Рішення

від 24.10.2023 по справі 918/779/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/779/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: керівника Рівненської окружної прокуратури

в інтересах держави в особі: Рівненської міської ради

до відповідача: Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна"

про: стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 583 984,90 грн

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: А.Шпак

від відповідача: В.Авдєєнко

від органу прокуратури: І.Гіліс

СУТЬ СПОРУ

Керівник Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" про стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 583 984,90 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12 грудня 2022 у справі №918/779/22, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2023 року позов задоволено повністю, вирішено стягнуто зі Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" на користь Міськради безпідставно збережені кошти в розмірі 583 984,90 грн.

Постановою Верховного Суду від 27 липня 2023 року касаційну скаргу Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" задоволено частково, рішення Господарського суду Рівненської області від 12 грудня 2022 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2023 року у справі №918/779/22 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позовні вимоги аргументовані тим, що відповідач у період, зокрема з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2022 року користувався земельною ділянкою площею 0,0739 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0098, розташованою на вул. Словацького, 9 у м. Рівному, не оформлюючи права користування цією земельною ділянкою і не сплачуючи коштів за таке користування, внаслідок чого відповідач безпідставно зберіг кошти за рахунок Міськради як власника земельної ділянки у розмірі орендної плати, що підлягають стягненню на користь позивача згідно з положеннями статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідач в обґрунтування своєї позиції зауважує, що в цьому разі застосуванню підлягали спеціальні нормативні акти, які регулюють питання визначення розміру орендної плати, а саме Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 №489 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за № 1647/29777 (далі Порядок №489).

У Порядку №489 передбачено, що у разі якщо у відомостях відсутній код Класифікації видів цільового призначення земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 3,0.

Процесуальні дії у справі

Справа перебуває на новому розгляді. Під час попереднього розгляду місцевим господарським судом позов було задоволено. Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 12 грудня 2022 у справі №918/779/22, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2023 року позов задоволено повністю, стягнуто зі Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" на користь Рівненської міськради безпідставно збережені кошти в розмірі 583 984,90 грн.

Постановою Верховного Суду від 27 липня 2023 року касаційну скаргу Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" задоволено частково, рішення Господарського суду Рівненської області від 12 грудня 2022 року та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13 квітня 2023 року у справі №918/779/22 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

Ухвалою суду від 21 серпня 2023 року розпочато провадження під час нового розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження. Ухвалою суду від 26 вересня 2023 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 17 жовтня 2023 року. Надалі оголошено перерву до 24 жовтня 2023 року.

В судовому засіданні позивач підтримав позов.

В судовому засіданні представник органу прокуратури підтримав позов.

В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав зазначених у відзиві на позов.

МОТИВИ СУДУ ПРИ ПРИЙНЯТТІ РІШЕННЯ

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, зокрема інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомо майна Спільне українсько-бельгійське підприємство в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" є власником нерухомого майна будівлі, готелю, загальною площею 2284,4 кв. м, що розташована за адресою: вул. Словацького, буд. 9, м. Рівне.

Право власності на вказаний об`єкт нерухомості зареєстровано за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2012 № 1322.

Відповідно до пункту 1.3 договору купівлі-продажу від 20.12.2012 № 1322, укладеного між ОСОБА_1 та Спільним українсько-бельгійським підприємством в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна", цегляна будівля адміністративно-офісного центру з приміщенням банку загальною площею 2372,8 кв. м розташована на земельній ділянці площею 739 кв. м, наданій в оренду, відповідно до договору оренди від 08.02.2008 №040858300040, кадастровий номер 5610100000:01:026:0098.

З матеріалів справи встановлено, що 08.02.2008 за №040858300040 між Рівненською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га терміном на 49 років з правом пролонгації.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно зазначений договір оренди припинено 25.12.2015 на підставі рішення Рівненського міського суду від 24.11.2015 у справі № 569/14170/15-ц.

Так, у рішенні Рівненського міського суду від 24.11.2015 у справі №569/14170/15-ц за позовом ОСОБА_1 до Міськради про розірвання договору оренди землі від 08.12.2008 встановлено, що 20.12.2012 року між ОСОБА_1 та Спільним українсько-бельгійським підприємством у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" укладено договір купівлі-продажу будівлі адміністративно-офісного центру з приміщенням банку, що знаходиться на вул. Словацького, 9 у м. Рівному.

Рішенням Рівненської міської ради від 15.05.2014 № 3998 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки на вул. Словацького, 9" надано Спільному українсько-бельгійському підприємству в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 739 кв. м на вул. Словацького, 9 в оренду на сорок дев`ять років для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ і для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (для обслуговування будівлі адміністративно-офісного центру з приміщеннями банку та готелю), з використанням земельної ділянки тільки за цільовим призначенням. Таке рішення прийняте на підставі заяви відповідача від 04.10.2013 року.

Як видно з матеріалів справи, згодом було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. Словацького, 9 в м. Рівному відкликаний відповідачем на доопрацювання. Про такі обставини свідчить клопотання відповідача від 24 березня 2015 року.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, власником земельної ділянки площею 0,0739 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0098, розташованої за адресою: вул. Словацького, буд. 9, м. Рівне, є територіальна громада міста Рівного в особі Рівненської міської ради.

Відомості про реєстрацію іншого речового права, про державну реєстрацію іпотеки та державну реєстрацію обтяжень щодо спірної земельної ділянки відсутні.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор вказував, що відповідно до інформації позивача, договір оренди земельної ділянки з відповідачем не укладався, орендна плата останнім не сплачувалася. За таких умов відповідач продовжує використовувати спірну земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої відповідач є власником нерухомого майна, яке розташоване на спірній земельній ділянці.

Відповідно до інформації ДПС у Рівненській області що відображена в листі від 20 липня 2022 року №3792/5/17-00-04-01-07, прокуратуру повідомлено, що ТОВ "Рейкарц і партнери. Україна" декларує земельну ділянку з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га, що перебуває у постійному користуванні платника, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови.

За даними податкового обліку сума нарахованого та сплаченого земельного податку становить: 2019 рік - 24 096,42 грн, 2020 рік - 22 088,38 грн 2021 рік - 32 159,34 грн, 2022 рік - 35 375,27 грн нараховано, станом на 01.07.2022 сплачено в повному обсязі.

Розрахунок земельного податку за період з 2019 по 2022 роки здійснено платником за ставкою, яка встановлена для вказаної категорії земель рішеннями Рівненської міської ради від 08.06.2015 року № 5254 (із змінами) та від 24.06.2021 № 780 "Про встановлення податку на майно в частині плати за землю" у розмірі 1 % нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Водночас, згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області що відображена в листі від 21 липня 2022 року №10-17-0.2-2474/2-22 на даний час земельна ділянка з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га відповідно до відомостей Державного земельного кадастру є не наданою у власність, користування та перебуває у землях запасу комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради.

Натомість прокуратура вказує, що з часу набуття нерухомого майна, що знаходиться на вул. Словацького, 9 в м. Рівному на підставі договору купівлі-продажу від 20 грудня 2012 року відповідач за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га сплачувало тільки 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки як постійний користувач земельною ділянкою, у зв`язку з чим місцевий бюджет Рівненської міської ради недоотримував кошти у виді орендної плати за використання цієї земельної ділянки, чим заподіяно значну шкоду інтересам територіальної громади. Окрім того, на спірній земельній ділянці розміщене майно, яке перебуває у власності відповідача, що унеможливлювало вільне розпорядження Рівненською міською радою вказаною земельною ділянкою з метою отримання доходу у виді орендної плати та наповнення місцевого бюджету.

Отже, на переконання прокуратури, відповідач без достатньої правової підстави, знаючи про необхідність укладення договору та сплати орендної плати, за рахунок позивача зберіг у себе майно (кошти) у виді орендної плати. Адже ці кошти повинні бути сплачені за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 площею 0,0739 га за період з моменту набуття права власності на розміщений на ній об`єкт нерухомості до теперішнього часу, оскільки міська рада рішення про надання її в оренду відповідачу не приймала.

Відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області що відображена в листі від 17 червня 2022 року, нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки станом на 01.01.2019 та 01.01.2020 складала 2 409 642,44 грн, станом на 01.01.2021 по 09.11.2021 - 3 215 934,09 грн, станом на 10.11.2021 - 2 679 945,07 грн, станом на 01.01.2022 - 2 947 939,58 грн.

Відповідно до декларації про введення об`єкта в експлуатацію від 12.12.2014 РВ 143150280676 код будівлі ДК 018:1211.1.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000 № 507, код 1211.1 готелі.

За розрахунком прокурора, розмір недоотриманих доходів за використання спірної земельної ділянки за період з 01.10.2019 року по 30.09.2022 року становить 583 984,90 грн.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди. Підставою позову є користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів та без здійснення плати за таке користування. Отже предметом розгляду є кондикційні правовідносини.

За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (далі ЗК України) власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 ЗК України реалізується через право постійного користування або право оренди.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 ЗК України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 ЗК України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України; тут і далі - у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.

Водночас згідно зі статтями 122 - 124 ЗК України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах також неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі №912/1188/17, від 21.01.2019 у справі №902/794/17, від 04.02.2019 у справі №922/3409/17, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18, від 21.05.2019 у справі №924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі №922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і №922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі №925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Суд встановив, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомо майна, відповідач є власником нерухомого майна - будівлі, готелю загальною площею 2284,4 кв.м, що розташована за адресою: вул. Словацького, буд. 9 у м. Рівне. Право власності на зазначений об`єкт нерухомості зареєстровано за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2012 №1322.

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач як власник такого майна став фактичним користувачем спірної земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Установлені обставини свідчать, що відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, зокрема у спірний період із 01.10.2019 року по 30.09.2022 року, користувався спірною земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, сплачуючи при цьому земельний податок у розмірі 1 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212 - 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Отже, встановлення саме таких обставин входить до предмета доказування у межах вирішення спору у цій справі.

Згідно із частинами 1 - 4, 9 статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19.

Як видно з матеріалів справи, спірна земельна ділянка, має кадастровий номер 5610100000:01:026:0098. На цій ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, належний відповідачу.

Прокурор просить стягнути безпідставно збережені кошти у виді орендної плати є сформованою (визначено її площу і межі), їй присвоєно кадастровий номер, відомості про неї внесено до Державного земельного кадастру.

Як встановлено судом, сума орендної плати розрахована прокурором у розмірі - 583 984,90 грн (із розрахунку застосування 8 % від вартості земельної ділянки у спірний період, що складається з 3 % мінімальна величина розміру орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Рівного + збільшення на 5 % для земельних ділянок, які використовуються для будівництва та будівництва інших будівель громадської забудови: код Класифікації видів цільового призначення земель (далі код КВЦПЗ) 03.15).

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункт 71).

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів "Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель" від 23.07.2010 № 548, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/1806, передбачено класифікацію видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Як зазначалося вище, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.12.2016 за №1647/29777, затверджено Порядок № 489.

Відповідно до пункту 3 вказаного наказу від 25.11.2016 № 489 нормативний акт набирає чинності з дня його офіційного опублікування і застосовується з 1 січня 2017 року.

Таким чином, Порядок № 489 є чинним нормативно-правовим актом, застосування якого є обов`язковим для територіальних органів Держгеокадастру при наданні витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, та який в силу вимог чинного законодавства визначає процедуру проведення нормативно грошової оцінки земельних ділянок населених пунктів.

Інформаційною базою для нормативної грошової оцінки земель населених пунктів є затверджені генеральні плани населених пунктів, плани зонування територій і детальні плани територій, відомості з Державного земельного кадастру, дані інвентаризації земель та державної статистичної звітності.

В основі нормативної грошової оцінки земель населених пунктів лежить капіталізація рентного доходу, що отримується залежно від місця розташування населеного пункту в загальнодержавній, регіональній і місцевій системах виробництва та розселення, облаштування його території та якості земель з урахуванням природно-кліматичних та інженерно-геологічних умов, архітектурно-ландшафтної та історико-культурної цінності, екологічного стану, функціонального використання земель.

Згідно з пунктами 3, 5 розділу ІІ Порядку № 489 коефіцієнт Кф це коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки та встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548.

Додатком 1 до Порядку № 489, який має назву "Коефіцієнти, які характеризують функціональне використання земельної ділянки (Кф)", визначено дві примітки такого змісту:

1. Для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0.

2. У разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0.

Водночас згідно з наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2018 № 162 до Порядку № 489 були внесені зміни, а саме: "У примітках до Додатку 1 цифри "2,0" замінити цифрами "3,0". Наказ набрав чинності 17.07.2018.

Видача витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки не передбачає можливість вибору суб`єктом владних повноважень на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, оскільки є єдиним законодавчо закріпленим варіантом поведінки відповідача при оформленні даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки. Визначення у витязі коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), є обов`язковим і розмір цього коефіцієнта має відповідати Порядку №489.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 №160/2366/19.

Отже, аналізуючи наведене вище, суд зауважує, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку (вартість земельної ділянки), а інформація (дані), визначена у цьому витязі, є обов`язковою під час проведення розрахунку (визначення) орендної плати, суми, яку мав отримати власник земельної ділянки за звичайних умов.

Рішенням Рівненської міської ради від 19 жовтня 2017 року № 3427 затверджено Положення про порядок встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності на території міста Рівного та за земельні ділянки за його межами, які є власністю територіальної громади міста, і затвердження складу контрольної комісії Рівненської міської ради з питань встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки.

Відповідно до Розділу 2 Положення, орендна плата за земельні ділянки справляється у грошовій формі. Розмір орендної плати встановлюється в договорі оренди, але річна сума платежу:

1) не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території;

2) не може перевищувати дванадцяти відсотків від нормативної грошової оцінки.

Мінімальна величина розміру орендної плати (крім земельних ділянок, зазначених у пункті 5 розділу 2) за земельні ділянки, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Рівного, встановлюється на рівні 3% від нормативної грошової оцінки та збільшується на 5 відсотків від нормативної грошової оцінки для земельних ділянок, які використовуються для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови (03.15).

Згідно з витягами із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №672 від 29 січня 2019 року, №161 від 16 січня 2020 року, №358 від 18 січня 2021 року, коефіцієнт Кф для земельної ділянки за кадастровим номером 5610100000:01:026:0098 встановлено 3.

Разом з тим вказані витяги містять інформацію про відсутність коду цільового призначення земельної ділянки, який встановлюється на підставі класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548. Тобто, відомості про цільове призначення земельної ділянки не внесені.

З урахуванням наведеного суд робить висновок, що прокуратурою помилково збільшено розмір величини орендної плати на 5 відсотків від її нормативної грошової оцінки оскільки, як встановив суд, відомостей про цільове призначення земельної ділянки у 2019 -2022 року дані Держгеокадастру не містили. Однак саме такі дані є обов`язковими для визначення величини орендної плати.

Отже, розмір належної до сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за визначений у позові період, з урахуванням вже сплаченого відповідачем 1% земельного податку, становить 165 948,14 грн. Зокрема, за період з 01 жовтня 2019 року по 31 грудня 2020 року 60 472,12 грн; за період з 01 січня 2021 року по 09 листопада 2021 року 55 155,47 грн; за період з 10 листопада 2021 року по 31 грудня 2021 року 7 489,16 грн; за період з 01 січня 2022 року по 30 вересня 2022 року 42 831,39 грн.

Згідно з правилами статті 316 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

На переконання суду, при розгляді даної справи судом враховано вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частинами 3 та 5 статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

За змістом частин 1, 3, 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

З системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року зі справи № 806/1000/17).

У даному випадку загроза порушення інтересів держави полягає у нераціональному та неефективному використанні бюджетних коштів.

Органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у даних правовідносинах, є Рівненська міська рада.

З наявних в матеріалах справи листів прокуратури та позивача слідує, що Рівненська міська рада, будучи безпосередньо обізнаною про використання відповідачем земельної ділянки без укладення договору оренди земельної ділянки, без сплати орендної плати, не вчиняла належні дії щодо захисту інтересів держави по стягненню безпідставно збережених коштів орендної плати.

З огляду на зазначене, суд зробив висновок, що, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, які, попри те, не здійснює захист прав та інтересів держави у спірних правовідносинах.

Розглядаючи цей спір суд керувався процесуальними стандартами та вимогами щодо обов`язку доказування і подання доказів; належності, допустимості та достовірності доказів; змагальності сторін та іншими правилами процесуального закону.

Висновки суду

Суд встановив обставини щодо обґрунтованості частини позовних вимог, зокрема про стягнення з відповідача 165 948,14 грн безпідставно збережених коштів. Натомість в задоволенні вимог про стягнення 418 036,76 грн необхідно відмовити з огляду на необґрунтованість таких вимог.

Розподіл судових витрат

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалах від 30.03.2021 у справі № 911/2390/18, від 19.01.2023 у справі № 500/2632/19 зазначила, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом з тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постанові від 20.04.2023 у справі № 924/600/21, у постанові від 01.02.2023 у справі № 924/862/21, у постанові від 03.11.2023 у справі № 903/972/20, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20.

Щодо судових витрат у вигляді судового збору суд відзначає наступне.

Звертаючись з даним позовом прокуратурою понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 8 759,77 грн.

Оскільки позов задоволено частково, судові витрати в розмірі 2 489,22 грн покладаються на відповідача, та підлягають до стягнення з відповідача на користь прокуратури, решта судового збору у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позову в розмірі 6 270,55 грн покладається на прокуратуру.

Звертаючись до суду апеляційної інстанції, апелянт (відповідач) поніс судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 13 139,66 грн.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги розподіляються пропорційно, тобто 3 733,83 грн покладаються на відповідача та 9 405,83 грн на позивача (прокуратуру), та підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача.

Звертаючись до суду касаційної інстанції, відповідач поніс судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 17 520,00 грн.

У зв`язку з частковим задоволенням позову, судові витрати у вигляді судового збору за подання касаційної скарги розподіляються пропорційно, тобто 4 978,57 грн покладаються на відповідача та 12 541,43 грн на позивача (прокуратуру), та підлягають до стягнення з позивача на користь відповідача.

Загальний розмір судових витрат який підлягає до стягнення з відповідача на користь прокуратури складає 2 489,22 грн, загальний розмір витрат який підлягає до стягнення з прокуратури на користь відповідача становить 21 947,26 грн (9 405,83+12541,43).

Згідно з правилами частини 11 статті 129 ГПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

З урахуванням наведеного, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 19 458,04 грн (21 947,26-2489,22) за розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції мають бути стягнуті з особи котра ініціювала позов (прокуратури) на користь відповідача, у зв`язку з частковою відмовою в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" (79040, м. Львів, вул. Друкарська, 9, код ЄДРПОУ 30478157) на користь Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12-А, код ЄДРПОУ 34847334) безпідставно збережені кошти в розмірі 165 948 (сто шістдесят п`ять тисяч дев`ятсот сорок вісім) грн 14 коп.

3. В задоволенні позову про стягнення 418 036,76 грн відмовити.

4. Стягнути з Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., місто Рівне, вул. 16 липня, буд. 52, код ЄДРПОУ 02910077) на користь Спільного українсько-бельгійського підприємства в формі товариства з обмеженою відповідальністю "Рейкарц і партнери. Україна" (79040, м. Львів, вул. Друкарська, 9, код ЄДРПОУ 30478157) 19 458 (дев`ятнадцять тисяч чотириста п`ятдесят вісім) грн 04 коп. судових витрат у вигляді судового збору за розгляд справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанції.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 26 жовтня 2023 року.

Суддя Андрій КАЧУР