Рішення

від 25.10.2023 по справі 240/20357/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2023 року м. Житомир справа № 240/20357/23

категорія 113070200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Благодійної організації "Благодійний фонд "Лео" до Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

встановив:

Благодійна організація "Благодійний фонд "Лео" звернулась до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області від 30.05.2023 № 356259 про застосування до БО «БФ «Лео» адміністративно-господарського штрафу.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що в Акті № 252535 від 05.04.2023 зазначено, що транспортний засіб належить ОСОБА_1 а перевізник згідно ТТН - ТОВ «Космос». Таким чином Акт № 252535 від 05.04.2023 жодним чином не встановлює, що БО «БФ «ЛЕО» в даному випадку був чи може бути Перевізником. У свою чергу, відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344- III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Проте, автомобільним перевізником є той, хто за за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33,50 Закону № 2344), а не власник/користувач транспортного засобу. Відтак, у даному випадку, позивач не є суб`єктом адміністративного правопорушення, який повинен нести відповідальність за порушення норм чинного законодавства. Просить позов задовольнити.

Суддя своєю ухвалою від 14.07.2023 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на позовну заяву надійшов до суду 28.07.2023. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що під час проведення перевірки 05.04.2023 водій транспортного засобу, що перевірявся, надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, власником у якому зазначено ОСОБА_1 . ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у м. Києві було наданого копію Договору позички від 02.09.2022 транспортного засобу MAN номерний знак НОМЕР_1 , за яким вказаний транспортний засіб було передано у тимчасове користування Благодійній організації «Благодійний фонд «ЛБО», тобто позивачу по справі. Звертає увагу суду, що до пояснень позивачем по справі не були додані документи, які б підтверджували передачу транспортного засобу, що перебував у його користуванні, у законне користування іншим особам. Відповідач у відзиві вказує, що фактично створено ситуацію, за якої автомобільні перевізники, що порушують вимоги законодавства про автомобільний транспорт, можуть уникнути відповідальності і, як наслідок, за порушення вимог додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом було винесено постанову від 30.05.2023 № 356259. Просить відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Встановлено, що на підставі щотижневого графіку проведення рейдових перевірок від 03.04.2023 (а.с. 24 на звороті) та направлення на рейдову перевірку від 03.04.2023 №008192 (а.с. 24) уповноваженими особами Державної служби з безпеки на транспорті 05.042023 проведено рейдову перевірку, зокрема, транспортного засобу марки МАN з номерним знаком НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_1 .

За результатом перевірки посадовими особами відповідача складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 05.04.2023 №252535 (а. с. 25) у графі найменування автомобільного перевізника вказано: ОСОБА_1 .

У рядку "Під час перевірки виявлено порушення" вказано: "При здійсненні вантажних перевезень згідно ТТН №ДМ-0000187 від 05.04.2023 відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу (транспортний засіб обладнано тахографом). Порушено вимоги ст. 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт"" (а.с. 25).

Відповідачем до відзиву додано копію заяви ОСОБА_1 від 10.05.2023, яка адресована відповідачу про долучення договору позички від 02.09.2022.

Копію договору позички транспортного засобу від 02.09.2022 надано відповідачем до суду. У договорі, який укладено між ФОП ОСОБА_1 (позичкодавець) та Благодійною організацією "Благодійний фонд "Лео" (користувач) вказано про передачу на у безоплатне користування об`єкту - вантажного автомобіля МАN, державний номерницй знак НОМЕР_1 . Строк, на який надається об`єкт позички, становить 11 календарних місяців з моменту його передачі (п. 3.1 Договору) (а.с. 27). Акт приймання - передачі підписано 02.09.2022 (а.с. 28).

З матеріалів справи вбачається, що 17.05.2023 відповідачем на адресу позивача було направлено повідомлення про дату та час розгляду справи (а.с. 30).

Благодійна організація "Благодійний фонд "Лео" направило відповідачу лист, який надійшов до Державної служби України з безпеки на транспорті 29.05.2023. У листі вказано про те, що Благодійна організація "Благодійний фонд "Лео" не є учасником справи, оскільки згідно ТТН перевізником є ТОВ "Космос" (а.с. 31-32).

Уповноваженою особою відповідача 30 травня 2023 року була прийнята постанова № 356259 про застосування адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000,00грн до Благодійної організації "Благодійний фонд "Лео" відповідно до абз. 3 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки нею допущено порушення вимог 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» (а.с. 33).

Вважаючи оскаржувану постанову протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернулась до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільний перевізник фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Статтею 33 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344-III від 05.04.2001 (далі - Закон №2344) визначено, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

За правилами статті 18 Закону №2344, з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані:

організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України;

здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху;

забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці;

здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до статті 34 Закону №2344-III, автомобільний перевізник повинен:

виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів;

утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимогстатті 21цього Закону;

забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут;

забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв;

організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод;

забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства;

забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту;

забезпечувати безпеку дорожнього руху;

забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Відповідно до пунктів 6.1 - 6.3 Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 (далі Положення №340), автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.

Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.

Пунктом 1.3. Положення №340 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).

Згідно з пунктом 7.1 Положення №340 органи, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху проводять перевірку встановленого режиму праці та відпочинку водіїв відповідно до законодавства України.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті (далі - Інструкція №385), яка визначає порядок установлення, технічного обслуговування та використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільних транспортних засобах (крім таксі), які використовуються для надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №385, ця Інструкція поширюється на суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції №385:

контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв;

картка - картка контрольного пристрою (тахографа) з вбудованою мікросхемою, призначена для використання в цифровому тахографі; адаптація тахографа до транспортного засобу - оновлення або підтвердження параметрів автомобільного транспортного засобу, що зберігаються у пам`яті тахографа, до яких залежно від типу тахографа належать: ідентифікаційний номер (VIN-код) та номерний знак (цифри та літери, нанесені на номерному знаку, - VRN) автомобільного транспортного засобу, розмір застосованих пневматичних шин, результати визначення константи тахографа "k", характеристичного коефіцієнта автомобільного транспортного засобу "w", ефективного кола шини "l", а також показники часу, пробігу, граничного значення швидкості, на яке налаштований обмежувач швидкості транспортного засобу (за наявності). Термін "адаптація тахографа до транспортного засобу", за визначенням ЄУТР, - "калібрування";

тахокарта - бланк, призначений для внесення й зберігання зареєстрованих даних, який вводять в аналоговий контрольний пристрій (тахограф) та на якому маркувальні пристрої останнього здійснюють безперервну реєстрацію інформації, що підлягає фіксуванню відповідно до положень ЄУТР.

Відповідно до пункту 3.3. Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР ( 994_016 ), або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.

За приписами пункту 3.5 Інструкції №385 перевізники:

зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.

Відповідно до пункту 3.6 Інструкції №385, перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають, зокрема, перевірку:

дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;

строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.

Надання до рейдової перевірки документів, визначених вказаними вище нормативними актами, є обов`язковим.

Актом перевірки установлено, що під час перевезення вантажу згідно ТТН №ДМ-0000187 перевізник не забезпечив у водія наявності протоколу перевірки та адаптації тахографу.

Проте, у даному випадку підлягає встановленню обставина, чи був позивач автомобільним перевізником в розумінні Закону №2344-III.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач згідно договору позички транспортного від 02.09.2022 є користувачем транспортного засобу марки МАN, державний номерний знак НОМЕР_1 , що ним не заперечується.

Автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами (стаття 1 Закону №2344).

Відповідно до абзацу 3 частини першої статті 60 Закону №2344, за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 48 Закону №2344-III визначає обов`язок наявності у водія посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Тобто відповідальність у вигляді штрафу застосовується саме до автомобільного перевізника за перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39і48 Закону №2344-III.

Суд звертає увагу на ту обставину, що належними доказами підтверджується, що вантажні перевезення автомобілем МАN, державний номерний знак НОМЕР_1 здійснювались на підставі ТТН №ДМ -0000187 від 05.04.2023, копію якого надано до суду відповідачем (а.с. 26 на звороті).

Судом в межах спірних правовідносин досліджено копію товарно - транспортної накладної №ДМ -0000187 від 05.04.2023 та встановлено, що перевізником є ТОВ "Космос". Вантажовідправник - ТОВ "Логістик Юкрейн", а вантажоодержувачем - ТОВ "Дистрибуційні мережі".

Отже, Благодійна організація "Благодійний фонд "Лео" не є перевізником згідно супровідних документів на перевезення товару.

Одна лише обставина наявності договору позички транспортного засобу не свідчить про наявність у позивача статусу автомобільного перевізника та не може бути підставою для притягнення його до відповідальності у порядку статті 60 Закону №2344-III.

Відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами факт того, що позивач не є автомобільним перевізником у спірних правовідносинах.

Необхідно враховувати, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону № 2344-III. Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Автомобільний перевізник визначається ж на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу. В даному випадку таким документом була товарно-транспортна накладна, в якій перевізником вказано ТОВ "Космос", а не позивача. Проте відповідач застосував адміністративно-господарський штраф до позивача, як до особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у Постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 2684,00 грн.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Задовольнити позов Благодійної організації "Благодійний фонд "Лео" (вул. Центральна, 31, с.Горщик, Коростенський район, Житомирська область,11560. РНОКПП/ЄДРПОУ: 44823131) до Відділу державного нагляду (контролю) у Житомирській області Державної служби України з безпеки на транспорті (майдан ім. С.П. Корольова, 12,Житомир,10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 39816845) про визнання протиправною та скасування постанови.

Визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 30.05.2023 №356259.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь Благодійної організації "Благодійний фонд "Лео" документально підтверджені судові витрати у сумі 2684 ( дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Лавренчук