Справа № 758/9477/23
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 жовтня 2023 року м. Київ
Подільський районний суд м. Києва у складі
головуючого судді - Якимець О. І.,
за участю секретаря судового засідання - Карпишиної К. С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача-2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Автофарбус» про поділ майна подружжя,
в с т а н о в и в :
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до відповідача у якому просить визнати за позивачем право власності на 1/2 частину квартири, яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 та вирішити питання розподілу судових витрат.
В обґрунтування позову покликається на те, що позивач перебувала у шлюбних відносинах із відповідачем ОСОБА_4 (далі - відповідач-1) та вони проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з 01.01.2004 по 13.05.2005. Надалі, 04.03.2005 придбали квартиру АДРЕСА_2 , а відтак така є об`єктом спільної сумісної власності. Право власності на таке житло було зареєстровано за відповідачем-1. У 2020 році спірна квартира була передана відповідачем-1 відповідно до акту прийому-передачі майна від 23.07.2020 ТОВ «Автофарбус» (далі - відповідач-2) та за товариством зареєстровано право власності на таку квартиру, хоч згоди дружини на таке відчуження майна не було. У зв`язку із наведеним та відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України, просить здійснити поділ майна подружжя, а позов задовольнити. Згідно з ст. 141 ЦПК України вирішити питання розподілу судових витрат.
Відповідачем-2 подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що судовим рішенням позивачу було відмовлено у визнанні недійсним акту приймання-передачі майна від 23.07.2020 (справа № 758/14723/20) та таке рішення набрало законної сили. Окрім цього, наводить аргументи про те, що з моменту внесення майна як вкладу до господарського товариства, належить останньому на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.06.2021 (справа № 916/2813/18). Відтак, вважає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права. Просить у позові відмовити.
15 серпня 2023 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків викладених у мотивувальній частині ухвали суду.
01 вересня 2023 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
У судовому засіданні сторона позивача підтримала позов та просить такий задовольнити з підстав викладених у заяві по суті.
У судовому засіданні представник відповідача-2 заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві на позов.
Відповідач-1 у судове засідання не з`явився, належним чином повідомлявся про дату, місце і час розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до наступного.
Суд установив, 14 травня 2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, який припинено рішенням суду від 16.04.2021 (справа № 537/5092/19). Дані обставини підтверджено доказами, доданими до справи.
Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 липня 2022 року (справа № 753/2555/20) задоволено позов частково ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та встановлено факт проживання сторін однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період з 01.01.2004 по 13.05.2005. На теперішній час рішення суду набрало законної сили.
04 березня 2005 року між ОСОБА_4 (покупець) та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (продавці) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Договір зареєстровано у державному реєстрі за № 407. Право приватної власності зареєстровано за ОСОБА_4 , що підтверджено реєстраційним написом № 5 на правовстановлюючому документі, а саме договорі від 04.03.2005.
Позивач стверджує, що за час проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу придбано спірну квартиру, а відтак така є спільною сумісною власністю подружжю, а тому має права власності на 1/2 частину такого майна.
Суд установив, 28 серпня 2020 року ОСОБА_4 передав, а ОСОБА_9 прийняв частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Автофарбус» у розмірі 50 %, яка у грошовому еквіваленті становить 670000,00 грн. Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Автофарбус» посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області та зареєстрований у реєстрі за № 2444, 2445.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 18 лютого 2022 року у справі № 758/14723/20 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ТОВ «Автофарбус» про визнання акту прийому-передачі нерухомого майна від 28 серпня 2020 року недійсним відмовлено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 18.01.2023.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється, або не визнається іншою особою.
Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу (право спільної сумісної власності подружжя).
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Згідно зі ст. 63 цього Кодексу дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ч. ч. 1. 2 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Отже, аналізуючи наведені вище норми суд прийшов до переконання про те, що діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.
Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.
Разом із тим, суд повторно зазначає, що у частині першій статті 65 СК України закріплено принцип розпорядження спільним майном подружжя за взаємною згодою.
Також частина друга статті 69 СК України передбачає принцип розподілу майна подружжя за взаємною згодою.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, у разі використання одним із подружжя спільного майна усупереч статті 65 СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. Встановивши, що кожна із сторін відчужила спірне майно без згоди іншого з подружжя та не в інтересах сім`ї, суд повинен був вирішити питання щодо наявності правових підстав для стягнення грошової компенсації вартості частки спільного майна, виходячи із вартості спірного майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верхового Суду від 23.02.2022 (справа №440/139/19).
Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.
Відповідно до частин першої та другої статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Відповідно до частини другої статті 19 Закону України "Про кооперацію" джерелами формування майна кооперативу є, зокрема, вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про сільськогосподарську кооперацію" джерелами формування майна сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського кооперативного об`єднання є, зокрема, вступні внески та вклади (у тому числі додаткові вклади), членські та цільові внески його членів.
Здійснивши аналіз наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).
Таким чином, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі № 6-61цс13, з якими Велика Палата Верховного Суду погоджується.
Аналогічні правові позиції викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 (справа № 916/2813/18).
Згідно з ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Аналогічна норма міститься ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до переконання про те, що позивачем у відповідності до ст. ст. 77-80 ЦПК України не підтверджено, що спірне майно вибуло із спільної власності подружжя поза волею позивача та не в інтересах сім`ї; неправомірності набуття відповідачем-2 у власність спірної квартири, а відтак суд прийшов до висновку про те, що оскільки нерухоме майно передано товариству як вклад, а відтак таке втратило ознаки об`єкта спільної сумісної власності подружжя та не може належати на праві спільної сумісної власності колишньому подружжю, а тому відсутні підстави для застосування норм права щодо визнання права власності на 1/2 частину такого майна у порядку поділу спільної сумісної власності колишнього подружжя.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що у позові необхідно відмовити.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, понесені судові витрати позивачем необхідно покласти на останнього.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
у х в а л и в:
у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Автофарбус» про поділ майна подружжя - відмовити.
Судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду із позовом - покласти на позивача.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Строк апеляційного оскарження може бути поновлено у відповідності до ч.2 ст.354 Цивільного процесуального кодексу України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач-1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ;
відповідач-2 Товариства з обмеженою відповідальністю «Автофарбус», місцезнаходження - Полтавська область, місто Кременчук, провулок Макаренка, буд. 8, кв. 1, код ЄДРПОУ 43698532.
Повне судове рішення складено 16 жовтня 2023 року.
Суддя О. І. Якимець
Суд | Подільський районний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 11.10.2023 |
Оприлюднено | 30.10.2023 |
Номер документу | 114457771 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них |
Цивільне
Подільський районний суд міста Києва
Якимець О. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні