Рішення

від 25.10.2023 по справі 916/516/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/516/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИМАН" ЛТД

до Спрощеного акціонерного товариства "СУДАЛП"

про стягнення 65817,22 євро

за участю представників

від позивача - Довгаль О.О.

від відповідача - не прибули

До суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИМАН" ЛТД до Спрощеного акціонерного товариства "СУДАЛП" про стягнення 65817,22 євро заборгованості за контрактом на поставку взуття № 1 від 30.08.2022, з яких - 54126 євро основного боргу, 11691,22 євро пені, нарахованої станом на 01.02.2023.

Ухвалою від 13.02.2023 позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків - 10 днів з моменту отримання ухвали.

21.02.2023, у встановлений строк, позивач подав докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 27.02.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.08.2023, зупинено провадження до 23.08.2023 у зв`язку з необхідністю повідомлення відповідача-нерезидента про розгляд справи.

До суду 29.06.2023 надійшли докази вручення французькою жандармерією відповідачу ухвали суду та позовної заяви з додатками, перекладені на французьку мову.

При цьому, 23.08.2023 позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, якою він просить стягнути з відповідача 69876,67 євро заборгованості за контрактом на поставку взуття № 1 від 30.08.2022, посилаючись на те, що ним додатково нараховано ще 4059,45 євро пені, а саме - розрахунок пені проведено вже станом на 26.02.2023, тобто дню, що передує відкриттю провадження у справі.

Ухвалою від 23.08.2023 розгляд справи відкладено.

Ухвалою від 20.09.2023 прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог, закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 18.10.2023

Відповідно до п. 8 Роз`яснення Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справу за участю іноземних підприємств і організацій" зазначено, що суд може прийняти рішення навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення, якщо з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців.

З огляду на викладене, суд враховує, що з дати направлення 28.03.2023 ухвали суду про відкриття провадження, перекладеної на французьку мову, на адресу відповідача минуло 6 місяців, то суд може прийняти рішення.

23.10.2023 позивачем подано клопотання про стягнення судових витрат в сумі 101324,20 грн, з яких 41774,20 грн судового збору, 8150 грн витрати на правничу допомогу та 51400 грн витрат на залучення перекладача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛИМАН» ЛТД з 2018 року є офіційним дистриб`ютором з продажу домашнього взуття українського виробника Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕЛСТА», що підтверджується копією договору купівлі-продажу (дистрибуції № 4 від 10.05.2018 року разом із додатковою угодою 1 та 7.

Між ТОВ «ЛИМАН» ЛТД (Україна, надалі - Позивач) та Спрощеним акціонерним товариством «СУДАЛП» (Французька Республіка, надалі - Відповідач) було укладено контракт на поставку взуття № 1 від 30.08.2022 року (додаток 2). В силу п.4. Розділу 12 даного контракту всі документи в електронному вигляді відправленні по електронній пошті, відскановані чи їх копії матимуть силу оригіналу та будуть доказом в суді до моменту їх обміну оригіналами між Сторонами (на цей час контракт з мокрою печаткою Покупця відсутній, а тому сторони керуються пунктом 4).

Згідно з п. 1. Розділу 1 даного Контракту, «Продавець» (ТОВ «ЛИМАН» ЛТД) продав, а Покупець (Спрощене акціонерне товариство «СУДАЛП») купив Товар на умовах EXW - Білгород-Дністровський (далі - «Товар»). Відповідно до п.2 Розділу 1 - під поняттям Товар мається на увазі: взуття домашнє і дорожнє для дорослих. Конкретний асортимент і цина на поставлений Товар зазначаються в Інвойсах, що є невід`ємною частиною цього Контракту.

Відповідно до п. 3 Розділу 3 Контракту, Продавець поставляє Товар на умовах EXW (INCOTERMS - 2020), зі свого складу, що знаходиться за адресою: Україна, Одеська область, м. Білгород- Дністровський.

В пункті 4 йдеться, що Продавець поставляє Товар протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати надходження письмової заявки Покупця на поставку Товару на умовах відстрочення платежу в 30 (тридцять) календарних днів з дати митного оформлення Товару (з дати виписки експортної митної декларації).

22 вересня 2022 року Позивач виставив Відповідачеві Рахунок-фактуру № 0-00000002 на суму 54126,00 євро за 8820 пар взуття. Разом із Товаром Відповідачеві було відправлено Рахунок- фактуру від 22.09.2022 року разом з інвойсом на англійській мові, пакувальний лист від 22.09.2022 року до рахунку-фактури разом із пакувальним на англійській мові, пояснення до рахунку-фактури разом із поясненням на англійській мові, оригінал сертифіката EUR.1 № А500.051642.

23.09.2022 Товар було завантажено на транспортний засіб перевізника з днз НОМЕР_1 , що підтверджується CMR № 511207. Згідно митної декларації № ОНП 960/500 від 23.09.2022 Товар було замитнено 23 вересня 2022 року.

28.09.2022 Товар згідно вищевказаної CMR№ 511207 було доставлено до Відповідача, що підтверджується його відміткою на ній в графі під № 24.

Керуючись положенням п.1 Розділу 4 Контракту, Розрахунок за Товар, що поставляється за цим Договором, здійснюється Покупцем в євро прямим банківським переказом на розрахунковий рахунок Продавця в розмірі 100 (сто) % поставленого Товару на умовах відстрочення платежу в 60 (шістдесят) календарних днів з дати митного оформлення Товару (виписки експортної митної декларації). Всі банківські витрати, в тому числі комісійні витрати, несе Покупець.

21.10.2022 між Сторонами контракту було укладено Додаткову угоду № 1 до Контракту на поставку взуття № 1 від 30 серпня 2022 року, за умовами якої, пункт 4. Розділу 3 Контракту було викладено в новій редакції, а саме: Продавець поставляє Товар протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати надходження письмової заявки Покупця на поставку Товару на умовах відстрочення платежу в 60 (шістдесят) календарних днів з дати митного оформлення Товару (виписки експортної митної декларації). А також змінено директора Продавця з Гінак Алли на ОСОБА_1 . Відповідно зазнали змін і п.1 Розділу 4 та п.3 Розділу 8.

Згідно з умовами Контракту на поставку взуття № 1 від 30 серпня 2022 року та Додаткової угоди № 1 від 21.10.2022 року, 21 листопада 2022 року закінчився строк відстрочення платежу по зобов`язанням Відповідача, але відповідач вартість товару не сплатив.

28.11.2022 Позивачем було підготовлено претензію-вимогу № 1 про невиконання умов контракту на поставку № 1 від 30.08.2022 року та її відправлено Відповідачеві 19.12.2022 року, що підтверджується описом вкладення у рекомендований лист та квитанцією про сплату.

12.01.2023 претензію вручено, що підтверджується роздруківкою з інтернет сайту Укрпошти.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України та статті 173 Господарського кодексу України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1, 6 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

За змістом частини першої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (частина перша статті 691 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець повинен сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна ного умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

А також слід врахувати і положення Конвенція Організації Об`єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11 квітня 1980 року, в якій йдеться про наступне:

Стаття 53: Покупець зобов`язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції.

Стаття 59: Покупець зобов`язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця.

Стаття 62: Продавець може вимагати від покупця сплати ціни, прийняття поставки або виконання ніш інших зобов`язань, якщо тільки продавець не вдався до засобу правового захисту, не сумісного з такою вимогою.

Стаття 78: Якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми.

Станом на час розгляду справи відповідач не надав суду доказів сплати 54126 євро за отриманий товар, як і будь-яких заперечень, тому позовні вимоги про стягнення 54126 євро підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, 15750,67 євро пені, то суд виходить з наступного.

Згідно з п. 3 розділу 8 Контракту на поставку взуття № 1 від 30.08.2022 року та додаткової угоди № 1 від 21.10.2022 року до даного контракту вказано, що: у разі прострочення оплати Товару після закінчення відстрочки платежу в 60 (шістдесят) календарних днів з дати митного оформлення Товару (виписки вивізної митної декларації) Покупець сплачує Продавцеві пеню за кожен день прострочення у розмірі 0.3% від вартості неоплаченого Товару у валюті контракту, перерахованої в грошову одиницю України - гривню, за валютним курсом Національного Банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суму вартості неоплаченого Товару.

Дане положення чітко кореспондуються із тими наслідками, котрі Постачальник змушений буде понести внаслідок прострочення оплати за Товар Покупцем.

Так, згідно з Законом України Про валюту і валютні операції (ч. 5 ст. 13) порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Позивачем надано до матеріалів справи копію акту Головного управління Державної податкової служби в Одеській області від 28.07.2023 № 20182/15-32-07-07, відповідно до якого перевіркою питань дотримання позивачем вимог валютного законодавства податковою службою встановлено, що наявна прострочена заборгованість в сумі 54126 євро за контрактом на поставку взуття від 30.08.2022 № 1, укладеного позивачем з нерезидентом SUDALP (Франція).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Особливості господарсько-правової відповідальності визначені ГК України. Так, за ч. 1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).

За наведеними вище положеннями ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (подібний висновок міститься у п. 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 Конституції України).

Зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні (частина перша статті 524 ЦК України).

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Оскільки у спірних правовідносинах, відповідачем і боржником одночасно є нерезидент - іноземна компанія, на ці правовідносини, окрім загального, поширюється і спеціальне законодавство України - Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", який регулює порядок розрахунків в іноземній валюті та не поширює свою дію на правовідносини щодо нарахування штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили належать до видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб`єкти цієї діяльності.

Згідно ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", усі суб`єкти зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності та інших ознак мають рівне право здійснювати будь-які види зовнішньоекономічної діяльності та дії щодо її провадження, у тому числі будь-які валютні операції та розрахунки в іноземній валюті з іноземними суб`єктами господарської діяльності, що прямо не заборонені або не обмежені законодавством, у тому числі заходами захисту, запровадженими Національним банком України відповідно до Закону України "Про валюту і валютні операції".

Статтею 5 Закону України "Про валюту і валютні операції", що гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні з урахуванням особливостей, встановлених частиною другою цієї статті, і приймається без обмежень на всій території України для проведення розрахунків. Усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та або нормативно-правовими актами Національного банку України. Розрахунки за операціями, визначеними цією частиною, можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.

Отже, правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (п.47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі №761/12665/14-ц).

У відповідності до контракту, валютою розрахунків за товар сторони визначили - євро.

Відтак, як за умовами укладеного між сторонами контракту, так і згідно Закону України "Про валюту і валютні операції", враховуючи, що валютою розрахунків виступає євро, то і усі платежі (в т.ч. нарахування та сплата штрафних санкцій) слід здійснювати саме у цій валюті.

Даний висновок відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду України, викладеної у постанові від 04.07.2018 (справа №761/12665/14-ц), що у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

Пунктом 3 розділу 8 контракту сторони погодили, що у разі прострочення оплати покупець повинен сплатити пеню за кожен день прострочення у розмірі 0,3% від вартості товару.

Як встановлено судом, відповідач відповідно до умов контракту та додаткової угоди мав здійснити оплату у євро на умовах відстрочення 60 календарних днів з дати митного оформлення товару (виписки експортної митної декларації).

Матеріалами справи підтверджується, що згідно митної декларації товар було замитнено 23.09.2022, тому 21.11.2022 був останнім днем для здійснення оплати відповідачем, що ним здійснено не було.

Враховуючи прострочення оплати відповідачем за отриманий товар, позивачем нараховано з 22.11.2022 по 26.02.2023 15750,67 євро пені.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем, суд дійшов висновку, що він здійснений правильно і позовні вимоги про стягнення 15750,67 євро пені підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене, заявлений позивачем позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору в розмірі 41774,20 грн покладаються на відповідача.

Крім того, у заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача ще судові витрати в розмірі 8000 грн на правничу допомогу та 51400 грн витрат на залучення до справи перекладача для здійснення перекладу документів на французьку мову з нотаріальним засвідченням.

Згідно з ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В позовній заяві позивач відповідно до вимог ст. 162 ГПК України наводив попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

На підтвердження 51400грн витрат на залучення до справи перекладача для здійснення перекладу документів на французьку мову з нотаріальним засвідченням, позивачем надано до матеріалів справи копію рахунку від 17.03.2023 № 9/03 на суму 51400 грн, виставлений ФОП Онищенко Ю.Ю. (Бюро перекладів Translation office), акту наданих послуг від 21.03.2023 на цю саму суму і копію платіжної інструкції від 21.03.2023 № 1392 про сплату позивачем згідно зазначеного рахунку 51400 грн.

