 5110137300:37:006:0003 загальною площею 51749кв.м зареєстровано за ТОВ «Промспектр Плюс» на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2018р серія та №767.

Як вказує позивач, у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Промспектр плюс» умов укладеного між сторонами договору оренди землі від 06.09.2018р в частині повної та своєчасної сплати орендної плати Одеська міська рада вже зверталась до Господарського суду Одеської області з позовом. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 01.04.2021р по справі №916/3708/20 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» на користь Одеської міської ради 1509683,82грн заборгованості по орендній платі, 26052,40грн пені, 10147,06грн 3% річних, 988,36грн інфляційних витрат та 23203,07грн витрат по сплаті судового збору.

Позивач зазначає, що з вересня 2020 року ТОВ «Промспектр плюс», порушуючи умови договору, не сплачує орендну плату та здійснює безоплатне користування зазначеною земельною ділянкою, що прямо суперечить положенням статті 206 Земельного кодексу України та статті 21 Закону України «Про оренду землі». Згідно п. 2.3. договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки, на дату укладання договору становить: 60387352,70грн згідно з витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси від 15.05.2018р №989, складеним Відділом у м. Одесі Головного управління Держгеокадастру у Одеській області. Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради складений розрахунок розміру орендної плати, який підлягає сплаті за вказаним договором: 3019367,64грн * 1,00 (інд. 2018р) * 1,00 (інд. 2019р) = 3019367,64грн (орендна плата за 2020р), 3019367,64грн* 1,00 (інд. 2020р) = 3019367,64грн (орендна плата за 2021р), 3019367,64грн/12 = 251613,97грн (щомісячно). 3019367,64грн *1,10 (інд. 2021р) = 3321304,41грн (орендна плата за 2022р), 3321304,41грн/12 = 276775,34грн (щомісячно).

Позивач вказує, заборгованість станом на 01.09.2020р стягується згідно з рішенням суду від 01.04.2021р у справі №916/3708/20.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо своєчасної та повної оплати орендної плати, позивач, на підставі п.4.7. договору нарахував пеню у сумі 32547,13грн та на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував 3% річних у сумі 83576,69грн та інфляційні втрати у сумі 317867,96грн.

Враховуючи викладене, позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 5963251,11грн заборгованості з орендної плати, 32547,13грн пені, 83576,69грн 3% річних, 317867,96грн інфляційних втрат.

Третя особа у своїх поясненнях щодо позовних вимог посилається на ті ж самі обставини що і позивач у позовній заяві.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав, однак звернувся о суду з заявою про розстрочку виконання рішення суду в якій просить розстрочити виконання рішення на 12 місяців шляхом стягнення боргу рівними частинами до 30 числа кожного місяця.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні докази у сукупності та надавши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, 09.09.2018р між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 5110137300:37:006:0003, площею 51749га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Онезька, 1, терміном до 19.01.2058р для експлуатації виробничо-складського паливного комплексу.

Згідно з п. 2.1. договору в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 51749 га, у тому числі по угіддях: під залізницями - 0,7554га; капітальна одноповерхова - 0,1854га; тимчасова - 0,0133га; під спорудами - 0,0299га; під проїздами, проходами та площадками - 4,1909га.

Відповідно до п. 2.2. договору на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, а саме: нежилі будівлі та споруди, що належить ТОВ «Промспектр Плюс», на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.02.2018р приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. за реєстровим №767, право власності на які зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.02.2018р приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., номер запису про право власності: 24971768, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 193964851101.

Згідно з актуальною інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.10.2022р №311701067 право власності на об`єкт нерухомого майна - нежилі будівлі та споруди загальною площею 1512,6кв.м на земельній ділянці із кадастровим номером: 5110137300:37:006:0003 загальною площею 51749кв.м зареєстровано за ТОВ «Промспектр Плюс» на підставі договору купівлі-продажу від 22.02.2018р серія та №767.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що орендна плата за земельну ділянку розраховується у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та вноситься у грошовій безготівковій формі.

Як вказує позивач, у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Промспектр плюс» умов укладеного між сторонами договору оренди землі від 06.09.2018р в частині повної та своєчасної сплати орендної плати Одеська міська рада вже зверталась до Господарського суду Одеської області з позовом. Так, рішенням Господарського суду Одеської області від 01.04.2021р по справі №916/3708/20 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» на користь Одеської міської ради 1509683,82грн заборгованості по орендній платі, 26052,40грн пені, 10147,06грн 3% річних, 988,36грн інфляційних витрат та 23203,07грн витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ч.4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.ст. 1, 2 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтями 1,3,4,5 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 21 Закону України Про оренду землі встановлено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до п.п.14.1.147. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з п.п.14.1.72. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Положеннями п. 287.1. ст. 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Таким чином, плата за землю здійснюється в залежності від суб`єкта належності земельної ділянки: власником землі сплачується земельний податок, а орендарем за договором оренди землі - орендна плата.

Згідно з п.п.288.1. - 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Виходячи з системного аналізу норм земельного та податкового законодавства України, орендна плата за земельну ділянку, яка перебуває в державній або в комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України), з іншого - є однією з форм плати за землю як обов`язкового платежу в складі податку на майно нарівні із земельним податком (пп.14.1.147 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України).

Разом з тим основною підставою для нарахування орендної плати за землю є саме договір оренди земельної ділянки (ч.2 ст.21 Закону України "Про оренду землі", п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що орендна плата за земельну ділянку розраховується у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Суд зазначає, що будь яких змін щодо розміру орендної плати сторонами в договір не вносилися, у зв`язку з чим орендна плата розраховується у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки цієї земельної ділянки.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду викладену у постанові Касаційного адміністративного суду №814/1786/16 від 02.09.2020р де встановлено, що річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

Частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону України Про оренду землі істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку їі внесення, перегляду та відповідальності за їі несплату.

Таким чином, з урахуванням положень статті 632 Цивільного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України і статей 15, 21 Закону України Про оренду землі нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 13.06.2019р у справі №910/11764/17, від 20.11.2018р у справі №908/4582/15 та від 04.11.2020р у справі №904/1283/19.

Судом встановлено, що рішенням Одеської міської ради від 29.06.2016р №756-VII «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси та встановлено, що нормативна грошова оцінка, зазначена в пункті 1 цього рішення, застосовується з 01.01.2017р.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, наданого Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області від 15.05.2018р №989, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 51749га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Онезька, 1, за кадастровим номером 5110137300:37:006:0003, складає 60387352,70грн.

Орендна плата розрахована у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки. З урахуванням зазначеного Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради складений розрахунок заборгованості по орендній платі за вищевказаним договором наступним чином: 3019367,64грн * 1,00 (інд. 2018р) * 1,00 (інд. 2019р) = 3019367,64грн (орендна плата за 2020р), 3019367,64грн* 1,00 (інд. 2020р) = 3019367,64грн (орендна плата за 2021р), 3019367,64грн/12 = 251613,97грн (щомісячно). 3019367,64грн *1,10 (інд. 2021р) = 3321304,41грн (орендна плата за 2022р), 3321304,41грн/12 = 276775,34грн (щомісячно).

Згідно з п. 4.3. договору орендна плата вноситься за базовий податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця на протязі 30 календарних днів, слідуючи за останнім календарним днем звітного місяця.

Відповідно до п. 4.4. договору орендар не звільняється від орендної плати і сплачує її незалежно від результатів його господарської діяльності.

Згідно з п.п. 9.1.2. п. 9.1 договору орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Станом на день розгляду справи, рішення Одеської міської ради від 29.06.2016р №756-VII «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Одеси» є чинним.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 2. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Частиною 2 ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що районні у містах ради (у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють управління рухомим і нерухомим майном та іншими об`єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах, формують, затверджують, виконують відповідні бюджети та контролюють їх виконання, а також здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, в обсягах і межах, що визначаються міськими радами.

Відповідно до ч. ч. 1,4 ст. 54 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Витяг з технічної документації є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Він складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради.

Нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, затверджується рішенням відповідної сільської, селищної чи міської ради.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 у справі №635/4233/19 зазначає, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.

Відповідно до статті 289 Податкового кодексу України нормативно-грошова оцінка землі підлягає щорічній індексації на індекс інфляції, що публікується Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру.

За приписами п. 289.2 ст. 289 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року.

Судом встановлено, що орендна плата за земельну ділянку площею 51749га, розрахована Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради згідно з Витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки м. Одеси, наданого Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області від 15.05.2018р №989, нормативна грошова оцінка земельної ділянки, площею 51749га що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Онезька,1, за кадастровим номером 5110137300:37:006:0003, складає 60387352,70грн у розмірі 5% від нормативної грошової оцінки.

Згідно до ст. 193 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Під час розгляду справи позивач надав до суду докази часткової сплати відповідачем заборгованості у сумі 50000,00грн.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 231 Господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи, що відповідачем сплачено заборгованість у сумі 50000,00грн, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у сумі 50000,00грн.

Станом на день розгляду справи заборгованість з орендної плати у сумі 5913251,11грн відповідачем не сплачена, доказів спростовуючих позовні вимоги відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати у розмірі 5913251,11грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 32547,13грн слід зазначити наступне.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Отже, виходячи з матеріалів справи, відповідач виконав свої зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами. Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). За приписами ст. 612 цього ж Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ст. 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання штрафні (господарські) санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня). Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін

Пунктом 4.7 договору передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цими договорами, справляється пеня.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 32547,13грн, вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягає пеня у сумі 32547,13грн.

Щодо стягнення з відповідача 317867,96грн інфляційних втрат та 83576,69грн 3% річних слід зазначити наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних у сумі 83576,69грн, вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних у сумі 83576,69грн.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 317867,96грн, вважає його вірним та зазначає, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 317867,96грн.

Під час розгляду справи відповідач звернувся до суду з заявою про розстрочку виконання рішення в якій просить розстрочити виконання рішення на 12 місяців шляхом стягнення боргу рівними частинами до 30 числа кожного місяця.

В обґрунтування своєї заяви, відповідач посилається на введення в Україні карантину спричиненого короновірусом та введення в Україні з 24.02.2022р воєнного стану.

Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

За приписами п.2 ч.6 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також, серед іншого, враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору та наявність стихійного лиха, інших надзвичайних подій тощо.

При цьому, розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд також повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Положення Господарського процесуального кодексу України не містять конкретного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 ГПК України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно п.3 ч.4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України вирішуючи питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує надзвичайні події тощо.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018р у справі №910/18036/17, від 23.10.2019р. у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019р. у справі № 902/761/18, від 04.12.2019р. у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020р. у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, 17.10.2019р. набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

На думку суду, ТОВ «Промспектр Плюс» не доведено, що існують виключні обставини, які унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення.

Відповідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України»).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності, позовні вимоги Одеської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради підлягають задоволенню в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» 5913251,11грн заборгованості за договором оренди землі, 32547,13грн пені, 83576,69грн 3% річних, 317867,96грн інфляційних втрат, як обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі, в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» заборгованості з орендної плати у сумі 50000,00грн провадження у справі підлягає закриттю.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 95958,64грн покласти на відповідача, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 86, 129, ст.ст. 231, 232-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Одеської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 6347242,89грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» (65033, м. Одеса, вул. Онезька, 1, код ЄДРПОУ 41923552) на користь Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 26597691) 5913251,11грн заборгованості за договором оренди землі, 32547,13грн пені, 83576,69грн 3% річних, 317867,96грн інфляційних втрат, 95958,64грн судового збору.

Наказ видати згідно зі ст. 327 ГПК України.

3. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» про розстрочення виконання рішення відмовити.

4. Провадження у справі №916/3024/22 за позовом Одеської міської ради до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспектр Плюс» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради про стягнення 6347242,89грн в частині основної заборгованості в розмірі 50000,00грн закрити.

Повне рішення складено та підписано 25 жовтня 2023 р. у зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 19.10.2023р по 24.10.2023р включно.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Степанова