Щодо витрат позивача на правничу допомогу в сумі 8000грн, то суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України ).

У розумінні положень частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Позивач у позові зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу становить 8000грн.

У заяві про збільшення розміру позовних вимог позивач просив стягнути 8000 грн витрат на правничу допомогу, з яких 5000грн за складання позовної заяви та 3000грн за участь в 3 засіданнях.

У заяві від 23.10.2023 просить стягнути 8150 грн витрат на правничу допомогу.

До матеріалів справи позивачем додано копію договору про надання правової допомоги № 9 від 27.12.2022, укладеного між позивачем та адвокатом Довгаль О.О., предметом якого є надання усних консультацій, висновків, довідок з правових питань, що виникають у позивача; складання адвокатських запитів, заяв, позовних заяв, клопотань, скарг, заперечень і т.д.; представництво інтересів позивача в судах; інші юридичні послуги.

Відповідно до п. 4.2 договору гонорар адвоката складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами в додатку № 1 до договору.

Згідно з додатком № 1 до договору № 9 від 27.12.2022 вартість однієї години послуг становить:

- усної консультації 500 грн,

- ознайомлення з матеріалами справи, складання листів, заяв, відповідей, складання адвокатських запитів, вивчення судової практики - 700грн,

- складання скарги, складання позовної заяви - 750грн,

- за участь в одному засіданні суду - 1000грн.

Матеріалами справи підтверджується, що представник позивача - адвокат Довгаль О.О., на підтвердження повноважень якого надано копію ордеру від 01.02.2023 серії ВН № 1212326.

Адвокат брав участь в трьох засіданнях суду: 23.08.2023, 20.09.2023 та 25.10.2023, що підтверджується протоколами.

Також матеріали справи містять позовну заяву з додатками.

Позивачем подано до матеріалів справи копію акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 09.10.2023 на суму 8150грн, в якому зазначено:

Найменування послуги «Аналіз судової практики, вивчення нормативно-правової бази з питання стягнення заборгованості за контрактом на поставку з контрагентом-нерезидентом» 2 години по 700грн, всього 1400грн;

«Написання позовної заяви про стягнення заборгованості за контрактом на поставку контрагентом-нерезидентом» 5 годин по 750 грн, всього 3750 грн;

«Участь в засіданнях» - 3 засідання по 1000грн, всього 3000грн.

Також позивачем надано копію платіжної інструкції від 09.10.2023 № 1521 про сплату Довгаль О.О. 8150 грн за надання правової допомоги.

Суд зауважує, що така послуга як «Аналіз судової практики, вивчення нормативно-правової бази з питання стягнення заборгованості за контрактом на поставку з контрагентом-нерезидентом» не відноситься до видів правничої допомоги відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а ця послуга охоплюється одночасно послугою зі складання позовної заяви, вартість якої відповідно до акту приймання-передачі № 1 становить 3750грн.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

З огляду на викладене, суд, враховуючи пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, суд дійшов, що співмірним зі складністю справи та витраченим часом адвоката, буде покладення на відповідача 6750 грн витрат на правничу допомогу.

Таким чином, загальний розмір судових витрат позивача, який підлягає відшкодуванню відповідачем, становить 99924,20 грн (41774,20 грн витрат зі сплати судового збору, 6750грн витрат на правничу допомогу та 51400грн витрат на залучення до справи перекладача для здійснення перекладу документів на французьку мову з нотаріальним засвідченням).

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Спрощеного акціонерного товариства "СУДАЛП" (Societe par actions simplifiee SUDALP, Французька Республіка, 60730, мун. Сент-Женев`єв, вул. Рут Насьональ, 1, реєстраційний номер у Торгово-промисловому реєстрі: 512 452 632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛИМАН" ЛТД (вул. Маяковського будинок 40-3 Одеська область м. Білгород-Дністровський, Україна 67700, код ЄДРПОУ 20954658) 69876,67 євро заборгованості та 99924,20 гривень судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено

Повне рішення складено 26 жовтня 2023 р.

Суддя В.В. Литвинова